Главная Случайная страница


Категории:

ДомЗдоровьеЗоологияИнформатикаИскусствоИскусствоКомпьютерыКулинарияМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОбразованиеПедагогикаПитомцыПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРазноеРелигияСоциологияСпортСтатистикаТранспортФизикаФилософияФинансыХимияХоббиЭкологияЭкономикаЭлектроника






Картографія як наука, її структура

Картографія як наука, її структура

Державний стандарт термінів визначає картографію як ”область науки, техніки і виробництва, яка охоплює вивчення, створення і використання картографічних творів“. Це визначення узгоджується із традиційним розумінням картографії як науки про географічні карти, методи їх створення і використання. При цьому географічні карти розглядаються як спосіб відображення дійсності засіб вивчення реальних явищ. Існує і таке розуміння картографії як науки, яка охоплює теорію, методику та технічні прийоми створення та використання картографічних творів. Картографічні твори, власне, і складають предмет картографії як науки.

Існують різні уявлення про суть і завдання сучасної картографічної науки. В їх змінах та варіантах відображаються загальний хід науково-технічного прогресу, внутрішнє удосконалення картографії та проблеми, які постійно виникають перед нею.

Сучасна картографія включає такі основні розділи:

1) загальну теорію картографії (теоретичні основи картографії) – розділ, який вивчає загальні проблеми, предмет і метод картографії як науки, а також окремі питання методології створення і використання карт.

2) математичну картографію – розділ, який вивчає математичну основу карт, розробляє теорію картографічних проекцій, методи побудови картографічних сіток, характер і розподіл спотворень на картах;

3) проектування і складання карт – розділ, який вивчає та розробляє методи та технологію лабораторного (камерального) виготовлення карт;

4) оформлення карт і картографічної семіотики – розділ, який розробляє мову карти, теорію та методи побудови систем картографічних знаків, художнє проектування карт та їх кольорове оформлення;

5) видання карт – технічна дисципліна, яка вивчає та розробляє технологію друку, розмноження, поліграфічного оформлення картографічної продукції;

6) картознавство – розділ, який охоплює вивчення географічних карт, їх елементів, види, розвиток карт;

7) історія картографії – розділ, який вивчає історію ідей, понять та методів картографії, розвиток картографічного виробництва, а також старі картографічні твори;

8) картографічне джерелознавство – розділ, який розробляє методи систематизації картографічних джерел, необхідних для складання карт;

9) картографічна інформатика – розділ, який вивчає і розробляє методи збору, зберігання та видачі інформації про картографічні твори та джерела;

10) картографічна топоніміка – розділ, який вивчає географічні назви, їхнє смислове значення з точки зору правильної передачі на картах;

11) економіка та організація картографічного виробництва – галузева економічна дисципліна, яка вивчає проблеми оптимальної організації та планування картографічного виробництва;

12) використання карт – розділ, у якому розробляються теорія та методи застосування картографічних творів у різних сферах практичної, наукової, культурно-освітньої та агітаційно-пропагандистської діяльності людини.

Поділ картографії на наукові дисципліни може видозмінюватися із розвитком науки.

Галузі картографії можна класифікувати за видами картографування. Картографування – сукупність методів та прийомів, спрямованих на створення карти чи серії карт відповідної тематики. За об’єктом виділяють картографування: а) земне (суші та Світового океану); б) планетарне; в) астрономічне; за тематикою (змістом) картографування є: а) загальногеографічне й топографічне; б) тематичне; в) спеціальне; за методом картографування є: а) наземне; б) аерокосмічне; в) підводне; за масштабом картографування поділяється на: а) крупномасштабне; б) середньомасштабне; в) дрібномасштабне.

Поряд із структурним поділом картографії існує й галузевий (тематичний) поділ відповідно до картографованих явищ. Так, виділяють земну картографію (геокартографію) та картографію космічну, предметом якою є дослідження планет та космічного простору. Виділяють, як вказувалося вище, топографічну картографію та тематичну картографію.

Картографічні твори застосовують у різних сферах людської діяльності, тому виділяють багато видів тематичного картографування: морську, астрономічну, планетарну, сільськогосподарську, військову, ґрунтову, геологічну, геоботанічну і т.д. картографію. Ці галузі утворюються на пограниччі картографії із суміжними науками і належать картографії за методом дослідження, іншим наукам (геології, геоморфології, географії ґрунтів та ґрунтознавству і т.д.) – за своїм змістом.

