Циклічне споживання та економічний ріст

Ринковий капіталізм в своєму базовому функціонуванні може бути узагальнений як взаємодія між власниками, працівниками та споживачами. Споживчий попит створює потребу у виробництві через власника (капіталіста), який потім наймає працівників для виконання діяльності з виробництва. Цей цикл по суті бере початок у «попиті», а отже справжнім двигуном ринку є інтерес, можливості та діяльність всіх покупців на ринку. Всі рецесії та депресії (287) є на тому чи іншому рівні результатом зниження об’ємів продажу. Тому, найбільш критичною необхідністю для того щоб підтримувати рівень зайнятості, а отже підтримувати рівень економіки в стані «стабільності» або «росту» є постійне, циклічне споживання.

Економічний ріст, який в загальному визначається як «посилення здатності економіки виробляти товари та послуги в порівнянні одного періоду часу з іншим періодом» (288) є постійним інтересом будь якої національної економіки сьогодні і, відповідно, глобальної економіки в загальному. Впродовж періоду рецесії часто застосовуються багато макроекономічних тактик для того, щоб сприяти позикам, виробництву та споживанню задля підтримання функціонування економіки на певному рівні або в ідеалі вище поточного рівня (289). Економічний цикл, період коливального зростання та спадання, довгий час визнавався характерною рисою ринкової економіки в зв’язку з природою «ринкової дисципліни», або корекцією, яка за словами теоретиків частково є природним припливом та відпливом успіхів та невдач у бізнесі (290). Якщо коротко, то рівень (підвищення чи пониження) споживання це те, чим створюються періоди економічних циклів зростання чи спадання разом з макроекономічним грошовим регулюванням, яке в загальному збільшує чи зменшує легкість ліквідності (часто через процентну ставку) для того, щоб «керувати» цим зростанням та спаданням. В той час як сучасна, монетарна макроекономічна політика не є об’єктом вивчення в даному есе, тут варто зазначити у якості відступу, що історично не існувало обопільного схвалення економічних циклів зростання та спадання. Періоди зростання грошової маси в обороті (часто через здешевлення кредитів), які зазвичай відбуваються у співвідношенні з періодами економічного зростання (оскільки у використання подається більше грошей)

284 Дивіться есе «ІСТОРІЯ ЕКОНОМІКИ»

285 Використання терміну «ринкова ефективність» тут не варто плутати з іншими історичними значеннями. В цьому есе це поняття набуває нового значення. Традиційне визначення цього терміну Ви можете знайти ось тут: http://www.investopedia.com/articles/02/101502.asp#axzz2H9lWlQwR

286 Термін «економіка» грецькою [Oikonomia] означає «управління домашнім господарством – заощадливість»: від цього з’явилося слово «е-кон-о-мити» тобто «збільшувати ефективність».

287 Рецесія зазвичай визначається як «значний занепад економічної активності поширений у всій економіці».

(http://www.investopedia.com/ask/answers/08/cause-of-recession.asp#axzz2HzEmQsvq)

288 Визначення «економічного зростання»: http://www.investopedia.com/terms/e/economicgrowth.asp#axzz2H9lWlQwR

289 Загальною реакцією центральних банків впродовж періоду рецесії є посилення «ліквідності» в економіці. Ліквідність це просто сума капіталу, яка є доступною для інвестування та витрат. Федеральний резерв, центральний банк Сполучених Штатів, типово керує ліквідністю через врегулювання відсоткової ставки.

290 «Економічний цикл» зазвичай розглядається у п’яти стадіях: зростання (розширення), пік, рецесія (спад), дно та відновлення.

(http://www.investopedia.com/terms/b/businesscycle.asp#axzz2IGANj1hr)

сприймаються громадськістю у якості національного успіху для суспільства, в той час як періоди спадання розглядаються у якості політичних помилок. Тому, політичні правлячі кола (які хочуть добре виглядати) та головні, впливові ринкові інститути (які захищають корпоративні прибутки) проявляють інтерес у підтримці періодів зростання настільки довго наскільки це можливо та борються з усіма формами спадання. Така точка зору є природною для системи цінностей, яка властива капіталізму, оскільки нападам «болю» завжди намагаються перешкоджати, часто в недалекоглядний спосіб. Жодна компанія за власним бажанням не хоче зменшуватися в своїй діяльності так само як жодна політична партія за власним бажанням не хоче «виглядати погано», навіть якщо традиційні економічні теорії кажуть нам, що ці періоди спадання є «природними» і що їх потрібно допускати.

