Основні показники монопольної влади

Ø Відсутність досконалих товарів-замінників.

Ø Існування різноманітних вхідних бар’єрів, що фактично стає джерелом монопольної влади.

Монопольна (ринкова) влада полягає у здатності фірми впливати на ринкову ціну. Тому фірма-монополіст є ціноутворювачем, тобто встановлює ціну на ринку. Метою монополізму є максимізація прибутку, шляхом контролю над ціною та обмеженням виробництва на ринку. Фірма прагне зберегти своє панівне становище на ринку, щоб мак­симально використати монопольну владу. Монополії утворюються шляхом злиття декількох компаній та мають різні організаційні форми об'єднань: картелі, трести, синдикати, концерни, конгломерати.

Картель — угода (гласна або негласна) між незалеж­ними підприємствами щодо проведення єдиної цінової по­літики, розподілу ринків збуту, узгодження умов обміну па­тентами, ліцензіями тощо. Виробнича діяльність картель­ною угодою не регламентується.

Синдикат — форма об'єднання підприємств, які вироб­ляють однорідну продукцію, що передбачає збереження ви­робничої самостійності при втраті права на самостійний збут продукції. Створена спільна структура займається реа­лізацією товарів, а доходи розподіляються за часткою кож­ного підприємства у реалізованій продукції.

Трест — форма об'єднання, яка передбачає втрату юри­дичної та економічної самостійності як у виробництві, так і в реалізації. Трест несе повну відповідальність усім своїм майном за результати господарської діяльності всіх підпри­ємств, що входять до його складу. Частка кожного підприєм­ства визначається пакетом акцій, пропорційно цій частці розподіляються і доходи.

Концерн — об'єднання багатьох промислових, фінансо­вих, торговельних підприємств, які формально зберігають свою самостійність, але фактично підпорядковані фінансо­вому контролю та керівництву головної фірми, котра несе відповідальність за господарську діяльність об'єднаних підприємств у межах пакетів акцій кожного з них.

Конгломерат — багатогалузеве об'єднання, яке вини­кає на основі інтенсивної експансії головної фірми у чи­сельні, мало пов'язані між собою галузі економіки шляхом скуповування пакетів акцій інших підприємств.

Риси конгломерату:

Ø відсутність галузевого ядра;

Ø зміна власника підприємства за незмінних виробни­чих програм;

Ø незмінність товарів і послуг, що пропонуються на ринку;

Ø провідна роль банків та інших фінансово-кредитних установ, які здійснюють стратегію поглинання та підпорядкування через інтенсивну спекулятивну діяльність.

Для оцінки монопольної влади використовуються кілька показників. Найвідоміші – індекс Лернера й індекс Херфіндаля-Хіршмана.

Недоліки ринкової економіки коректуються державою, однією з найважливіших функцій якої є захист конкуренції шляхом підтримки конкурентного середовища, обмеження монополізму за допомогою антимонопольного законодавства.

Класифікація ринкових структур

Залежно від умов протікання конкуренції виникають стабільні утворення, що відрізняються один від одного числом і розмірами учасників, характером продукції, що випускається, умовами виходу на ринок. Ці утворення називаються ринковими структурами. Найбільш типовими і поширеними з них є наступні:

Досконала конкуренція – це ринок, на якому численні виробники, що вільно з'являються на ньому і покидають його, пропонують численним покупцям який-небудь продукт. Кожен виробник будучи дуже малою часткою в загальному випуску не впливає на ціну, яка встановлюється під впливом попиту і пропозиції.

Якщо ж ці умови порушуються, то конкуренція стає обмеженою (або недосконалою). До недосконалої конкуренції відносяться такі структури: монополія, олігополія і монополістична конкуренція (таб. 1.1).

Таблиця 1.1 – Характеристика основних моделей ринків

Монополістична конкуренція – поширений тип ринку, найбільш близький до досконалої конкуренції, припускає велику кількість продавців, що пропонують численним покупцям різнорідну продукцію. Вхід на такий ринок відносно нескладний, кожна фірма займає своє власне місце, закріплює за собою свою групу покупців методами нецінової конкуренції (реклама, торгова марка, ім'я фірми і ін.), ціни встановлюють в діапазоні, запровадженому іншими фірмами. Відмінність полягає в тому, що за досконалої конкуренції продукція є ідентичною, а за монополістичної – диференційованою.

На ринку недосконалої конкуренції домінуючу роль грають монополії або олігополії. Маючи в своєму розпорядженні значний об'єм виробництва, вони можуть домовитися і призначити ціну вищу, ніж та, яка визначається середніми або граничними витратами. У зв'язку з цим попит на товари повинен зменшитися. Така штучно висока ціна розарятиме дрібних і навіть середніх виробників, які не можуть конкурувати з монополіями і олігополіями.

Недосконала конкуренція панує на тих ринках, де виробники можуть впливати на ринкову ціну, підвищуючи або знижуючи її.

Олігополія – це ринок, що характеризується невеликою кількістю великих фірм, що продають однорідну або різну продукцію численним покупцям. Такі фірми мають можливість погоджувати свою виробничу і торгову політику, контролювати ринок і перешкоджати проникненню на нього нових фірм. В олігополії ціноутворення залежить від дій конкуруючих фірм.

Існує ще декілька видів конкуренції в умовах ринку недосконалої конкуренції: монопсонія, олігопсонія, дуополія, білатеральна монополія.

Монопсонія – це тип ринкової структури, при якій існує монополія одного покупця товару.

Олігопсонія — це тип ринкової структури, при якій існує невелика вузькоспеціалізована група покупців певного то­вару.

Дуополія— це тип ринкової структури, при якій існує тільки два постачальники певного товару і між ними пов­ністю відсутні монополістичні угоди про ціни, ринки збуту та інше.

Білатеральна монополія — це тип ринкової структу­ри, при якій виникає протиборство єдиного постачальника і єдиного споживача. Такий ринок виникає на ринку елект­роенергії, водо- та газопостачання.

Таблиця 1.2 – Основні види ринків в умовах досконалої і недосконалої конкуренції

Монополія– це ринок, на якому один виробник протистоїть численним покупцям. Монополіст перешкоджає появі на ринку нових конкурентів і здійснює значний контроль за цінами.

Монополісти з метою збільшення свого прибутку досить широко використовують цінову дискримінацію.

Цінова дискримінація – принцип ціноутворення, коли той самий товар або послуга продається різним категоріям покупців за різними цінами.

Побудова ефективної національної економіки передбачає створення правових основ обмеження монополізму, недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності та здійснення державного контролю за додержанням норм антимонопольного законодавства.