Попит, споживчий вибір та пропозиція. Ринкова рівновага.

Еластичність попиту і пропозиції

Попит (D) – це не тільки готовність, але і платоспроможна можливість споживача заплатити за товар певну ціну.

Ціною попиту називають максимальну ціну, яку споживач готовий запропонувати за певну кількість товару (Рd).

Кількість товару, яку згодна купити домогосподарство, населення, група людей за даною ціною – це об'єм або величина попиту (Qd). На попит впливають цінові і безліч нецінових чинників. Залежність об'єму попиту від визначальних чинників є функцією попиту, яка виглядає таким чином:

де Х – кількість споживачів;

Y – переваги споживачів;

I – доходи населення;

PZ – ціни на сполученні блага і так далі.

Для того, щоб досліджувати дану функцію необхідно розглянути залежність величини попиту від одного чинника, за інших рівних умов, тобто коли решта чинників залишиться постійними. Одним з основних чинників є ціна, тому цінова функція попиту прийме наступний вигляд:

Крива попиту представлена у вигляді прямої лінії на рис.2 1(а).

Лінійна функція попиту має наступне рівняння:

,

де а і b – прості числа, Р – ціна.

Зміна ціни товару впливає тільки на зміну величини попиту. При цьому точка (Q1,P1) переміщається в (Q2,P2) при скороченні ціни, об'єм попиту збільшується (рис. 2.1-а). На зміну самого попиту впливають нецінові чинники, що приводить до зрушення лінії попиту: при збільшенні в положення D2 (управо вгору), при скороченні попиту – в D1 (вліво вниз) (рис.2.1- б) .

Нецінові чинники, що визначають динаміку попиту:

1) чисельність і склад населення;

2) величина доходів населення;

3) ціни на зв'язані блага (взаємозамінні і взаємодоповнювані);

4) привабливість товару, його реклама, гарантії і післяпродажне обслуговування, мода і переваги споживача та інші;

5) очікування споживачів майбутнього коливання цін.

Рис.2.1 – Графік попиту (а). Зміна попиту і його величини під впливом нецінових факторів (б)

Графічна інтерпретація даної залежності може бути різною. Але, як правило, для звичайних товарів нормальної якості, якщо ціна росте, споживач, відмовляючись від товару знижує об'єм попиту. Тому залежність величини попиту від ціни – зворотна. Таку залежність називають законом попиту. Діє даний закон внаслідок двох ефектів: ефекту доходу й ефекту заміщення.

Ефект доходууказує на те, що зниження ціни продукту збільшує купівельну спроможність грошового доходу споживача, а тому він в змозі купити більшу кількість даного продукту, ніж раніше.

Ефект заміщеннявиражається в тому, що при нижчій ціні у людини з'являється стимул придбати дешевий товар замість аналогічних товарів, які тепер відносно дорожчі. Споживачі схильні замінювати дорогі продукти дешевшими. Ефект доходу і заміщення поєднуються і приводять до того, що у споживача виникає здатність і бажання купувати більшу кількість продукту за нижчою ціною.

Англійський економіст Р. Гиффен (1837 - 1910) в середині XIX століття в Ірландії, досліджуючи попит на картоплю, виявив, що з підвищенням ціни картоплі, яка вважалася основним продуктом споживання, малоімущі відмовлялися від споживання інших благ, збільшуючи споживання картоплі. Гиффен виділив групу товарів, попит на який росте при підвищенні ціни, яка була названа товарами Гиффена. Ці товари є виключенням із загального закону попиту.

Крім того, існує ряд ситуацій, коли наприклад, споживачі приймають ціну товару як показник якості, вважаючи, що висока ціна говорить про високу якість товару, і навпаки. По суті, при збільшенні ціни зростає не величина попиту, а споживач збільшує сам попит, зрушуючи лінію попиту вгору. Такі ситуації служать помилковим прикладом спростування закону попиту. До них можна віднести:

Ефект приєднання до більшості– ситуація, коли окремі споживачі набувають те, що купують усі.

Ефект сноба– ситуація, коли при покупці споживчих товарів домінує прагнення виділиться з натовпу.

Ефект Веблена (1857 - 1929) – це престижне або демонстративне споживання, метою якого є, на думку покупця, створення іміджу, що свідчить про високий соціальний статус.

Споживчий вибір. В основі формування ринкового попиту лежать рішення окремих споживачів конкретних благ. Економічні рішення при виборі благ для придбання диктуються бажанням покупця досягнути найбільшої корисності, або віддачі, при можливостях, які вони мають.

Корисність - це спроможність блага задовольняти потреби споживача. Для поглибленого аналізу виділяють сукупну і граничну корисність.

