Державне антициклічне регулювання

Всі існуючі методи регулювання державою циклічних коливань зводяться до протидії. Всі заходи повинні бути спрямовані проти ходу коливань у кожний даний момент.

У період кризи й депресії – низька ринкова кон'юнктура й держава намагається активізувати господарську діяльність, а в період пожвавлення, підйому, воно намагається стримати ділову активність, щоб економіка не «перегрівалася».

Наприклад, безробіття, ділова активність регулюються збільшенням державних витрат і зниженням податків у період спаду й підвищенням податків зі зниженням цих витрат у період буму. Держава може здійснювати закупівлі перевиробничої продукції.

В економіці панують два підходи: неокейсіанський і неоконсервативний. Перший опирається на регулювання державою сукупного попиту, а другий - сукупного підприємства.

Політика «дорогих грошей» -здійснення твердої кредитно-грошової політики. У період високої економічної активності («перегріву» економіки) держава підвищує норму відсотка, що викликає подорожчання кредиту. Під час депресії й кризи, держава підвищує резервну норму (нормативи обов'язкових відрахувань комерційних банків у резерви), знижує ставку відсотка й здешевлює кредит.

З метою розширення сукупного попиту у фазах кризи й депресії держава проводить політикові «дешевих грошей», знижує ставки податків на прибуток, заробітну плату, збільшує обсяг капіталовкладень у держсектори, у галузі економічної й соціальної інфраструктури.

У фазі підйому держава збільшує податки, відсоток ставки, скасовує податкові пільги, знижує обсяг прямих капіталовкладень. Антициклічне регулювання здійснюється економічними, правовими й адміністративними методами.

Змістовний модуль 15.

Зайнятість, відтворення робочої сили і їх регулювання державою

План

15.1 Народонаселення й демографічна політика в державі.

15.2 Зайнятість і безробіття.

15.3 Соціальний захист населення.

15.1 Народонаселення й демографічна політика в державі

Народонаселення – це сукупність індивідів, які відповідно до біосоціальної сутності людини здійснюють власну життєдіяльність, у рамках певного суспільства, вступають між собою в суспільні відносини (економічні, політичні, правові, сімейні, національні, культурні й т.п.). Залежно від вікової структури люди є виробниками й споживачами матеріальних і духовних благ, а також виконують відтворювальну функцію. Працездатний вік визначає держава. Тому в різних країнах він не однаковий. Наприклад, у Великобританії й Німеччині зробленими вважаються особи, що досягли 18 років, у Франції - 19, у Бельгії - 21, у Нідерландах - 23, в Україні - 18.

Працездатний вік починається, як правило, у більше ранньому віці, але при цьому встановлюється менша тривалість робочого дня й менший рівень оплати робочий сили. Так у Франції й Іспанії для робітників молодше 18 років установлюється менший мінімум заробітної плати (на 10 30% менше).

Протягом усього розвитку людської цивілізації спостерігалася певна особливість росту чисельності населення Землі, відносини народжуваності й смертності. Відповідно до даного американського вченого Т. Несса, наприкінці першого тисячоріччя н.е. - 250 млн. чоловік. В останні 700 років темпи його росту дуже низькі через високу смертність (30-40%).За останні 300 років смертність знизилася, а приріст виріс. З 1000 - 1800 р. середньовічний темп росту населення Земної кулі становив менше 0,2%, а в 1800 - 1900р.г. - 0,6%. В 1950р. - 1,4%, на початку 60-х - 2%, потім трохи знизився. Абсолютний річний приріст населення Землі приблизно 90 млн. чоловік.

Характерною рисою демографічних процесів, які відбуваються у світі, є те, що між зростанням виробництва, ростом життєвого рівня й ростом населення існує взаємозв'язок. Англійський учений Т. Мальтус затверджував, що приріст населення відбувається кожні 25 років у геометричній прогресії (населення подвоюється), у той час як засобу до існування збільшуються лише в арифметичній прогресії. В 1798р. він опублікував книгу «Досвід про закон народонаселення», у якій захищав моральні обмеження у відстрочці ранніх шлюбів доти, поки родина не зможе себе містити. Ідеї Мальтуса одержали широке поширення й привели до того, що вбогість стала розглядатися як прояв ледачості, а безробіття - як стан, яке треба зробити більше тяжким. Однак історія спростувала теорію Мальтуса. Він не міг передбачити того, що пише Самуельсон, що після 1870р. у більшості країн заходу чисельність сім упала набагато нижче біологічної здатності до розмноження, у той час як науково-технічні відкриття сприяли росту продуктивності праці в кілька разів.

