Приклади розв’язання задач до розділу 7

Задача 1. Чисельність населення країни дорівнює 50 млн осіб; 12 млн осіб — діти до 16 років, а також люди, які перебувають у тривалій ізоляції; 15 млн осіб — вибули зі складу робочої сили (пенсіонери, студенти, домогосподарки); 3 млн осіб — безробітні; 1 млн осіб — працівники з неповним робочим днем, які шукають кращу роботу.

Розрахуйте:

а) чисельність робочої сили;

б) рівень безробіття.

Розв’язання

Чисельність робочої сили становить 50 – 12 – 15 = 23 млн осіб.

Рівень безробіття дорівнює (3/23) * 100% = 13 %.

Дані про працівників з надмірним робочим днем є надмірними для даної задачі, оскільки вони входять до складу робочої сили.

Задача 2. У табл. 7.2 наведено дані про трудові ресурси і зайнятість працездатного населення країни у першому та п'ятому роках (млн осіб).

Розрахуйте чисельність безробітних і рівень безробіття у 1-му і 5-му роках. Чим можна пояснити одночасне зростання зайнятості і безробіття?

Таблиця 3.2

Розв’язання

Для 1-го року:

Кількість безробітних становить 84,889 – 80,796 = 4,093 млн осіб.

Рівень безробіття дорівнює (4,093/84,889) * 100 % = 4,8 %.

Для 5-го року:

Кількість безробітних становить 95,453 – 87,524 = 7,929 млн осіб.

Рівень безробіття дорівнює (7,929/95,453) * 100 % = 8,3 %.

Чисельність робочої сили (95,453 – 84,889 = 10,564) зростала скоріше, ніж зайнятість (87,524 – 80,796 = 7,628), оскільки 10,564 > 7,628.

Задача 3. Розрахуйте темп інфляції у другому році, якщо індекс цін у першому році становив 116 %, у другому році — 140 %.

Розв’язання

Темп інфляції у другому році становив (140–116)*100 % / 116 = 20,7%

Задачі для самостійного вирішення до розділу 7

Задача 1. Валовий внутрішній продукт в Україні становив (млрд грн) у 1998 р. — 120, 1999 р. — 127, 2000 р. — 154,5, 2001 р. — 186,9.

Визначте фази економічного циклу, в яких перебувала економіка України в останні роки.

Задача 2. Розрахуйте темп інфляції для поточного року за таких умов: у попередньому році номінальний ВВП становив 155 млрд грн, реальний ВВП — 118 млрд грн; у поточному році очікується одержати номінальний ВВП 190 млрд грн при індексі цін ВВП 152 %.

Задача 3. Економіка країни Ф характеризувалася в останні два роки такими макроекономічними показниками: у попередньому році номінальний ВВП становив 5000 млрд дол. США, реальний ВВП — 4800 млрд дол.; у поточному році очікується одержати номінальний ВВП 5400 млрд дол., реальний ВВП — 5050 млрд дол. США.

Розрахуйте темп інфляції у цій країні для умов поточного року.

Задача 4. Визначте середньорічний темп інфляції для умов поточного року, якщо відомо, що середньомісячний темп інфляції у цьому році становитиме 3 %.

Задача 5. В країні Б чисельність робочої сили у попередньому році становила 75 млн осіб, чисельність зайнятих — 68 млн осіб.

Розрахуйте циклічне безробіття.

ДЕРЖАВА В СИСТЕМІ МАКРОЕКОНОМІЧНОГО

РЕГУЛЮВАННЯ

Господарський механізм у системі регулювання суспільного виробництва

Грошово-кредитна політика держави

Фіскальна політика держави

Типи та моделі економічного зростання

Господарський механізм у системі регулювання суспільного

Виробництва

Найважливішим елементом економічної системи єгосподарський механізм.Сутність даної категорії можна охарактеризувати з декількох сторін. З одного боку, механізм господарювання представляє сукупність організаційно-економічних форм, за допомогою яких держава здійснює функції управління та регулювання економіки. Водночас він відбиває взаємозв’язок між різними організаційно-економічними формами, присутніми в економічній системі, та їх взаємодію, тобто являє собою систему. З іншого боку, господарський механізм можна охарактеризувати на різних рівнях економічного життя суспільства. Водночас механізм господарювання забезпечує узгодженість економічних інтересів різних господарюючих одиниць. Таким чином, незважаючи на те, з якої точки зору розглядати категорію господарський механізм, головним залишається його мета – через функціонування останнього забезпечується економічне регулювання суспільного виробництва.

