Досвід реалізації положень Закону «Про мови в Українській РСР».

Проблеми мовної політики України

Досягнений у жовтні 1989 року «мовний компроміс» до повного етапу демонстрував свої дієвість. «М’яке» мовне законодавство (статево ліберальніше від багатьох як пострадянських, так і західних зразків), разом з ухваленими Верховної Радою «Декларацією прав національностей» (1991) та Законом «Про національні меншини в Україні» (1992) дозволили уникнути суттєвої напруженості на мовно – національному ґрунті, наслідки якої могли б виявитися для України 1992-1993 років непередбачуваними.

В цілому Закон «Про мови в Українській РСР» став, як говорилося, наслідком політичного компромісу між тими, хто обстоював повсюдне провадження української мови як необхідну передумову справжнього унезалежнення України та тими, хто де – факто захищав збереження і надалі двомовного характеру українського суспільства (де українській мові було б відведено другорядну функцію), фактично прагнучи тим зберегти підпорядкований щодо Москви статус України.

Суттю компромісу стало те, що формально проголосивши, вслід за Конституцією, українську мову єдиною державної для всій території республіки, закон де – факто надав російській мові статусу другої офіційної мови, закріпивши низкою статей (ст. 6, 10,13,14,25,27,30,31,34) абсолютно рівний формальний статус російської та української мов у багатьох важливих сферах, і застерігши право громадян користуватися будь – якою мовою в усіх випадках спілкування державними органами, в судочинстві, при одержанні юридичної допомоги тощо.

Знайдено тоді формула компромісу була зумовлена особливостями часу, коли ухвалювався закон. Не спішімо таврувати сьогодні його тодішніх авторів. Попри очевидні сьогодні недоліки, вироблений ними компроміс виявився для того часу чи не єдино прийнятним. З одного боку, формальне закріплення в закону статусу російської мови як другої державної (а це було вельми реально – ще в лютому 1989 року сам відповідальний за розроблення Закону Л.Кравчук схилявся до такого варіанту) фактично прерикло б

українську мову й далі перебувати в дискримінованому становищі, в якому вона опинилися в наслідок багатовікового колоніального становища України. Такі процеси спостерігаємо сьогодні в Республіці Білорусь, де панівне становище посідає одна з двох формально рівних державних мов – російська, а другу «державну мову» - білоруську – фактично витіснено з живого вжитку. Зрозуміло, що таке становище викликало б гострий опір значної частини суспільства (особливо західних та центральних регіонах, де україномовні громадяни за даними соціологічних досліджень складають близько 78 % населення). З іншого боку, намагання різко змінити вже наприкінці 1980 – х рр.. лінгвосоціальну карту держави неминуче наразилися б не менш гострі опір південних та східних регіонів держави ( де україномовні громадяни не значну менш – лише 16 % населення). Та й не допустили б тоді цього «союзні органи», які фактично контролювали ситуацію в Україні.

Тому, попри половинчастість і непослідовність, рішення Верховної Ради ХІ скликання від жовтня 1989 року мали величезне історичне значення – адже вперше за багато десятиліть українська мова набувала (нехай формально) державного статусу.

«м’який» компромісний характер закону на певному етапі певною мірою полегшив впровадження української мови в різна сфери суспільного життя (хоча й уповільнив темпи такого впровадження). Проте сьогодні цей закон практично себе вичерпав. Він вже практично не здатен захищати дальшого розвитку української мови, її утвердження в усіх сферах суспільного життя. Більше того протягом останнього часу намітилися тривожні тенденції до певного згортання сфери вжитку української мови.

Виходячи з цього, логічним є ухвалення цілком нового закону «Про державну українську мову», який регулював би особливості функціонування й державного захисту саме держаної мови. Такий закон повинен чітко встановити пріоритети державної мовної політики, подолати наявну тут на сьогодні цілковиту безсистемність.

При цьому державна підтримка мов національних меншин могла б регулюватись окремими законодавчими актами (нагадаю - їх і сьогодні маємо вже чимало, і великих проблем тут не існує).

СЛОВНИКОВА РОБОТА

У словниковій роботі необхідно врахувати основні ознаки слова та його місце в системі мовних одиниць. Слово , як відомо, служить засобом позначення предметів дійсності і виражає поняття про них. Слово як одиниця мови і мовлення має ряд ознак: єдність звучання і значення, лексико – граматична співвіднесеність, непроникність, відтворюваність, фонетична оформленість.

Слово зажди виступає як органічна єдність звучання і значення. Звук або комплекс звуків лише тоді є словом, коли служить вираженням певного змісту. Наявність значення – обов’язкова властивість слова як одиниці мови.

Від морфеми слово відрізняється своєю лексико-граматичною співвіднесеністю, оскільки воно завжди належить до певної частини мови і має граматичну оформленість.

Слова, як правило, не творяться в процесі спілкування, пригадуються або беруться з певного мовленого контексту у вигляді єдиного структурно-семантичного цілого.

Фонетична оформленість слова передбачає наявність у нього звукової оболонки – звучання. Звукова оболонка є форма його матеріального існування.

