Фації басейнів ненормальної солоності

Осолонені і солоноватоводні (опріснені) басейни частіше виникають на периферії континентів, де змішуються прісні води з морськими. Це - затоки, лагуни, естуарії (губи), дельти річок, прибережні озера.

Фації дельт. Найбільш складний комплекс фацій розвинутий в дельтах і спричинений складним суміщенням річкових і прибережно-морських фаціальних умов. Осади алювіально-морські формуються під впливом річкового стоку і можуть далеко проникати в морський басейн. В залежності від впливу морських умов в дельті виділяють три частини.

1 Дельтова рівнина, яка розташована вище рівня моря. Тут головну роль відіграють річкові процеси. Осади представлені косоверствуватими (в руслових фаціях) і горизонтальноверствуватими пісками (зі знаками брижі течій), рідко - галечниками і гравієм (осади діючих і залишених рукавів річок) і більш тонкозернистим погано відсортованим матеріалом, який відкладається між рукавами в час паводків.

2 Підводний схил дельти (авандельта), знаходиться нижче рівня моря, де на формування осадів впливають морські хвилі і припливи. Тут накопичуються тонкозернисті алеврито-глинисті погано відсортовані косоверствуваті відклади. Руслові фації займають великі площі. Найбільш грубозернистий матеріал накопичується біля гирла дельти.

3 Донна ділянка дельти. Знаходиться під водою, тут формування осадів відбувається повністю в морських умовах. Тонкозернисті осади (алеврити, глини, карбонатні мули) складають косо- і горизонтальношаруваті серії, витримані по простяганню більше ніж перші дві групи.

Осади естуаріїв близькі до осадів підводної частини дельти. Органічні залишки в осадах дельт і естуаріїв представлені суміш'ю прісноводних, солонуватих і морських організмів, багаточисельними залишками наземних рослин.

Фації лагун, заплав і внутрішньоконтинентальних басейнів. Ці фації визначаються фізико-географічними умовами (клімат, наявність впадаючих річок, ступінь ізоляції від моря). Найбільш важливими особливостями таких басейнів є їх мілководність і ненормальна солоність. У вологому кліматі і при поступленні річкової води ці басейни стають солонуватими; у засушливому кліматі, коли кількість атмосферних осадів не відновлює випарену воду, розвивається осолонення.

Для цих басейнів характерними є мілкозернистість і верствуватість відкладів, а також одновидний склад органічних залишків. Із теригенних осадів розповсюджені піски, алеврити, глини. Хемогенні евапаритові осади широко розвинуті в осолонених басейнах, це різноманітні солі (сільвін, галіт), гіпс, ангідрит. Органогенні відклади складаються з залишків евригалинних організмів (пелеципод, гастропод, моховаток) і різноманітних водоростей.

Своєрідною будовою відмічаються підводні та надводні вали (бари і коси), які відділяють заливи, лагуни і лімани від відкритого водного басейну. Вони складені відносно грубозернистим і погано відсортованим матеріалом з косоверствуватою і масивною текстурою.

Окрему групу представляють фації солоних озер. Характер їх осадів залежить від способу живлення озера. Якщо поступлення води відбувається з тимчасових потоків, в озерах накопичуються глинисті і алевритові мули з прошарками евапоритів (гіпсу і кам'яної солі), які утворюються в найбільш засушливі періоди. Теригенний матеріал присутній у вигляді тонких прошарків або домішок.

Континентальні фації

Включають групи фацій водних потоків, озер, боліт, джерел.

Фації водних потоків (тимчасових або постійно діючих річкових). Для них характерні теригенні осади з косою верствуватістю, поверхнями розмиву, значною мінливістю, з рідкими залишкамии рослин і прісноводних організмів, а також кістками наземних тварин. Найбільш типовими утворюваннями є конуси виносів передгірь.

Грубоуламковий погано окатаний матеріал (пролювій), який зноситься тимчасовими потоками до підніжжя гір, формує передгірську рівнину. Площа розповсюдження відкладів передгірь неширока, але має велику протяжність.

