Основні вимоги до організації угідь. Трансформація угідь.

Головним завданням організації угідь і систем сівозмін - є встановлення такого складу площ і розміщення угідь на перспективу, при яких можливе створення необхідних умов для високо інтенсивного використання землі, а також подальшого розвитку спеціалізації і концентрації виробництва, галузей.

Склад угідь, поперед усім сільськогосподарських, їх площі тісно пов’язані із спеціалізацією господарства і ступінню концентрації його галузей. Фактично співвідношення угідь один з найбільш важливих факторів визначаючий ступінь виробництва.

З іншого боку становлення на перспективу спеціалізації частіше потребує змін співвідношення угідь і їх розміщення.

Перехід від фактичної структури угідь до проектної проходе шляхом їх часткової трансформації. Трансформація - це перехід угідь з одного виду в інший. При цьому змінюється і розміщення угідь. Основна мета трансформації - перехід менш цінних і не використовуємих земель в більш цінні і продуктивні угіддя. Можливість освоєння нових земель для ріллі і інших угідь. В зв’язку з цим трансформація і розміщення угідь - задача комплексна.

Крім розширення земельних площ, переводу менш цінних угідь в більш цінні, при трансформації, вирішують задачі усунення мілкої контурності, ліквідації вклинювання, вкраплення, роздробленості ріллі і кормових угідь.

Трансформація показує кількісні сторони збільшення площ більш цінних угідь, а також включення сільськогосподарський оббіг невикористаних або мало використовуємих земель. Але вона не дає уяви про якісний склад угідь по проекту. Ці данні необхідні для правильного прогнозування очікуваної врожайності культур і розрахунку ефективності усіх заходів.

Встановлення нової структури угідь шляхом трансформації, їх покращення і розміщення тісно пов’язані і складають єдине ціле. Таким чином під організацією угідь розуміють встановлення їх складу і співвідношення, господарського доцільного розміщення на території.

Її ціль – підвищення інтенсивності використання землі для отримання максимальної кількості сільськогосподарської продукції при збереженні і збільшенні родючості ґрунтів, інших компонентів природної середи.

Запроектований склад і співвідношення (структура) угідь, їх розміщення на території повинні відповідати наступним вимогам:

- безумовне і стабільне виконання державних планових завдань по виробництву сільськогосподарської продукції;

- повне, раціональне та ефективне використання всіх земель у відповідності з їх природними властивостями;

- припине6ння ерозійних процесів та покращення ландшафту;

- відповідне встановлення спеціалізації галузей і їх раціональне співвідношення;

- забезпечення стійкої кормової бази для тваринництва;

- мінімальні витрати на транспортування і зберігання продукції без істотних втрат;

- створення сприятливих умов для підвищення продуктивності праці та високопродуктивного використання машинно-тракторних агрегатів;

- мінімальні капітальні вкладення в освоєння нових земель і підвищення інтенсивності використання земель, які знаходяться в обробці, якнайшвидша їх окупність.

Визначення об’ємів трансформації і покращення земель, розміщення угідь ведуть з врахуванням природних та економічних факторів, дотримуючись перелічених вище вимог.

Способи покращення якості ґрунтів різноманітні. Це осушення, гіпсування солонців, валкування лугових ґрунтів, видалення каменів, здійснення широкого комплексу протиерозійних, гідротехнічних заходів, частіше взаємопов’язаних поміж собою.

Особливе значення приділяється корінному і поверхневому покрашенню кормових угідь. Корінне покрашення корінних угідь – це зміна малопродуктивного травостою культурним. Для цього проводять оранку, або дискування і висівають складні компоненти багаторічних трав.

Поверхневе покращення ведуть на масивах кормових угідь в тих випадках, коли в травостої збереглися цінні кормові трави, що дозволяє проводити заходи з збереженням дернини і підсівом трави.

В результаті організації угідь складають план їх трансформації і покращення. В ньому відображають фактичну структуру угідь, всі зміни, намічених при проектуванні. В результаті приводять експлікацію угідь на кінець розрахункового періоду.

Отримана проектна експлікація, як і план трансформації угідь, являється попередньою. Структуру угідь уточнюють в процесі внутрішнього устрою території сільськогосподарських угідь.

Після встановлення площ і меж різних угідь виділяють масиви, які потребують проведення різних меліоративних, культуртехнічних та особливих заходів по захисту ґрунтів від ерозії та інших шкідливих процесів.

У завершенні проектних дій по організації угідь, виходячи з уточненого їх складу і розміщення, а також планує мого поголів’я тварин в межах виробничих підрозділів, проводять агроекономічні розрахунки по встановленню структури посівних площ, використанню ріллі і кормових угідь:

- визначення потреби тварин в грубих кормах, соковитих, зелених і концентрованих кормах з використанням збалансованих норм кормління;

- встановлюють вихід грубих і зелених кормів з природних, покрашених та культурних кормових угідь з врахуванням їх перспективної продуктивності;

- визначають нестачу у зазначених видах кормів, яка повинна бути поповнена за рахунок посівів кормових культур (в кормових, польових та інших сівозмінах);

- з врахуванням плануємої врожайності кормових культур встановлюють їх площі;

- виходячи з планів виробництва зерна, картоплі, овочів та іншої товарної продукції, а також продукції для внутрігосподарських цілей, перспективної врожайності, визначають структуру посівних площ продовольчих та технічних культур.