Різноманітність сюжету (тематичного змісту) карти свідчить про тісні зв’язки картографії з іншими науками.

Умовні топографічні знаки

Зміст топографічної карти - це рельєф земної поверхні, зображений горизонталями, та її об'єкти, зображені графічни­ми знаками (топографічними умовними знаками).

У поєднанні з горизонталями умовні знаки відтворюють на топографічній карті місцевість з усіма її особливостями.

Умовні знаки стандартні і єдині. Вони обов'язкові для всіх міністерств та відомств, які займаються топографічним зні­манням і складанням планів та карт. Своїм виглядом, формою та кольором умовні знаки часто нагадують зображувані об'єкти або їх відмітні риси. Для топографічних і оглядово-топографічних карт умовні знаки тих самих предметів, як пра­вило, однакові за формою та кольором і відрізняються зде­більшого розміром.

Місцеві предмети поділяють на групи: гідрографія, грун­ти, рослинність, населені пункти, промислові та сільськогос­подарські об'єкти, дороги, засоби зв'язку, адміністративні границі. Для кожної групи предметів є спільний вихідний графічний знак. Якісні чи кількісні відмінності між предмета­ми кожної групи показують доповненнями і невеликими змі­нами вихідного знака. Наприклад, за основний (вихідний) умовний знак колодязя взято кружок діаметром 1,2 дам з точ­кою посередині. Кружком такого самого діаметра, повністю зафарбованим, позначають артезіанські колодязі, а більшого (2 мм) з жирною точкою посередині - колодязі в степу та пус­тинній місцевості.

Умовні знаки поділяються на три основні види: контурні, лінійні і позамасштабні. Крім того розрізняють пояснюючі умовні знаки, пояснюючі підписи (повні і скорочені) і цифрові позначення.

Контурними умовними знаками позначаються об'єкти, що виражаються в масштабі карти (ліс, сад, болото тощо), тобто в яких за картою можна виміряти довжину, площу, тобто визначити розміри. Контур чи межу площі, яку займає об'єкт, наноситься на карту крапковою лінією із збереженням подібності з дійсним обрисом меж об'єкта та його орієнтуван­ня. Внутрішній простір контурного знака зафарбовується встановленим для знака кольором, і заповнюється (покриває­ться) однаковими за своїм малюнком знаками, що називають­ся заповнюючими умовними знаками. Так само внутрішній простір контурного знака може одночасно і зафарбовуватися і покриватися заповнюючими умовними знаками. Наприклад, сади, виноградники, рисові поля тощо. Заповнюючі умовні знаки, поміщаються усередині площі, і не вказують ні місце­знаходження окремих предметів, ні їхньої кількості.

Лінійними умовними знаками позначаються об'єкти лі­нійного характеру: річки, дороги, лінії зв'язку тощо, які в ме­жах точності масштабу карти передають довжину об'єктів і їхні вигини. Ширина об'єктів не виражається в масштабі кар­ти і, як правило, зображується з перебільшенням. Наприклад, ширина шосе на карті масштабу 1:50 000 дорівнює 1 мм або в масштабі - 50 метрам, але дійсна ширина шосе дорівнює 12-20 метрам. Точне положення лінійних об'єктів на карті визначає­ться подовжньою віссю (серединою) лінійного умовного зна­ка.

Позамасштабними умовними знаками позначають міс­цеві предмети, не виражені в масштабі карти, наприклад окремі будівлі, дерева, пам'ятники тощо. Позамасштабні умо­вні знаки - це геометричні фігури встановленого розміру та спрощені малюнки, що передають лише загальний вигляд предмета, а не його розмір чи площу. Центр кожного такого знака - його місцезнаходження, головна точка.

Головна точка є у:

а) знаках симетричної форми (трикутник, кружок, квад­рат, прямокутник, зірочка)-у центрі фігури;

б) знаках з широкою основою (пам'ятник, камені тощо) - у центрі основи;

в) знаках з прямим кутом в основі (окреме дерево, вітряк, бензоколонка тощо) - у вершині кута;

г) знаках, що складаються з кількох фігур, - у центрі ниж­ньої фігури.

Координати предметів і відстані між ними визначають від головних точок.

