Боротьба за легалізацію Української греко-катольцької церкви. Ліквідація греко-католицької церкви.

У відповідь на заяву митрополита Філарета про те, що Українська Греко-Католицька Церква ніколи не буде легалізована, 4 єпископи та 10 священиків 16 травня 1989 подали звернення до Горбачова, в якому спростували 160 політичних звинувачень на адресу Церкви, декларували підтримку реформ Горбачова та вимагали легалізації УГКЦ.

16 травня 1989, напередодні З'їзду народних депутатів СРСР, в Москву знову прибула делегація в складі єпископів Павла Василика, Софрона Дмитерка, Филимона Курчаби, священиків Г. Сімкайла, В. Війтишина (нині митрополит Івано-Франківський), Т. Сеньківа (нині апостольський адміністратор Стрийської єпархії, Ігора Возьняка (нині митрополит Львівський) та багатьох віруючих, щоб зустрітися з з Президією Верховної Ради СРСР.

Після того, як представники влади 17 травня не з'явилися на призначену зустріч, єпископи й священики у Москві почали голодування, яке привернуло увагу іноземних телевізійних медіа і потрапило на перші шпальти газет. Легалізація Української Греко-Католицької Церкви могла серйозно підірвати позиції Руської Православної Церкви в Західній Україні, тому Московський патріархат і партійний апарат Володимира Щербицького рішуче виступали проти цього. Основною подією, що змогла послабити спротив легалізаіції Греко-католицької церкви, стала безпрецедентна демонстрація 17 вересня 1989 у Львові, у якій, за офіційними даними, взяли участь близько 100 тисяч прихильників Греко-католицької церкви. Рух за легалізацію, очолюваний Іваном Гелем, був підсилений українською міською інтелігенцією, що організовувалася в різних неформальних товариствах, в тому числі у Народному русі України за перебудову.

Російська імперія систематично здійснювала cпроби ліквідації Берестейської унії ще за часів поділу Речі Посполитої у XIX столітті. Радянська влада, не приховуючи своїх намірів, поновила ці спроби після окупації західноукраїнських земель у вересні 1939 року, що до цього входили до складу Польщі.

Пропагандистський наступ супроти греко-католицької церкви розпочав журнал «Комуніст», який 9 жовтня 1939 року звинуватив її структури у співпраці з «польською буржуазією» та антирадянській агітації. В той же час було закрито 20 греко-католицьких видань i розпочато вилучення релігійної літератури з бібліотек і книгарень. Були закриті семінарія і монастирські новіціати. 22 жовтня 1939 обрані на псевдодемократичних виборах Народні збори України проголосували за декрет прo націоналізацію всіх греко-католицьких будов, включно із церквами і монастирями. Функціонування греко-католицьких організацій було заборонено, а священики проголошені «суспільно непридатними» i обкладені високими податками, до 15 тисяч рублів щорічно. Митрополит Андрей Шептицький видав 9 жовтня 1939 пастирський лист, в якому підкреслив трудність нової ситуації для церкви і підкреслив необхідність виховання дітей та молоді в дусі греко-католицької віри.

28 жовтня 1940, незважаючи на опозицію навіть православних ієрархів, що застерігали від труднощів при можливій акції релігійного навертання, московський патріархат виразно задекларував бажання ліквідувати греко-католицизм.

Експансія Російської православної церкви та атеїзація краю була перервана початком німецько-радянської війни 22 червня 1941 року.

Причини Другої світової війни.

Версальсько-Вашингтонська система, що встановила несправедливі кордони (ігнорування етнічного принципу) та систему економічних і політичних взаємин;

фашистські та мілітаристські держави на чолі з Німеччиною, Італією і Японією були невдоволені Версальською системою і прагнули до нового перерозподілу світу, до захоплення колоній, джерел сировини і ринків збуту, які тоді знаходилися переважно під контролем Великої Британії, Франції і США;

підготовка СРСР до світової революції;

неефективність Ліги націй;

загострення суперечностей між великими державами через глибоку економічну кризу;

політика потурання агресорам, яку проводили Велика Британія та Франція з надією, що своїми діями вони задовольнять їхні апетити.

Радянсько-німецький пакт про ненапад 23 серпня 1939р. та таємний протокол.

23 серпня 1939 р. у Москві було підписано радянсько-німецький пакт про ненапад, відомий як «пакт Молотова - Ріббентропа». Він буврозрахований на 10 років. Важливим додатком до пакту був таємний протокол про поділ Європи на «сфери життєвих інтересів» між двома державами.

Якщо укладення подібного пакту з потенційним агресором можна було тлумачити як законну спробу відвернення війни, то вже зовсім інакше слід було розцінювати таємні протоколи до пакту, де йшлося пра задоволення територіальних апетитів обох держав. За цими домовленостями, існування яких СРСР протягом півсторіччя категорично заперечував, Сталін дістав змогу розширити територіальні межі СРСР майже до кордонів Росії 1914 р. Секретний протокол передбачав поділ Польщі на сфери впливу та територіа­льні приєднання до Німеччини та СРСР, введення Радянським Союзом своїх військ у західноукраїнські землі після початку німецької окупації Польщі. Радянська територія окупації східних територій Польщі передбачалася вздовж річок Нарва - Вісла - Сян.

Наслідком Мюнхенської угоди 1938 р. і пакту «Молотова - Ріббент­ропа» був початок 1 вересня 1939 р. Другої світової війни.