Отриманні данні приймають в якості вихідних для організації системи сівозмін та подальшого устрою території як ріллі, так і кормових угідь.

Типи і види сівозмін.

Міцну агротехнічну основу для високої культури землеробства створює введення та освоєння сівозмін. Агротехнічне правильне чергування посівів, чистих або зайнятих парів сприяє підвищенню врожайності, покращенню економічної родючості ґрунту, запобіганню засміченості полів та поширення хвороб.

Проектування системи сівозмін зводиться до визначення типів, видів, кількості сівозмін, розмірів сівозмінних масивів, розміщенню їх по території, закріпленню за бригадами і іншими підрозділами, розробки схеми чергування посівів і парів.

Під типами сівозмінрозуміють три основні групи: польові, кормові і спеціальні.

Типи сівозмін в свою чергу підрозділяються на видив залежності від ведучих культур.

До польових відносяться сівозміни, в яких польові культури висівають на площі, яка перевищує 50% відведеного масиву. Так серед польових сівозмін виділяють такі види: зернові, парозернові, зернопросапні, парозернопросапні, а також льняні, бурякові та інші.

В кормових сівозмінах більше 50% площі зайнято посівами кормових культур. Серед них розрізняють прифермські, притаборні, сінокосо-пасовищні.

Спеціальні сівозміни вводять для культур, які відрізняються високою вимогливістю до умов живлення (овочеві культури, конопля) або особливостями їх обробки (м’ята, тютюн, лікарські рослини, мак та інші). Всі перелічені типи сівозмін при великій зосередженості в них ведучої культури можна назвати спеціалізованими ( овочеві, конопляні, тютюнові, рисові, бавовняні та інші). Можливо введення комбінованих сівозмін: овочевокормових, кормопольових та інших.

Польові та кормові сівозміни можуть бути ґрунтозахисними. Такий вид вони набувають за рахунок насичення посівами багаторічних трав, їх смугового розміщення з однорічними культурами, кулісних парів та виконання інших протиерозійних заходів.

На вибір типів і видів сівозмін в визначній кількості і співвідношенні здійснюють вплив наступні умови: спеціалізація господарства і підрозділів; типи утримання і годівлі худоби; концентрація поголів’я; структура сільськогосподарських угідь і їх якість; розміщення основних і допоміжних господарських центрів; наявність еродованих земель і ступінь ерозійної небезпеки; територіальне розміщення масивів ріллі, її конфігурація.

Проектування системи сівозмін.

Основні типи сівозмін в сільськогосподарських підприємствах – польові та кормові. Система сівозмін всередині сільськогосподарського підприємства можлива в різному сполученні: одна польова та одна кормова; одна польова та дві кормових; дві польових та одна кормова; дві польових; дві кормових. Моделювання вимог проектування сівозмін дозволяє встановити доцільне застосування того чи іншого сполучення.

Одну польову сівозміну вводять при компактному масиві і центральному положенні садиби, коли відстань від ріллі складає до 3-х км, а структура використання ріллі не викликає необхідності у виділенні кормових культур в самостійну сівозміну (малюнок 3.3.а.).

Малюнок 3.3. Можливі сполучення сівозмін в сільськогосподарському підприємстві

Одну польову та одну кормову сівозміни необхідні, коли садиба коли садиба знаходиться на краю сільськогосподарського підприємства, а структура використання ріллі дозволяє виділити кормові культури в окрему спеціалізовану сівозміну з послідуючим закріпленням його за механізованою ланкою по виробництву кормів (малюнок 3.3.б.). при такій системі сівозмін забезпечується максимальне приближення посівів вантажомістких та малотранспотувальних кормових культур до міст їх споживання – тваринницьким комплексам та фермам.

Одну польову та дві кормових сівозміни проектують при наявності віддалених пасовищ та організації на них табірного утримання худоби, коли необхідно поповнити дефіцит зелених кормів за рахунок при табірного сінокосо-пасовищної сівозміни. Кормову (прифермську) сівозміну в такому випадку поблизу садиби. Решту ріллі включають в польову сівозміну (малюнок 3.3.в.).

Дві польових та одну кормову сівозміни проектують коли ґрунти різко відрізняються по якості або по ступені еродованості, а в склад посівних площ входять культури з підвищеними вимогами до ґрунтів. при цьому можливо проектування для вказаних вище цілей самостійної кормової сівозміни і двох польових, які відрізняються набором культур (малюнок 3.3.г.).

Дві польових та дві кормових сівозміни (малюнок 3.3.д., 3.3.е.) доцільно для приближення посівів вантажоємких та працеємких культур до населеного пункту і господарському центру.

Дві паралельних сівозміни (малюнок 3.3.ж.) можуть бути введені у випадку, коли сільськогосподарське підприємство обслуговує два населених пункти.

