Національна безпека як об’єкт державного управління. Органи управління національною безпекою.

Під національною безпекою розуміють стан захищеності державного суверенітету, конституційного порядку, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного й оборонного потенціалу України, законних інтересів держави і прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, зазіхань з боку окремих організацій, груп і осіб.

Безпека досягається проведенням єдиної політики в сфері її забезпечення, системою заходів економічного, політичного, організаційно-правового й іншого характеру адекватно погрозам життєво важливим інтересам обличчя, суспільства і держави. Вона охоплює заходи не тільки політичного, економічного, правового, але й екологічного, медичного, військового, а також спеціального характеру. Тому законодавством передбачено, що в здійсненні заходів у відношенні національної безпеки беруть участь органи законодавчої, виконавчої і судової влади, недержавні організації і громадяни.

Діяльність органів державного управління у сфері національної безпеки (НБ) носить досить складний характер, який обумовлюється наявністю особливих об'єктів безпеки: особистість її права й свободи; суспільства його матеріальні та духовні цінності. Специфічними рисами цих об'єктів обумовлена об'єктивна потреба створення єдиної системи гарантування НБ України.

Загальна система суб'єктів гарантування національної безпеки охоплює:

Ø український народ - громадяни на виборах, референдумах, а також через органи державної влади й органи місцевого самоуправління виказують і реалізують своє бачення у відношенні забезпечення національної безпеки, привертають увагу суспільних і державних інститутів до небезпечних явищ, захищають власну безпеку;

Ø орган законодавчої влади — Верховна Рада і органи державного управління загальної компетенції — Кабінет Міністрів, місцеві державні адміністрації;

Ø органи державного управління спеціальної компетенції — Міністерство внутрішніх справ; Служба безпеки; Міністерство оборони; Державний комітет у справах охорони державного кордону; Міністерство юстиції; Національне бюро розслідувань; спеціалізовані управління і служби Міністерства закордонних справ; Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи тощо;

Ø правоохоронні органи — органи прокуратури; суди загальної юрисдикції; Конституційний Суд; адвокатура;

Ø громадські структури — адвокатура; Товариство сприяння обороні України; пункти охорони громадського порядку.

Таке широке розуміння національної безпеки зумовлює досить велику нормативно-правову базу щодо регулювання суспільних відносин у цій сфері: закони: "Про державний кордон України", "Про Прикордонні війська України", "Про Службу безпеки України", "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів", "Про режим іноземного інвестування", "Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб", "Про Раду національної безпеки і оборони України", "Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України", "Про державну таємницю", "Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру” та ін.

У разі воєнного нападу або загрози збройної агресії проти України Президент приймає рішення про оголошення стану війни, загальну або часткову мобілізацію і своїм указом вводить воєнний стан на всій території України чи в окремих її місцевостях. Про введення воєнного стану та інші заходи з цих питань Президент зобов'язаний невідкладно повідомити Верховну Раду (внести на розгляд); Президент також приймає рішення і видає наказ Збройним Силам на ведення бойових дій (ст. 85, 106 Конституції; ст. 5 Закону України «Про оборону України»)

Рада національної безпеки і оборони України (далі РНБО) є конституційним координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України. Вона координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері безпеки і оборони.

Головою Ради національної безпеки і оборони України є Президент України (ст. 107 Конституції). Секретар Ради національної безпеки й оборони призначається Президентом України і входить в число постійних членів РНБО. Він очолює апарат РНБО, який забезпечує організаційно-технічну та інформаційну діяльність Ради національно безпеки і оборони.

Персональний склад РНБО формує Президент України. Постійними членами РНБО України за посадою є: Прем'єр-міністр України, Міністр оборони України, Голова Служби безпеки України, Міністр внутрішніх справ України, Міністр закордонних справ України.

Членами РНБО можуть бути керівники міністерств і відомств, зокрема економіки, фінансів, юстиції, надзвичайних ситуацій, охорони здоров'я, а також інші посадові особи, призначені Президентом України. Крім цього, залежно від змісту питання, що розглядається, РНБО можуть залучати до участі в її засіданнях на правах консультантів інших осіб.

