ТЕМА 6. ЕКСПЕРТНА ДІАГНОСТИКА ФІНАНСОВО-ГОСПОДАРСЬКОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА

6.1. Цілі, завдання, зміст експертної діагностики фінансово-господарського стану підприємства

Діяльність будь-якого підприємства орієнтована на отримання певного результату. В значній мірі досягнення цього результату залежить від управління, яке здійснюється на основі різних форм і методів впливу на об'єкт управління.

Аналіз діяльності господарюючого суб'єкта є одним з найбільш дієвих методів управління, основним елементом обґрунтування управлінських рішень. Аналіз і діагноста фінансово-господарської діяльності (ФГД) підприємства припускає всебічне вивчення технічного рівня виробництва, якості і конкурентоспроможності продукції, що випускається, забезпеченості виробництва матеріальними, трудовими і фінансовими ресурсами і ефективності їх використання. При цьому діагностика ґрунтується на результатах аналізу.

Мета аналізу і діагностики ФГД підприємства – підвищення ефективності його роботи на основі системного вивчення всіх видів його діяльності.

Зміст діагностики ФГД полягає у встановленні і вивченні ознак, вимірюванні основних характеристик, що відображають стан машин, приладів, технічних систем, економіки і фінансів господарюючого суб'єкта, для прогнозу можливих відхилень від стійких, середніх, стандартних значень і запобігання порушенням нормального режиму роботи.

Діагноста ФГД підприємства включає визначення оцінних ознак, вибір методів їх вимірювання і характеристику цих ознак за певними принципами, оцінку виявлених відхилень від стандартних, загальноприйнятих значень.

Можна сказати, що діагностика полягає в розпізнаванні проблеми, з якою зіткнулося підприємство або яка виникла на підприємстві, тобто у визначенні її походження, особливостей, змісту, а також в побудові моделі проблеми. Зазвичай проблеми визначають з розгляду негативних результатів діяльності підприємства або симптомів, а не з розгляду причин цих проблем. Тому заздалегідь коштує завдання вивчити симптоми і пояснити, чому вони виникли. Досліджуючи природу симптомів, необхідно з'ясувати, які чинники їх зумовили. Для цього необхідно систематизувати інформацію і охарактеризувати симптоми в кількісному вимірюванні. Наступним кроком є з'ясування причинних зв'язків між ознаками проблеми і чинниками, на які може впливати керівництво підприємства, тобто моделюванні проблеми. Виявлення проблеми дозволяє розробляти управлінські рішення для її подолання.

Завданнями аналізу і діагностики ФГД підприємства є:

- ідентифікація реального стану об'єкту аналізу;

- дослідження складу і властивостей об'єкту, його порівняння з відомими аналогами або базовими характеристиками, нормативними величинами;

- виявлення змін в стані об'єкту в просторово-часовому розрізі;

- встановлення основних чинників, що викликали зміни в стані об'єкту, і розрахунок їх впливу;

- прогноз основних тенденцій.

Завдання експертної діагностики ФГД - забезпечення об'єктивної оцінки і прогнозування фінансового стану підприємства на основі даних управлінського (бухгалтерського) обліку.

На основі експертної діагностики ФГД підприємства необхідно:

- з'ясувати забезпечення підприємства фінансовими ресурсами і перевірити їх цільове використання;

- виявити резерви і можливості більш економного використання фінансових ресурсів на підприємстві;

- розробити заходи для мобілізації фінансових ресурсів і ліквідовувати недоліки в роботі.

Методика проведення аналізу і діагностики ФГД підприємства включає сукупність конкретних методів (прийомів), способів виконання техніко-економічного аналізу.

У аналізі і діагностові ФХД підприємства використовується велике число різноманітних показників (узагальнюючих, зведених, синтетичних, інтегральних, приватних), які можна класифікувати за наступними ознаками (Бердникова Т.Б. Аналіз і діагностика фінансово-господарської діяльності підприємства. –М.: ИНФРА-М, 2001. – 215с.):

- показники витрат;

- показники витратомісткості;

- показники результатів;

- показники-чинники;

- узагальнюючі показники

Для різних цілей аналізу і діагностики ФГД застосовують різні групи показників:

- показники використання матеріальних оборотних коштів: оборотність матеріальних запасів в днях і коефіцієнт маневреності;

- показники платоспроможності: коефіцієнт платоспроможності, коефіцієнт фінансового відношення, рівень повернення довгострокових зобов'язань;

- показники прибутковості (рентабельності): рентабельність загальних інвестицій, рентабельність власного капіталу, рентабельність активів, рентабельність продажів;

- показники ефективності використання активів: оборотність матеріальних запасів, коефіцієнт ефективності використання поточних активів, коефіцієнт ефективності використання чистого оборотного капіталу, коефіцієнт ефективності використання основних засобів, коефіцієнт ефективності використання загальних активів.

