ХІІ. Що нас чекає після смерті?

Поки ми живемо на землі, наша душа тісно з’єднана з тілом і керує ним. При смерті душа відділяється від тіла і стає перед судом Божим. Справедливий Бог Своїм рішенням навіки утверджує те, що людина обрала сама собі в земному житті: хто любив істину, робив добрі справи і помер у повному примиренні з Богом, тому Бог дарує вічне щастя, тобто, небо; хто жив неправдою і тяжко грішив, помер без покаяння, тому дістається вічне покарання, тобто пекло. Душі тих людей, які померли, маючи тільки легкі (не смертні) гріхи, або не виконавши повного покаяння за відпущені тяжкі гріхи, повинні спочатку очиститися в чистилищі, і тільки після того вони попадуть на небо. Всі святі в небі заступаються за нас перед Богом, а ми жертвуємо свої молитви і добрі справи за душі, які страждають в чистилищі. Ця взаємодопомога називається Спілкуванням Святих.

Чому не варто хоронити людину саме на 3-й день по смерті, чому не варто відзначати 9-й та 40-ий день по смерті людини. Можливо, багато хто задумувався, чому йдеться саме про ці числа 3, 9 та 40, а не будь-які інші.
Католицька Церква навчає, що душа після смерті, попадаючи в чистилище, та пройшовши через очищення вогнем, потрапляє у Рай, але цей процес очищення може тривати і до Другого Приходу Христа. У Рай до Другого Приходу попадають святі. Тобто, згідно католицького вчення, навіть якщо людина і була грішна (а людина і впринципі є грішна), в певному гріху померла, то через цей процес очищення, має ще шанс ввійти до Царства Небесного. Не прощаються лише окремо виділені (т.зв. смертні) гріхи. Тобто, з чим меншим "багажем" гріхів людина померла, тим легшим для неї буде процес чистилища. Православна традиція більш сувора, адже, згідно неї, людина зразу по смерті чітко призначається або в рай, або в пекло, без шансу на прощення. Цей підхід робить Бога справедливим, але не милосердним. Окрім того, неможливо собі уявити людину, яка б взагалі без гріха померла, адже гріх включає в себе 4 основні частини: гріх думкою, гріх словом, гріх вчинком і гріх недбальством. Неможливо уявити людину, яка б залишила цей світ без жодного гріха в межах однієї з цих 4-х частин. Тобто, де-факто, згідно православного вчення, людина взагалі не має шансу на Рай, і йде в пекло, адже, чистилища православні не визнають. А також, це робить безсенсовним те, що вони приймають карточки за померлих, що, фактично, викриває їхню матеріальну, а не духовну вигоду з цього. Але тепер, повернувшись до чисел. Звідки вони взялися.

Приблизно у 9 столітті нашої ери, свята Феодора начебто мала видіння, її начебто ангели провели по шляхах, яким проходить душа після смерті, "митарствах". Це такі собі сходинки, їх є 20, які мають свій чіткий порядок: пустослів'я, брехня, засудження (наклеп), обжерливість, лінивість, злодійство, грошолюбство, хабарництво, неправедність, заздрість, гордість, гнів і лють, злопам'ятність, вбивство, чаклунство, блуд, перелюб, содомські гріхи, єресі, немилосердя (жорстокосердя). Якщо на котрійсь з 20 сходинок душа має провину, це, згідно православного вчення, остаточно прирікає її на пекло. Ці "митарства", згідно православного вчення (видіння Феодори), відбуваються з душею якраз протягом 3-х днів по смерті. На 3-й день начебто душу зустрічають херувими, серафими, ангели, і ведуть душу показати, яким є Рай, і, начебто, показати душі, куди б вона могла потрапити, якби була без гріха (а без гріха є тільки Бог).Саме тому, на цей день зазвичай православні віддають тіло в землю. Показ душі раю, як кажуть православні (згідно видіння Феодори), триває до 9 дня по смерті. На 9-й день, згідно православ'я, та опису Феодори, душа знову постає перед Богом, щоб поклонитись, і вирушає оглядати пекло, грішників, які там мучаться, і т.п., де-факто побачити місце свого майбутнього терпіння. Огляд пекла душею, як вони кажуть, триває до 40-го дня по смерті. На 40-й день душа, згідно православ'я, повертається до Бога на особистий суд, по підсумках пройдених "митарств". Виноситься вердикт, і душа потрапляє в інертне середовище, яким, згідно православного вчення, є обитель святого Василія, яка знаходиться в Раю, і перебуває там до Другого Приходу Христа, але вже знаючи свій вердикт, де вона буде знаходитись після Другого Приходу Христа (тобто,де-факто,пекло). Одного разу, я повертався з Києва, і зі мною в купе їхали 2 православні дівчини. Зговорились ми з ними в темі релігії, і я їх запитав, чи вони знають, чим відрізняються католики від православних. Вони мені сказали чітко, і в найпершу чергу: "ми, православні, не визнаємо чистилища, душа зразу по смерті попадає в рай або пекло". Напевно, коли вони мені то говорили, не подумали, що немає людини без гріха, навіть у момент смерті. Молитва як каже, "Свята Маріє, Мати Божа, молись за нас грішних, нині і в годині смерті нашої", людина є грішною навіть у момент смерті, навіть прийнявши сповідь, за долісекунду вже можна знову згрішити. Людина є слабкою, тож без Божого Милосердя ніяк...Спитав їх "а ви знаєте,що таке митарства?", відповідь була "Ні". Я їм того не пояснював, закрив на тому тему, але зробив для себе висновок, що православні "чують дзвін, а не знають звідки він". Чітко визнають, що "чистилища немає", але далеко не до кінця вникають у те, чого навчає православна традиція, а приходять до своїх храмів просто для маси. І це на руку їхнім батюшкам, бо якби православні по-серйозному і глибоко вникли у те, чого по суті навчає православ'я, напевно б дуже багато людей відійшло від нього до Католицької Церкви.