У засіданнях РНБО України може брати участь Голова Верховної Ради України (ст. 107 Конституції).

Компетенція та функція РНБО визначається Законом України „Про Раду національної безпеки та оборони України”.

РНБО розробляє основні напрямки стратегії та проекти програм державної політики щодо забезпечення національної безпеки України; розробляє пропозиції з питань вдосконалення системи національної безпеки України; прогнозує наслідки рішень державних органів з питань внутрішньої та зовнішньої політики у галузі національної безпеки; готує рекомендації Президентові України для прийняття рішень у сфері забезпечення безпеки громадян, держави й суспільства; спрямовує і координує діяльність органів державної виконавчої влади у процесі планування та здійснення заходів щодо виконання рішень Ради; розробляє рекомендації щодо забезпечення виникненню надзвичайних ситуацій; готує пропозиції про затвердження, продовження або припинення дії надзвичайного стану в Україні чи в окремих її місцевостях тощо.

Рішення РНБО України приймаються на її засіданні постійними членами Ради національної безпеки і оборони і вводиться в дію указами Президента України (ст. 107 Конституції).

Рада національної безпеки і оборони відповідно до своїх основних завдань створює постійні, а при необхідності тимчасові міжвідомчі комісії. На них та на апарат РНБО покладається: а) оцінка внутрішніх і зовнішніх загроз життєво важливим інтересам об'єктів безпеки, виявлення джерел небезпеки;

б) підготовка науково обґрунтованих прогнозів зміни внутрішніх та зовнішніх умов і факторів, що впливають на безпеку країни;

в) розробка і координація державних програм по забезпеченню національної безпеки України та оцінка їх ефективності;

г) нагромадження, аналіз та обробка інформації про функціонування системи забезпечення національної безпеки України, підготовка рекомендацій по їх вдосконаленню;

д) інформування РНБО про хід викання її рішень; організація наукових досліджень у сфері безпеки і оборони;

е) підготовка проектів рішень РНБО, а також проектів указів Президента України з питань безпеки і оборони;

є) підготовка матеріалів для заслуховування на Верховній Раді щорічних позачергових послань Президента України про внутрішнє і зовнішнє становище України (ст. 85 п.8 ,ст. 106 п.2 Конституції).

Службу безпеки України і підлеглі їй органи очолює її Голова, що несе персональну відповідальність за виконання задач, покладених на Службу безпеки України. Його призначає на посаду Президент України.

Загальне керівництво діяльністю органів Служби безпеки України здійснюють Президент і Кабінет Міністрів України.

Систему Служби безпеки України складають Центральне управління Служби безпеки України, підпорядковані йому регіональні органи, органи військової контррозвідки, військові формування, а також навчальні, науково-дослідні та інші заклади Служби безпеки України.

Органи Служби безпеки України мають у своєму розпорядженні навчальні заклади, науково-дослідні, експертні і військово-медичні установи та підрозділи, центри спеціальної підготовки, а також підрозділи спеціального призначення.

Діяльність Служби безпеки України, її органів і співробітників ґрунтується на принципах законності, поваги до прав і достоїнства особистості, непартійності, єдності системи органів і централізації керування ними, сполучення голосних і негласних методів і засобів діяльності.

Діяльність цих органів здійснюється по таких основних напрямках: 1) контррозвідувальних діяльність; 2) боротьба з корупцією й організованою злочинністю; 3) розвідувальна діяльність.

Контррозвідувальна діяльність полягає у виявленні, попередженні, припиненні розвідувальної й іншої діяльності спеціальних служб і організацій іноземних держав, а також окремих облич, спрямованої на заподіяння шкоди безпеки України.