Якщо коротко, то результатом постійного посилення подачі грошей в оборот (тобто збільшення купівельної спроможності та капіталу) в період рецесії, в кінці кінців приводить до величезного глобального боргу, як державного так і приватного (291). Реальність же полягає в тому, що всі гроші входять в оборот через позики і кожна така позика відбувається із застосуванням боргового відсотка, який до неї прив’язується, відтак позика повинна бути повернена назад разом з виплатою боргового відсотку нарахованого на цю позику (банківський прибуток); це означає, що сама природа створення грошей за замовченням автоматично тягне за собою негативний баланс. Існуючий борг завжди буде більшим за кількість грошей в обороті (292).

Отже, повертаючись до головного питання, яке стосується потреби у попиті чи споживанні для того, щоб підтримувати функціонування економіки, можна сказати, що такий процес обміну та загальне фокусування на зростанні лежать в самому серці ринкового розуміння «ефективності». Неважливо що виробляється або який ефект це справляє на стан людини або земні справи. Все це, знову ж таки, залишається «зовнішніми обставинами». У якості сконцентрованого прикладу такої логіки виступає фондовий ринок, який сам по собі є нічим більше ніж торгівлею грошима, а його сьогоднішні численні «деривативи» створюють величезний ВВП та «зростання», що досягається в результаті продажів та прибутку (293).

Однак, такі дії безспірно не продукують ніякої реальної, життєпідтримуючої вартості. Система фондового ринку та сьогоднішні масові потужні фінансові інститути є повністю лише допоміжним механізмом реальної, виробничої економіки. В той час як багато хто сперечається, що ці інвестиційні інститути полегшують бізнес та роботу завдяки застосуванню капіталу, ці дії , знову ж таки, є лише системно доречними в поточній системі (ринковій ефективності) та буквально недоречними в умовах реального виробництва (технічній ефективності).

Якщо коротко, то коли мова заходить про ринкову логіку, то чим більший товарообіг або обсяг продажу тим краще – і вона є такою завжди – незалежно від того, що

291 Відповідно до звіту Всесвітнього економічного форуму 2010 року, всесвітній кредит (або, по суті, борг) подвоївся з $57 трильйонів до $109 трильйонів з 2000 по 2010 рік. Також прогнозується збільшення всесвітнього кредиту (боргу) до $210 трильйонів до 2020 року. (http://www.weforum.org/reports/sustainable-credit-report-2011)

292 Відповідно до даних Федерального резерву, в 2009 році загальний борг США (державний та приватний) складав близько $51 трильйона.

(http://www.federalreserve.gov/datadownload/Download.aspx?rel=Z1&series=654245a7abac051cc4a9060c911e1fa4&filetype=csv&label=include&layout=seriescolumn&from=01/01/1945&to=12/31/2010)

Якщо ми порівняємо ці дані з грошовою масою, яка існує в обороті, розрахованою за грошовим агрегатом M3, який є найширшим виміром, то побачимо, що на грудень 2012 року вона складала близько $15 трильйонів.*

(http://www.shadowstats.com/charts/monetary-base-money-supply)

*Примітка: звіти США по показнику M3 припинилися. Тим не менше, його величину може бути екстрапольовано на основі виміру його складових.

293 Наприклад, в США, індустрія «венчурного капіталу», яка по суті інвестує гроші в новий бізнес складала 21% ВВП на 2010 рік.

(http://www.nvca.org/index.php?option=com_content&view=article&id=255&Itemid=103)

Відповідно до статті 2012 року в журналі «The New Republic»: «на сьогодні сукупна кількість активів шести найбільших банків у нашій економіці на 63% перевищує ВВП»

(http://www.tnr.com/article/politics/shooting-banks#)

продається, чи є це кредит, каміння, «надія» або коржики. Всі забруднення, випадки марнування або інші шкідливі явища залишаються в такому випадку, знову ж таки, «зовнішніми обставинами».

До уваги не береться технічна роль фактично існуючих виробничих процесів, стратегія для ефективного розподілу, дизайнерські програми і тому подібне. Вважається, що такі фактори метафізично досягають апогею в найбільшій користі для людей та середовища їхнього проживання просто тому, що це те, що забезпечує «невидима рука» ринку (294).