Організація системи сівозмін задача комплексна, потребуюча розгляду питань агротехнічного змісту, кількості, площі та місце розташування масивів для досягнення максимального економічного ефекту. З цією метою визначають пункти складання насінного фонду, зимових кормів, а також місць споживання стравлення тваринами літнього корму; вивчають створену та перспективну організацію праці; виявляють можливість використання в новому проекті меж масивів і полів освоєних сівозмін; після цього по матеріалам ґрунтових і землевпорядних обстежень, а також по земельно-оціночним даним виділяють масиви ріллі обмеженого використання або потребуючих спеціальних ґрунтозахисних заходів.

Проектування починають з сівозмін, площі і місцеположення яких обумовлені особливостями цих орних земель. В зв’язку з цим , місце і площі ґрунтозахисних сінокосо-пасовищних сівозмін визначають наявністю еродованих та ерозійно небезпечних орних масивів; масиви ріллі підвищеної солонцюватості придатні для обмеженого набору сільськогосподарських культур;надмірно зволожені ділянки, якщо вони достатньо великі, виділяють в окремі сівозміни з набором вологолюбних культур; найкращими містами для овочевих сівозмін вважають пойми річок і долини.

Типові схеми різних видів сівозмін підбирають у відповідності із зональними системами землеробства, користуючись рекомендаціями по системі ведення сільського господарства для даної зони, області, республіки. Слід при цьому використовувати результати економічної оцінки ріллі або бонітування ґрунтів. Сівозмінні масиви повинні бути по можливості однорідними. Сівозміни, які включають в себе посіви сільськогосподарських культур підвищеної вибагливості до ґрунтів, розміщують на орних масивах, які характеризуються високими балами економічної оцінки. Враховуючи складність проектування сівозмін, необхідно окремо розглядати методичні підходи до проектування основних типів.

При розміщенні сівозмін на орних масивах необхідно враховувати технологічні групи земель, які встановлюються в залежності від крутизни схилів.

На землях першої групи (від 0 до 3°) проектують польові сівозміни насичені просапними культурами, при цьому на схилах від 1 до 3° дозволяється розміщення прифермських кормових сівозмін з включенням в них просапних кормових культур.

На землях другої технологічної групи (від 3 до 5° і від 5-7°) проектують польові зерно-трав’яні сівозміни без пропашних культур, на схилах 5-7° розмішують ґрунтозахисні сівозміни, кормові - притабірні сівозміни.

Землі третьої технологічної групи (більше 7°) переводять в пасовища або проектують трав’яні сівозміни.

При проектуванні і розміщенні сівозмін необхідно дотримуватись наступного порядку:

1. Спеціальні

2. Кормові

3. Польові

Організація кормових сівозмін.

Основу проектування кормових сівозмін складає важлива економічна вимога: приближення виробництва кормів до місця споживання з метою зменшення транспортних та інших витрат.

Прифермські кормові сівозміни призначені головним чином для виробництва соковитих кормів, в склад яких входять коренеплоди, клубне плоди, кормові баштанні, силосні культури. В ці сівозміни можуть бути включені культури для отримання зеленої маси. Щоб забезпечити агротехнічне правильне чергування культур та правильне використання попередників, включають також зернові культури: овес, ячмінь, кукурудзу, сорго, просо та інші.

Введення кормових сівозмін сприяє скороченню транспортних витрат, створенню умов для закріплення посівів кормових культур за бригадами та перетворенню кормовиробництва в самостійну спеціалізовану ланку, що забезпечує отримання більш високих врожаїв і якісних кормів.

Прифермські сівозміни розміщують поблизу ферм на ґрунтах, придатних для вирощування кормових культур, на масивах, які мають зручний зв’язок з фермами. У випадку виробництва в цих сівозмінах зеленого корму слід забезпечити зручний зв’язок з пасовищами.

Притабірні кормові сівозміни розташовують поблизу літніх таборів. Вони призначені для виробництва зеленого корму та інших видів відгодування в період убого травостою на природних пасовищах. Для цієї мети в першу чергу повинні бути використанні невеликі по площі ділянки, придатні для землеробства, вкраплені в пасовища, а також орні масиви, прилеглі до пасовищ і розташовані на невеликій відстані від табору.

В цих сівозмінах можливо вирощувати силосні культури на площі, необхідної для відгодівлі в пасовищний період, а також інші кормові культури для літнього використання.

Сінокосо-пасовищні сівозміни призначені для отримання сіна, сінажу, зеленого корму. Їх також використовують для створення високопродуктивних лугів шляхом періодичного заорювання і використання під польові культури та травосуміші багаторічних трав. Тривалість польового періоду (4-5 років) визначається терміном, на протязі якого шар багаторічних трав розкладається. Тривалість лугового періоду може коливатись від 4 до 8 років в залежності від ґрунтових умов, складу травосумішей, клімату та умов використання. Він менший на суходільних луках (4-5 років), довший на низинних (6-8 років). В перші 2-3 роки лугового періоду можливе отримання сіна, а в послідуючім рекомендується випасання.

Сінокосо-пасовищні сівозміни вводять також на сильноеродованій ріллі, яка потребує тимчасове залуження. Вони являються ґрунтозахисними.