Еволюція ставлення суспільства та держави до осіб з психофізичними порушеннями й становлення системи спеціальної освіти

(за Колупаєвою А.А.)

Доктор педагогічних наук, професор Національної Академії педагогічних наук Колупаєва А.А. виділяє в еволюції стосунків суспільства і держави до осіб з відхиленнями в розвитку 5 періодів, які охоплюють часовий проміжок у дві з половиною тисячі років – шлях від ненависті й агресії до прийняття, партнерства та інтеграції осіб з обмеженими психофізичними можливостями

Перший період (996‐1715 рр.)– від агресії та зневаги до усвідомлення необхідності піклуватися про людей з відхиленнями в розвитку. Умовною межею цього періоду в Західній Європі є відкриття в Німеччині першого притулку для сліпих (1198 р). У Російській імперії створюються перші монастирські притулки (1706‐1715 рр).

Другий період (1715‐1806 рр.)– від усвідомлення необхідності піклуватися про осіб з відхиленнями в розвитку до усвідомлення навчати частину з них. Умовна межа – відкриття у Франції спеціальних шкіл для глухонімих і сліпих (1770‐ 1784 рр.). У Російській державі – відкриття перших спеціальних шкіл для глухих та сліпих (1806‐1807 рр.).

Третій період (1806‐1927 рр.)– від усвідомлення можливостей до усвідомлення доцільності навчати три категорії дітей: з порушеннями слуху, зору та розумово відсталих. Умовний кордон – остання чверть ХІХ століття. Ухвалення у західноєвропейських державах законів про загальну початкову освіту і на цій основі – законів про навчання глухих, сліпих і розумово відсталих дітей. У Радянському Союзі – створення спеціальних шкіл для глухих, сліпих і розумово відсталих. Так, у 1924 р. на ІІ-му Всеросійському з’їзді з питань соціально-правової охорони неповнолітніх було ухвалено резолюцію, де зазначалося зокрема: «…сліпі мають право вступати до звичайних навчальних закладів для зрячих... в кожному окремому випадку з дозволу керуючого органу, коли є підстави сподіватися, що вони виконуватимуть основні вимоги, які ставляться до їхніх зрячих товаришів» [10]. Підтвердженням доцільності цієї ухвали слугував той факт, що саме в цей період відомий український вчений О.Щербина успішно провів експериментальне дослідження з навчання сліпої дівчинки Р.Золотницької в умовах масової школи і став активно пропагувати ідеї «…необхідності наполегливої боротьби проти відокремлення сліпих від зрячих» [4].

Четвертий період (1927‐1991 рр.)– від усвідомлення необхідності навчання певної частини дітей з порушеннями до розуміння необхідності навчати всіх дітей з відхиленнями в розвитку. В Західній Європі цей період від початку ХХ століття до кінця 70‐х років характеризується розвитком законодавчої бази спеціальної освіти та структурним удосконаленням національних систем. У Радянському Союзі – диференціація й удосконалення системи спеціальної освіти, (1950‐1990 рр.). Саме у цей період з 70‐років ХХ століття у світовій освітній політиці на тлі економічного зростання розвитку суспільних демократичних стосунків у передових державах світу чітко визначилися антидискримінаційні настрої за будь‐якою ознакою: національною, етнічною, релігійною, рівнем психофізичного розвитку. Світова спільнота фіксує законодавчо неприпустимість так званого соціального маркування. Національні антидискримінаційні законодавчі акти затверджуються з урахуванням основних положень Декларацій ООН. Формується нова культурно‐історична норма – повага до відмінностей між людьми.

П’ятий період (1991 р. – й донині)– від сегрегативного навчання дітей з особливими освітніми потребами до інклюзивної освіти. В Західній Європі з кінця 70‐х років значно скорочується кількість спеціальних шкіл, збільшується кількість спеціальних класів у загальноосвітніх школах, учнів з особливими освітніми потребами починають навчати у загальноосвітніх школах в інклюзивному середовищі. Цей період у країнах пострадянського простору розпочався у 90‐х роках і збігається з розпадом СРСР та кардинальною перебудовою державного устрою.

Таким чином, аналізуючи етапи становлення суспільства та держави до осіб з особливими освітніми потребами з’ясовано, що процес здобуття освіти дітьми з особливими освітніми потребами має чітко виражені тенденції, спрямовані на інтегрування таких дітей у масові навчальні заклади; ми змінюємо суспільство, аби воно враховувало й пристосовувалось до індивідуальних потреб кожної людини.