Однак, зростання революції в плані створення «більшого з меншого» (295) в індустріальних науках створило нові реалії при яких розвиток індустріальних технологій змінив на протилежне модель «сукупних матеріальних зусиль» що стосується її ефективності. Логіка, що «більше праці, більше енергії та більше ресурсів» будуть пропорційно приводити до більш ефективних результатів була поставлена під сумнів. Результатом все більшого посилення застосування наукових та технічних досягнень стало зменшення витрат енергії, праці та матеріалів для виконання певних завдань (296).

Наприклад в той час як засоби комунікацій, які сьогодні базуються на супутниках є інтелектуально складними та втілюють в собі велику кількість еволюційних знань, вони, у фізичній реальності, є більш простими та ресурсоефективними у порівнянні з колишніми альтернативами засобами комунікацій, які при глобальному застосуванні потребували величезну кількість незграбних матеріалів, таких, наприклад, як важкі мідні проводи разом зі складним, часто ризикованими завданням їх прокладання що потребувало застосування робочої сили людей. Те, що сьогодні досягається набором як правило маленьких, глобальних супутників на орбіті є дійсно вражаючим у такому порівнянні. Така революція конструкції, яка по суті є тим, що означає справжня економічна (технічна) ефективність, стоїть у протилежності до циклічного споживання, економічної моделі, яка базується на зростанні.

Знову ж таки, намірами ринкової системи є підтримувати та збільшувати рівень товарообігу, оскільки це те, що тримає людей зайнятими та посилює зайнятість і так зване зростання. Отже, в своїй основі, всі ринкові передумови ефективності базуються навколо тактики забезпечення цього, а отже будь-який фактор, який зменшує потребу в роботі або товарообіг розглядається як «неефективний» з точки зору ринку, навіть якщо він може бути дуже ефективним в умовах справжнього визначення самої економіки, яка означає збереження, зменшення витрат та виготовлення більшого з меншого. Якщо ми гіпотетично зменшимо наше глобальне суспільство до одного маленького острова з відносно малою кількістю населення та з дуже обмеженим набором технологій в порівнянні з тим, що ми маємо сьогодні, приймаючи те, що природна регенерація землі здатна відновлювати лише певну кількість їжі та предметів виживання, чи було б це правильним застосовувати економічну систему, яка намагається посилити наскільки це можливо використання та обіг ресурсів острову заради «зростання»? Цілком природно, що при таких умовах в моральних уявленнях суспільства розвивалася б етика стратегічного використання та збереження ресурсів. Правильною ідеєю було б зменшувати витрати, а не збільшувати їх, що знову ж таки, є тим що означає справжнє значення «економіки» - тобто, економити.

294 Дивіться есе «Історія економіки» де обговорюється поняття «невидимої руки» Адама Сміта.

295 У якості історичної довідки варто зазначити, що Р. Бакмінстер Фуллер використовував цю фразу («більше з меншого») в своїх обмірковуваннях цього феномену в своїй роботі «Технічне керівництво для космічного корабля «Земля»» 1968 року.

296 Відомий у 1940х комп’ютер ENIAC містив 17,468 електровакуумних ламп, а також 70,000 резисторів, 10,000 конденсаторів, 1,500 реле, 6,000 ручних перемикачів та 5 мільйонів спаяних з’єднань. Він займав 1800 квадратних футів підлоги приміщення, важив 30 тонн та споживав 160 кіловат електроенергії. Він коштував близько 6 мільйонів доларів по сучасним міркам. Сьогодні дешевий мобільний телефон, який поміщається в кишені, робить підрахунки набагато швидше ніж ENIAC.

(http://inventors.about.com/od/estartinventions/a/Eniac.htm)

Непотрібне застарівання: конкурентне та заплановане

Під час роздумів про застарівнання, ми часто маємо можливість спостерігати за швидкими технологічними змінами, які відбуваються в сьогоднішньому світі. Здається, кожні декілька років наші пристрої зв’язку та обробки інформації, тобто комп’ютерні технології, зазнають стрімкого розвитку. Наприклад, «Закон Мура», який по суті вказує на те, як обчислювальна потужність подвоюється кожні 18-24 місяці, поширює своє застосування на інші подібні використання технологій, проливаючи світло на потужні тенденції наукового прогресу в загальному (297).

Тим не менше, коли мова заходить про товарне виробництво, сьогодні мають місце дві форми (можливого) застарівання, які базуються не на природній еволюції технологічних можливостей, а скоріше є результатом (а) вигаданої, конкурентної структури правил ринкової системи, а також (б) ринкової «ефективності», яка стимулює прискорення товарообороту та збільшення прибутку.