Господарський механізм — це сукупність організаційних структур і конкретних форм господарювання, методів управління та правових норм, за допомогою яких суспільство (держава) дотримується об’єктивних вимог економічних законів з урахуванням конкретної ситуації в народному господарстві.

Сутність господарського механізму проявляється через його функції:

ü реалізація відносин пануючого типу власності;

ü взаємодія продуктивних сил та виробничих відносин в економічному житті суспільства;

ü узгодження та забезпечення руху економічних інтересів;

ü розв’язання суперечностей між різними економічними суб’єктами.

Механізм господарювання включає такі структурно-функціональні підсистеми: планування, стимулювання, організація, регулювання. У той же час, кожна з них виступає у сукупності інших форм, які виконують свої функції і створюють відповідні підсистеми механізму господарювання. Планування включає прогнозування, довгострокове, середньострокове і поточне планування, директивне та індикативне планування. Підсистема стимулювання містить економічні важелі та стимули економічної діяльності, прискорення науково-технічного прогресу, кредитно-фінансову систему. Підсистема організації включає форми організації й управління виробництвом з відповідною регламентацією прав та обов’язків економічних суб’єктів.

Державне регулювання економіки включає наступні елементи:

1. Державне програмування економіки, основними формами якого є розробка та реалізація національних програм і цільових комплексних програм.

2. Фіскальна політика - політика доходів і витрат держави, відображених у державному бюджеті. Основною частиною бюджетних надходжень є податкові. Держава, регулюючи об’єкт, базу, ставки оподаткування, формує необхідний рівень доходів, які в результаті перерозподілу направляються на фінансування державних витрат.

3. Грошово-кредитна політика, метою якої є досягнення на національному ринку рівноваги, що характеризується повною зайнятістю та відсутністю інфляції.

4. Інвестиції у виробничу і соціальну інфраструктуру, державні замовлення (закупівлі).

5. Регулювання грошової маси, що відбувається через центральний банк країни (в Україні – Національний банк України), головною функцією якого є регулювання грошової маси, забезпечення її відповідності масі товарів і підтримка купівельної спроможності паперових грошей.

6. Регулювання цін – встановлення верхньої межу цін (тарифів) на продукцію (послуги) природних монополій, забезпечуючи їм нормальний (середній) прибуток і захищаючи кінцевих споживачів.

7. Державне регулювання інтеграційних процесів.

Грошово-кредитна політика

Грошово-кредитна система – це форма організації грошового обігу, яка історично та законодавчо склалася у певній країні. Історично відомі два основних типи грошових систем – система металевого грошового обігу та паперово-кредитна система (табл. 8.1.)

Таблиця 8.1

Порівняльна характеристика грошових систем

Об’єктами грошово-кредитної системи є гроші, які в процесі історичного розвитку змінюють свої форми, види та функції. Суб’єктами грошово-кредитної системи є:

ü на загальнодержавному рівні – центральний банк країни, міністерство фінансів, казначейство, органи нагляду за діяльністю банків та інститутів, що здійснюють страхування депозитів, а також організацій, що здійснюють контроль за грошовим обігом;

ü на другому рівні – комерційні банки, які своєю діяльністю прискорюють рух грошових засобів та беруть участь у «створенні» грошей через мультиплікацію банківських депозитів;

ü на третьому рівні – небанківські фінансові та кредитні установи;

ü на четвертому рівні – нефінансовий сектор економіки (не фінансовий підприємницький сектор та сектор домогосподарств);

ü на п’ятому рівні – міжнародні фінансові організації та грошово-кредитні інститути інших країн.

Особливості сучасних грошово-кредитних систем: використання паперових та кредитних грошей; значне перевищення частки безготівкового обігу порівняно з готівковим; постійні інфляційні процеси; посилення ролі держави у стабілізації грошового обігу; посилення впливу світових фінансових ринків на стан грошово-кредитних систем держав.