Пояснювальні умовні знаки застосовуються для додатко­вої характеристики об'єктів і для показу їх різновидностей. Наприклад, знак широколистого або хвойного дерева для по­казу породи дерев усередині контуру лісу.

Пояснювальні підписи застосовуються на картах крім умо­вних знаків і підрозділяються на повні, скорочені і цифрові характеристики.

Повні пояснювальні підписи застосовуються для власних назв населених пунктів, рік, озер, гір, урочищ, балок тощо.

Скорочені пояснювальні підписи застосовуються для до­даткової характеристики об'єктів, що зображуються на карті і тому застосовуються разом із умовними знаками. Для всіх то­пографічних карт скорочені пояснювальні підписи стандартні і єдині, також як і умовні знаки. Наприклад, біля умовного знака заводу пишеться "маш.", що означає машинобудівний завод; біля умовного знака будівлі, якщо вона є школою, ста­виться підпис "шк.", у сарая - "сар." тощо.

Цифрові позначення застосовуються для кількісної харак­теристики зображених на карті об'єктів. Наприклад, поруч з умовним знаком моста вказується його довжина, ширина і вантажопідйомність.

Шрифти, виконують функцію умовних знаків, тому що передають не тільки змістовне значення підписів, але і харак­теризують об'єкти, що зображуються. Наприклад, прямий шрифт чорного кольору літер характеризує розмір, кількість жителів і адміністративне значення населеного пункту; для підписів рік застосовується косий шрифт синього кольору та ін.

Для підвищення наочності топографічних карт їхній зміст друкується в декількох фарбах. Кольори також відіграють роль умовних позначень, тому що дозволяють виділяти еле­менти змісту карт (рослинність, гідрографія, дорожня мережа, рельєф та ін.) зображуючи їх встановленим тільки для них ко­льором.

При зображенні умовними знаками декількох об'єктів на картах допускаються такі умовності:

а) при густому розміщенні однорідних об'єктів на місце­вості (колодязів, будівель та ін.), зосереджених на невеликій площі, показуються, із зберіганням точного положення, тільки крайні з них;

б) при зображенні населених пунктів точно наноситься тільки їхній зовнішній контур, головні вулиці і найближчі до перехресть будівництва. Кількість показаних будівель часто не відображує їхнього дійсного числа, а лише характеризує щільність забудови;

в) при зображенні шосейних доріг середина між двома лі­ніями лінійного умовного знака відповідає середині дороги на місцевості;

г) центр умовного знака заводу або фабрики розміщається на карті в точці, що відповідає розташуванню на місцевості заводської труби або, при її відсутності, - головного будинку заводу (фабрики).

У зміст топографічної карти входить не тільки те, що на ній показано умовними знаками, підписами, цифровими по­значеннями і кольором, але і те, що на карті безпосередньо не позначено. Читачі карти здобувають при осмислюванні карто­графічні уявлення про просторове розміщення предметів і явищ, про зміни, що відбуваються всередині самих явищ і про взаємозв'язки між ними. Отже, ми можемо одержати від карти те, що на ній прямо не позначено, але обумовлено тим, що на карті зображено умовними знаками. Саме просторове розмі­щення предметів і явищ, їхній розвиток і взаємозв'язок несуть певну інформацію.

Умовні знаки періодично переглядаються, уточнюються, змінюються. Деякі з них втрачають свого значення тому, що

позначаємі ними об'єкти перестають існувати. Одночасно з'являються нові об'єкти, котрих колись не було. З'являється потреба в нових відомостях з боку не традиційних споживачів карт (лікарів, інженерів, біологів), що викликає необхідність у розробці нових умовних знаків. Швидко розвивається техніка оформлення і видання карт, застосовуються комп'ютерні сис­теми, що дозволяє удосконалити картографічне зображення, збагачувати його зміст, поліпшувати наочність, тобто засто­совувати більш ощадливі образотворчі засоби і здешевлювати вартість карт.

 

Соціально-економічні елементи

а) Населені пункти

 

Найдокладніше й найточніше на картах масштабу 1:10000 і 1:25 000 показують населені пункти, їх класифікують за кількістю населення і політико-адміністративним значенням (табл. 7).