Першу (а) можна назвати «конкурентним (або внутрішнім) застаріванням». Це застарівання є результатом, який логічно випливає з природи конкурентної економіки, оскільки кожна виробнича організація працює над тим, щоб отримати характерні переваги над іншою шляхом зниження витрат на виробництво для того, щоб утримати низьку «конкурентоздатну» ціну для споживача. Цей механізм традиційно називають «ефективністю витрат» і його результатом є продукти, які мають відносно низьку якість на момент їх виробництва. Ця конкурентна необхідність просякає кожен крок виробництва, що, по суті, веде до зниження технічної ефективності через використання дешевших матеріалів, засобів виробництва та дизайну.

Уявіть собі, гіпотетично, якщо ми взяли б до уваги всі вимоги до матеріалів для, скажемо, створення автомобіля, намагаючись максимілізувати його ефективність, міцність та якість стратегічно найбільш оптимізованим чином, базуючись на самих матеріалах, а не на їх вартості (298). Життєвий цикл автомобіля в такому випадку визначався б лише його природним зношуванням, а найбільша увага приділялася б продуманому дизайну атрибутів автомобіля, які будуть підлягати модернізації коли вийдуть з ладу або будуть пошкоджені в умовах природного використання.

Результатом стало б виробництво продуктів, які розроблені для тривалого використання, а отже, яке зменшить марнування та невідворотно підвищить рівень корисності. Можна з упевненістю припустити, що багато хто в сьогоднішньому світі вірить, що це саме те, що зараз відбувається при розробці та виробництві товарів, але це насправді не є дійсністю. Для будь-якої конкуруючої компанії є математично неможливим виробляти стратегічно найкращі товари на ринку з технічної точки зору, оскільки механізм «ефективності витрат» гарантує виробництво на рівні нижче оптимального.

Друга форма (b) застарівання відома як «заплановане застарівання», і така техніка виробництва забезпечує циклічність споживання до якого почали проявляти інтерес на початку 20го століття коли індустріальний розвиток набирав ефективності швидкими темпами, виробляючи кращі товари швидше. Насправді, в той момент виникла потреба не лише у тому, щоб підвищити об’єми купівель загальною громадськістю (299). Через те,

297 Посилання: The Law of Accelerating Returns, Ray Kurzweil

(http://www.kurzweilai.net/the-law-of-accelerating-returns)

298 До поняття «стратегічної оптимізації» ми повернемося в Частині ІІІ, але тут варто зазначити, що рівняння, яке буде використовуватися для прийняття рішень і яке стосується того, що саме буде використовуватися в конструкції будь-якого продукту, технічно включає в себе не лише властивості «ідеальних» матеріалів, але й також відносну корисність інших відповідних матеріалів (зі схожими властивостями), якими можна замінити необхідний матеріал компоненту через інші властиві «ефективності» фактори, як наприклад, через поставку ресурсів.

299 Чарльз Кеттерінг, директор компанії General Motors, у 1929 році писав про потребу «підтримувати споживачів незадоволеними» (1929 р.).

(http://www.wwnorton.com/college/history/archive/resources/documents/ch27_02.htm).

Банкір з Уолл-стрит Пол Мазур писав: «Ми повинні змінити Америку від культури потреб до культури бажань. Людей потрібно дресирувати до бажань… щоб вони хотіли купити нові речі ще до того, як старі повністю будуть спожитими. Нам потрібно сформувати в Америці нову ментальність» (Harvard Business Review, 1927 р.).

що посилився життєвий цикл та загальна ефективність товарів, виникла проблема, що також полягала у сповільненні темпів споживання. Знову ж таки, в результаті цього дуже швидко почало страждати явище «створення більше з меншого».

Замість того, щоб дозволити визначення життєвого циклу товару його природною здатністю, з логічним природним наміром збільшити його настільки наскільки це можливо враховуючи обмежену кількість ресурсів на обмеженій планеті та проявити природний інтерес до збереження енергії, як матеріальної так і людської, корпорації вирішили, що замість цього, було б краще створити свій власний «життєвий цикл» товарів, навмисне перешкоджаючи ефективності для того, щоб відбувалися повторні покупки (300).

В 1930х роках, дехто навіть хотів зробити це легально обов’язковим для всіх галузей виробництва, щоб життєвий цикл визначався не природним станом технологічної здатності, а лише постійною потребою в робочих місцях та посиленні споживання. Фактично найбільш визначним історичним прикладом цього періоду є електричні лампи картелю Phoebus в 1930х роках, коли в той час як електричні лампи могли працювати впродовж близько 25 000 годин, картель змушував кожну компанію обмежувати життя електричних ламп до менш ніж 1000 годин, для того, щоб відбувалися повторні покупки (301).