Сутність боротьби з корупцією й організованою злочинністю складають оперативно-розшукові заходи щодо виявленню, попередженню, припиненню і розкриттю шпигунства, терористичній діяльності, організованій злочинності, корупції, незаконного обороту зброї і наркотичних засобів, контрабанди й інших злочинів; проведенню дізнання і попереднього наслідку по справах, віднесених до компетенції органів Служби безпеки України. Органи Служби безпеки України здійснюють також заходу щодо виявленню, попередженню, припиненню і розкриттю діяльності незаконних збройних формувань, окремих облич і суспільних об'єднань, що мають ціль насильного зміни конституційного порядку України, а також вирішують інші задачі в сфері боротьби зі злочинністю.

Розвідувальна діяльність - це комплекс заходів спеціального призначення, спрямованих на інформаційно-аналітичне забезпечення ефективного рішення органами виконавчої влади питань внутрішньої і зовнішньої діяльності, зв'язаних з національною безпекою.

Виходячи з цих основних напрямків діяльності, передбачених у Законі, постановою Верховної Ради України від 16 січня 1997 р. схвалена Концепція (основи державної політики) національної безпеки України, у якій визначені основні напрямки державної політики національної безпеки України: у політичній сфері - створення механізмів захисту прав громадян, запобігання й усунення спроб утручання у внутрішні справи України; в економічній сфері - недопущення незаконного використання бюджетних засобів, контроль за експортно-імпортною діяльністю; у соціальної сфері - виявлення й усунення причин, що приводять до різкого розшарування суспільства, застосування своєчасних заходів для протидії кризовим демографічним процесам; у військовій сфері - створення ефективних механізмів і проведення комплексних заходів щодо запобігання можливої чи агресії військового конфлікту, локалізації і ліквідації їхніх наслідків, запобігання спроб і усунення порушень державного кордону і територіальної цілісності України; в екологічній сфері - впровадження і контроль за дотриманням науково обґрунтованих нормативів природокористування й охорони навколишнього середовища, контроль за станом навколишньої природного середовища; у науково-технічній сфері - застосування комплексних заходів для захисту і розвитку науково-технічного потенціалу, виявлення й усунення причин науково-технологічного відставання; в інформаційній сфері - застосування комплексних заходів для захисту свого інформаційного простору, виявлення й усунення причин інформаційної дискримінації України й ін.

Центральне управління Служби безпеки України відповідає за стан державної безпеки, координує і контролює діяльність інших органів СБУ. До його складу входять апарат Голови Служби безпеки України та функціональні підрозділи: розвідки, контррозвідки, військової контррозвідки, захисту національної державності, боротьби з корупцією і організованою злочинною діяльністю, оперативно-технічний, слідчий, урядового зв'язку, фінансовий, військово-медичний та інші згідно з організаційною структурою СБУ.

Центральне управління Служби безпеки України видає положення, накази, розпорядження, інструкції, дає вказівки, обов'язкові для виконання у системі СБУ. Зазначені акти не підлягають виконанню, якщо в них встановлюються не передбачені законодавством додаткові повноваження органів і співробітників СБУ або антиконституційні обмеження прав та свобод громадян.

У межах своєї компетенції Центральне управління СБУ вносить Президенту України пропозиції про видання актів з питань збереження державної таємниці, обов'язкових для виконання органами державного управління, підприємствами, установами, організаціями і громадянами.

З метою ефективного виконання своїх завдань Службою безпеки України створюються її регіональні органи: обласні управління Служби безпеки України, їх міжрайонні, районні та міські підрозділи, розміщення і територіальна компетенція яких можуть не збігатися з адміністративно-територіальним поділом України.

Регіональні органи безпеки й органи безпеки у військах безпосередньо підлеглі Центральному управлінню Служби безпеки України. У своїй оперативно-службовій діяльності вони незалежні від місцевих державних адміністрацій і органів місцевого самоврядування, посадових осіб, партій і рухів.

В інтересах державної безпеки органи і підрозділи Служби безпеки України можуть створюватись на окремих державних стратегічних об'єктах і територіях, у військових формуваннях.

Важливі функції щодо забезпечення державної безпеки надані Державному комітету у справах охорони державного кордону України..