Таблиця 7

 

Адміністративне значення і тип населеного пункту Кількість жителів, чол. Висота букв, мм
Столиці держав. Міста Понад 1 000 000
Столиці іноземних держав, менш як 1 000 000 жителів. Міста 500 000 - 1 000 000 4,5
Адміністративні центри 1-го порядку на іноземній території. Міста 100 000 - 500 000
Міста 50000-100000 3,5
10 000 - 50 000 3,5
2 000 - 10 000 2,6
2,2
Селища міського типу (робітничі, курортні) 2 000 і більше 2,2
Менше як 2 000
Селища сільського типу і дачного типу Понад 200 будинків
100 - 200 будинків 1,5
20-100 будинків 1,2
Менше як 20 будинків
Окремі двори 0,9
Залізничні станції Великі станції 1,2
Роз'їзди, платформи 0,9

 

На карті вміщують офіційні назви населених пунктів. Розмір і накреслення букв (шрифт) свідчать про тип, політико-адміністративне значення та кількість жителів. Назви міст з кількістю населення понад 50 000 чол. наносять прямим жирним шрифтом з підсічками, менш як 50 000 чол. - напівжирним прямим топографічним шрифтом без виділення заголовних букв. Назви селищ міського типу підписують напівжирним скісним управо шрифтом без виділення заголовної букви. селища сільського і дачного типів - прямим напівжирним шрифтом з виділенням заголовних букв.

Під назвою сільських населених пунктів позначають кіль кість будинків, а якщо це районний центр, то ставлять символи РР (районна рада) і СР (селищна рада).

На картах масштабів 1:10 000, 1:25 000 і 1:50 000 виді­ляють квартали з більшістю вогнетривких будівель (цегляних, кам'яних) та з більшістю невогнетривких (дерев'яних, сама­нових, валькованих). Квартали з вогнетривкими будівлями зафарбовують оранжевим кольором, а з невогнетривкими -жовтим.

На картах меншого масштабу всі квартали зафарбовують чорним кольором.

На топографічних великомасштабних картах (1:10 000, 1:25 000) зображають усі населені пункти з докладним відтво­ренням планування кварталів, парків, садів, площ, скверів, ву­лиць і навіть окремих будинків. Виділяють головні будівлі, вокзали, промислові об'єкти, школи, установи зв'язку, лікарні тощо. Для правильного відтворення структури й планування населених пунктів головні вулиці показують трохи ширшими, ніж другорядні.

 

б) Промислові, сільськогосподарські та соціально-культурні об'єкт

Промислові об'єкти - заводи, фабрики, шахти, електро­станції, нафтові й газові свердловини, відкриті розробки кори­сних копалин, водонапірні башти, лінії електропередач, наф­то- і газопроводи, склади тощо - залежно від їх розмірів зо­бражають масштабними (контурними) або позамасштабними умовними знаками. Біля багатьох промислових об'єктів став­лять пояснювальні підписи, які доповнюють якісну характеристику об'єкта. Наприклад, біля умовного знака діючої вугільної шахти ставлять скорочений підпис «шах. вуг.», газової свердловини -«газ.» Підпис «шкір.» біля умовного знака про­мислового підприємства означає, що це шкіряний завод.

Сільськогосподарські об'єкти, як і промислові, познача­ють позамасштабними (контурами) або масштабними умов­ними знаками та скороченими підписами залежно від площі, яку вони займають на карті, і масштабу карти.

Соціально-культурні об'єкти - школи, лікарні, санаторії, дитячі садки, обсерваторії, вузи, метеостанції, спортивні спо­руди, пам'ятники, історичні місця тощо позначають відпові­дними умовними знаками та скороченими підписами.

Установи зв'язку (телефонні станції, радіотелеграфні кон­тори), радіостанції, радіотелевізійні щогли, лінії зв язку в на­селених пунктах не зображають. Проте спеціальний умовний знак поряд із числом будинків вказує на наявність у населе­ному пункті таких установ.

в) Шляхи сполученні

Залізниці зображають докладно, особливо на картах мас­штабів

1:10 000 і 1:25 000. Вказують, зокрема, кількість колій: одно-, дво-, триколійні зображають відповідною кількістю ко­ротких штрихів поперек умовного знака залізниці. Якщо залі­зниця електрифікована, то на одному з коротких штрихів на кінці вміщують рисочку під прямим кутом.

