Главная Случайная страница


Категории:

ДомЗдоровьеЗоологияИнформатикаИскусствоИскусствоКомпьютерыКулинарияМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОбразованиеПедагогикаПитомцыПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРазноеРелигияСоциологияСпортСтатистикаТранспортФизикаФилософияФинансыХимияХоббиЭкологияЭкономикаЭлектроника






Розміщення загонів чергового травлення

при системному випасанні гуртові (отарні) ділянки ділять на загони, які стравлюють почергово по мірі відростання травостою. Розміри загонів встановлюють з таким розрахунком, щоб трави вистачило на визначену кількість днів це створює умови для інтенсивного поїдання (стравлення) травостою і регулярного відпочинку пасовища. При цьому окремі загони звільнюють від випасання декілька разів на протязі пасовищного періоду, надається тривалий відпочинок (24-30 днів) після кожного короткого випасу.

При загінній системі випасання ВРХ на культурних пасовищах в порівнянні з безсистемним випасанням загальна кількість зеленого корму збільшується на 20%, надої молока - на 25%, приріст молодняку ВРХ - на 25 - 30%

При проектуванні загонів чергового травлення вирішують питання:

- визначення оптимальної кількості загонів їх форму і розмір;

- намічають систему їх використання

Загальну кількість загонів визначають по формулі:

Пз = (Тв.тр. / t вип.) + nвід. (3.24.)

Тв.тр - період відновлення травостою, днів;

t вип. - кількість днів випасу в одній загінці;

nвід - кількість відпочиваючих і страхових загонів по схемі пасовищезміни.

Період відновлення травостою залежить від зони розташування господарства, типу пасовищ, які в свою чергу, визначаються кліматом рельєфом, ґрунтовим покривом, рівнем залягання ґрунтових вод. В середньому для лісостепової зони період відновлення травостою коливається в межах 27-30 днів, а при зрошенні – 22-24 дня.. на більшості пасовищ після першого травлення відростання йде швидко (18-22 дня), а в наступні місяці 30-40 днів.

Число днів випасання в одному загоні за один цикл стравлення встановлюють з таким розрахунком, щоб забезпечити більш повне використання травостою і попередити можливість зараження худоби хворобами. Щоб врожайність на пасовищах в наступні роки не погіршувалась , недопустиме часте стравлення. Виходячи з цього при кожному циклі стравлення травостій повинен відчужуватись тільки раз, а число днів випасу в одному загоні рекомендується приймати для богарних пасовищ рівним 3-5 днів (при випасанні овець до 6 днів), для високопродуктивних - 1-2 дні.

Загальна кількість відпочиваючих загонів включає загони, які відведені під повний відпочинок, в яких проводять оранку (боронування), посів трав (підсів), внесення різних добрив, знищення отруйних рослин, а також загони, які використовуються під сінокосіння і які залишені в якості страхового фонду.

Кількість загонів повинна бути кратним кількості ділянок пасовищезміни. Наприклад: для трьохрічної пасовищезміни кількість загонів відповідно може бути рівним 6, 9,12 ...

Форма загону має важливе значення і встановлюється з вимог раціонального випасання худоби і кращого використання пасовищ. Бажана форма загону - прямокутна з співвідношенням сторін 1: 1,5 або 1:2. Мінімальна ширина загону повинна бути не менше ширини розвороту гурту при нормі на одну корову 0,5 -0,7 м. Максимальна довжина неповинна перевищувати 600 - 800 м.

На культурних пасовищах (для любої зони) в якості меж загонів можуть бути: постійні огорожі; постійні електроогорожі; переносні електроогорожі – „електропастух”; природні та штучні межі (річки канави та інші рубежі); умовні межі, зазначені курганами, каменями, вішками ; комбіноване використання вищезазначених засобів.

Можна виділити три схеми внутрішнього устрою пасовищних ділянок .

І схема. Постійну огорожу будують уздовж зовнішньої межі пасовищної ділянки і по обом сторонам скотопрогіну. Для відокремлення загонів один від одного застосовують переносну елоктроогорожу (мал. 3.5.а.)

 

Малюнок 3.5. Схеми розміщення постійної огорожі на пасовищних ділянках

ІІ схема. Постійні огорожі будують на межах великих загонів, розрахованих на 5-6 денний випас худоби. В їх межах здійснюють сінокосіння та інші заходи, які чергуються по рокам. Великі загони використовують під випасання цілком або частинами. Для цього в процесі випасання за допомогою переносної електроогорожі їх поділяють на декілька більш мілких загонів (мал. 3.5.б.).