Грошово-кредитна (монетарна) політика –сукупність заходів держави у сфері грошового обігу та кредитних відносин, які проводяться з метою впливу на кількість грошей, що перебувають в обігу, для досягнення макроекономічної стабільності. Головним завданням монетарної політики є визначення реального попиту на гроші з боку економічних суб’єктів та забезпечення відповідної пропозиції грошей, яка б відповідала запланованому зростанню обсягів виробництва без загрози стабільності національної валюти та грошово-кредитного ринку, а також запобігала розвитку інфляції за рахунок монетарної складової.

Як вже зазначалося, головним суб’єктом грошово-кредитної політики є центральний банк; в Україні – Національний банк України (НБУ), основні функції якого:

ü емісія готівки та організація грошового обігу;

ü функція «банку банків» – здійснення кредитування (рефінансування) комерційних банків з метою підтримки їх ліквідності;

ü функція «банкіра уряду» – збереження коштів державного бюджету та позабюджетних фондів, здійснення розрахункового обслуговування центральних органів влади, участь в обслуговуванні державного боргу тощо;

ü здійснення грошово-кредитної політики;

ü здійснення валютного регулювання – видає нормативні акти щодо ведення валютних операцій, здійснює організацію торгівлі валютними цінностями, видає ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями тощо;

ü забезпечення стабільності національної валюти;

ü забезпечення безперебійної роботи платіжної системи;

ü представлення інтересів України у взаєминах з центральними банками інших держав та міжнародними фінансовими установами.

Центральний банк здійснює монетарну (грошово-кредитну) політику шляхом прямого впливу на пропозицію грошей шляхом емісії готівки; лімітування обсягів кредитів, які він може надавати уряду та комерційним банкам; прямого регулювання процентної ставки.

Інструментами грошово-кредитного регулювання є:

ü Операції на відкритому ринку – це операції, які проводить центральний банк шляхом купівлі-продажу державних цінних паперів, основним видом яких є державні облігації. Облігація (від лат. – зобов'язання) – це цінний папір, який, по-перше, засвідчує внесення її власником певних грошових коштів на її придбання (в даному випадку — на користь держави); по-друге, надає її власникові право на отримання певного доходу від облігації; по-третє, потверджує зобов'язання держави відшкодувати повну номінальну вартість облігації у передбачений умовами позики строк. Купівля державних цінних паперів (облігацій, казначейських зобов’язань) призводить до збільшення пропозиції грошей, а продаж – до її зменшення.

ü Зміна облікової ставки, що уявляє собою ставку за позиками, які надає центральний банк країни (в Україні – Національний банк України) комерційним банкам. Зростання облікової ставки стимулює скорочення позик, що призводить до зменшення пропозиції грошей. Зниження облікової ставки навпаки робить кредити «дешевшими» і, відповідно, призводить до збільшення пропозиції грошей.

ü Зміна норми обов’язкових резервів, тобто процентного відношення суми резервів комерційних банків до суми виданих ними депозитів (вкладів). Зазначені резерви у грошовому виразі комерційні банки утримують в центральному банку. Збільшення (зменшення) норми обов’язкових резервів призводить до зменшення (збільшення) пропозиції грошей.

Існує двавиди грошово-кредитної політики:

Стимулююча політика спрямована на підтримання високих темпів економічного зростання та досягнення високого рівня зайнятості. Для її проведення уряд країни збільшує видатки, зменшує податки або поєднує обидва заходи одночасно. Впровадження даних заходів стимулює збільшення інвестицій, ВВП та зменшує безробіття.

Стримуюча політика спрямована на зниження рівня інфляції попиту через збільшення податків, скорочення державних видатків або їх поєднання одночасно. Реалізація даної політики зменшує обсяги ВВП та інвестицій.

Бюджетна система країни – сукупність бюджетів різних рівнів, що регулюються певними нормами та формуються на єдиних принципах під впливом державного устрою та адміністративно-територіального поділу країни. Для унітарних держав бюджетна система має дворівневу структуру (державний та місцевий бюджети), для федеральних – трирівневу (додаються ще бюджети членів федерації). Державний бюджет– це грошовий вираз кошторису доходів і витрат держави за певний період часу (як правило, рік), який виражає економічні відносини між державою та іншими економічними суб’єктами з приводу акумуляції та використання централізованого фонду грошових ресурсів країни, які призначені для виконання державою своїх функцій через розподіл та перерозподіл ВВП.