Сукупна корисність (ТU)- це сума задоволення від споживання благ. Для точного аналізу поведінки споживача необхідно формально описати залежність рівня корисності від набору споживаних благ. Така залежність представляє собою функцію корисності. Функція корисності – це співвідношення між обсягами споживаних благ і рівнем корисності, який досягається при цьому споживачем:

TU = f (X, Y)

У мікроекономіці склалися два підходи до пояснення поведінки споживача: кардиналістський або кількісний та ординалістський або порядковий.

Кардиналістська версія поведінки споживача грунтується на тео­рії граничної корисності і виходить з припущення, що корисність може мати кількісний вимір. Одиниця, яка є масштабом виміру корисності – ютіль.

Гранична корисність - це додаткова корисність, яку одержує споживач від споживання додаткової одиниці блага. В міру нарощу­вання споживання гранична корисність кожної наступної одиниці блага зменшується доки не досягне нуля в точці повного насичення потреби. Ця залежність становить суть закону спадної граничної корисності (першого закону Госсена).

Закон спадної граничної корисності – в кожному проміжку часу, коли смаки споживачів незмінні, гранична корисність кожної наступної частини (одиниці) продукту знижується. В той же час з нарощуванням споживання будь-якого блага загальна сума корисності зростає (рис.2.2).

Рис. 2.2 – Графіки сукупної (а) та граничної корисності блага (б)

Таким чином, із збільшенням загальної корисності, гранична корисність скорочується, а коли загальна корисність максимальна, гранична корисність рівна нулю. Подальше збільшення споживання блага даватиме негативний результат і може викликати загальне скорочення корисності.

Максимізація сукупної корисності становить мету споживача, є основним мотивом його поведінки. Рівновага споживача – це досягнення максимальної сукупної корисності. Вона досягається за умови дотримання принципу рівної корисності:

MUх / Рх = MUу / Ру =….= MUn / Рn

Споживач при заданих цінах і бюджеті максимізує свою функцію корисності, якщо відношення граничної корисності блага до його ціни однакове по всіх благах і дорівнює граничній корисності грошей. Цей висновок називають другим законом Госсена. Коли споживач розподіляє свій бюджет у відповідності із другим законом Госсена, тоді його структура покупок стає оптимальною (оптимум споживача). Такий стан називають рівновагою споживача, так як будь-яка зміна у структурі покупок знижує рівень його задоволення.

Ординалістська версія поведінки споживача, яка грунтується на аналітичному апараті кривих байдужості, відкидає необхідність кі­лькісного вимірювання корисності і передбачає лише порядкове ранжирування споживачем множини споживчих наборів.

Ординалістську функцію корисності представляє крива байдужо­сті, яка відображає множину наборів благ однакового рівня корис­ності. Форма кривих байдужості визначається уподобаннями споживача і залежить від ступеня замінності благ у споживанні. Набір кривих байдужості для одного споживача утворює карту байдужості.. Карта байдужості– сукупність кривих байдужості, кожна з яких представляє інший рівень корисності (рис. 2.3).

а) б)

Рис. 2.3 – Крива байдужості (а) та карта байдужості (б)

Функція кривої байдужості має вигляд:

Властивості кривих байдужості:

1) крива байдужості, що знаходиться далі від початку координат, вище і правіше, представляє найбільш переважний варіант, розглядаючи товарні набори А і В (рис 2.3);

2) криві байдужості мають негативний нахил;

3) криві байдужості ніколи не перетинаються;

4) через будь-яку крапку на площині можна провести криву байдужості;

5) криві байдужості опуклі відносно початки координат.

Характеристикою кривих байдужості є гранична норма заміни (marginal rate of substitution – MRS). Гранична норма заміни визначає кількість одного блага, від якої повинен відмовитись споживач, щоб одержати додаткову одиницю іншого блага не змінюючи рівень задоволення, тобто переміщаючись уподовж кривою байдужості (рис.2.4):

MRS_ху = – ΔY / ΔХ = – MU_х / MU_y.

Із застосуванням аналітичного інструменту кривих байдужості поняття граничної корисності в теорії поведінки споживача заміню­ється категорією граничної норми заміни одного блага іншим, закон спадної граничної корисності – законом спадної граничної норми заміни благ.

Аналіз двох версій поведінки споживача показує, що, незважаю­чи на відмінність аналітичних підходів, вони дають один і той самий результат: гранична норма заміни благ є співвідношенням їх грани­чних корисностей. Споживач може легко змінювати комбінацію то­варів у ринковому кошику без втрат рівня корисності.

Y1 Y2

Рис. 2.4 – Гранична норма заміни благ

Карта байдужості показує бажані варіанти придбання двох благ. Проте для задоволення потреб і придбання благ, споживач повинен розраховувати на власні грошові можливості, які утворюють бюджетне обмеження. Бюджетне обмеження визначає множину наборів товарів, доступних споживачу.

