Наростання консервативних тенденцій у внутрішньополітичному житті.

3.1. «Маккартизм». На хвилях «холодної війни», конфронтації з СРСР, загострення внутрішньополітичних проблем в американському суспільстві почали поширюватися антикомуністичні настрої, шпіономанія і заклики до боротьби проти так званих «підривних елементів».

На початку 50-х рр.. США охопив розгул маккартизму – реакційної політичної течії, що дістала свою назву від прізвища сенатора Джозефа Маккарті, який очолював сенатську підкомісію з питань розслідування антиамериканської діяльності. Маккартисти розпалювали антикомуністичну істерію, переслідували всіх, хто виявляв вільнодумство.

У 1950 р. Конгрес прийняв закон «Про внутрішню безпеку». Відповідно до нього засновувалося Управління з контролю за підривною діяльністю. Пильному контролю, переслідуванням і шантажу піддавалися не тільки ліві організації, але і державні службовці, солдати й офіцери, діячі науки і культури. Багато громадян Сполучених Штатів залишили країну. У їх числі був видатний кіноактор і кінорежисер Ч.Чаплін. Таким чином, влада США, борючись із досить незначним проявом комунізму в країні, почала застосовувати в цій боротьбі методи свого ідеологічного супротивника. Понад 2,5 млн. державних службовців пройшли перевірку на «лояльність».

Діяльність сенатора Дж. Маккарті та його помічників дістала назву «полювання на відьм». Маккарті у своїх підозрах дійшов до того, що звинуватив комуністів у проникненні до сенату. Ця антикомуністична істерія викликала невдоволення широкої громадськості. Парламент у 1954 р. засудив його поведінку.

Внутрішня та зовнішня політика адміністрації Джона Кеннеді та

Ліндона Джонсона.

На президентських виборах 1960 року переміг 43-літній сенатор- демократ Джон Кеннеді, який став 35-м президентом в історії США.

Джон Фіцджеральд Кеннеді (1917-1963) – президент США в 1961-1963 рр. Народився в одній з найбагатших і найвпливовіших родин у країні, яку охрестили «кланом Кеннеді». У сім’ї окрім Джона, було ще 8 дітей, і всі сини присвятили себе політиці. У роки війни Дж. Кеннеді був командиром торпедного катера, учасником бойових дій. Нагороджений медалями ВМС і корпуса морської піхоти. У 30 років став конгресменом, а через кілька років сенатором від штату Массачусетс. У 1960 р. обраний президентом США. Трагічно загинув 22 листопада 1963 р. у результаті замаху.

Основою діяльності Кеннеді на посаді президента стала концепція «новихрубежів». Її цілі у сфері внутрішньої політики полягали в тому, щоб створити «сильну Америку» з економікою, що буде стабільно розвиватися.

Основу економічного росту Кеннеді вбачав у збільшенні капіталовкладень в економіку, оптимальному використанні досягнень НТР, підвищенні кваліфікації та рівня освіти працівників у всіх галузях.

Програма уряду передбачала підвищення мінімуму погодинної оплати праці, тимчасове збільшення термінів виплати допомоги по безробіттю, допомогу збіднілим фермерам, розширення житлового будівництва.

У здійсненні своєї програми адміністрація демократів досягла значних успіхів. Під час президентства Кеннеді ВНП збільшився на 25%.

Валовий національний продукт – статистичний показник, являє собою

сукупну вартість кінцевих товарів і послуг, виражену в ринкових цінах.

У сфері зовнішньої політики президент Кеннеді намагався збільшити вплив США на перебіг подій у світі й не допустити експансії комунізму. Водночас уряд Кеннеді почав реалістичніше оцінювати свої можливості у світі, якісніше усвідомлювати соціально-економічні фактори. Сам Кеннеді неодноразово підкреслював необхідність провадити більш гнучку й реалістичну зовнішню політику.

Кеннеді також виявляв готовність йти на компроміси у відносинах з СРСР. У той же час президент США дотримувався досить твердої політики під час Карибської кризи.