Залізничні станції, не виражені в масштабі карти, позна­чають прямокутником, усередині якого креслять чорний пря­мокутник меншого розміру, що означає вокзал, тобто голов­ний станційний будинок. Якщо вокзал знаходиться зліва від залізничних колій, то чорний прямокутник креслять зліва від умовного знака станції, якщо посеред колій, то в центрі умов­ного знака, якщо вправо від колій, то справа від умовного зна­ка станції. Якщо станція знаходиться в населеному пункті й має однакову з ним назву, то її не пишуть, а лише підкреслю­ють тонкою лінією назву населеного пункту.

Умовними знаками обов'язково вказуються водонапірні башти, семафори й світлофори, що мають значення орієнтирів, усі тунелі, мости й труби під залізничним полотном для стоку води. Насипи і виїмки позначають на картах, якщо висота їх чи глибина 1 м і більше. Трамвайні колії наносять поза межами міста.

Автостради, шосе та поліпшені дороги наносять усі, незалежно від густоти шляхової мережі. На картах масштабу 1:100000 наносять грунтові (польові) дороги (в обжитих і густонаселених районах), обсаджені деревами і якими найшвид­ше дібратися від одного населеного пункту до іншого.

У районах із слаборозвинутою шляховою мережею та в лісових районах зображають усі грунтові дороги. В пустинних і труднопрохідних районах наносять усі пішохідні та в'ючні стежки й караванні шляхи.

Уздовж умовного знака автостради чи шосе підписують їх характеристику - ширину проїжджої частини в метрах, шири­ну всього полотна (від канави до канави), матеріал покриття. Наприклад, 10(16) Ц. Відповідь: 10 - ширина проїжджої час­тини в метрах, (16) - ширина всього полотна дороги, Ц - ма­теріал покриття цементобетон. Інші букви означають: А - ас­фальт, Бр. - брущатка, К-колоте каміння, Кл - клінкер, Г - гравій, Щ - щебінь, Шл - шлак.

На автогужових дорогах наносять усі мости й труби для стоку води. Біля умовного знака моста підписують його хара­ктеристику у вигляді дробу: чисельник - довжина і ширина моста, знаменник - вантажопідйомність у тоннах. Буква перед дробом-матеріал покриття (Д -дерев'яний, К-кам'яний, М - металевий, ЗБ - залізобетонний). Іноді перед дробом ста­влять цифру. Вона означає висоту моста над водою в метрах.

На картах масштабу 1:10 000 і 1:25 000 показують усі кі­лометрові стовпи. Цифра біля умовного знака кілометрового стовпа означає кількість кілометрів, вказану на стовпі. На кар­тах дрібнішого масштабу їх вказують тільки в районах, бідних на орієнтири.

На всіх топографічних картах спеціальними умовними знаками, зображають ділянки шосе з крутістю підйому (спус­ку) більш як 5°, поворот з радіусом дуги менш як 25° , а також труднопрохідні ділянки.

г) Кордони, границі та межі

На топографічних картах наносять державні кордони, границі країв, областей, штатів, інших адміністративних оди­ниць 1-го порядку на іноземній території.

Кордони проводять пунктирними лініями різного малюн­ку й розміру, а деякі з них - у поєднанні з точками. На ділян­ках, де збігаються 2-3 кордони, показують один - вищої політико-адміністративної одиниці.

Лінійними умовними знаками показують меж, державних заповідників, давні історичні стіни, кам'яні, цегляні та глино­битні стіни, металеві огорожі, дамби та штучні вали.

д) Геодезичні пункти

 

Усі види геодезичних пунктів (астрономічні, тріангуля­ційні, полігонометричні, нівелірні), як вихідні під час топографічних знімань та інших вимірювань, а також як орієнтири для гарматної та ракетної стрільби, наносять на топографічні карти дуже точно.

Крім геодезичних пунктів, на картах зображають місцеві предмети, які добре помітні, тому становлять собою надійні орієнтири Це - високі споруди баштового типу, заводські труби, телевізійні вежі, радіощогли, кургани, терикони, пам'ятники, окремі дерева, висок, будинки, а також контурні точки і предмети, які, хоч і не височать над земною поверхнею, проте тривалий час не змінюють свого положення і доб­ре помітні, - перехрестя доріг, повороти каналів, річок та струмків, перехрестя головних вулиць у населених пунктах, чітко виражені кути контурів.

Місцеві предмети - орієнтири наносять на карти з точністю не більш як 0,2 мм, під час нанесення інших об'єктів допус­каються помилки до 1 мм.