Загальний рівень фінансово-господарського стану підприємства можна оцінити за шкалою: а) сприятливе; б) задовільне; у) незадовільне; г) критичне.

Інформаційна база аналізу і діагностики ФГД підприємства заснована на організаційному нормуванні, бухгалтерському обліку і звітності, фінансовій, статистичній звітності, спеціальній економічній, технічній і іншій інформації.

Організаційне нормування (регламентація) – це система норм, правил, інструкцій, регламентів, службовців базою для проектування і управління виробничими процесами.

До об'єктів аналізу і діагностики ФГД підприємства відносяться кадровий, технічний, виробничий і фінансовий потенціал; різні види діяльності підприємства, їх технічне, матеріальне. фінансове забезпечення і стан.

Стан ФГД підприємства може бути оцінений на основі вивчення фінансових результатів його роботи, які залежать від сукупності умов здійснення грошового обороту, кругообігу вартості, руху фінансових ресурсів і фінансових відносин в господарському процесі. Аналіз фінансових результатів діяльності підприємства припускає вивчення „Балансу підприємства” (форма №1), „звіту про фінансові результати (форма №2), „Звіт про рух капіталу” (форма №3), „Звіту про рух грошових коштів” (форма № 4), даних фінансового плану і первинної звітності, основних показників діяльності підприємства.

До основних показників фінансових результатів діяльності підприємства відносять виручку від реалізації продукції (робіт, послуг), виручку нетто (загальна виручка за вирахуванням ПДВ, акцизів і аналогічних обов'язкових платежів), балансовий прибуток, чистий прибуток. Фінансові результати діяльності підприємства залежать від таких показників, як собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг), комерційні і управлінські витрати, інші операційні доходи і витрати, позареалізаційні доходи і витрати, величина відвернутих засобів, податок на прибуток.

Послідовність проведення аналізу і діагностики фінансово-економічного стану підприємства представлена на рис. 6.1.

Рис. 6.1 Етапі здійснення діагностики фінансово-економічного стану підприємства

Методи експертної діагностики

Метод в перекладі з грецької methodos означає шлях дослідження, вивчення, тобто це спосіб досягнення будь-якої мети, вирішення конкретних завдань; сукупність прийомів практичного або теоретичного пізнання дійсності. Під методом розуміють шляхи, способи та засоби пізнання дійсності, сукупність органічно пов’язаних принципів та прийомів дослідження різноманітних явищ.

На наш погляд, методом діагностики, аналізу можна вважати сукупність прийомів і способів, які дозволяють зробити точні висновки про стан, розвиток будь-якого процесу, явища за певний період часу відповідно до поставленої мети.

Забродський В.О. пропонує експертну систему діагностики фінансової ситуації на підприємстві, яка використовує структурний і статичний підходи [с.89].

Рис. 6.2 – Структура системи діагностики діяльності підприємства

На рисунку 1.4 символами В1, В2...Вn позначені виробничі (функціональні) підсистеми підприємства (цеха, функціональні служби та ін.). Кожна підсистема має свою модель і свої локальні алгоритми діагностування (ЛАД), які утворюють локальну систему діагностування (ЛСД). Модель взаємодії підсистем підприємства, загальносистемні алгоритми діагностики, а також локальні системи діагностики утворюють загальну систему діагностики (ЗСД).

Одним із сучасних напрямків діагностики фінансово-економічного стану підприємства є використання систем-експертів. Система –експерт являє собою інформаційну програму, за допомогою якої аналітик будь-якої кваліфікації здатен аналізувати фінансовий стан підприємства.

Схематично система-експерт може бути представлена у вигляді трьох основних елементів: бази знань, бази фактів і блоку розробки рішень .

Рис.6.3 Схема системи-експерта

Як приклад такої системи-експерта можна представити систему, яку запропонував Коласс Б.