Хоч слово – самостійний компонент лексичної системи мови, але воно є членом різних системних лексичних об’єднань, у які входять синонімічні, антонімічні ряди слів, тематичні і лексико-семантичні групи. Місце слова в лексичній системі мови значною мірою визначається явищем багатозначності. Так, слово хороший входить у ряди синонімів хороший, відмінний, знаменитий, гарний, красивий, красний; хороший, добрий, славний, предобрий. Це слово має антоніми поганий (без позитивних якостей) і злий (про вдачу). Кожне лексичне значення слова протиставляється іншим значенням цього слова, які в сукупності становлять систему його диференціальних ознак за якими слова об’єднуються або ж протиставляються.

Важливою для визначення слова в лексичній системі мови є сполучуваність його іншими слова в тексті.

Лексичні недоліки перекладу:

1) неправильне або не точне слововживання, тобто вживання слова без урахування властивого йому літературній мові значення в контексті: спортсмени різних країн вели гострі дуелі за олімпійські медалі (треба гостра боротьба);

2) Змішування однозначних і багатозначних слів: Іван Мазепа був правдивим патріотом України (треба справжнім);

3) Змішування багатозначних слів і омонімів: термін виконання і науковий термін, взяв високу ноту і уряд надіслав ноту;

нести ответственность - нести відповідальність

обязанность по контракту - обов’язки за контрактом

определять порядок - визначати порядок

органы самоуправления - органи самоврядування

основания для прекращения - підстави припинення

отдавать предпочтение - віддавати перевагу

открывать счет в банке - відкривати рахунок у банку

платить неустойку - сплачувати недотримку

по вине - з вини

По договоренности - за домовленістю

по собственной инициативе - за власною ініціативою

по согласию сторон - за згодою сторін

повод для отказа - привід для відмови

подрядный коллектив - підрядний колектив

пожертвования организаций - пожертви організацій

полномочия по найму - повноваження із найму

порядок применения - порядок застосування

оплата труда - оплата праці

потребляемые средства - споживчі кошти

полномочное собрание - повноважні збори

предоставить возможность - надати можливість

предоставленные льготы - надані пільги

при осмотре - при обстеженні

при уходе с должности - при залишенні посади

принимать участие - брати участь

производственные отношения - виробничі відносини

решающий голос - ухвальний голос

решение опросом - ухвала опитуванням

с нехваткой мест - за браком місць

Система найма - система найму

служебная оплата - службова платня

совещательный голос - дорадчий голос

совместное предприятие - спільне підприємство

социальное страхование - соціальне страхування

спорный случай - спірний випадок

споры по вопросу - суперечки з питання

срок действия - термін дії

степень ответственности - ступінь відповідальності

трудовые отношения - трудові відносини

Українська державна будівельна корпорація

Макіївський політехнічний технікум

Самостійне вивчення тем

з предмета

«Українська мова»

за професійним спрямуванням

Підготувала:

викладач української мови

Кожухова Н. П.

2007р.

Теми, винесені на самостійне вивчення

1. Мовленнєвий етикет, спілкування.

2. Жанр публічних виступів

3. Терміни, науково-технічні професіоналізм, фразеологія.

4. Складноскорочені слова, абревіатура професіоналізм, фразеологія.

5. Особливості використання граматичних форм у іменників, прикметників, займенників у професіональному мовленні.

6. Особливості використання прийменників у професійному мовленні.

7. Складні випадки кирування й узгодження.

8. Укладання довідково-інформаційних документів (службові листи)

9. Укладання обліково-фінансових документів (виробничі акти).

Рекомендована література

1. Глущик С. В. Сучасні ділові: Навч. посіб. Для вищих та середних спец. навч. закладів – К.: 2000. – 200 с.

2. Зубков М. Сучасне українське ділове мовлення – Х.: Торсінг, 2001 – 384 с.

ДІЛОВЕ СПІЛКУВАННЯ.

ПРОТОКОЛ.

ЕТИКЕТ.

СПІЛКУВАННЯ – це обмін інформацією, передача її однією людиною іншій. Формами спілкування є діалог, полілог, монолог. Отже, обов’язковим учасником спілкування, крім мовця, є реальний чи уявний слухач.

У процесі спілкування мовлення поділяється на відрізки, які мають певну протяжність і членуються на самостійні частини. Найменшою вимовною одиницею є фраза. Це відрізок мовлення, що характеризується смисловою завершеністю, синтаксично-фонетичною цілісністю та інтонаційного оформленістю, обмежений двома досить тривалими паузами.

Результатом процесу говоріння є текст. ТЕКСТ – це сукупність речень (кількох чи багатьох), послідовно об’єднаних змістом і побудованих за правилами певної мовної системи. Він є засобом відтворення зв’язного мовлення, тобто висловлювання, частини якого пов’язані між собою однією темою, основною думкою і структурою.

«Досконале володіння мовою, її нормами в процесі мовленнєвої діяльності людини визначає її культуру мовлення».

Наука, що вивчає нормативність мови, її відповідність тим вимогам, що ставляться перед мовою в суспільстві, називається культурою мови.