ІІІ схема. Постійні огорожі будують на межах всіх загонів, навіть дуже мілких, розрахованих на одно- або двохденне випасання худоби (мал. 3.5. в.).

В першому випадку кількість загонів нічим не обмежена. По мірі травлення травостою проволока переноситься далі і виділяється нова площа для випасання. Ділянка пасовища по конфігурації повинна бути зручною для ділення на мілкі загони. В другому випадку постійні загони по конфігурації повинні бути зручними для розділення їх на 2-3 або більшу кількість тимчасових загонів. Зручно коли вони будуть мати форму прямокутника, який примикає довгою стороною до скотопрогону.

Розміщення літніх таборів

Літній табір - це сезонний додатковий центр, який розміщують на віддалених пасовищах для скорочення відстаней перегонів тварин. Він являється місцем відпочинку, підкормки, проведення інших виробничих процесів, інколи для доїння корів.

Устрій таборів і правильне їх розміщення – важлива умова, яка сприяє підвищенню продуктивності тварин. Наближення табору до джерел кормів сприяє зменшенню втрат продуктивності худоби і зменшує витрати, пов’язані з перевезенням зеленої маси з полів сівозміни до кормушек. Літній табір в господарстві слугує сезонним господарським центром. Разом з навісами для основного виду тварин в таборі проектують приміщення для робочої худоби, складські приміщення для зберігання кормів, навіси для транспортного інвентарю , силосні траншеї, жилі приміщення для обслуговуючого персоналу та інше.

Кількість таборів для великої рогатої худоби в залежності від розміщення пасовищ і кормових сівозмін може бути різною. Проектування двох або більше таборів обумовлено наявністю двох великих пасовищних масивів, віддалених один від одного на значну відстань.

При розміщенні літнього табору додержуються наступних основних вимог:

- табір повинен займати центральне положення в кормовому масиві, щоб холості перегони тварин на пасовище і транспортування зеленої маси з прилеглої сівозміни були мінімальними;

- ділянка, яка відводиться під табір, повинна бути на підвищених, сухих, з деяким ухилом для стоку атмосферних вод, з глибоким заляганням ґрунтових вод, щоб можна було рити силосні траншеї; рельєф на ділянці повинен бути зручним для будівництва, а ґрунти добре водопроникні, щоб при частих зливах в таборі не було грязі;

- розташовувати табір слід по можливості біля водойм, але на відстані, які передбачені санітарними нормами;

- табір повинен мати зручний під’їзд зі сторони основного господарського центру, але в той же час знаходитись на відстані від магістральних шляхів та інших джерел поширення захворювань;

- поблизу табору бажано мати землі, придатні для використання під кормову сівозміну, город, сад.

Орієнтовну площу під літній табір встановлюють з розрахунку 30-50 м2 на одну голову великої рогатої худоби.

 

 

Розміщення скотопрогонів

Скотопрогіни поділяються на постійні і тимчасові. Постійні слугують для переходу худоби з табору на гуртові ділянки і забезпечують зв’язок з табором, випасними загонами і водопоєм, загонами всередині гуртових ділянок. В першому випадку їх проектують із розрахунку 20-25 м, в другому 15-20 м для гурта в 100 корів. Огороджені скотопрогіни проектують шириною не більше 10-12 м. в необхідних випадках влаштовують тимчасові скотопрогони на визначений період, але межі не закріплюють. Іноді проектують магістральні скотопрогіни, які з’єднують виробничий центр (ферму) з пасовищами. Для випадків коли худобу переганяють 2 рази в рік (весною і восени ), вони недоцільні: можливе використання польових шляхів.

При розміщенні скотопрогонів необхідно дотримуватись таких вимог: розташовувати їх вздовж меж гуртових ділянок, а в середині гуртової ділянки – вздовж коротких сторін загонів чергового травлення; вони повинні забезпечити коротший перехід тварин і займати мінімальну площу; по можливості прокладати їх на менш цінних ділянках пасовищ; не можна проектувати їх на сирих ділянках; вони не повинні проходити по крутим схилам, а також по брівкам ярів і балок: від них потрібно відступати не менш ніж на 40-50 м; не слід поєднувати їх з внутрішньогосподарськими (магістральними) шляхами або розташовувати близько до джерел можливого зараження; на міцних ґрунтах проектувати більш вузькі, а на нестійких – більш широкі.

Последнее изменение этой страницы: 2016-07-23

lectmania.ru. Все права принадлежат авторам данных материалов. В случае нарушения авторского права напишите нам сюда...