Можна представити витрати споживача на придбання двох благ, як умова бюджетного обмеження у вигляді:

Рх ·Х + Рy ·Y = I,

де Px, Py – ціна блага Х і Y;

Х, Y – кількість благ.

I – дохід споживача, який йде на придбання двох благ.

Графічно бюджетне обмеження відображає пряма з від’ємним нахилом, яка називається бюджетною лінією або лінією бюджетного обмеження (рис.2.5).

Бюджетна лінія – показує межу між можливим і неможливим, описує всі комбінації товарів, видатки на які не перевищують доходу споживача.

Всі точки, розташовані на бюджетній лінії або під нею – досяжні для споживача, всі точки над бюджетною лінією – недосяжні. Точки на бюджетній лінії характеризують множину комбінацій товарів Х і Y, видатки на які не перевищують в сумі доходу споживача.

При збільшенні доходу лінія бюджетного обмеження переміщується управо вгору, і навпаки, при скороченні доходу - вліво вниз.

Рис. 2.5 – Бюджетне обмеження споживача

Споживчий вибір на основі ординалістської теорії передбачає пошук оптимального ринкового кошика, який повинен розміщува­тись на бюджетній лінії і належати до найвищої з можливих кривих байдужості. Він, відповідає точці дотику бюджетної лінії та кривої байдужості, в якій їх нахил є однаковим. Ця точка є точкою рівноваги споживача, вона задовольняє умові максимізації корисності (рис.2.6). Аналіз оптимізації споживчого вибору за двома моделями - на основі кардиналістської і ординалістської теорій - показує,що вони дають один і той самий результат:MUx / Px = MUy / Py

Рис. 2.6 – Рівновага споживача

Умова оптимізації споживчого вибору має й значно ширший ви­мір, вона відображає умову оптимізації в ринковій економіці в цілому: оптимальний стан досягається, коли гранична норма заміни {MRS) для всіх споживачів стає рівною співвідношенню цін товарів (Рх / Ру).

Пропозиція(S) – це готовність і можливість виробника виробити і поставити на ринок певну кількість товару по одній з можливих цін.

Ціною пропозиції називають мінімальну ціну, яку фірма готова запропонувати за певну кількість товару (Рs).

Кількість товару, яку згоден надати виробник, – це об'єм або величина пропозиції (Qs). На пропозицію впливають як цінові, так і нецінові чинники. Залежність об'єму пропозиції від визначальних чинників називається функцією пропозиції, яка виглядає таким чином:

де Рr – ціни на ресурси;

N – кількість виробників на ринку;

Т – величина податкових зборів;

М – потужності виробництва;

К – відвертість національного ринку і так далі

Як і для теорії попиту, так і для пропозиції одним з основних чинників, що впливають на об'єми реалізації, є ціна. Цінова функція пропозиції має наступний вигляд:

Як правило, виробник готовий поставити на ринок більше товару за більшою ціною, що пов'язане із збільшенням витрат виробництва. Тому закон пропозиції - це пряма залежність величини пропозиції від ціни. Графік пропозиції можна представити, наприклад, у вигляді прямої лінії з позитивним нахилом (рис.2.7а). Лінійна функція пропозиції має наступне рівняння:

,

де с і d – прості числа, Р – ціна.

Зміна ціни товару впливає тільки на зміну величини пропозиції. При цьому крапка (Q1,P1) переміщається в (Q2,P2) при скороченні ціни, об'єм пропозиції збільшується (рис 2.7а). На зміну самої пропозиції роблять вплив нецінові чинники, що приводить до зрушення лінії пропозиції: при збільшенні в положення S2 (управо вниз), при скороченні пропозиції – в S1 (вліво вгору) (рис.2.7б).

а) б)

Рис.2.7 – Графік пропозиції (а). Зміна пропозиції і його величини під впливом нецінових чинників (б)

Нецінові чинники, що визначають динаміку пропозиції:

1) чисельність виробників і фірм на ринку даного товару;

2) величина витрат виробництва і потужності підприємства;

3) політика оподаткування, дотації і субсидії виробникам;

4) відвертість національного ринку для іноземних виробників;

5) ціни на ресурси і їх взаємозамінюваність.

Ринкова рівновага – це результат взаємодії різноспрямованих моделей попиту і пропозиції. Графічно ринкова рівновага визначається накладенням графіків попиту і пропозиції один на одного (рис. 2.8а). Точка перетину кривих називається точкою ринкової рівноваги, а об'єм реалізації і ціна, які влаштовують і продавця, і покупця, відповідно – рівноважним об'ємом і рівноважною ціною. Ціна, яка складається на ринку в реальних умовах в даний момент часу, називається ринковою ціною. Ринкова ціна може змінюватися і не співпадати з рівноважною, тому рівноважний стан часто є нестабільним, оскільки умови, що визначають його, постійно змінюються, викликаючи коливання попиту і пропозиції.