Джерелом бюджетних надходжень виступають: податки; доходи держави від власної виробничої та інших форм діяльності; платежі за ресурси, які згідно з чинним законодавством належать державі; державні трансфери тощо. Податкові платежі одночасно використовуються як джерело одержання доходів бюджету та фінансовий інструмент регулювання економіки. Податкові платежі – податок, збір, плата, внески і відрахування.

Податок –обов’язковий платіж, який стягується до бюджетів усіх рівнів та юридичних осіб у безспірному порядку (податок з доходів фізичних осіб, податок на прибуток, ПДВ).

Збір– платіж, який стягується в основному до державних цільових фондів та місцевих бюджетів (пенсійний сбір, ринковий збір, курортний збір).

Плата –сума коштів, яка повертається державі за тимчасове або постійне користування ресурсами (плата за воду, рентна плата, орендна плата).

Сукупність податків, зборів та інших обов’язкових платежів утворює податкову систему держави.За економічним змістом – це фінансові відносини між державою та платниками податків з метою створення загальнодержавного централізованого фонду грошових коштів, необхідного для виконання державою її функцій. Сутність податків відображається в їх функціях:

- фіскальна функціяполягає в тому, що саме за допомогою податків і зборів забезпечується наповнення бюджетів усіх рівнів і відповідно джерел формування доходів держави;

- регулююча функціяполягає у можливості держави через діяльність податкового механізму забезпечувати процес регулювання соціально-економічних відносин, а саме: за допомогою податкових ставок та податкових пільг держава намагається регулювати процес накопичення капіталу, рівень платоспроможності, темпи розширеного відтворення, захист малозабезпечених верств населення, перерозподіл доходів. В основному діяльність регулюючої функції спрямована на економічні і соціальні процеси у суспільстві;

- розподільча функціяполягає в тому, що через податки здійснюється перерозподіл вартості створеного ВВП між державою та домогосподарствами і підприємствами;

- контрольна функція;

- стимулююча функція;

- захисна функції.

Принципи оподаткування: принцип законності; принцип обов’язковості; принцип повноти; принцип незалежності; своєчасність.

Елементи системи оподаткування:

1) суб’єкт оподаткування– платник податку – фізична чи юридична особа, яка забезпечує та безпосередньо проводить його сплату;

2) об’єкт оподаткування – економічна категорія, яка обкладається податком; ним виступають прибуток (податок на прибуток), додана вартість (ПДВ), митна вартість робіт чи послуг, контрактна вартість товарів, митна вартість товарів, земля, природні ресурси;

3) джерело сплати– це дохід платника, з якого сплачується податок (не завжди співпадає з об’єктом оподаткування). Джерелом сплати виступають: прибуток, виручка від реалізації, позареалізаційні доходи;

4) одиниця оподаткування – це елемент (фізичного чи грошового) еквіваленту, яким проводиться сплата або зарахування в рахунок податкових платежів (в Україні – гривня);

5) ставка оподаткування– розмір податку на одиницю оподаткування. Залежно від обсягу оподатковуваних операцій розрізняють універсальні (ПДВ, акцизний збір) та диференційовані (фіксований с/г податок) ставки; за побудовою – тверді (ставки, які встановлюються у грошовому розмірі до об’єкта оподаткування) та процентні (ставки, які встановлюються у відсотках до доходу, прибутку чи обороту);

6) квота – частка в доходах платника, тобто частина прибутку, яку необхідно відрахувати до бюджетів, цільових фондів, згідно з діючим законодавством. Після вирахування квоти суб’єкт діяльності отримує чистий дохід, яким він розпоряджається на власний розсуд;

7) податкова пільга – дозвіл на часткове або повне зменшення суми податкового зобов’язання;

8) звітний податковий період– проміжок часу, за який платник податку повинен виконати в повному обсязі свою податкову роботу: декадний, місячний, квартальний, піврічний, річний. Протягом даного періоду мають своєчасно і в повному обсязі сплачувати податки і збори, правильно і своєчасно подавати податкову звітність за встановленою формою.

