Класова війна: характерна психологія

Переходячи до «класової війни» варто зазначити, що це поняття простежується в історичній літературі впродовж століть, яке частково базувалося на припущеннях про природу людини, частково на припущеннях про брак продуктивних можливостей Землі та засобів виробництва, щоб задовольнити потреби всіх людей і частково на більш доречному усвідомленні того, що система ринкового капіталізму невідворотно гарантує класовий поділ та дисбаланс завдяки властивим їй механізмам, як структурно так і психологічно.

Спираючись на твердження економіста вільного ринку Давида Рікардо про те, що «якщо зарплати повинні рости…тоді…прибутки неминуче будуть падати» (433), це є простим визнанням структурного забезпечення класового конфлікту оскільки зарплати стосуються нижчих «робочих класів», а прибутки вищих «капіталістичних класів» і як тільки один з них виграє, інший втрачає. Більше того, навіть Адам Сміт в своїй канонічній роботі «Багатство народів» чітко виражає характер збереження влади на поведінковому (психологічному) рівні, зазначаючи «Громадянський уряд, оскільки він заснований задля захисту власності, в реальності заснований для захисту багатих від бідних, або тих хто має якусь власність від тих хто її не має взагалі (434)»

Тим не менше, складається враження, що Сміт, Рікардо та навіть багато сучасних економістів, які здається не можуть або не хочуть прийняти до уваги події теперішніх днів, вперто ігнорують справжнє застосування уряду в інтересах вищих або бізнес класів. Навіть найбільш віддані економісти вільного ринку все ще визнають потребу існування уряду та його законного апарату, який виступав би у певній ролі «арбітра» для того, щоб забезпечувати «чесну» гру. Стосунки на зразок «кумівського капіталізму», під якими часто мається на увазі припущення, що існує «таємна змова» між урядовою дирекцією та здавалося б відокремленими корпоративними інститутами, є за своєю природою

429 Як зазначалося в результатах досліджень STWR (Share The World's Resources) стосовно Світового банку: «В більшості країн-клієнтів, він практично є єдиним вікном через яке можна отримати доступ до міжнародної торгівлі, розвитку фінансів та приватного інвестиційного капіталу. Його вплив та політичні програми походять від його найбагатших акціонерів – урядів, які входять до складу «Великої сімки» (G-7)… які зазвичай використовують банк для охорони прибуткової торгівлі та інвестиційних угод у країнах, що розвиваються, задля вигоди своїх відповідних транснаціональних корпорацій (TNCs)»

Джерело: IMF, World Bank & Trade, STWR (http://www.stwr.org/imf-world-bank-trade/corporate-power-and-influence-in-the-world-bank.html)

430 Для довідок: East India Company, Britannica.com

(http://www.britannica.com/EBchecked/topic/176643/East-India-Company)

431 В 2011 році, було повідомлено, що армія США перебуває в більш ніж 130 країнах, де розміщується близько 900 баз.

Джерело: Ron Paul says U.S. has military personnel in 130 nations and 900 overseas bases, politifact.com, 2011 р. (http://www.politifact.com/truth-o-meter/statements/2011/sep/14/ron-paul/ron-paul-says-us-has-military-personnel-130-nation/) 432 Для довідок: Why the Developing World Hates the World Bank, TheTechOnline, 2002 р. (http://tech.mit.edu/V122/N11/col11parek.11c.html)

433 Джерело: The Principles of Political Economy and Taxation, David Ricardo, 1821 р. , Dent Edition, 1962 р., ст.64

434 Джерело: An Inquiry into the Nature and Causes of the Wealth of Nations, Adam Smith, 1776 р., par. V.1.2

неетичними або «кримінальними».

Проте, знову ж таки, як вже зазначалося раніше, це є нелогічним припускати, що природа уряду є чимось іншим у своїй основі ніж інструментом для підтримки бізнесу, який вміщає в собі багатство країни. Бізнес-апарат насправді і є країною у своїй технічній формі, незалежно від зовнішніх заяв, що «демократична» країна організована в інтересах самої громадськості. Насправді, можна також стверджувати, що жоден уряд в історії ще ніколи не пропонував своїм громадянам законного місця в управлінні або законодавчій діяльності. Цікавим є також те, як цей міф «демократії» увіковічує себе тим шляхом яким він це робить сьогодні, в межах контексту сучасного капіталізму, який все ще є проявом вже століттями застарілих цінностей та припущень з очевидним елітизмом у своїх намірах.

В продовження, варто зазначити, як один із творців конституції Сполучених Штатів Джеймс Медісон дуже чітко виразив свій інтерес стосовно потреби пригнічення політичного інтересу тих, хто належить до нижчих класів. Він зазначив: «Якщо вибори в Англії, на цей день, будуть відкритими для всіх класів людей, то власність землевласників буде у небезпеці. Дуже скоро мав би місце аграрний закон. Якщо ці спостереження є дійсними, то наш уряд повинен гарантувати постійну зацікавленість країни у відсутності інновацій. Землевласники повинні мати частку в уряді для того, щоб підтримувати ці неоціненні інтереси, а також урівноважувати та перевіряти інших. Вони повинні бути встановлені таким чином, щоб захищати меншість заможних від більшості. Тому сенат повинен бути цим органом; і щоб відповідати цій меті, вони повинні мати постійність та стабільність (435)»

Отже, виходячи з такого усвідомлення, що самій передумові глобальної «демократії» глибоко перешкоджає капіталістична система мотивації конкурентно утримати владу на рівні держави для того, щоб допомогти вищим класам утримувати політичну та, як наслідок, фінансову владу, картина того, наскільки глибокою є ця класова війна стає набагато чіткішою. Вірогідно найбільш вражаючим аспектом тут є те, як такі механізми класового поділу існують в нашому повсякденному житті, але залишаються при цьому непомітними оскільки вони є структурно вбудованими в сам фінансовий, політичний та законодавчий апарат.