Рис. 6.4 Функціонування системи-експерта

Методику аналіза фінансової ситуації на підприємстві, в основою якої є бальна оцінка, запропонував Агенті Дж. Цей метод має назву А-рахунок. Автор методу в своїх дослідженнях прийшов до висновку, що фірми-банкрути проходять три стадії: недоліки, помилки і симптоми. Кожна стадія описується факторами, яким присвоюється певна кількість балів та розраховується агрегований показник (А-рахунок)[Забродский]

Таблиця 6.1 Метод А-рахунку (діагностика банкрутства)

В таблицю 6.1 необхідно підставити експертні оцінки підприємства, яке аналізується, або кількість балів за шкалою Аргенті, або 0, проміжні значення не допускаються. Критерій оцінки фінансової стану підприємства: чим більший А-рахунок , тим гірша ситуація.

Найбільш поширеною є оцінка фінансового стану підприємства за формулою Du Pont. Формула Du Pont дозволяє оцінити важливий показник з точки зору інвестора – рентабельність власного капіталу за трьома показниками економічної ефективності : рентабельність продажу, оборотності активів та фінансового важелю (коефіцієнта привода). Добуток останніх трьох коефіцієнтів визначає структурний склад показника рентабельності власного капіталу – це і є формула Du Pont .

В скороченому вигляді формула Du Pont:

,

де Rвк – рентабельність власного капіталу;

Кпр – рентабельність продажу, або комерційна маржа;

КОа – оборотність активів або коефіцієнт трансформації;

L – „важель”.

Пітер Доль в монографії „Менеджмент: стратегія і тактика” формулу Du Pont називає основним рівнянням фінансового планування, яке повинно визначати основне фінансове завдання. Рентабельність продажу характеризує відношення між рівнем цін продукції на ринку й витратами на її виробництво та реалізацію., тому може використовуватися в діагностиці підприємств різного масштабу. Сутність коефіцієнта рентабельності продажу – відобразити рівень управління витратами за умов існуючих цін на продукцію. Оборотність активів показує ефективність активів підприємства за умов досягнення рівня її обсягів продажу. Показник оборотності активів дозволяє оцінити успіх управління активами підприємства. Добуток цих двох показників дає рівняння, наслідком якого є формула Du Pont:

,

де Rак – коефіцієнт рентабельності активів.

В процесі господарчої діяльності підприємство намагається досягти високого рівня рентабельності продажів та коефіцієнта оборотності активів, однак слід враховувати, що на ці показники впливають різі фактори. Збільшення рентабельності продажів можливе за умов підвищення цін на продукцію або зниження витрат на виробництво та реалізацію продукції. Підвищення цін може визвати негативні наслідки, а саме зниження виручки від реалізації продукції за умов падіння попиту, що викличе зниження коефіцієнта трансформації при фіксованому рівні суми активів й уповільнення виробничого циклу. Зниження витрат на виробництво та реалізацію продукції збільшить прибуток, але не обов’язково збільшить виручку. Скорочення витрат на реалізацію продукції може привести до зменшення кількості покупців, і як наслідок збільшення понаднормативних залишків готової продукції на складах, зменшення виручки й оборотності активів. Підвищення обсягів реалізації продукції приведе до зростання коефіцієнту оборотності , але й збільшаться витрати. На думку П.Дойля, на розмір прибутку впливає цінова політика, обсяг й структура витрат. Коефіцієнт трансформації складається під впливом зовнішніх факторів, а також економічної стратегії підприємства [Дойль П. Менеджмент: стратегия итактика. – СПб:Питер, 1999]. Мистецтво управління полягає в гнучкості реалізації різних стратегій, в умінні балансувати між можливими варіантами досягнення мети.

Одним з визначальних показників фінансового стану підприємства є коефіцієнт потягу, який розраховується як відношення суми активів підприємства (А) до власного капіталу (ВК). Сутність цього показника розкривається за допомогою його перетворення:

, де

П – сума пасивів;

ПК – позикові кошти.

Величина називається плечем потягу. Крайнім значенням плеча потягу вважають 1, це означає, що власні кошти повинні покривати позикові. Надмірна частка позикових коштів у структурі капіталу може привести до втрати платоспроможності. Забезпеченість власними коштами означає довгострокову здатність підприємства погашати всі види зобов’язань. Так як повинно бути менше або рівно 1, то . Але дуже мале значення плеча потягу має свої недоліки. Це пояснює формула Du Pont, яку ми можемо представити у вигляді:

, де

ЧП – чистий прибуток.

