Політичне управління проти технічного управління

Природа та розвиток політично керованої моделі представницької демократії, створення законодавства та санкціоноване примусове виконання закону, породжується з характерних тенденцій, які є властивими актам комерції та торгівлі, діючи в межах соціального порядку, що керується дефіцитом.

Розвиток комерційного регулювання та обґрунтування самого існування «державного управління» досить легко простежити історично. Після Неолітичної революції, кочова модель людства, яка мала місце до цього, змінилася на нову схильність до обробітку землі, осілості та створення міст. Відтак з розвитком спеціалізації, поява торгівлі була неминучою. Тим не менше, враховуючи можливість дисбалансу та суперечок, з ростом регіонального населення та частим дефіцитом регіональних ресурсів стали з’являтися практики регулювання з метою захистити землю громади, майно, цілісність торгівлі і тому подібне.

Використання «армії», яка є санкціонованою для захисту громадських постанов, стає стандартизованим, разом із суміжним комплексом легальної або регулятивної влади, який по суті є санкціонованим надавати владу встановленій групі урядових осіб, що полегшує створення такої політики, правозастосування, судові процеси, практики покарання і тому подібне.

Як уже раніше тут згадувалося, на початку 21го століття існувало багато шкіл економічної думки, що говорили про зменшення або навіть повне скасування державного апарату, помилково вважаючи, що держава сама по собі є окремою сутністю та початковою точкою поточних соціальних бід або економічної неефективності. Проте, з іншої сторони спектру дискусії лежить загальний заклик до посилення державного регулювання ринку для того, щоб забезпечити обмеження бізнес-маніпуляцій, а отже щоб уникнути того, що часто називають «кумівським капіталізмом» (790).

Правда полягає в тому, що ця поляризаційна, хибна двоїстість між «державою» та «ринком», є помилковою відносно справжніх першопричин того, що насправді створює проблеми, де не усвідомлюється, що ця парна синергія держави та ринку є в дійсності одночасно єдиною системою влади в дії.

Незалежно від заслуг будь-якого конкретного аргументу, який стосується сприяння «вільному ринку» всупереч сприянню «державного регулювання», всі ділові стосунки історично вимагали певного рівня правового посередництва. Це відбувається через те, що всі ділові операції є формою конкуренції, а будь-яка конкуренція шукає можливості обману або зловживання, враховуючи характерний тиск зовнішніх обставин та природу самого виживання в межах границь ринку, який базується на дефіциті. Фактом є те, що будь-яка форма комерції, яка існує в такому підсиленому дефіцитом світогляді, буде постійно проявлятися у так званій «корупції» або несумлінній поведінці. Для них існує досить сильний стимул. Насправді, рівень самої корупції стає навіть справою смаку.

789 The Theory of Business Enterprise, Thorstein Veblen, ст.269

790 “Кумівський капіталізм” визначається як «опис капіталістичного суспільства як такого, яке засноване на близьких стосунках між бізнесменами та державою. Замість того, щоб успіх визначався шляхом вільного ринку та верховенством права, успіх у бізнесі залежить від фаворитизму, який проявляється з боку правлячого уряду у формі податкових пільг, державних субсидій та інших стимулів» [ http://www.investopedia.com/terms/c/cronycapitalism.asp ]

Важливо зазначити, що рух «Zeitgeist» не вірить у таку відмінність, оскільки тут помилково припускається, що такій змові можна уникнути.

Сьогодні при широкому розгляді не так легко провести межу між прийнятою діловою хваткою та очевидними безчесними переконаннями.

Тому, певні типи домінуючих повноважень з прийняття рішень завжди передавалися певному груповому органу для того, щоб він був посередником у конфліктах, а це і є тим зерном державної влади, яким ми його знаємо. Проте, кульмінаційним моментом в таких обставинах є те, що в світі, де все живиться грошима; у світі де, насправді, все продається, швидка поява «корупції» в будь-яких структурах влади чи регулювання через певний час є по суті гарантованою, в тій чи іншій мірі (791).

Іншими словами, завжди буде існувати потреба в правовому регулюванні операцій на ринку якимось санкціонованим громадськістю інститутом, і ринкова етика буде завжди розбещувати таке регулювання до певної міри під впливом грошей, тому що гроші та бізнес є насправді тим, що рухає світом. Це просто те, чого варто було б очікувати якщо весь психологічний фундамент існування основується на виживанні через акти конкурентного егоїзму, зорієнтованого універсальним припущенням емпіричного дефіциту, без реальних структурних гарантій, які б давалися членам суспільства для того, щоб певним чином запевнити їх у їхньому виживанні. Думати, що який-небудь орган регулювання, не може бути схильним до такої корупції; думати, що державну політику, а отже і форму примусу, не можна «купити» як будь-який інший товар це заперечувати базову філософську основу, яка є властивою для самого ринкового поняття «свободи».

Тому, скаржитися на державне регулювання або його відсутність є зрештою спірним питанням у широкій схемі довготермінових соціальних змін. Справжні соціальні зміни ніколи не будуть досягнуті шляхом оманливого віддавання переваги одному з них над іншим. Вони настануть лише шляхом встановлення повністю відмінної системи, яка виключить як ринок так і державку, якими ми їх знаємо, виводячи всю структуру із вузького, конкурентного фокусування на керуванні дефіцитом у поточній системі «зароби собі на життя або страждай», щоб сфокусуватися на тому, щоб сприяти стійкому достатку та безпосередньому задоволенні людських потреб.

Отже, наступна інформація, яка стосується економіки та управління, представляє собою широкий відступ від поточного, повсякденного розвитку життя, яким ми його знаємо, коли мова заходить про комерційне та соціальне управління. Те, що робить ця модель так це буквально усуває комплекс представницького уряду та заміщує його на певний вид учасницької демократії. Ця участь відбувається шляхом методів цифрової комунікації, які можуть звести інтереси всієї громади до розрахунків, незалежно від того чи йдеться про інтереси так званого «державного» чи «приватного» сектору. В дійсності, в процесі участі немає ніякої різниці, а отже більше не буде існувати державних чи приватних секторів.

Важливість цього виду управління криється в декількох областях. По-перше воно забезпечує те, щоб людська соціальна діяльність відбувалася у відповідності до базових принципів сталого розвитку, що є необхідним для досягнення довготривалого життя поколінь, в той же час утримуючи пильну увагу на виробництві найбільш стратегічно необхідних товарів на піку технічного потенціалу, який є відомим на момент виробництва. Таке управління також стосується видалення досить великого стимулу та потреби в корупції та корупційної поведінки, зловживань та злиття бізнесу та держави, що є чумою цивілізації від часів античності. Активний пошук достатку через ці стійкі засоби означає гарантію не лише виживання та ефективності, але й стабільності, спокою та вищого стану охорони здоров’я у широких масштабах.

791 Корпоративне лобіювання, яке є легальним в усьому світі є прекрасним прикладом. Воно є легальним, тому що комерційні інститути є головною опорою економічного розвитку. Держава отримує доходи від оподаткування і рівень доходів, які надходять від податків безпосередньо пов'язаний з бізнесом, який наймає людей та продає товари. Тому, цілком природно припускати, що вони повинні робити свій вклад в політичні рішення, принаймні в теорії. Проте, моральний ризик тут є очевидним, оскільки їхній вклад буде невідворотно робитися з розрахунку на те, щоб він сприяв інтересам їхнього бізнесу. Громадянський уряд є насправді бізнес-урядом.

Ref: http://www.opensecrets.org/lobby/