Сьогодні, кожен великий виробник будує стратегію обмеження життєвого циклу товару базуючись на ринковій моделі циклічного споживання. Результатом цього є не тільки варте догани марнотратство обмежених ресурсів, а й постійне марнування людської праці та енергії. Якщо не брати до уваги динаміку ринкової економіки, то надзвичайно важко виступати проти потреби в оптимальній розробці товарів. Нажаль, природа ринкової ефективності за замовченням не дозволяє досягнути такої технічної ефективності.

Власність проти доступу

Традиція приватної власності стала головним елементом сучасної культури, яка має дуже мало фінансового заохочення до застосування системи спільного користування або доступу. В той час як сьогодні існують деякі приклади спільнот, які застосовують спільне користування товарами (302), загальні моральні уявлення про «володіння», а також властива цінність та інвестиційні характеристики самого майна роблять такий підхід для користувача в довгостроковій перспективі більш дорогим у порівнянні із безпосередньою закупкою.

З точки зору ринкової ефективності, це добре, оскільки чим більше товарів купується тим краще. Загалом кажучи, якщо 100 чоловік бажають мати свій власний автомобіль, то продаж цих 100 автомобілів є більш «ефективним» для ринку ніж якщо ці 100 чоловік будуть ділити між собою 20 автомобілів в системі стратегічно спроектованого доступу, яка дозволяє їх використання базуючись на часі фактичного користування.

Якщо ми проаналізуємо модель фактичного використання будь якого середньостатистичного товару, то побачимо, що багато видів продуктів використовуються лише періодично. Транспортні засоби, оздоровче устаткування, будівельне обладнання та багато інших типів товарів, якими зазвичай користуються з відносно великими інтервалами часу, роблять явище володіння ними не лише в якійсь мірі незручним враховуючи потребу ці речі у себе зберігати, а також неефективним в контексті справжньої економічної цілісності, яка постійно намагається знизити марнування.

300 В 1932 році, підприємець Бернард Лондон розповсюджував добре відомий памфлет під назвою «Кінець депресії через заплановане застарівання», в якому наводилася необхідність цієї моделі.

301 Посилання: Planned Obsolescence: The Light Bulb Conspiracy, ESSA, 2012 р.

(http://economicstudents.com/2012/09/planned-obsolescence-the-light-bulb-conspiracy/)

302 Простим прикладом може бути спільне використання велосипедів у Європі, що стало загальнопоширеним.

(http://www.treehugger.com/cars/bike-sharing-now-in-100-european-cities.html)

Кожен рік, незліченна кількість книг у всьому світі береться з бібліотек фактично задарма, які потім повертаються, таким чином не лише зберігаючи величезну кількість матеріальних ресурсів впродовж довгого часу, але також полегшуючи доступ до знань для тих, хто в іншому випадку не мав би змоги їх отримати. Знову ж таки, така практика є рідкісним виключенням в сьогоднішньому світі, який керується ринковою ефективністю, оскільки очевидним є те, що для ринку є невигідним щоб щось ставало доступним без прямої закупівлі на персональному рівні (303).

Тим не менше, давайте гіпотетично розширимо цю ідею знань, що знаходяться у спільному користуванні до спільного користування (дозволеного доступу) матеріальними товарами. З точки зору ринкової ефективності, це було б украй неефективним. В той час як у капіталістичній моделі прибуток все ще міг би створюватися через надання людям у позику деяких речей на основі їхніх потреб, він би був у великій мірі непропорційним у порівнянні з рівнем прибутку та споживання у суспільстві, яке базується на окремому, персональному володінні кожним товаром.

Проте, з іншої сторони, технічна ефективність була б вищою. Тут не лише треба було б використовувати меншу кількість ресурсів (а також менше робочої сили), оскільки потрібно було б виробляти меншу кількість кожного товару, щоб задовольнити термін його використання всіма громадянами, але й доступність таких товарів могла б дуже легко поширитися на тих багатьох, хто в іншому випадку не мав би можливості дозволити собі його першу купівлю або сплату «орендної» плати (якщо все ще припускати наявність ринкової системи). В зв’язку з цим, технічна ефективність має два рівні – екологічний та соціальний. З екологічної точки зору, відбувається різке скорочення використання ресурсів; з соціальної точки зору (при рівноправних умовах) відбувається збільшення рівня доступу до таких товарів.

