Главная Случайная страница


Категории:

ДомЗдоровьеЗоологияИнформатикаИскусствоИскусствоКомпьютерыКулинарияМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОбразованиеПедагогикаПитомцыПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРазноеРелигияСоциологияСпортСтатистикаТранспортФизикаФилософияФинансыХимияХоббиЭкологияЭкономикаЭлектроника






Монетизація бюджетного дефіциту та валового внутрішнього продукту в Україні.

Проблема монетизації бюджетного дефіциту полягає в пошуку грошових коштів, достатніх для покриття (фінансування) перевищення бюджетних витрат над бюджетними доходами, що формуються на підставі вимог чинного законодавства, насамперед податкового. Якщо необхідні кошти не будуть знайдені, уряд не зможе розрахуватися за своїми зобов'язаннями, і виникне прострочена заборгованість його перед економічними суб'єктами (по заробітній платі, пенсіях, дотаціях, з оплати державних закупівель тощо). Мобілізувати необхідні для монетизації бюджетного дефіциту кошти можна кількома способами:

1. Збільшити оподаткування економічних суб'єктів через підвищення податкових ставок, введення нових податків, скасування пільг за старими податками тощо. Для цього потрібно буде змінити чинне податкове законодавство, що робить цей захід мало реальним. Але якби він був реалізований, то це не привело б до зміни маси (пропозиції) грошей. Відбулося б лише переміщення їх між окремими групами економічних суб'єктів, а загальна їх маса залишилася б на тому ж рівні. Сукупний попит від такого переміщення грошей може зазнати лише тимчасового пригнічення, поки податкові вилучення в одних суб'єктів не будуть передані через бюджетне фінансування іншим суб'єктам, які і трансформують їх у платоспроможний попит на ринках. Тому такий спосіб монетизації дефіциту не внесе істотних змін у пропозицію грошей, яка забезпечується банками, а отже і в масу грошей.

2. Дозволити уряду (казначейству) випустити власні боргові зобов'язання (казначейські білети) в розмірі, достатньому для покриття бюджетного дефіциту, і надати їм статус законного платіжного засобу. Подібний дохід у світовій практиці заведено називати сеньйораж. Цей захід теж потребує внесення істотних змін до чинного законодавства і тому є малоймовірним. Проте якби він був реалізований, це внесло б істотні пертурбації в механізм монетарної політики, оскільки на всю суму казначейської емісії зросла б маса і пропозиція грошей, збільшився б сукупний попит і тиск на ціни. Такий спосіб монетизації бюджетного дефіциту може призвести до інфляції, через що світова монетарна практика від нього відмовилася.

3. Дозволити уряду випустити власні цінні папери і реалізувати їх на внутрішньому чи на зовнішньому ринках. При реалізації облігацій на внутрішньому ринку цей захід не вплине на масу (пропозицію) грошей, а лише перерозподілить її між групами суб'єктів і тому тимчасово пригнітить сукупний попит на товарних ринках подібно до першого заходу. Тому цей спосіб монетизації дефіциту з позиції монетарної політики не містить загрози і широко застосовується у світовій практиці.

Інша справа з реалізацією державних облігацій на зовнішніх ринках. У цьому випадку виручка від реалізації державних облігацій на євроринках надійде у валютній формі, яка не дає можливості прямо використати її для фінансування бюджетних витрат. Уряд повинен продати валютну виручку центральному банку за національні гроші, які й використає для фінансування своїх потреб. У результаті цієї операції центральний банк збільшить на відповідну суму свої золотовалютні резерви. Збільшаться також банківські резерви в національних грошах та пропозиція грошей на ринку. Це може істотно збільшити пропозицію грошей та сукупний попит. Щоб запобігти цьому, центральний банк може провести стерилізаційні заходи з метою зменшення маси грошей в обороті.

4. Дозволити центральному банку прокредитувати уряд у розмірі бюджетного дефіциту, купивши на відповідну суму урядові зобов'язання на первинному ринку1. Цей спосіб монетизації бюджетного дефіциту видається на перший погляд дуже простим і ефективним — уряду не потрібно мати справу з тисячами кредиторів на вторинному ринку, і потрібну суму коштів він може одержати негайно. Насправді це досить загрозливий спосіб монетизації дефіциту.