Припустимо, що сума активів А = const. Тоді, так як А = П = ПК +

+ ВК, витікає, що зі зростанням суми власних коштів зменшується сума позикових коштів. Очевидно, що величина L з ростом ВК падає. Тоді буде знижуватися і , якщо рівень чистого прибутку залишиться незмінним. Для того, щоб рівняння було не порушено, сума чистого прибутку на активи буде зростати. О.П.Градов і Б.І.Кузін відзначають протиріччя в економічного тлумаченні формули Du Pont. Цей показник виступає як „важіль”, який зі зростанням позикових коштів та незмінних активах збільшує розмір чистого прибутку на 1 гривню власних коштів, так і „важіль”, який за умов несприятливої ринкової кон’юнктури збільшує ризик та розмір втрати власних коштів. Цей вигляд формули Du Pont пов’язує економічну рентабельність Ra зі структурою капіталу підприємства. Підприємства з однаковою економічною рентабельністю можуть мати різну фінансову рентабельність, тобто рентабельність власного капіталу, що обумовлено різною структурою фінансових джерел.

Як і моделі Е. Альтмана й У. Бівера, формула Du Pont розраховується за даними експрес-діагностики, але є більш складним і тонким інструментом аналізу фінансового стану підприємства. На відміну від двофакторної моделі, моделі Z-рахунку Е.Альтмана та інших моделей лінійної регресії, модель Du Pont є нелінійна мультиплікативна. Показник рентабельності власного капіталу є економічною нелінійною характеристикою трьох показників фінансової діяльності підприємства. Багатомірний статистичний аналіз наголошує на те, що мультиплікативні моделі краще відображають нестаціонарні процеси, до яких відносяться будь-які економічні процеси, тому що враховують статистичні зв’язки між добутковими показниками більш високих порядків, а лінійні відображають лише моменти розподілу не вище другого порядку. Виходячи з цього можна стверджувати, що формула Du Pont є нескладним та достатньо діючим інструментом фінансового аналізу підприємства. Показник рентабельності власного капіталу, який розрахований за формулою Du Pont, може виступати ознакою кризового стану підприємства, але не дуже надійною, його значення не виходить за межі експрес-діагностики стану підприємства. Для того, щоб підприємство вважалося успішним за показником Rвк, необхідно, щоб значення Rвк перевищувало норму дисконтування (ціну капіталу) q, тобто якщо Rвк ³ q, то криза відсутня, якщо Rвк £ q криза є.

Слід відзначити, що формула Du Pont не має на меті розпізнавання кризового стану підприємства. Права частина рівняння Du Pont інтегрує результат трьох різних типів управління: управління продажами, управління оборотом та управління власним капіталом. Ліва частина рівняння характеризує інвестиційну привабливість за трьома фінансовими результатами бізнесу підприємства. Особливий економічний зміст має ефект важелю , який відображає віддачу від інвестицій, які обумовлюють частку позикового капіталу в коштах підприємства віднесених до всього власного капіталу. Узагальнюючи вищеназване, можна зробити висновок, що формула Du Pont є важливим методом структурного аналізу фінансів підприємства та добре визначає баланс різних фінансових результатів. З усіх перелічених методів аналізу підприємства формула Du Pont є найбільш вдалим, але застосування невеликої кількості ознак, які відображають загальне становище підприємства, обмежує можливості глибокого аналізу за допомогою формули Du Pont.

Подальший розвиток ідей моделі Du Pont набули в розробці системи ZVEI. Вона була розроблена фахівцями Центральної спілки електротехнічної промисловості Німеччини як система економічних показників для всіх галузей промисловості та типів підприємств. Основною перевагою системи ZVEI є розширення меж аналізу, тобто до показників моделі включені коефіцієнти ліквідності, які надають можливість зробити висновки більш ґрунтовними. Система ZVEI складається з таких складових:

1) аналіз економічного зростання:

- збут (динаміка обсягів виробництва та реалізації продукції, виробничих потужностей;

- результати підприємницької діяльності (динаміка величини прибутків, загальних грошових потоків – потоків капіталу);

- інвестування капіталу (динаміка основних та оборотних активів, у тому числі виробничих запасів, валових та питомих витрат);

- додана вартість;

- зайнятість персоналу;

2) аналіз структури:

- на основі показників рентабельності (модель Du Pont);

- на основі балансових показників.

Аналіз економічного зростання дає загальне уявлення про процеси розвитку підприємства в минулому, а також про майбутні очікування. Структурній аналіз фінансів підприємства проводиться аналогічно моделі Du Pont, але доповнюється розрахунками грошових потоків (потоків капіталу). Аналіз балансових показників проводять за допомогою формул наведених в таблиці 6.2.