Отже з точки зору технічної ефективності, жертвуючи ринковою ефективністю, суспільство орієнтоване на спільний доступ замість універсальної власності стало б надзвичайно більш стійким та мало б більше переваг. Звісно, така практика безумовно кидає виклик деяким глибоким ціннісним орієнтирам загальноприйнятим в сьогоднішній «власницькій» культурі (304).

Конкуренція проти співпраці

Впродовж сторіч ведуться дебати щодо того яку культуру повинно суспільство - конкуренції чи співпраці, припускаючи що людська природа в загальному схиляється до конкуренції (305). Сьогодні економісти в більшості обговорюють конкуренцію як необхідний стимул для продовження інновацій (306), що як правило також містить в собі припущення, що для всіх просто не вистачить місця на цій планеті, а отже немає іншого вибору, окрім як боротися один з одним і що неминуче мають бути програвші (307).

303 У якості відступу можна сказати, що єдиною причиною чому такі бібліотеки як виключення все ще мають місце це традиція, яка існує вже досить давно і полягає в тому, що потреба в спільному користуванні знаннями розглядається у якості критичної для розвитку людства. Традиція спільних бібліотек бере свій початок ще 1000 років назад.

304 Джеремі Ріфкін у своїй роботі «Епоха доступу» ставить схожі питання, зазначаючи: «Що станеться з властивими власності особистою гордістю, обов’язками та зобов’язаннями в суспільстві де фактично все буде доступним? І що таке самодостатність? Заможність іде нога в ногу з незалежністю. Власність це спосіб через який ми отримуємо відчуття особистої автономії у цьому світі. Коли ми отримуємо доступ до засобів існування, ми починаємо більше покладатися на інших. В час коли ми стаємо взаємопов’язаними та взаємозалежними, чи ризикуємо ми в той же час стати менш самодостатніми та більш вразливими?» (P. Tarcher/Putnam, 2000 р., ст.130)

305 Посилання: The Influence of Social Hierarchy on Primate Health, Robert M. Sapolsky, Science 29 April 2005: Vol. 308 no. 5722 pp. 648-652 DOI:10.1126/science.1106477

(http://www.sciencemag.org/content/308/5722/648.abstract)

306 Посилання: що стосується традиційних аргументів на захист конкуренції як джерела інновацій: Competition and Innovation: An Inverted U Relationship

(http://www.nber.org/papers/w9269)

307 Дивіться попереднє есе «Історія економіки» стосовно Томаса Мальтуса, який розглядав світ таким, який не здатен підтримувати все населення, та точка зору якого мала значний вплив.

Беручи до уваги такі припущення, нам потрібно вивчити тематичний контекст протистояння ринкової ефективності технічній в тому, що стосується їхніх вигід та/або наслідків.

Є дві головні кути зору для розгляду цього питання: перший (а) це як конкуренція впливає на саме індустріальне виробництво; другий (б) це як вона фактично впливає на інновації або на розвиток креативності.

(а) Якщо ми будемо досліджувати основу сьогоднішнього індустріального виробництва, ми побачимо складну глобальну систему взаємодій та переміщення ресурсів, компонентів та товарів, яке відбувається від однієї точки розміщення до іншої у різних виробничих цілях або в цілях розподілу на постійній основі. Бізнес, в своєму переслідуванні прибутку та ефективності витрат, весь час незмінно шукає недорогу працю, обладнання та виробничі потужності для того, щоб залишатися конкурентоздатним на ринку. Це може набувати форми місцевого залучення праці іммігрантів з мінімальною зарплатою, поганих умов праці на виробничих потужностях за кордоном, невисокої прибутковості фабрик, які функціонують в межах країни і таке інше.

Головним моментом є те, що з точки зору ринкової ефективності, відношення витрат до прибутку це все що має значення, навіть якщо фактичні дії цього глобального процесу будуть включати непропорційно велике марнування величезної кількості палива, транспортних ресурсів, робочої сили та інше (308). Поняття «проксимальної ефективності», яке в даному випадку означає ефективність, що визначається відстанню між індустріальним виробництвом та точками розподілу, не береться до уваги, а сьогоднішня практика глобалізації займається марним переміщенням великої кількості ресурсів по всьому світу майже повністю виходячи з інтересів збереження грошей, а не оптимальної, технічної ефективності.

Таке ігнорування важливості «проксимальної ефективності» у виробничій діяльності, незалежно від того чи є воно внутрішнім чи міжнародним, є джерелом реалій дуже великого марнотратства. Сьогодні, індустріальне виробництво є майже повністю міжнародним, особливо в епоху технологій. Тож ж рівень необхідності цього, з технологічної точки зору, є в кращому випадку невисоким.