По-перше, урядова політика дефіцитного фінансування перестає проходити контроль на надійність з боку суб'єктів вторинного ринку. Адже одного кредитора — центральний банк, який до того ж є державним, — значно легше "умовити" надати кредит уряду, ніж тисячі кредиторів — покупців облігацій на вторинному ринку. Тому ця політика може відірватися від умов реальної економіки, перетворитися у звичайну "фінансову піраміду".

по-друге, безпосередньо кредитуючи уряд, центральний банк істотно ускладнює управління пропозицією грошей, оскільки на відповідні суми уповільниться зростання резервів комерційних банків і подальша мультиплікація депозитів, збільшується ймовірність виходу цих грошей у позабанківський оборот.

По-третє, на суму кредиту уряду збільшиться маса грошей і сукупний попит. Щоб не допустити негативного впливу цього збільшення на кон'юнктуру ринку і сталість грошей, центральний банк повинен буде адекватно зменшити підкріплення резервів комерційних банків (через скорочення їх рефінансування і купівлю у них цінних паперів), що погіршить їх ліквідність, скоротить їх кредитування реальної економіки.

З огляду на всі ці обставини у світовій практиці відмовилися від зазначеного способу монетизації бюджетного дефіциту. Законом України "Про Національний банк України" (стаття 54) НБУ заборонено надавати прямі кредити на фінансування витрат державного бюджету.

Проте ці положення справедливі лише за умов, коли бюджетний дефіцит не хронічний і не надто великий відносно ВВП. Інакше уряд змушений буде щоразу розміщувати на ринку все більше позик і збільшувати проценти по них, щоб стимулювати попит. Це призведе, з одного боку, до випереджаючого зростання бюджетних витрат на обслуговування державного боргу та збільшення бюджетного дефіциту, що ще більше ускладнюватиме проблему монетизації дефіциту, з іншого — до погіршення ліквідності економічних суб'єктів, насамперед банків, оскільки в їхніх портфелях активів надмірно збільшаться запаси державних цінних паперів. Щоб не допустити банківської кризи, центральний банк змушений буде посилити скуповування державних цінних паперів на вторинному ринку, що спричинить зростання пропозиції грошей та сукупного попиту на товарних ринках. Посилиться загроза підриву сталості грошей.

 

Монетизація бюджетного дефіциту через вторинний ринок цінних паперів може тільки відстрочити цю загрозу, але не усуває її зовсім.

Проблема монетизації валового внутрішнього продукту полягає в доведенні маси грошей в обороті до рівня, достатнього для успішної реалізації всього обсягу вироблених товарів та послуг, погашення боргових зобов'язань. Із суто теоретичного погляду вирішення цієї проблеми забезпечується урівноваженням попиту і пропозиції грошей на грошовому ринку, незалежно від фактичного обсягу грошової маси. Якою б мірою остання не змінилася (угору чи вниз), якщо пропозиція грошей відповідає попиту, наявна грошова маса є об'єктивно визначеною, тобто не надмірно великою чи малою.

Проте, з практичної точки зору, вирішення цієї проблеми є значно складнішим, бо неможливо заздалегідь визначити ту нормативну величину (попит на гроші), на яку слід орієнтувати регулювання пропозиції грошей. Тому про достатність монетизації ВВП, а значить і всієї економіки, можна судити не по відхиленню фактичного її рівня від нормативного, а з динаміки деяких індикаторів ринку, насамперед середнього рівня цін, середньої процентної ставки, стану платіжної дисципліни, рівня ліквідності банків тощо. Якщо всі такі індикатори протягом тривалого часу залишаються незмінними, то монетизацію ВВП можна вважати достатньою. Коли їх тренд виявляє тенденцію до підвищення, то монетизація є надмірною, а якщо тенденцію до зниження, то — недостатньою

 


Сутність та види інфляції

Інфляція – тривале і швидке знецінення грошей внаслідок надмірного зростання їх маси в обороті.

Чи є зростання цін єдиною ознакою інфляції? Інфляція можлива і без зростання цін, якщо знецінення грошей набуває форми хронічного товарного дефіциту за фіксованих державою цін. У цьому разі грошова одиниця формально може не знецінюватися, зате знецінюються в цілому грошові доходи економічних суб'єктів через так звані "примусові" заощадження, оскільки вони не мають можливості витратити їх на купівлю дефіцитних товарів. Коли такі заощадження набувають великих розмірів, виникає так званий "інфляційний навіс", під тиском якого держава планово підвищує ціни.

