Главная Случайная страница


Категории:

ДомЗдоровьеЗоологияИнформатикаИскусствоИскусствоКомпьютерыКулинарияМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОбразованиеПедагогикаПитомцыПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРазноеРелигияСоциологияСпортСтатистикаТранспортФизикаФилософияФинансыХимияХоббиЭкологияЭкономикаЭлектроника






Топографія як суміжна з картографіею наука. Способи та методи складання топографічних карт.

У сучасній науковій геодезичній та картографічній літературі топографія розглядається як ”наука, яка розробляє географічні та геометричні методи вивчення місцевості з метою створення на цій основі крупномасштабних (топографічних) карт“ (Г.Ю. Грюнберг та інші, 1991). Відоме визначення топографії як ”науки, у якій вивчаються методи створення топографічних карт за допомогою вимірювань на місцевості з наступним опрацюванням результатів вимірювань, або за матеріалами дистанційного зондування“ (А.В. Гедимін, 1973). Відоме визначення топографії як ”науки, яка вивчає місцевість у географічному та геометричному відношенні шляхом створення топографічних карт на основі знімальних робіт“.

Топографія вивчає також питання класифікації та точності топографічних робіт й отримання за ними інформації про територію та питання розробки методів топографічного знімання.

Топографія представляє собою наукову дисципілну, яка розташовується між картографією, з одного боку, та геодезією і фотограмметрією – з іншого. Геодезія та фотограмметрія забезпечує топографію методами вимірювань та визначення місцерозташування різних об’єктів, а картографія – способи зображення місцевості, включаючи й методи його узагальнення (генералізації) та символіку зображуваних об’єктів.

Дуже часто топографію називають топографічною картографією, тобто наукою, яка займається картографуванням безпосередньо земної (топографічної) поверхні.

Топографічні карти та плани створюються такими способами:

– проведенням безпосередніх вимірювань на місцевості та опрацювання їх результатів;

– проведенням фотознімання місцевості з літальних апаратів (аерофототопознімання);

– із використанням вже існуючих карт крупнішого масштабу.

Основними методами створення топографічних карт є:

– польовий, який охоплює стереотопографічне знімання й комбіноване знімання;

– камеральний (лабораторний).

Умовні топографічні знаки

Зміст топографічної карти - це рельєф земної поверхні, зображений горизонталями, та її об'єкти, зображені графічни­ми знаками (топографічними умовними знаками).

У поєднанні з горизонталями умовні знаки відтворюють на топографічній карті місцевість з усіма її особливостями.

Умовні знаки стандартні і єдині. Вони обов'язкові для всіх міністерств та відомств, які займаються топографічним зні­манням і складанням планів та карт. Своїм виглядом, формою та кольором умовні знаки часто нагадують зображувані об'єкти або їх відмітні риси. Для топографічних і оглядово-топографічних карт умовні знаки тих самих предметів, як пра­вило, однакові за формою та кольором і відрізняються зде­більшого розміром.

Місцеві предмети поділяють на групи: гідрографія, грун­ти, рослинність, населені пункти, промислові та сільськогос­подарські об'єкти, дороги, засоби зв'язку, адміністративні границі. Для кожної групи предметів є спільний вихідний графічний знак. Якісні чи кількісні відмінності між предмета­ми кожної групи показують доповненнями і невеликими змі­нами вихідного знака. Наприклад, за основний (вихідний) умовний знак колодязя взято кружок діаметром 1,2 дам з точ­кою посередині. Кружком такого самого діаметра, повністю зафарбованим, позначають артезіанські колодязі, а більшого (2 мм) з жирною точкою посередині - колодязі в степу та пус­тинній місцевості.

Умовні знаки поділяються на три основні види: контурні, лінійні і позамасштабні. Крім того розрізняють пояснюючі умовні знаки, пояснюючі підписи (повні і скорочені) і цифрові позначення.

Контурними умовними знаками позначаються об'єкти, що виражаються в масштабі карти (ліс, сад, болото тощо), тобто в яких за картою можна виміряти довжину, площу, тобто визначити розміри. Контур чи межу площі, яку займає об'єкт, наноситься на карту крапковою лінією із збереженням подібності з дійсним обрисом меж об'єкта та його орієнтуван­ня. Внутрішній простір контурного знака зафарбовується встановленим для знака кольором, і заповнюється (покриває­ться) однаковими за своїм малюнком знаками, що називають­ся заповнюючими умовними знаками. Так само внутрішній простір контурного знака може одночасно і зафарбовуватися і покриватися заповнюючими умовними знаками. Наприклад, сади, виноградники, рисові поля тощо. Заповнюючі умовні знаки, поміщаються усередині площі, і не вказують ні місце­знаходження окремих предметів, ні їхньої кількості.

Лінійними умовними знаками позначаються об'єкти лі­нійного характеру: річки, дороги, лінії зв'язку тощо, які в ме­жах точності масштабу карти передають довжину об'єктів і їхні вигини. Ширина об'єктів не виражається в масштабі кар­ти і, як правило, зображується з перебільшенням. Наприклад, ширина шосе на карті масштабу 1:50 000 дорівнює 1 мм або в масштабі - 50 метрам, але дійсна ширина шосе дорівнює 12-20 метрам. Точне положення лінійних об'єктів на карті визначає­ться подовжньою віссю (серединою) лінійного умовного зна­ка.