В той час коли сільськогосподарське виробництво історично є регіональним враховуючи схильність деяких регіонів виробляти певні типи товарів, або, можливо, більшу екологічну сприятливість для їх вирощування, такі проблеми відносно рідко виникають при виробництві переважної більшості промислових товарів, не беручи при цьому до уваги наявні на сьогодні різноманітні технічні можливості для подолання таких регіональних вимог (309).

«Локалізація», яка означає навмисне зменшення відстані між всіма перехресними аспектами виробництва та розподілу є технічно найбільш ефективним способом функціонування суспільства, беручи до уваги очевидні виключення, як наприклад те, що видобуток мінералів повинен відбуватися на місті їхнього походження в надрах землі і т.д. Дуже легко побачити, особливо враховуючи використання сучасних технології, які в даний момент залишаються незастосованими, як широка більшість товарів життєзабезпечення може повсюдно створюватися в тісній близькості від їхнього

308 Канадський економіст Джефф Рубін зробив дане спостереження виходячи з тенденції цін на нафту: "Те, що ми намагаємося довести це те, що не має сенсу виробляти речі на іншій стороні планети, незалежно від того наскільки дешевою там є робоча сила, якщо транспортування цих речей є настільки витратним".

(http://www.npr.org/templates/story/story.php?storyId=104466911)

309 Тут йдеться про це мимохідь для того щоб вказати на широкі сучасні досягнення в методах ведення сільського господарства, яке базується не на традиційних орних землях. Наприклад, «вертикальні ферми», як виявляється мають величезні можливості в глобальних масштабах, скасовуючи загальні регіональні обмеження в сільськогосподарському виробництві. Для вивчення цього питання рекомендується наступна робота: The Vertical Farm: Feeding the World in the 21st Century, Dickson Despommier, Thomas Dunne Books, 2010 р.

310 Важливо зазначити, що, як буде пізніше обговорюватися в Частині ІІІ, таке поняття перетворення неефективності або витрачених ресурсів та енергії, що є притаманним ринковій економіці на реальну продуктивність лежить в основі можливостей людського суспільства для того, щоб не тільки подолати дефіцитне середовище, яке ми маємо сьогодні, але піти значно далі в плані достатку.

використання.

Як буде описано в деталях у Частині ІІІ даного тексту, існує технологічно ефективний хід думок, що стосується застосування близькості коли мова йде про видобування, виробництво, розподіл, переробку та видалення відходів. Кінцевим результатом цього стало б збереження величезної кількості ресурсів та людської енергії – збереженням виробничих потужностей, які, фактично, можна перенести при потребі на інші прогресивні проекти, замість того, щоб розтринькувати їх через марнотратство сьогоднішньої ринкової моделі (310).

Останнім зауваженням щодо даної теми яка стосується того як конкурентні обмеження технічної ефективності промислового виробництва посилюють марнотратство є реалії «різноманітності» товарів, що становить іншу проблему. В той час як виробництво конкуруючих компаній зазвичай орієнтується на історичні статистичні дані, які стосуються їхньої «долі ринку» і того як багато товарів вони в середньому можуть продавати в певному регіоні, сам факт численної кількості корпорацій, які працюють в сфері виробництва того ж товару, виробляючи майже ідентичні продукти лише з незначними варіаціями, тільки розширює список джерел непотрібного марнотратства.

Як буде далі описуватися в наступному параграфі, ідея того, що, наприклад, чисельні компанії, які виробляють мобільні телефони конкурують один з одним за долю ринку шляхом простого урізноманітнення дизайну, створюючи внаслідок цього відносну неефективність при розробці товару завдяки різним стратегіям досягнення ефективності витрат в поєднанні з загальною відсутністю сумісності компонентів враховуючи фінансовий прибуток від просування власних патентованих стандартів та системної сумісності, створює іншу комплексну мережу неефективності (311).

Очевидно, що з точки зору технічної ефективності, одна компанія зі зборки мобільних телефонів, яка працювала б над виробництвом стратегічно найкращого, найбільш адаптивного, універсально сумісного дизайну, не лише була би більш ощадливою до екології, вона б також створювала значну легкість та ефективність їх використання, оскільки проблеми пошуку відповідних запчастин для їх ремонту були б значно зменшені разом з вирішенням проблем сумісності.