Католицька Церква визнає Феодору святою, і шанує її пам'ять у календарі 11 лютого, проте, Католицька Церква не визнає вчення про "митарства", адже в Церкві є вчення про чистилище, а це є 2 взаємосуперечливі версії, одна каже, що є шанс, інша каже, що нема шансу.

Тобто: якщо людина була католиком при житті, чітко трималась вчення про чистилище, та вірила у нього, та похорон якої відбувся з костелу, то для родичів цієї людини взагалі не повинні мати значення числа 9,та 40 днів по смерті,як якійсь особливі. Якщо особа бажає подати у костел карточку з інтенцією за таку-то особу "у 9-й день по смерті", чи "у 40-й день по смерті", їй варто чітко визначитись, тримається вона вчення про "митарства", чи вчення про чистилище. Якщо вірить у чистилище, то їй впринципі не має бути різниці чи 9-й,чи 10-й,чи 50-й,чи 100-й,чи 1000-й день по смерті, поки живе,доти подає, і в такому разі на карточці не має бути вказаний, у який день смерті, важливо акцент на особі. "За таку-то особу". Все. Річниці хіба можна вказувати, бо в цьому немає жодного символізму. Якщо ж особа вірить у "митарства", тоді місцем подання такої карточки має бути православний храм, а не костел. На це мають реагувати і відповідно священики чи сестри в костелі, чи особи, які відповідають за прийом карточок, а не приймати все підряд. Хоча, якщо логічно поглянути, то який сенс таку карточку подавати навіть у православний храм особі, яка вірить в "митарства", якщо, згідно її переконань, доля душі вже є довічно запечатана у момент смерті людини? Хіба, щоб збагатити кишені батюшки, під видом "пожертви на церкву". Такого ж сенсу не було б і ставити в їхніх храмах свічку за мертвих. Але, так як свічку продають далеко не по собівартості,тож,сенс є завжди. Тепер, включимо логіку і стосовно іншої речі, як панахида, або чин похорону, що відправляється православними за померлих. От православні стверджують, що немає чистилища, а є тільки рай або пекло. От людина вже є довічно приречена в пекло. Чи був б сенс відправляти по ній панахиду, чин похорону? Навіщо була б оця вся церковна відспівка померлого, якщо його душа вже є закріплена за пеклом? Католицька Церква не молиться за душі в пеклі, чи душі в Раю, а тільки за душі в чистилищі. Церква навчає, що ми не знаємо, хто є в пеклі, але заохочує за них не молитись. В Раю вже є душі святих, а за святих ми не молимося, вони моляться за нас. А тепер, повернувшись до православ'я, і чисто теоретично припустивши, що от померла людина без гріха, тобто, їй «світить» Рай. Чи був б сенс давати відспівку, чин похорону, чин панахиди (адже обидва чини включають в себе молитви за душу померлого), якщо душа мертвого вже є біля Бога, у славі святих? Мабуть, не було б сенсу. Але, православні все рівно відправляють. І між тим, нагадаю, що чин панахиди і чин похорону є чи не найдорожчими "послугами", які може надати православний храм.

Проте, найнезрозумілішу, та найнеадекватнішу позицію у цьому всьому займають не католики, і навіть не православні, а уніати, ширшому колу суспільства відомі, як греко-католики. Вони, начебто, визнають чистилище, проте всі як один строго дотримуються традиції 9 і 40 днів по смерті. Тобто, одночасно поділяють 2 взаємосуперечливі версії. "Я маю шанс, але я не маю шансу". “У мене є машина, але у мене немає машини”. Якщо мені православні в поїзді з Києва чітко сказали, що "ми не визнаємо чистилища", мають чітко визначену позицію, то уніати займають не чітко визначену позицію, вони самі не знають, у що вірять. Саме тому найбільше інтенційних карточок у костелі за когось "у 9-й день",і в "40-й день" є не так від православних,як від уніатів.