Позамасштабними умовними знаками позначають міс­цеві предмети, не виражені в масштабі карти, наприклад окремі будівлі, дерева, пам'ятники тощо. Позамасштабні умо­вні знаки - це геометричні фігури встановленого розміру та спрощені малюнки, що передають лише загальний вигляд предмета, а не його розмір чи площу. Центр кожного такого знака - його місцезнаходження, головна точка.

Головна точка є у:

а) знаках симетричної форми (трикутник, кружок, квад­рат, прямокутник, зірочка)-у центрі фігури;

б) знаках з широкою основою (пам'ятник, камені тощо) - у центрі основи;

в) знаках з прямим кутом в основі (окреме дерево, вітряк, бензоколонка тощо) - у вершині кута;

г) знаках, що складаються з кількох фігур, - у центрі ниж­ньої фігури.

Координати предметів і відстані між ними визначають від головних точок.

Пояснювальні умовні знаки застосовуються для додатко­вої характеристики об'єктів і для показу їх різновидностей. Наприклад, знак широколистого або хвойного дерева для по­казу породи дерев усередині контуру лісу.

Пояснювальні підписи застосовуються на картах крім умо­вних знаків і підрозділяються на повні, скорочені і цифрові характеристики.

Повні пояснювальні підписи застосовуються для власних назв населених пунктів, рік, озер, гір, урочищ, балок тощо.

Скорочені пояснювальні підписи застосовуються для до­даткової характеристики об'єктів, що зображуються на карті і тому застосовуються разом із умовними знаками. Для всіх то­пографічних карт скорочені пояснювальні підписи стандартні і єдині, також як і умовні знаки. Наприклад, біля умовного знака заводу пишеться "маш.", що означає машинобудівний завод; біля умовного знака будівлі, якщо вона є школою, ста­виться підпис "шк.", у сарая - "сар." тощо.

Цифрові позначення застосовуються для кількісної харак­теристики зображених на карті об'єктів. Наприклад, поруч з умовним знаком моста вказується його довжина, ширина і вантажопідйомність.

Шрифти, виконують функцію умовних знаків, тому що передають не тільки змістовне значення підписів, але і харак­теризують об'єкти, що зображуються. Наприклад, прямий шрифт чорного кольору літер характеризує розмір, кількість жителів і адміністративне значення населеного пункту; для підписів рік застосовується косий шрифт синього кольору та ін.

Для підвищення наочності топографічних карт їхній зміст друкується в декількох фарбах. Кольори також відіграють роль умовних позначень, тому що дозволяють виділяти еле­менти змісту карт (рослинність, гідрографія, дорожня мережа, рельєф та ін.) зображуючи їх встановленим тільки для них ко­льором.

При зображенні умовними знаками декількох об'єктів на картах допускаються такі умовності:

а) при густому розміщенні однорідних об'єктів на місце­вості (колодязів, будівель та ін.), зосереджених на невеликій площі, показуються, із зберіганням точного положення, тільки крайні з них;

б) при зображенні населених пунктів точно наноситься тільки їхній зовнішній контур, головні вулиці і найближчі до перехресть будівництва. Кількість показаних будівель часто не відображує їхнього дійсного числа, а лише характеризує щільність забудови;

в) при зображенні шосейних доріг середина між двома лі­ніями лінійного умовного знака відповідає середині дороги на місцевості;

г) центр умовного знака заводу або фабрики розміщається на карті в точці, що відповідає розташуванню на місцевості заводської труби або, при її відсутності, - головного будинку заводу (фабрики).

У зміст топографічної карти входить не тільки те, що на ній показано умовними знаками, підписами, цифровими по­значеннями і кольором, але і те, що на карті безпосередньо не позначено. Читачі карти здобувають при осмислюванні карто­графічні уявлення про просторове розміщення предметів і явищ, про зміни, що відбуваються всередині самих явищ і про взаємозв'язки між ними. Отже, ми можемо одержати від карти те, що на ній прямо не позначено, але обумовлено тим, що на карті зображено умовними знаками. Саме просторове розмі­щення предметів і явищ, їхній розвиток і взаємозв'язок несуть певну інформацію.

Умовні знаки періодично переглядаються, уточнюються, змінюються. Деякі з них втрачають свого значення тому, що

позначаємі ними об'єкти перестають існувати. Одночасно з'являються нові об'єкти, котрих колись не було. З'являється потреба в нових відомостях з боку не традиційних споживачів карт (лікарів, інженерів, біологів), що викликає необхідність у розробці нових умовних знаків. Швидко розвивається техніка оформлення і видання карт, застосовуються комп'ютерні сис­теми, що дозволяє удосконалити картографічне зображення, збагачувати його зміст, поліпшувати наочність, тобто засто­совувати більш ощадливі образотворчі засоби і здешевлювати вартість карт.

 

Последнее изменение этой страницы: 2016-08-11

lectmania.ru. Все права принадлежат авторам данных материалов. В случае нарушения авторского права напишите нам сюда...