Таблиця 6.2 Основні показники моделі ZVEI

Подальшого розвитку система ZVEI набула в дослідженнях учених Кельнського інституту, які доповнили її системою позавиробничих і внутрішньовиробничих факторів, що дало змогу проводити не тільки вартісний аналіз підприємницької діяльності, а й використовувати окремі неформальні критерії.

Аналіз коефіцієнтів (R-аналіз) базується на розрахунку співвідношень різних абсолютних показників. Результати аналізу дають характеристику формуванню, розподілу й використанню прибутку (доходу) на підприємстві. Найбільш поширеними в практиці аналізу є такі групи коефіцієнтів: коефіцієнти рентабельності, коефіцієнти ефективності розподілу прибутку (доходу), інші фінансові коефіцієнти.

Фірмою „Модернсофт” була розроблена концепція інтегрованого об’єктно-орієнтованого аналізу прибутку, яка базується на використанні комп’ютерної технології та спеціального пакета прикладних програм. Концепція основана на створенні моделі формування прибутку підприємства як сукупності взаємодіючих первинних фінансових блоків, які моделюють класи елементів, що формують суму прибутку. Аналітик самостійно визначає систему таких блоків і класів та їх кількісні характеристики, враховуючи специфіку господарської діяльності підприємства.

Методика рейтингової оцінки, яка розроблена Б.И. Майданчиком, В.В.Дроздовою, В.П. Івановою та ін., дає можливість охарактеризувати фінансовий стан підприємства за допомогою одного синтезованого показника, який вимірюється в балах. В результаті дослідження визначаються можливі коливання цього рейтингу в межах гранично допустимого інтервалу. Методика складається з таких етапів:

1) збирання та аналітичне оброблення вихідної інформації за період не менше трьох років;

2) обґрунтування системи показників рейтингової оцінки, які необхідно проранжирувати за рівнем їхньої вагомості (показники платоспроможності, показники фінансової стійкості, показники ефективності підприємницької діяльності, показники оцінки економічного потенціалу);

3) вибір та економічне обґрунтування критеріїв оцінки фінансової стійкості та встановлення обмежень їхньої зміни, залежно від характеру та величини відхилення конкретного показника від установленого значення йому надають відповідну оцінку в балах;

4) кінцева рейтингова оцінка фінансового стану підприємства, на підставі загальної кількості балів підприємство відносять до певної групи:

- вища – підприємство з абсолютно стійким фінансовим станом, що підтверджується високим загальним рейтингом та частковими рейтингами груп показників;

- перша – підприємство зі стійким фінансовим станом, хоч є певні відхилення за окремими показниками;

- друга – підприємство на даному етапі має певні фінансові труднощі, які можна подолати завдяки внутрішньому потенціалу системи;

- третя – підприємство характеризується підвищеним ризиком, рівень якого може бути знижений завдяки реструктуризації, диверсифікації, реконструкції, радікальній інноваційній стратегії тощо;

- четверта – підприємство має незадовільний фінансовий стан, і немає перспектив його поліпшення.

Також заслуговує уваги вітчизняна експертна система діагностики та аудиту фінансово-господарського стану підприємства, яка опрацьована аудиторською фірмою „АУРУМ” і включає такі етапи:

1) адаптація інформації;

2) аналіз показників платоспроможності (ліквідності) (загальний коефіцієнт покриття, коефіцієнт абсолютної ліквідності, проміжний коефіцієнт покриття, показник загальної платоспроможності, коефіцієнт чистої виручки, показник оцінки безпеки власних фінансових ресурсів у статутному капіталі, середній строк оплати товарів та послуг, результат фінансово-господарської діяльності) та фінансової стійкості ( ефект фінансового важеля, рентабельність власних коштів, плече важеля, коефіцієнт фінансової незалежності, коефіцієнт довгострокового залучення позикового капіталу, коефіцієнт маневреності власних коштів, коефіцієнт нагромадження амортизації, коефіцієнт реальної вартості основних та оборотних фондів у майні підприємства, запас фінансової міцності, співвідношення фінансових витрат та економічного ефекту, коефіцієнт покриття інвестицій, показник співвідношення суми коштів для самофінансування підприємницької діяльності та доданої вартості, рамбурсна здатність (1 і 2 варіант), показник співвідношення позикових коштів і власного капіталу);

3) розрахунок запасу фінансової міцності підприємства;

4) експертна діагностика отриманих результатів;

5) оцінка перспектив розвитку підприємства та розроблення загальних рекомендацій зі стратегічного планування.