Тим не менше, часто наводиться аргумент, що конкуренція та різноманіття продуктів, яке виникає в зв’язку з пошуком комерційними компаніями відповідної долі ринку є шляхом представлення громадськості нових ідей. Однак, цього можна було б досягнути шляхом застосування системи прямого, масового зворотного зв’язку від громадськості в поєднанні з новою компанією інформування про те що є в даний момент можливим враховуючи емпіричну еволюцію технологічного прогресу.

(б) Друга проблема, як зазначалося, пов’язана з тим як конкуренція впливає на інновації або сам креативний розвиток. В той час як сьогодні все ще існують припущення, що різниця в оплаті праці за відповідний вклад в роботу мотивує інших людей шукати шляхи отримання такої ж винагороди, що є також загальноприйнятим виправданням існування «класів», сучасні соціологічні дослідження показують велику кількість даних, які цьому суперечать (312). Ідея, що людей мотивує потреба «перемогти» інших шляхом, наприклад, отримання більшої ніж у інших матеріально-фінансової винагороди, залишається без надійних доказів за межами інтуїтивної точки зору, породженої існуючими, надзвичайно конкурентними, дефіцитними ринковими умовами, в яких сьогодні структурно перебуває людство.

311 Єдине на сьогодні, що робиться для того, щоб подолати проблеми та марнування утворені патентними компонентами, під якими розуміються компоненти, які можуть постачатися лише виробником є система стандартів ISO. Тим не менше, ця система, в дійсності, робить дуже мало для того, щоб побороти справжні проблеми і в більшості стосується узгодженості з базовими стандартами якості, а не універсальною адаптивністю компонентів у світовій індустрії. (Для довідок: http://www.iso.org/iso/home.html)

312 Для довідок: No Contest: The Case Against Competition, Alfie Kohn, Boston, Boston: Houghton Mifflin, 1986 р.

Однак, знову ж таки, соціологічні дебати можна відставити в сторону оскільки тут говориться саме про те, як конкуренція безпосередньо пов’язана з ринковою та технічною ефективністю. Якщо коротко, то конкурентна система вдається до секретності коли мова йде про бізнес-ідеї, часто і повсюдно перешкоджаючи відкритому потоку знань. Використання патентів та права власності або «комерційні таємниці» увіковічують не розвиток інновацій, як багато захисників конкурентного ринку вважають, - а їх сповільнення.

Дуже цікаво порозмислити над тим, що собою взагалі являють знання, як вони генеруються та наскільки дивним це звучить коли хтось свідомо претендує на «володіння» якоюсь ідеєю чи винаходом. Жодного разу в людській історії жоден окремий індивід не породив ідею яка б не була серійно згенерована багатьма людьми, які існували до нього. Історичне накопичення знань є соціальним процесом, а отже будь-які претензії людини чи корпорації на володіння ідеєю є в дійсності хибними. Загальноприйнятим напів-економічним терміном, який сьогодні часто застосовується є «узуфрукт», який означає «законне право користування, а також вилучення результатів або вигод від використання чого-небудь, що належить іншим» (313). Тим не менше, в реальності ж, всі без виключень властивості кожної ідеї, яка існує сьогодні, існувала в минулому і так само, яка буде виникати в подальшому майбутньому, мають ясно виражене соціальне, а не персональне походження.

Очевидним є те, що поняття інтелектуальної власності, яке означає не більше ніж володіння думками та ідеями, проявлялося впродовж довгого періоду історії людства, де креативність пов’язувалася з чиїмось особистим виживанням. В економічній системі, де ідеї людей мають можливість персонально для них генерувати прибуток, ідея такого володіння стає дуже значимою. Врешті решт, якщо Ви «винаходите» щось в сучасній системі, що можна продати, а отже що може допомогти Вашому персональному економічному виживанню, то було б занадто неефективно, в ринковому сенсі цього слова, дозволяти, щоб ця ідея стала «відкритою», оскільки інші люди, які також прагнуть виживання, ймовірно дуже швидко скористаються цим винаходом для своєї власної фінансової експлуатації.

Також дуже легко побачити як таке явище як «его» проявляється навколо ідей інтелектуальної власності, оскільки основна винагорода в такій системі нерозривно психологічно пов’язана з персональним почуттям власної гідності. Якщо особа «винаходить» щось, реєструє це як свою інтелектуальну власність, використовує це для отримання прибутку, який вона потім використовує для отримання величезного будинку або непомірного майна, то його чи її «статус» як людської істоти традиційно підвищується відповід