Утвердження сталінського тоталітарного режиму в Україні.

Сталінський режим не допустив існування тут жодної політичної сили за винятком більшовицької партії. Всі українські, польські та єврейські політичні партії, що раніше існували в Західній Україні, змушені були припинити свою діяльність. Частина з них оголосила про свій саморозпуск.

Припинили свою діяльність усі колишні культурно-освітні, кооперативні, фінансово-економічні та інші товариства. Всі елементи громадянського суспільства були в короткий час повністю ліквідовані, а нові громадські організації радянського типу, в тому числі профспілки, комсомол, творчі спілки тощо, являли собою не що інше, як філію партійно-державних органів. Це означало, що політична система на західноукраїнських землях приведена в повну відповідність із тією, що вже існувала на решті території СРСР.

В управлінні націоналізованою промисловістю запанувала жорстка централізація, яка практично не залишала простору для самостійних рішення господарських керівників, інженерів та техніків. Як наслідок виникло відчуження безпосередніх виробників від засобів виробництва, перетворення її у різновид найманих працівників. Ускладнювали становище і необгрунтоване усунення з роботи місцевих спеціалістів (насамперед колишніх власників підприємств), які проводилися під прапором боротьби із засміченістю підприємств "класове ворожими елементами".

Усе це не могло не позначитися на ефективності роботи виробничих колективів. Доведені до трудових колективів плани часто були занижені і не відповідали виробничим потужностям. Але й за таких пільгових умов сотні підприємств їх систематично не виконували.

В основу діяльності заводів і фабрик, промислових артілей і будівельних організацій були покладені головно валові показники, тож на більшості підприємств якість продукції не лише не поліпшилася, а й суттєво погіршилася. Завдання з асортименту продукції, як правило, не виконувалися. Відомчий підхід до керівництва промисловістю і будівництвом призводив до послаблення нормальних територіальних зв'язків між підприємствами, розташованими в одному економічному районі. Ефективність роботи більшості підприємств була низькою.

Партійні органи практично всі свої зусилля спрямували на здійснення колективізації одноосібних господарств, хоч ні об'єктивних, ні суб'єктивних передумов для цього не було.

Ідею колективізації підтримала лише частина найбіднішого селянства, тоді як основна маса сільського населення не виявляла бажання вступати в колгоспи. За таких умов з метою форсування колективізації принцип добровільності Широко підмінявся адміністративними заходами, грубим тиском.

Дефіцитом стали білий хліб, м'ясо і м'ясопродукти, а в окремих районах навіть сіль і мило. За порівняно незначний час небачене виросли черги в магазинах, різко стрибнули вверх базарні ціни, розцвіла спекуляція. Ці та інші упущення, що негативно вплинули на матеріальне становище населення, не могли не викликати, а в багатьох випадках і зміцнити політичні сумніви значної частини західноукраїнського суспільства.

Одним із найважливіших засобів подальшого зміцнення своїх позицій і вирішення ідеологічних завдань тоталітарний режим вважав культуру. Тому незважаючи на внутрішні проблеми, на потреби культурного будівництва в західних областях були виділені значні кошти, які спрямовувались передусім на розширення мережі шкіл, культурно-освітніх закладів, подолання неписьменності, що знаходило схвалення місцевого населення. Режим поставив собі на службу науку, освіту. Підпорядкувавши своєму безпосередньому контролю сі культурно-освітні, мистецькі і наукові інституції, радянська влада відразу знаходилася їх розбудовувати у потрібному напрямі.

Чистка партійної верхівки, репресії в армії в кін. 1930х рр. Масові репресії в Україні.

Період 1937 - 1938 рр. має в радянській історіографії назву «велика чистка». Партійна верхівка, застосовуючи органи держбезпеки, проводила небачену до того масову операцію, метою якої було створення монолітної, жорстко підпорядкованої організаційно, морально і політично держави.

Репресії охопили всі верстви населення. Їх учасниками були партійні функціонери, штатні та «позаштатні» співробітники органів держбезпеки, різного роду «активісти; певну участь в приймали й працівники засобів масової інформації.

Питання щодо участі журналістів - співробітників газет та журналів у репресіях періоду «великої чистки» ще не були об´єктом дослідження істориків, правознавців, політологів.

Обласна газета «Социалистический Донбасс» була складовою частиною репресивного механізму та зробила свій внесок у створення в країні атмосфери страху. Журналістські видання, використовуючи специфічні засоби своєї діяльності, не тільки слухняно виконували вказівки партійних органів та держбезпеки, а й проявляли ініціативу, завзятість тощо.

Масові репресії в Україні.

Ста́лінські репре́сії — масові репресії, що здійснювалися в СРСР в 1930-і — 1950-і роки і звичайно пов'язані з іменем Й.В. Сталіна, фактичного диктатора Радянського Союзу в цей період. До цього явища можна віднести чистки в рядах правлячої ВКП (б) (після 1952 р. КПРС), розкуркулення, депортації цілих етнічних груп і гоніння за підозрілими особами, всюдисущий контроль за «саботажниками», масові ув'язнення і розстріли «ворогів народу».

Кампанія репресій торкнулася представників багатьох інших груп суспільства: інтелігенції, селян і особливо, яких називали «надто багатими селянами» (куркулями). Вістря репресій НКВС було спрямоване також проти цілих етносів і етнічних груп, яких називали «п'ятою колоною».

Судячи з промови Микити Хрущова більшість звинувачень були базовані на примусових зізнаннях, часто здобуті за допомогою тортур і під впливом вільної інтерпретації статті 58 Кримінального Кодексу. Cотні тисяч людей були звинувачені за сфабрикованими доказами у різноманітних політичних злочинах (шпигунство, шкідництво, саботаж, антирадянська агітація і пропаганда, таємна підготовка до державного перевороту, тероризм), а потім розстріляні або відправлені у табори ГУЛАГу. Багато з них померло у робітничих таборах від недоїдання, хвороб і виснаження. Широкомасштабні політично вмотивовані вбивства сьогодні називається терміном «демоцид» або «політцид».