У чому полягають основні методи аналізу ризиків. На яких даних вони ґрунтуються.

При управлінні проектами важливо вчасно звернути увагу на визна­ння ризику в процесі оцінки доцільності прийняття тих чи інших рішень. Метою аналізу ризику є надання потенційним партнерам необхідної інформації та даних для прийняття рішень про доцільність участі в проекті та розробки заходів по захисту від можливих фінансових втрат. Організація робіт по аналізу ризиків може виконуватися у такій послідовності:

1. Підбір досвідченої команди експертів.

2. Підготовка спеціальних запитань та зустрічі з експертами.

3. Вибір техніки аналізу ризику.

4. Встановлення факторів ризику та їх значимості.

5. Створення моделі механізму дії ризиків.

6. Встановлення взаємозв'язку окремих ризиків та сукупного ефек­ту від їх дії.

7. Розподіл ризиків між учасниками проекту.

8. Розгляд результатів аналізу ризиків, частіше всього у вигляді звіту.

Аналіз ризиків поділяють на два види:кількісний та якісний. Кіль­кісний аналіз ризику повинен дати можливість визначити число та розмі­ри окремих ризиків та ризику проекту в цілому. Якісний аналіз визначає фактори, межі та види ризиків.

Для аналізу ризику використовують ме­тод аналогії, метод експертних оцінок, розрахунково-аналітичний метод та статистичний метод.

Метод аналогій передбачає використання даних по інших проектах, які вже виконані. Цей метод використовується страховими компаніями, які постійно публікують дані про найбільш важливі зони ризику та поне­сені витрати.

Експертний метод, відомий як метод експертних оцінок, стосовно підприємницьких проектів може бути реалізований шляхом вивчення ду­мок досвідчених керівників та спеціалістів. При цьому доцільно встано­вити показники найбільш допустимих, критичних та катастрофічних втрат, маючи на увазі як їх рівень, так і ймовірність.

Розрахунково-аналітичний метод базується на теоретичних уявлен­нях. Хоча прикладна теорія ризику добре розроблена лише для страхово­го та грального ризику.

Статистичний метод спочатку використовувався в системі ПЕРТ (РЕКТ) для визначення очікуваної тривалості кожної роботи та проекту в цілому. Останнім часом найбільш застосовуваним став метод стати стичних випробувань (метод "Монте-Карло"). До переваг цього методу належить можливість аналізувати та оцінювати різні шляхи реалізації проекту.

Розглядаючи питання методики визначення ризику, слід звернути увагу на те, що початковим пунктом в аналізі ризику проекту є встано­влення невизначеності, притаманної грошовим потокам проекту. Цей аналіз можна проводити декількома шляхами, від неформального суд­ження до комплексних економічних та статистичних аналізів, що вклю­чають самостійні підрахунки до великомасштабних комп'ютерних мо­делей.

Зупинимося на таких методиках визначення ризику проекту:

1. Аналіз чутливості реагування. Ми знаємо, що більшість змін­них, які визначають грошові потоки проекту, базуються на ймовірності розподілу, а отже, точно не відомі. Також ми знаємо, що більшість їх змінна у ключовій вхідній змінній величині (такій, як обсяг продажу) зумовлює чисту теперішню вартість (ЧТВ) проекту змінюватися.

Метод ЧТВ базується на методології дисконтування грошових пото­ків. Для застосування цього підходу ми використаємо такі етапи:

1. Знаходимо теперішню вартість кожного грошового потоку, вклю­чаючи як прибутки, так і витрати, дисконтовану на вартість ка­піталу.

Сумуємо ці дисконтовані грошові потоки, і отриманий результат визначимо як чисту теперішню вартість проекту. Якщо ЧТВ>0, то проект доцільно прийняти. У протилежному випадку — від нього слід відмовитися. Якщо ми маємо два проекти, що виключають один одного, то перевага віддається проекту з більшим значенням ЧТВ.

2. Аналіз сценарію. Методика аналізу ризику розглядає чутливість реагування ЧТВ до змін у ключових змінних величинах та можливий інтервал значень цих змінних. При цьому економіст відбирає «поганий» набір обставин, базовий та «добрий». Потім розраховуються ЧТВ при поганих і сприятливих обставинах і порівнюються з очікуваною ЧТВ або ЧТВ у базовому випадку.

Коефіцієнт варіації ЧТВ проекту можна порівняти з коефіцієнтом "середнього проекту", щоб отримати уявлення про відносну ризиковість проекту. Існуючі проекти корпорації в середньому мають коефіцієнт ва­ріації приблизно 1,0. Таким чином, на основі цього виміру ризику проек­ту менеджери корпорації дійдуть висновку, що даний проект більш ризи­кований, ніж "середній" проект корпорації.

3.Ринковий ризик (або бета-ризик).

Середніми ризиками вважаються ті, що мають тенденцію піднімати­ся й зменшуватися синхронно з розвитком загального ринку.

4. Визначення точки беззбитковості.Даний показник характеризуєобсяг продажу, при якому виручка від реалізації продукції збігається з ви­тратами виробництва. Показник розраховується як на основі графічного методу, так і за математичною формулою. При визначенні даного показни­ка витрати на виробництво продукції поділяються на умовно-постійні (Вп) та змінні (Вз). Відповідно, точка беззбитковості визначається за формулою:

О =

де О — точка беззбитковості, од.;

Вп— постійні витрати (не змінюються при зміні обсягу вироб­ництва) на всю програму проекту, грн.;

Ц— ціна одиниці продукції, грн.;

Вз — витрати змінні (змінюються прямо пропорційно обсягу ви­робництва) на од., грн.

5.Дерево рішень.Для побудови "дерева рішень" аналітик визначає
склад і тривалість фаз життєвого циклу проекту; виділяє ключові події,
і можуть вплинути на подальший розвиток проекту, та можливий час и настання; аналітик обирає всі можливі рішення, які можуть бути прийнятими в результаті настання кожної із подій, та визначає ймовір­ність кожного із них; останнім етапом аналізу даних для побудови "дерева рішень" є встановлення вартості кожного етапу здійснення проек­ту (вартості робіт між ключовими подіями) в поточних цінах. На основі них будується "дерево рішень", його вузли представляють ключові події, а стрілки, що їх поєднують, — перелік робіт по реалізації проекту.

Крім того, наводиться інформація відносно часу, вартості робіт і ймовірності розвитку того чи іншого рішення. В результаті побудови де­рева рішень визначається ймовірність кожного сценарію розвитку проекту, а також чистий приведений дохід (ЧПД) по кожному сценарію та по проекту в цілому.

6. Метод "Монте-Карло ". Цей метод базується на використанні імітаційних моделей, які дозволяють створити певну кількість сценаріїв,
що узгоджуються із заданими обмеженнями по конкретному проекту. На
практиці даний метод можливо застосовувати лише з використанням комп’ютерних програм, які дозволяють описати прогнозні моделі і розрахувати велику кількість можливих сценаріїв. Як прогнозні моделі виступають математичні залежності, отримані при розрахунку показників економічної ефективності (як правило, ЧПД). Повинні бути якомога точно виявлені всі змінні, що впливають на кінцевий результат, з описом ступеня цих залежностей.