Відклади річкових фацій широко розповсюджені серед континентальних осадів. Річки є головними агентами переносу продуктів суші у водні басейни. Виділяють групи руслових, берегових, паводкових площ. Відклади річок складаються з осадів глибинних частин річок, перекатів, кос. Найбільша частина руслових відкладів накопичується на косах і перекатах, які складені піщаними (пісок, алевроліт) добре відсортованими осадами що утворюють косоверствуваті серії. Для відкладів перекатів характерні ознаки брижі і розмиву. У відкладах кос зустрічаються затоплений рослинний матеріал і черепашки прісноводних.

Відклади паводкових площ утворюються на самих низьких ділянках заплав, які виконують роль відстійних басейнів, в яких відкладаються тонкозернисті осади (алеврити, глини). Зустрічаються залишки прісноводних м'якотілих і кісток хребетних тварин.

Озерні (лімничні) фації різноманітні і залежать від походження озера, клімату і рельєфу району, а також від кількості осадів. Загальними ознаками озерних відкладів є замкнутість, контуру їх розповсюдження і зональний розподіл осадів. У зоні прибою біля берега відкладається найбільш крупнозернистий матеріал, далі - мілкозернистий, в зоні нижче хвильового базису - самий тонкозернистий. Найбільш розповюджені уламкові, менше хемогенні і органогенні відклади. Серед органогенних озерних відкладів у застійних частинах озера може утворюватись сапропель, а при заростанні озера з'являється торф. Вертикальний розріз озерних відкладів звичайно являє собою регресивний цикл, який пов'язаний з заповненням озера осадами.

У прісноводних озерах існують малочисленні види прісноводної фауни: гастроподи, пелециподи, остракоди, філоподи.

Болотні фації виникають на вологих погано дренованих рівнинах і на місці заростаючих озер. Найбільш типовим болотним утворюванням є торф. Частіше всього він чергується з глинистими прошарками. В осадах зустрічаються залізисті сполуки.

Фації джерел і карстових порожнин зустрічаються рідко. У викопному стані вони визначаються за хемогенними, частіше карбонатними, відкладами.

Палеогеографічні карти і профілі.

Палеогеографічні карти відрізняються від географічних перед усім тим, що географічна карта складена на конкретний момент, а на палеогеографічних картах відображена географія земної поверхні, яка існувала на протязі декількох мільйонів років.

При побудові палеогеографічних карт однією з головних задач є найбільш точна синхронізація відкладів різного генезису. Тому карти складаються на детальній стратиграфічній основі. Потрібна мережа добре вивчених розрізів, за якими проведено повний комплексний фаціальний аналіз.

Літолого-палеогеографічні карти несуть велику інформацію. Окремими позначками на них відображають літологічний склад первинних осадів, а також додаткові ознаки, які вказують на умови осадкоутворення (вугленосність, червоноколірність, присутність глауконіту, наявність органічних залишків). Палеогеографію минулого показують в тих самих кольорах, що і на звичайних фізико-географічних картах. При визначенні рельєфу враховують: характер продуктів руйнування що накопичуються на сусідніх площах, тектонічний режим, положення району досліджень. Будова давніх рівнин і понижень відновлюється за наземними рівнинно-озерними, болотними і алювіальними відкладами.

У межах морських басейнів різними відтінками синього кольору показують умови, які відповідають верхній частині шельфу, а також глибоководним областям. Відмічають райони підводного магматизму, наносять великі рифові масиви і зони розвитку рифів. Басейни підвищеної солоності встановлюються за присутністю кам'яної та калійної солей, гіпсу, ангідриту, а також пригніченої фауни. Басейни пониженої солоності виділяються за характерною фауною і рослинними рештками.

Контрольні запитання

1 Дати визначення терміну фація, сервія,німія.

2 Якими глибинами визначаються неритова, батіальна і абісальна батиметричні зони?

3 На які групи поділяються фації?

4 Що відображено на палеогеографічних картах?