Проте, зачатки істини зберігають своє значення для розуміння динаміки народонаселення Індії, Китаю й інших частин земної кулі. Мальтус заявляв, що кожна людина, що народилася в родині трудящих, коли мир уже зайнятий, є зайва людина й не має права на існування. Виходячи зі своєї теорії, Мальтус повідомляв епідемії, хворобі, високу дитячу смертність балансом для людства, тому що вони ведуть до збереження населення.

Сучасні економісти вважали, що навчання Мальтуса не тільки фактично невірно, але й теоретично хибно, тому що ігнорує процес техніки, ріст продуктивності сил суспільства, у результаті яких кількість засобів існування збільшується швидше, ніж ріст населення. Але якщо це було б так, то до 2000р. відношення кількості населення до кількості засобів існування було б 256:9. Насправді зростання виробництва на душу населення визначає його ріст. У слаборозвинених країнах приріст населення становить 1,7% у рік, а в розвинених 1%.

Для світового населення в останні 3 сторіччя характерні інтенсивна міграція й урбанізація. Так в 1700р. міське населення земної кулі становило лише 10% усього населення землі, а в 1900р. - 35%, в Україні - 70%. Але така надмірна урбанізація породжує бездуховність і збільшує ймовірність катастрофи планетарного масштабу. Розвинені країни почали проводити активну демографічну політику. Так, в 50-х роках, Індія і Японія почали проводити політикові зниження народжуваності.

В 1974р. всесвітня конференція із проблем народонаселення вперше визнала необхідність планувати родину - як складову частину офіційної політики. Щорічно від голоду вмирає 140 мільйонів чоловік.

У цей час на Україні демографічна ситуація характеризується терміном «депопуляція» (народжуваність в 2 рази нижче, ніж смертність) - вироджуваність нації. Тривалість життя на 6-7 років коротше, ніж у розвинених капіталістичних країнах (чоловіка ледь доживають у середньому до 60-літнього віку, а жінки - до 67-літнього віку). Близько 80% дітей мають фізичні або психічні недоліки. Щоб не деградувати остаточно, необхідно проводити економічно обґрунтовану демографічну політику, спрямовану на підвищення народжуваності, підвищення охорони здоров'я й т.п.

Зайнятість і безробіття

Зайнятість – це певна сукупність соціально-економічних відносин між людьми із приводу забезпечення працездатного населення робітниками місцями, формування розподілу й перерозподілу трудових ресурсів з метою їхньої участі в суспільно-корисній праці й забезпечення відтворення робочої сили, що розподіляється.

В відповідності із законом «Про зайнятість», прийнятому Верховною Радою України в 1991р. до зайнятого ставляться особи, які працюють за наймом; самостійно (індивідуальна трудова діяльність, підприємництво, творчі працівники, члени кооперативів, фермери); вибрані, призначену або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, цивільних об'єднаннях, які проходять дійсну службу.

Розрізняють три основних види зайнятості:

Повна зайнятість – це коли суспільство дає всьому працездатному населенню можливість займатися суспільно-корисною працею, на основі якого здійснюється індивідуальне (у рамках родини) і колективне (за участю фірм, компаній, держави) відтворення робочої сили й задоволення всієї сукупності потреб.

Раціональна зайнятість – це зайнятість, що може бути в суспільстві з урахуванням доцільності перерозподілу й використання трудових ресурсів, їх вікової й освітньої структури.

Ефективна зайнятість – здійснюється відповідно до вимог інтенсивного типу відтворення критеріїв економічної доцільності й соціальної результативності, зорієнтована на скорочення ручної непрестижної важкої праці.

Розрізняють основну й спеціальну форми зайнятості. Основна регулюється трудовим законодавством. Спеціальна (нетрадиційна) - здійснюється у відповідності зі спеціальними правовими нормами: сполучення, робота будинку, індивідуальна й кооперативна.

У законі України «Про зайнятість» безробітними вважаються громадяни працездатного віку, які по не залежним від них причинам не мають заробітку й трудового доходу, зареєстровані в державній службі зайнятості як особи, які шукають роботу. Вони здатні до праці, готові працювати, але не одержують від служби зайнятості бажаної роботи, що відповідала б їхній професійній підготовці, стажу, досвіду й т.д.

Відповідно до технологічної теорії безробіття причинами її є процес техніки, технічні зміни у виробництві. Боротьба з безробіттям - уповільнення технологічного процесу.