Група експертів за результатами діагностичного дослідження робить висновок щодо ефективності використання капіталу, розподілу прибутку, рівня ліквідності активів тощо. Основною перевагою даного методу є можливість урахування досвіду експертів щодо прийняття неформалізованих, креативних управлінських рішень, але призводить до певної суб’єктивності кінцевих висновків. [Стоянов Е.А., Стоянова Е.С. Экспертная диагностика и аудит финансово-хозяйственного положения предприятия. – К.:АУРУМ, 1993]

Агентством з питань запобігання банкрутству підприємств та організацій в 1997 році була розроблена методика поглибленого аналізу фінансово-господарського стану неплатоспроможних підприємств та організацій. Методика спрямована на визначення за допомогою вживаних в Україні методів фінансового аналізу, платоспроможності підприємства та прийняття рішення про визнання структури балансу задовільною (незадовільною). На підставі результатів діагностичного дослідження подаються пропозиції Кабінету Міністрів України щодо доцільності внесення цього підприємства до „Реєстру неплатоспроможних підприємств та організацій”. Методика складається з двох частин:

1) аналізу фінансового стану підприємства, який проводиться за такими показниками: коефіцієнт покриття, коефіцієнт забезпечення власними коштами, коефіцієнт абсолютної ліквідності, коефіцієнт автономії, коефіцієнт фінансової стабільності, показник фінансового леверіджу:

2) аналіз виробничо-господарської діяльності, який проводиться за такими показниками: рентабельність продукції, собівартість товарної продукції, коефіцієнт використання потужностей, величина робочого капіталу, маневреність робочого капіталу, коефіцієнт оборотності, час обороту оборотних засобів, коефіцієнт оборотності запасів, час обороту запасів, фондовіддача.

Основним недоліком цієї методики є орієнтація на проведення традиційного фінансового аналізу , а вивчення виробничо-господарської діяльності обмежується кількома показниками, що не створює цілісної системи.

Через це методику було модифіковано в „Методичних рекомендаціях щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства”(від 17.01.2001 р.), розроблених Мінекономіки України. У назві методичних рекомендацій акцентована мета аналізу – ідентифікація фінансово-економічного стану підприємства, виявлення ознак поточної, критичної чи надкритичної неплатоспроможності. Ця методика має антикризовий характер.

Відповідно до цієї методики, поточну неплатоспроможність характеризують як стан підприємства, коли воно через випадковий збіг обставин відчуває тимчасову нестачу високоліквідних активів для погашення поточного боргу. Економічним показником поточної неплатоспроможності є мінусова різниця між сумою наявних на підприємства високоліквідних активів і його поточних зобов’язань . відповідно до чинного законодавства підприємство, що перебуває в стані поточної неплатоспроможності визнається боржником, який неспроможний виконати свої зобов’язання перед кредиторами.

Стан критичної неплатоспроможності характеризується ознаками потенційного банкрутства (стійкою поточною неплатоспроможністю), а також перевищенням нормативного значення коефіцієнтів покриття та забезпечення власними засобами (1,5 і 0,1 відповідно) їх фактичної величини на кінець звітного періоду.

Надкритична неплатоспроможність підприємства діагностується у випадку, коли на кінець звітного року коефіцієнт покриття менше одиниці та підприємство не отримало прибутку. Задоволення вимог кредиторів можливе лише із застосуванням ліквідаційної процедури. Відповідно до чинного законодавства стан надкритичної неплатоспроможності зобов’язує підприємство в місячний термін звернутися до арбітражного суду із заявою про порушення процедури банкрутства.

З метою своєчасного виявлення тенденцій формування незадовільної структури балансу у прибутково працюючого суб'єкта підприємницької діяльності і вжиття випереджувальних заходів, спрямованих на запобігання банкрутству, проводиться систематичний експрес-аналіз фінансового стану підприємств (фінансовий моніторинг) за допомогою коефіцієнта Бівера. Він розраховується діленням різниці між чистим прибутком і нарахованою амортизацією на суму довгострокових та поточних зобов’язань. Ознакою формування незадовільної структури балансу є таке фінансове становище підприємства, у якого протягом тривалого часу (1,5 - 2 роки) коефіцієнт Бівера не перевищує 0,2, що відображає небажане скорочення частки прибутку, яка направляється на розвиток виробництва. Така тенденція в кінцевому випадку призводить до незадовільної структури балансу, коли підприємство починає працювати в борг і його коефіцієнт забезпечення власними засобами стає меншим 0,1.