Чи за всяких темпів зростання цін виникає інфляція? Якщо зростання цін є короткочасним, наприклад сезонним, і змінюється наступним їх зниженням, то інфляційних наслідків воно немає.

Чи за всяких причин зростання цін можлива інфляція? Монетаристи: М.Фрідман: «Інфляція завжди і всюди є грошовим феноменом», а її сутність він ототожнює з високими темпами зростання пропозиції грошей, яке провокує зростання попиту і цін. В зростанні цін убачається прояв інфляції. Фрідман вважає, що, зменшуючи пропозицію грошей, можна придушити інфляцію і навіть викликати рефляцію.

Інші економісти : Зростання пропозиції грошей не завжди призводить до інфляції. Джерела інфляції переміщуються углиб економіки, а розбухання пропозиції грошей з причини перетворюють у наслідок інфляції.

(інфляція витрат: зростання витрат виробництва → зростання цін → збільшення маси грошей в обороті → інфляція)

Інфляція - явище досить складне за формою її прояву та за сукупністю чинників, що її спричинюють. Зовні вона виявляється в зростанні цін на товари і тарифів на послуги, у падінні валютного курсу національних грошей, у поглибленні товарного дефіциту. Усі ці явища є проявом знецінення грошей, незалежно від причинно-наслідкових зв'язків між грошима і товарами на ринку.

Класифікація видів інфляції:За формами прояву:

- цінова інфляція (проявляється у формі зростання цін);

- інфляція заощаджень (знецінення грошей проявляється у зростанні вимушених заощаджень при зафіксованих державою цінах і доходах);

- девальвація (знецінення грошей проявляється у падінні їх курсу до іноземних валют).

За темпами знецінення грошей: - повзуча (характеризується прискореним зростанням маси грошей в обороті без помітного підвищення чи з незначним зростанням цін - до 5% на рік);

- помірна, відкрита (проявляється у прискоренні знецінення грошей у формі зростання цін, що коливається в межах 5-20% на рік. Така інфляція стає відчутною для економічних суб'єктів, і вони починають вживати адаптаційні заходи. Найбільше це вдається підприємствам монополізованих секторів економіки, особливо "природним монополістам". Зайняті тут підприємці починають прискорено підвищувати ціни на свої товари у відповідь на зростання попиту, їх покупці починають нести додаткові витрати, а тому підвищують ціни на свої товари. Поступово інфляція поширюється на всі сектори економіки, порушуючи рівновагу всього ринку);

- галопуюча (зростання цін 20-50%, а інколи 100% на рік. Для цього виду інфляції характерне стрибкоподібне, вкрай нерівномірне зростання цін, яке важко передбачити і яке не піддається регулюванню. Від такої інфляції важко захиститися, і вплив її на економіку різко негативний);

- гіперінфляція (характеризується надзвичайно високими темпами зростання цін - більш як 100% на рік. На цій стадії гроші починають втрачати свої функції, купюри низьких номіналів та розмінна монета зникають з обігу, падає роль грошей в економіці, поширюється бартер. Порушується кредитний механізм, посилюються стихійні процеси в економіці тощо.)

За чинниками інфляції: - інфляція витрат (спричинюється тиском на ціни з боку зростання виробничих витрат. Це передусім зростання заробітної плати, витрат на енергетичні й сировинні ресурси, а також падіння продуктивності праці, посилення монополізації виробництва і ринку, зростання в структурі виробництва галузей з уповільненими темпами підвищення продуктивності праці (наприклад, послуг), з високою часткою витрат на заробітну плату та низькою питомою вагою виробництва предметів споживання тощо.)

- інфляція попиту (спонукається тиском на ціни з боку грошей унаслідок зростання їх пропозиції банківською системою і зумовленого цим збільшення платоспроможного попиту на товарних ринках. Визначальним чинником цієї інфляції є зростання пропозиції грошей, тому її ще називають монетарною інфляцією. Саме зростання пропозиції грошей може бути викликане використанням сеньйоражу для покриття бюджетного дефіциту чи переходом до ліберальної монетарної політики або обома чинниками одночасно.)


Последнее изменение этой страницы: 2016-08-11

lectmania.ru. Все права принадлежат авторам данных материалов. В случае нарушения авторского права напишите нам сюда...