Класифікація податків

1. За економічним змістом:

– податки на доходи (податок з доходів фізичних осіб, з прибутку);

– податки на споживання (податок на додану вартість, акцизний збір);

– податки на майно (податок на нерухомість).

2. Залежно від рівня державних структур:

– загальнодержавні – податки та збори, які сплачуються до державного бюджету або державних цільових централізованих фондів (податок на додану вартість, акцизний збір, податок на прибуток);

– місцеві податки – сплачуються до місцевих бюджетів (комунальний податок, податок з реклами, готельний збір, збір за паркування автомобілів, ринковий збір).

3. За спрямуванням податків:

– платежі до державного бюджету (рентна плата за транзитне транспортування природного газу; дивіденди, нараховані на акції державних підприємств тощо);

– платежі до місцевих бюджетів (податок з реклами, комунальний податок, ринковий збір);

– змішані платежі (ПДВ, податок на прибуток, акцизний збір, мито);

– платежі до бюджетних та позабюджетних фондів – не можуть бути джерелами поповнення державного чи місцевого бюджетів.

4. За суб’єктами оподаткування:

– платежі, що сплачують юридичні особи;

– платежі, що сплачують фізичні особи;

5. За способом стягнення:

– розкладні – встановлюються в загальній сумі відповідно до потреб в доходах, а потім всю суму розподіляють по окремих територіальних одиницях або платниках;

– окладні – передбачають спочатку встановлення ставок, а потім визначення сум податків для кожного платника податків окремо.

6. За формою оподаткування:

– прямі – встановлюються безпосередньо щодо платників, їх розмір прямо пропорційно залежить від результатів фінансової діяльності;

– непрямі – встановлюються в цінах товарів і послуг, їх розмір для окремого платника податку не залежить від його доходів (у світовій практиці – акцизи, фіскальна монополія, мито).

За станом державний бюджет буває:

ü збалансований (нормальний) – надходження і витрати бюджету збалансовані;

ü дефіцитний – витрати перевищують доходи;

ü профіцитний – доходи перевищують витрати.

Дефіцит бюджету є безпечним для економіки в цілому, якщо він становить 2 – 3 % ВНП. У протилежному випадку він негативно впливає на функціонування грошово-кредитної системи та економіки країни в цілому.

Причини дефіциту держбюджету: спад національного виробництва; падіння доходів в умовах кризового стану економіки; збільшення бюджетних витрат; непослідовна та непродумана фінансово-економічна політика; надмірна частка державного сектору; зростання витрат через обслуговування державного боргу тощо.

Заходи щодо обмеження бюджетного дефіциту:

– заборона дотацій збитковим підприємствам (особливо, якщо вони не мають загальнонаціонального значення);

– перехід від державного фінансування до державного кредитування;

– скорочення витрат на фінансування бюджетного сектору економіки;

– реформування системи оподаткування;

– збільшення ролі місцевих бюджетів; конверсія тощо.

Основні способи «покриття» бюджетного дефіциту: емісія державних облігацій; більш жорстке оподаткування; використання кредитної емісії.

Державний борг– це загальна сума заборгованості держави, яка є способом тимчасового залучення державою додаткових коштів для покриття своїх витрат. Розрізняють:

ü внутрішній державний борг – борг перед юридичними та фізичними особами власної країни;

ü зовнішній державний борг – борг перед іноземними країнами в особі міжнародних фінансових організацій, урядів іноземних країн та іноземних приватних осіб і організацій.

Економічні наслідки державного боргу:

– існування зовнішнього боргу передбачає передачу частини створеного в країні продукту за кордон (у випадку сплати процентів або основної суми боргу);

– збільшення податків для обслуговування державного боргу негативно впливає на активізацію економічної діяльності, знижує інтерес до інвестицій у нові підприємства;

– зростання зовнішнього боргу знижує міжнародний авторитет країни, постійно спонукає державу до здійснення дефолту.

Дефолт – це одностороння відмова держави від виконання своїх зобов’язань, зокрема фінансових, викликана незадовільним фінансовим станом, банкрутством тощо.