 

 

 

 

Картографія як наука, її структура

Державний стандарт термінів визначає картографію як ”область науки, техніки і виробництва, яка охоплює вивчення, створення і використання картографічних творів“. Це визначення узгоджується із традиційним розумінням картографії як науки про географічні карти, методи їх створення і використання. При цьому географічні карти розглядаються як спосіб відображення дійсності засіб вивчення реальних явищ. Існує і таке розуміння картографії як науки, яка охоплює теорію, методику та технічні прийоми створення та використання картографічних творів. Картографічні твори, власне, і складають предмет картографії як науки.

Існують різні уявлення про суть і завдання сучасної картографічної науки. В їх змінах та варіантах відображаються загальний хід науково-технічного прогресу, внутрішнє удосконалення картографії та проблеми, які постійно виникають перед нею.

Сучасна картографія включає такі основні розділи:

1) загальну теорію картографії (теоретичні основи картографії) – розділ, який вивчає загальні проблеми, предмет і метод картографії як науки, а також окремі питання методології створення і використання карт.

2) математичну картографію – розділ, який вивчає математичну основу карт, розробляє теорію картографічних проекцій, методи побудови картографічних сіток, характер і розподіл спотворень на картах;

3) проектування і складання карт – розділ, який вивчає та розробляє методи та технологію лабораторного (камерального) виготовлення карт;

4) оформлення карт і картографічної семіотики – розділ, який розробляє мову карти, теорію та методи побудови систем картографічних знаків, художнє проектування карт та їх кольорове оформлення;

5) видання карт – технічна дисципліна, яка вивчає та розробляє технологію друку, розмноження, поліграфічного оформлення картографічної продукції;

6) картознавство – розділ, який охоплює вивчення географічних карт, їх елементів, види, розвиток карт;

7) історія картографії – розділ, який вивчає історію ідей, понять та методів картографії, розвиток картографічного виробництва, а також старі картографічні твори;

8) картографічне джерелознавство – розділ, який розробляє методи систематизації картографічних джерел, необхідних для складання карт;

9) картографічна інформатика – розділ, який вивчає і розробляє методи збору, зберігання та видачі інформації про картографічні твори та джерела;

10) картографічна топоніміка – розділ, який вивчає географічні назви, їхнє смислове значення з точки зору правильної передачі на картах;

11) економіка та організація картографічного виробництва – галузева економічна дисципліна, яка вивчає проблеми оптимальної організації та планування картографічного виробництва;

12) використання карт – розділ, у якому розробляються теорія та методи застосування картографічних творів у різних сферах практичної, наукової, культурно-освітньої та агітаційно-пропагандистської діяльності людини.

Поділ картографії на наукові дисципліни може видозмінюватися із розвитком науки.

Галузі картографії можна класифікувати за видами картографування. Картографування – сукупність методів та прийомів, спрямованих на створення карти чи серії карт відповідної тематики. За об’єктом виділяють картографування: а) земне (суші та Світового океану); б) планетарне; в) астрономічне; за тематикою (змістом) картографування є: а) загальногеографічне й топографічне; б) тематичне; в) спеціальне; за методом картографування є: а) наземне; б) аерокосмічне; в) підводне; за масштабом картографування поділяється на: а) крупномасштабне; б) середньомасштабне; в) дрібномасштабне.

Поряд із структурним поділом картографії існує й галузевий (тематичний) поділ відповідно до картографованих явищ. Так, виділяють земну картографію (геокартографію) та картографію космічну, предметом якою є дослідження планет та космічного простору. Виділяють, як вказувалося вище, топографічну картографію та тематичну картографію.

Картографічні твори застосовують у різних сферах людської діяльності, тому виділяють багато видів тематичного картографування: морську, астрономічну, планетарну, сільськогосподарську, військову, ґрунтову, геологічну, геоботанічну і т.д. картографію. Ці галузі утворюються на пограниччі картографії із суміжними науками і належать картографії за методом дослідження, іншим наукам (геології, геоморфології, географії ґрунтів та ґрунтознавству і т.д.) – за своїм змістом.

Різноманітність сюжету (тематичного змісту) карти свідчить про тісні зв’язки картографії з іншими науками.

Последнее изменение этой страницы: 2016-08-11

lectmania.ru. Все права принадлежат авторам данных материалов. В случае нарушения авторского права напишите нам сюда...