Главная Случайная страница


Категории:

ДомЗдоровьеЗоологияИнформатикаИскусствоИскусствоКомпьютерыКулинарияМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОбразованиеПедагогикаПитомцыПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРазноеРелигияСоциологияСпортСтатистикаТранспортФизикаФилософияФинансыХимияХоббиЭкологияЭкономикаЭлектроника






Тема 5а. Займенники. Займенники у діловому мовленні.

 

Займенник – це самостійна частина мови, яка узагальнено вказує на предмет, ознаку, кількість, але не називає їх.

Отже, з-поміж усіх частин мови займенник вирізняється способом репрезентації (вказівність). У мовленні він дублює іменники, прикметники, числівники. Співвідносячись з названими класами слів, займенник має властиві тільки йому семантичні ознаки та синтаксичні функції.

Специфіка семантики займенників полягає в опосередкованості їх лексичного значення, тобто лише в сфері мовлення вони наповнюються конкретним змістом. З огляду на це займенники використовують тільки у відповідному контексті, у зв’язку з конкретною ситуацією, яка дає змогу визначити обсяг їх значень. Закріпленість займенників за ситуативною предметністю мовлення визначає їхнє основне функціональне призначення – текстотвірне, тобто займенники можуть замінювати назви предметів, присудки, навіть цілі речення і виступають засобом розгортання та встановлення змістових зв’язків у тексті, напр.: ЦЕ місто – монстр. Воно себе пасе. Воно не знає, де його коріння (Л. Костенко). У такий спосіб вони сприяють скороченню елементів тексту, конденсації висловлювання.

Кількість займенників у лексичному складі сучасної української літературної мови обмежена, але частота їх вживання дуже висока. Без допомоги займенників важко уявити собі процес побудови речення, хоча, звичайно, їх нагромадження без відповідного словесного оточення утруднює розуміння тексту.

За значенням займенники поділяють на дев’ять розрядів:

1. ОСОБОВІ – займенники, які вказують на особи: перша особа – мовець або група осіб, до яких входить мовець (я, ми); друга особа – співрозмовник, адресат мовлення або група осіб, до складу якої входить співрозмовник (ти, ви); третя особа – особа або особи (конкретний предмет, абстрактне поняття), які не беруть участі у розмові, але про які йдеться у комунікативного акті (він, вона, воно, вони).

2. ЗВОРОТНИЙ – це займенник, який вказує на кого- або що-небудь, що є об’єктом, адресатом власної дії, процесу або стану суб’єкта.

3. ПРИСВІЙНІ – вказують на належність (або стосунок) предмета особі: перший (мій, наш), другий (твій, ваш), третій (їхній, його, її, їх), першій, другій і третій особі (свій), напр.: Фірма постійно планує СВОЮ діяльність.

4. ВКАЗІВНВНІ – стосуються широкого діапазону ознак (кількості) предмета (цей, той, такий, стільки), тобто спроможні замінити широке коло співвідносних з ними прикметників або числівників, напр.:

5. ОЗНАЧАЛЬНІ – пов’язані з вираженням кількісно-означальних значень (сам, самий, весь, усякий, кожен (кожний), жоден (жодний), інший). Займенник САМ, САМИЙ (САМА, САМЕ, САМІ) вказує на виокремлення особи чи предмета, які виконують дію самостійно, без сторонньої допомоги, напр..: Він САМ розв’язав цю задачу.

6. ПИТАЛЬНІ – використовують для вираження питання про істот та предмети-неістоти чи невласне-предмети (дії, стани) – хто? що?; ознаку предмета (якість, властивість чи належність) – який? чий?; кількість (предметів, явищ) чи порядок їх при лічбі – скільки? котрий?

7. ВІДНОСНІ – займенники, які виконують роль сполучних слів у складнопідрядному реченні (хто, що, який, чий, котрий, скільки).

8. ЗАПЕРЕЧНІ – узагальнено вказують на весь клас істот та неістот, абстрактних понять та ознак, на які поширюється заперечення, на їх відсутність (ніхто, ніщо, ніякий, нічий, нікотрий, ніскільки). Вони виступають другою формою вираження заперечення при основному запереченні, що здійснюється за допомогою частки НЕ, напр..: НІХТО не промовив ні слова.

9. НЕОЗНАЧЕНІ – вказують на невизначеність особи, предмета, кількісного їх вияву чи ознаки. Специфічних значень невизначеності надають займенниками цього розряду частки де-, аби-, -сь, -будь, -небудь, хтозна-, казна-, які приєднуються до займенників ХТО, ЩО, ЯКИЙ, ЧИЙ, КОТРИЙ, СКІЛЬКИ, напр..: дехто, дещо, деякий, декотрий, абихто, абищо, абиякий, аби котрий і под.

У багатьох випадках значення займенників переймають інші частини мови, зокрема прикметники. Неозначений займенник деякий замінюють прикметниками окремий, певний, напр..: в окремих випадках, певний час.

У текстах ділового мовлення існують застереження щодо використання окремих займенників з огляду на їх змістове наповнення чи стилістичне забарвлення, зокрема:

1. Займенник ВИ у стосунку до однієї особи вживають в усному та писемному діловому мовленні для висловлення поваги, пошани, ввічливості до особи, якій минуло 16 років, до осіб, старших за посадою. У документах (заява, доповідна записка, пояснювальна записка, наказах, розпорядженнях, ділових листах та ін.) намагаються уникати особових займенників, напр..: Прошу дозволити (звільнити, допустити); Доводжу до Вашого відома; Наказую; Пропоную; Нагадуємо; Надсилаємо; Повідомляємо.

2. У присутності тих, про кого йде мова, не слід вживати займенники ВІН, ВОНА. Краще у такій ситуації назвати особу на ім’я та по батькові або використати слова пан, добродій.

3. У діловому мовленні часто використовують займенник МИ, коли хочуть уникнути категоричності тону, пом’якшити наказ, прохання, напр..: МИ повинні дбати про авторитет нашої фірми. Замінюють займенник Я на авторське МИ в науковому стилі з метою залучити слухача (читача) до участі в міркуваннях, напр..: У процесі дослідження МИ прийшли до таких висновків. Особливого забарвлення набуває займенник МИ у мові лікаря, за допомогою якого він наближає себе до пацієнта, напр..: Як МИ себе почуваємо?

4. Присвійний займенник СВІЙ не вживають, якщо він дублює наявне у тексті слово, наприклад, прикметники ВЛАСНИЙ, який набув у сучасній українській літературній мові значення «свій», наприклад, СВІЙ власний дім, але Він перетинається у своєму функціонуванні з… або Це випадок з ВЛАСНОЇ практики.

5. Потрібно уникати форм орудного відмінка особових займенників для називання суб’єкта дії, напр..: ми запропонувати або було запропоновано замість нами запропоновано; ви довели або було доведено замість доведено.


Последнее изменение этой страницы: 2016-07-23

lectmania.ru. Все права принадлежат авторам данных материалов. В случае нарушения авторского права напишите нам сюда...