Державний комітет у справах охорони державного кордону України (Держкомкордон України, Положення про яке затверджено Указом Президента України від 14 вересня 2000 р.) є центральним органом державної виконавчої влади, який реалізує державну політику з прикордонних питань, бере участь у розробці й реалізації загальних принципів правового оформлення і охорони державного кордону України та її виключної (морської) економічної зони, вдосконалені системи заходів щодо забезпечення їх недоторканності, здійснює функції центрального органу управління Прикордонними військами України.

Основними завданнями Держкомкордону України є:

– забезпечення недоторканності державного кордону України на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах і охорони виключної (морської) економічної зони України;

– розробка разом з відповідними центральними органами державної виконавчої влади пропозицій щодо правового оформлення кордонів України із суміжними державами та реалізації міжнародних договорів з питань режиму державного кордону;

– забезпечення участі України в міжнародному співробітництві з прикордонних питань і виконання відповідних зобов'язань, що випливають з міжнародних договорів України;

– здійснення контролю за виконанням актів законодавства України щодо державного кордону і діяльності Прикордонних військ України;

– забезпечення відповідно до законодавства України безпеки працівників охорони державного кордону та їх близьких родичів.

Держкомкордон відповідно до покладених на нього завдань:

1) розробляє правовий, економічний та військово-спеціальний механізм охорони державного кордону України та її виключної (морської) економічної зони, визначає види службово-бойової діяльності Прикордонних військ України;

2) здійснює керівництво всіма видами діяльності Прикордонних військ України, забезпечує їхню бойову і мобілізаційну готовність, визначає склад прикордонно-представницького апарату і керує його діяльністю;

3) готує проекти нормативних актів з прикордонних питань;

4) забезпечує дотримання прикордонного режиму в прикордонній смузі;

5) організує роботу по оформленню іноземним громадянам у пунктах пропуску через державний кордон України короткотермінових віз для тимчасового перебування в Україні;

6) здійснює інформаційне забезпечення діяльності Прикордонних військ України, подає статистичні відомості Верховній Раді, Президенту, Кабінету Міністрів України, іншим державним органам;

7) проводить військово-лікарську експертизу;

8) організує поставку й ефективне застосування всіх видів техніки і зброї, створює умови для їх базування, розміщення, утримання, ремонту;

9) проводить роботу по кадровому комплектуванню Прикордонних військ України.

Держкомкордон України при виконанні покладених на нього функцій взаємодіє з міністерствами, іншими центральними і місцевими органами державної влади та управління, підприємствами, установами й організаціями усіх форм власності. Держкомкордон в межах своїх повноважень видає на основі й на виконання чинного законодавства накази та інструкції, організує і перевіряє їх виконання, а в необхідних випадках разом з іншими органами державного і господарського управління видає спільні акти.

Держкомкордон України очолює голова - командуючий Прикордонними військами України, який відповідно до Закону України "Про Прикордонні війська України" затверджується Президентом України.

Голові Комітету - командуючому Прикордонними військами України надається право добровільного призову громадян України на дійсну військову службу у Прикордонних військах України, присвоєння першого офіцерського звання і військових звань до полковника включно, звільнення особового складу військ з дійсної військової служби, утримання поза штатом чисельності, у тому числі військовослужбовців, за рахунок одержуваних від позабюджетної діяльності Комітету коштів.

Для погодженого вирішення питань, пов'язаних з охороною державного кордону України та її економічної зони, у Держкомкордоні України утворюється колегія у складі голови Комітету - командуючого Прикордонними військами України, його заступників за посадою, а також інших керівних працівників Комітету.

Члени колегії Комітету затверджуються Кабінетом Міністрів України за поданням голови Комітету - командуючого Прикордонними військами України. Засідання колегії проводяться за необхідністю, але не рідше двох разів на квартал. Рішення колегії приймаються більшістю присутніх на засіданні членів колегії і проводяться в життя, як правило, наказами голови Комітету.