Карибська криза. В 1959 р. на Кубі відбулася антидиктаторська революція, був силою зброї повалений проамериканський режим Ф.Батісти, до влади прийшов новий уряд лівих сил на чолі з Ф. Кастро. Американо-кубинські відносини стало швидко погіршуватися. США підтримали висадку збройних груп антикастрівської опозиції в квітні 1961 р. Десант був скинутий у море, але США не полишили планів повалення режиму Фіделя Кастро. За цих умов кубинське керівництво звертається за допомогою до СРСР. За таємною кубино-радянською угодою, щоб забезпечити «острів Свободи» від подальшої американської інтервенції було вирішено, розмістити на Кубі радянські ракети середньої дальності з ядерними боєголовками. Оскільки Куба розташована за 90 миль від узбережжя США, більша частина американської території в 1962 р. опинилася в сфері досяжності радянської ядерної зброї. У відповідь на розміщення радянських ракет президент Кеннеді оголосив встановлення морської блокади Куби, причому американський флот отримав наказ оглядати всі судна, щоб виключити підвезення нових ракет. Небезпека зіткнення СРСР та США стала реальністю 24-28 жовтня 1962 р.коли 5 радянських кораблів підійшли до зони блокади. Внаслідок жорстких переговорів між М.С.Хрущовим та Дж. Кеннеді загроза військового конфлікту – прологу третьої світової війни – була знята. СРСР вивіз свої ракети з території Куби в обмін на обіцянку США не вдаватись до інтервенції проти уряду Ф.Кастро.

Багатообіцяюча кар’єра Дж. Кеннеді обірвалася трагічно. Деякі з його реформ, особливо націоналізація нафтових родовищ, торкнулися інтересів представників великого бізнесу. 22 листопада 1963 р. під час поїздки в м. Даллас (штат Техас) на президента США був зроблений замах. Він був смертельно поранений у своїй відкритій машині.

Згідно з конституцією США посаду президента обійняв віце президент Ліндон Джонсон. У роки його президентства (1963-1969 рр.) була завершена значна частина соціально-економічних програм, намічених Кеннеді. У 1964 р. Л. Джонсон проголосив початок «війни з бідністю», що стало основним напрямком діяльності його адміністрації.

На початку здійснення цієї кампанії популярність президента Л.Джонсона стрімко зросла. Але війна у В’єтнамі, що почалася в 1965 р., різко збільшила воєнні витрати, призвела до зростання дефіциту федерального бюджету і значно знизила авторитет Л. Джонсона.

Війна у В’єтнамі. В’єтнам був розколотий на дві частини. На півночі країни, у Демократичній Республіці В’єтнам (ДРВ), владу зосередили у своїх руках комуністи, які спиралися на підтримку СРСР. Південь країни знаходився під контролем проамериканського уряду. З 1965 р. американські війська брали участь безпосередньо у військових акціях, ВПС США розпочали бомбардування Північного В’єтнаму.

У 1965-1967 рр. у Південному В’єтнамі США зосередили майже 500-тисячний військовий контингент, однак ескалація воєнних дій не приносила успіхів – південнов’єтнамські партизани і війська ДРВ продовжували завдавати американцям відчутних втрат і підсилювали опір. По всьому В’єтнаму розгорнулася партизанська боротьба, велику допомогу в організації якої надавали Китай та СРСР.

Після переговорів у Парижі між делегаціями США і ДРВ з осені 1968 р. бомбардування території ДРВ були припинені. Улітку 1969 р. адміністрація США взяла курс на «в’єтнамізацію» війни, тобто її повинні були продовжувати протиборчі між собою в’єтнамські сили. Остаточно війна в Індокитаї завершилась у 1975 р. об’єднанням В’єтнаму під контролем «в’єтконгівців» - комуністів.

Рух за громадянські права. Однією з найгостріших внутрішньополітичних проблем США, що сягає корінням у далеке минуле, є расова проблема. Незважаючи на проголошену конституцією рівноправність американських громадян, США в 50-60-ті рр.. залишалися країною расової нерівності і дискримінації.

Незважаючи на ухвалення Конгресом у 1957 і 1960 рр. законів антирасистського характеру, у країні продовжувала здійснюватися політика сегрегації афроамериканського населення в школах, у транспорті, у лікарнях і громадських місцях.

Сегрегація – (від пізньолатин. Segregation – відокремлення) – політика примусового відокремлення якої-небудь групи населення за расовою чи етнічною ознакою; одна з форм расової дискримінації.

У 1964-1965 рр. значно активізувалися виступи афроамериканців проти расизму. Великі зіткнення мали місце в Нью-Йорку, «чорному гетто» Лос-Анджелеса. «Чорні бунти» охопили більшість американських міст. Літо 1967 р. за масштабом і силою негритянських повстань перевершило всі попередні: 120 міст було охоплено повстаннями. Країна заговорила про «малу громадянську війну».

Визнаним лідером антирасистського руху став священник християнської церкви Мартін Лютер Кінг. У 1960-ті рр.. він організував ряд кампаній протесту проти політики сегрегації в США. Кінг активно виступав проти війни у В’єтнамі, оголосив необхідність боротьби з бідністю. У 1964 р. йому була присуджена Нобелівська премія миру, а в 1968 р. лідер афроамериканського руху загинув руки найманого вбивці.

Вбивство Кінга поставило країну на межу громадянської війни. На придушення расових безладів влада кинула 100 тис. поліцейських, національних гвардійців і солдатів.