Кейнсіанська теорія безробіття - причина криється в недостатньому попиті на товари, обумовлений схильністю людей до заощадження й недостатніми стимулами до інвестицій. Ліквідувати безробіття можна стимулюванням державою попиту й інвестицій. Ріст інвестицій, як наслідок, знижує відсоток за кредит.

Неокласична школа вважає безробіття природним явищем.

Виділяють наступні види безробіття:

- технологічна – виникає в результаті витиснення працівників через впровадження нової, переважно автоматизованої техніки;

- фрикційна – пов'язана із плинністю робочої сили внаслідок її професійних, вікових і регіональних переміщень;

- структурна – обумовлена структурними змінами, які викликають невідповідність структури робочих місць і професійна невідповідність.

- циклічна – викликана економічними циклами й, насамперед кризами;

- конверсійна – викликана закінченням воєнних дій, значним скороченням виробництва військової продукції;

- регіональна – пов'язана з недостатнім розвитком промисловості в окремих регіонах, наявністю в них надлишку робочої сили.

Природний рівень безробіття включає фрикційне й структурне безробіття.

Рівень безробіття виміряється шляхом відношення кількості безробітних до загального числа робочої сили:

,

де – рівень безробіття;

Е – зайняті;

U – безробітні.

Рівень безробіття вважається важливим, але не безпомилковим показником. Розрахунок рівня безробіття ускладнюється ті, що критерії віднесення окремих осіб до категорії зайнятих або безробітних є деякому випадку умовними. Завищенню рівня безробіття сприяє зайнятість населення в тіньовій економіці. У теж час, рівень безробіття може бути занижений, оскільки цей показник не враховує частково зайнятих (тих, хто працює неповний робочий день, тиждень, перебуває в безкоштовних відпустках і т.д.), а також працівників, які втратили надію знайти роботу й тому не шукають її.

Соціальний захист населення

У зв'язку з переходом до соціально орієнтованої ринкової економіки значно зросте кількість безробітних. Це вимагає проведення активної соціальної політики на рівні держави, підприємства.

Соціальна політика держави – комплекс соціально-економічних заходів держави й організації, спрямованих на ослаблення нерівномірності в розподілі доходів і майна, на захист населення від безробіття, підвищення цін, знецінювання трудових заощаджень і т.п.

Головними напрямками проведення соціальної політики є:

- зменшення нерівностей у розподілі багатства;

- захист рівня життя за допомогою різних форм компенсацій від підвищення цін і проведення індексації;

- надання допомоги бідним родинам;

- надання допомоги у випадку безробіття;

- здійснення політики соціального страхування, установлення рівня мінімальної заробітної плати для працюючих;

- розвиток утворення, охорони здоров'я, охорони навколишнього середовища переважно за рахунок держави;

- здійснення активної політики, спрямованої на придбання громадянами кваліфікації, гарантування процесу трудової діяльності відповідно до діючого законодавства й т.д.

У відповідності зі статтею 25 Декларації прав людини сучасна правова держава повинне гарантувати право на такий рівень життя, що враховує забезпеченість людей їжею, житлом, медичним обстеженням, власне сімейне благополуччя й право на соціальне забезпечення у випадку безробіття, хвороби, інвалідності, старості й інших випадків втрати засобів до існування по незалежним від людини причинам.

Щоб забезпечити такий захист, державу повинне в законодавчому порядку встановити основні соціальні гарантії, механізм їхньої реалізації й функції надання соціальної підтримки.

Соціальний захист населення забезпечують також підприємства й наймані робітники через профспілкові організації.

В Україні законодавчу основу програми захисту населення закладено в законі «Про зайнятість» і державній програмі зайнятості. Ця програма передбачає заходи, спрямовані на збереження високого рівня зайнятості, удосконалення її структури й підтримку ринку, зміна структури робочих місць за рахунок вивільнення частини робітників з безперспективних галузей і збільшення зайнятості в сфері нематеріального виробництва, підвищення загальноосвітнього, кваліфікаційного рівня робочої сили. Ставиться завдання створення додаткових робочих місць; формування держзамовлень на проведення суспільних робіт з метою поліпшення навколишнього середовища, розвитку мережі шляхів і створення соціальної інфраструктури населених пунктів; забезпечення професійної підготовки й перекваліфікації робочої сили; забезпечення зайнятості тих громадян, які мають потребу в соціальному захисті (молодь, інваліди й ін.); формування інфраструктури ринку робочої сили. Але ця програм діє неефективно.