Анкета-тест «Визначення мікроклімату в класі, де навчаються діти з особливими освітніми потребами»

1. Як тебе сприймають однокласники?

- більшість сприймають мене добре.

- ніхто особливо не цікавиться мною.

- мені здається, що більшість однокласників не хоче, щоб я був з ними в одному класі.

2. Як ти почуваєшся в школі?

- спокійно;

- весело;

- нудно;

- страшно;

- комфортно;

- не спокійно;

- самотньо.

3. Як ти оцінюєш своїх однокласників?

- наш клас дуже дружній.

- наш клас не дуже дружній , але як би з ним щось проводили, то всі брали б участь.

- наш клас зовсім не дружний

4. Чи задоволений ти тим, як твої товариші ставляться до тебе?

- повністю задоволений.

- хотів би, щоб більше дітей зі мною дружили, запрошували в гості, в кіно.

- мене не люблять в класі.

5. Твоя позиція щодо класу?

- я хочу, щоб наш клас був дружній.

- мені все одно.

- я не хочу, щоб проводили якісь заходи, бо не братиму участь.

6. Яке із наведених суджень ти поділяєш?

- у колективі почуваєшся сильнішим, здається, що виростають крила;

- колектив допомагає жити, вчитися, підтримує у важкі хвилини ;

- колектив обмежує свободу людини ;

- людина в колективі перетворюється на піщинки.

7. Найкращим спілкуванням з однокласниками я вважаю:

- разом вчити урок;

- виїздити на природу;

- брати участь у громадські діяльності;

- захищати їх від ворогів;

- триматися від них подалі;

- проводити вільний час;

- допомагати тим, хто потребує цього;

- обговорювати особисті проблеми;

- святкувати свій день народження;

- звертатися до них по допомогу.

8. Чи хотів би ти запросити до себе на день народження когось із однокласників?

- так;

- ні.

Аналіз: в результаті вхідного анкетування було одержано наступні відповіді дітей: як тебе сприймають одноклассники - ніхто особливо не цікавиться мною (75%); як ти почуваєшся в школі – нудно (52%); як ти оцінюєш своїх однокласників - наш клас не дуже дружній (63%); чи задоволений ти тим, як твої товариші ставляться до тебе - хотів би, щоб більше дітей зі мною дружили, запрошували в гості, в кіно (72%); твоя позиція щодо классу - я не хочу, щоб проводили якісь заходи, бо не братиму участь (35%); яке із наведених суджень ти поділяєш – людина в колективі перетворюється на піщинки (84%), найкращим спілкуванням з однокласниками я вважаю - допомагати тим, хто потребує цього (74%); чи хотів би ти запросити до себе на день народження когось із однокласників - ні (49%).

Висновок:значна частина однокласників з типовим розвитком не цікавляться життям дитини з особливими освітніми потребами, тобто не готові до навчання в інклюзивному класі, відчувають тривожність та мають певні стереотипи; але сама дитина має бажання щоб більше дітей дружили з нею, запрошували в гості, в кіно, дитині необхідно показати іншим, що вона особистість зі своїми неповторними здібностями, а не перетворюватись «на піщинку в колективі».

Рекомендації: сформовувати психологічну готовність учнів до взаємодії з дітьми з особливими освітніми потребами через проведення корекційно-розвивальної роботи, заняття з елементами тренінгу зміст якого спрямований на подолання упередженого ставлення до дітей з особливими освітніми потребами, руйнування міфів і стереотипів, стигматизації та дискримінації.

Взаємодія між учнями з типовим рівнем розвитку та з дітьми з особливими освітніми потребами сприяє налагодженню між ними дружніх стосунків. Але з власного досвіду можемо сказати, що досить часто в учнівському колективі в процесі спілкування між дітьми з типовим розвитком та з дітьми з особливими освітніми потребами виникають проблеми. З метою профілактики виникнення проблеми у взаємодії між учнями, психолог закладу «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №14 Вінницької міської ради» Фурман В. В. використовує методику «Коло пошуку рішення».

Рис. 2.4. Коло пошуку рішень

Спочатку «спікер» окреслює певну проблему для розгляду, після чого в режимі «мозкової атаки» учасники пропонують ідеї для її вирішення. Крок 1 (6 хвилин). Перші шість хвилин надаються «спікеру» для окреслення проблеми. На цьому етапі говорить тільки він, а завдання секретаря полягає в тому, щоб стежити за часом і за тим, щоб інші учасники не перебивали. Секретар веде протокол. Усі решта уважно слухають. Якщо «спікер» припиняє говорити до завершення відведених йому шести хвилин, то всі учасники зберігають тишу, поки не спливе цей час. Це ключовий момент!

Крок 2 (6 хвилин). Це етап «мозкової атаки». Учасники пропонують свої ідеї для творчого розв’язання представленої проблеми. В цей час вони нічого не уточнюють і не ставлять запитань. Секретар стежить за дотриманням правил «мозкової атаки». Кожен учасник має змогу висунути свої «надзвичайні» ідеї. При цьому ніхто не повинен домінувати. «Спікер», який представив проблему для обговорення, тепер слухає, не перебиваючи. Він не повинен нічого говорити та відповідати.

Крок 3 (6 хвилин). На цьому етапі відбувається обговорення під керівництвом «спікера». Учасники намагаються дізнатися про проблему докладніше, з’ясувати різні її аспекти. Необхідно зосереджувати увагу на позитивних варіантах, а не на тому, що зробити не під силу.

Крок 4 (6 хвилин). Визначення першого кроку: група «радників» та особа, яка запропонувала свою проблему для обговорення, планують перші дії з її вирішення, що реально виконати за наступні три дні. При цьому принаймні одну дію необхідно розпочати впродовж 24 годин. Це дуже важливо! За науковими даними, якщо людина не зробить першого кроку негайно, вона так ніколи й не подолає звичної ситуації. Один із членів групи бере на себе зобов’язання зателефонувати «спікеру» чи зустрітися з ним упродовж наступних трьох днів і перевірити, чи зробив той перший крок до її розв’язання. Наприкінці учасники групи по черзі діляться своїми враженнями, і секретар передає протокол «спікеру».

Ця методика дуже популярна, і багато людей, які брали участь у подібному обговоренні, вважають, що вона стимулює до дії. Вона не забезпечує стовідсоткової гарантії, що рішення буде знайдено, проте допомагає по-новому поглянути на ситуацію, додає ентузіазму, вказує на черговий логічний крок.

Таким чином, для формування психологічної готовністі учнів до навчання в одному класі з дітьми з особливими освітніми потребами, необхідно проводити корекційно-розвивальну роботу з метою подолання упередженого ставлення до дітей з особливими освітніми потребами.

2.2. Корекційно–розвивальна та превентивна робота з
дітьми з особливими освітніми потребами

Психологічний супровід дітей з особливими освітніми потребами – це завжди динамічний процес, цілісна діяльність психолога, яка передбачає п’ять взаємопов’язаних компонентів: систематичний моніторинг медико-психологічного і психолого-педагогічного статусу дитини в динаміці її психічного розвитку; створення соціально-психологічних умов для ефективного розвитку дітей у соціумі; систематична психологічна допомога дітям із порушеннями в розвитку у вигляді консультування, психокорекції, психологічної підтримки; систематична психологічна допомога батькам дітей із проблемами в розвитку; організація життєдіяльності дітей з особливими освітніми потребами в соціумі з урахуванням їхніх психологічних та фізичних можливостей.

Рис. 2.5. Педагогічний супровід батьків для активної участі в навчально-виховному процесі.

Психологічна корекція повинна спрямовуватися на розвиток певних психічних функцій дитини – пам’яті, уваги, мислення, які забезпечують навчальну діяльність, а також на систему взаємин дитини з батьками, друзями, однолітками.

Формування продуктивного спілкування дітей з особливими потребами з однолітками покращує ефективність адаптації цих дітей до навчально-виховного процесу в закладі та сприяє розвитку їхньої впевненості. Забезпечення соціальної взаємодії і дружби дітей з особливими потребами та їхніх однолітків передбачає здійснення педагогічної діяльності по оптимізації взаємостосунків між учнями з особливими потребами та їхніми здоровими однолітками, корекцію соціальної поведінки дітей.

Для виявлення особливостей спілкування дітей з особливими освітніми потребами з однокласниками, практичний психолог закладу Фурман В.В. провела опитування.