а) б)

Рис.2.8 – Ринкова рівновага по Вальрасу (а) і по Маршалові (б). Утворення надлишку і дефіциту

Суть ринкової рівноваги полягає в тому, що будь-який споживач, якого влаштовує дана ціна товару, без яких-небудь проблем знаходить того виробника, який готовий поставити товар за цією ціною.

Якщо ціна Р1 піднялася вище рівноважною Ре, перевищення об'єму пропозиції над об'ємом попиту приведе до затоварювання ринку (QS1-QD1), виникає ринковий надлишок. Якщо на ринку відсутні зовнішні важелі, що утримують високу ціну, щоб позбавиться від надлишків товару, продавці почнуть знижувати ціну, а виробники – скорочувати виробництво. Це продовжиться до тих пір, поки не відновиться колишня рівновага.

Якщо ринкова ціна Р₂ опуститься нижче рівноважної Ре, виникне протилежна ситуація – об'єми попиту перевищить об'єми пропозиції, що викличе дефіцит товару. В умовах дефіциту (QD2-QS2), що склався, покупці запропонують вищу ціну, виробники розширять випуск і поповнять недолік товару. Таким чином, ринок також повернеться до рівноважного стану.

Такий підхід до опису рівноваги називають рівновагою по Вальрасу (1834-1910). Умова рівноваги в цьому випадку виражається рівністю:

Другим підходом є рівновага по Маршалові, суть якого полягає в тому, що рівновага складається під впливом відмінності в рівнях цін попиту і пропозиції, що приводить до коректування об'ємів виробництва (рис.2.8б). Функції попиту і пропозиції мають вигляд: Рd = f(Qd) і Ps = f(Qs), а умова рівноваги виражена рівністю:

Динаміка ринкової рівноваги – це зміна параметрів ринкової рівноваги під впливом зміни попиту і (або) пропозиції.

Виділяють ряд варіантів динаміки ринкової рівноваги. Розглянемо деякі з них. Наприклад, попит росте при незмінній пропозиції (рис. 2.9а).

а) Попит зростає, б) Попит зростає,

пропозиція не змінюється пропозиція змінюється

Рис 2.9 – Динаміка ринкової рівноваги

Первинна рівновага характеризується Qe1 і Pe1. При збільшенні попиту лінія попиту переміщається управо вгору, параметри нового рівноважного стану Qe2 і Pe2. Отже, рівноважна ціна і об'єм продажів збільшилися Pe2 > Pe1 і Qe2 > Qe1. Якщо змінюються і попит, і пропозиція, то можна однозначно судити про зміну тільки одного параметра, або ціни, або об'єму продажів.

Наприклад, попит росте, а пропозиція скорочується (мал. 2.9б). Обидва графіки змістяться вгору, означає однозначно рівноважна ціна збільшиться, а зміна рівноважного об'єму продажів залежатиме від темпів зміни попиту і пропозиції Pe2 > Pe1 і Qe2 <=> Qe1.

Відмінність ситуацій рівноваги можливо розглянути, комбінуючи зміну попиту і пропозиції. Вище розглянуті ситуації характеризуються позитивними значеннями рівноважної ціни і об'єму продажів. Проте лінії попиту і пропозиції можуть перетинатися і при нульових їх значеннях.

Еластичність попиту і пропозиції. На поведінку попиту споживачів впливає багато факторів, і при їх зміні ступень чутливості споживачів до цих змін буде різним. Міра чутливості однієї величини до змін іншої називається еластичністю. Вона показує, наскільки зміниться один економічний показник при зміні іншого на одиницю.

Еластичність попиту по цініпоказує, наскільки зміниться обсяг попиту на благо при зміні його ціни на один відсоток.

Економісти використовують концепцію цінової еластичності для визначення чутливості попиту до зміни ціни продукції. Якщо невеликі зміни в ціні приводять до значних змін в кількості продукції, що купується, то такий попит називають «чутливим» до зміни ціни або просто еластичним. Якщо істотна зміна в ціні веде до невеликої зміни в кількості покупок, то такий попит практично не реагує, т. е попит «не чутливий, а значить відносно нееластичний або просто нееластичний.

Рівень еластичності попиту розраховується за допомогою коефіцієнтів прямої або цінової еластичності попиту. Загальна формула коефіцієнта має наступний вигляд:

Розрізняють коефіцієнт точкової і дугової еластичності. Точковий коефіцієнт застосовується для розрахунку еластичності при заданій ціні, якщо попит виражений лінійною функцією:

Наприклад, функція попиту має вид Qx = 10-2P, при Р = 2 ден. ед. коефіцієнт прямої еластичності складе:

Коефіцієнт дугової еластичності використовується, якщо функція попиту має вид кривої, а в розрахунках береться або найменше або найбільше значення ціни і об'єму, або середньо арифметичне між двома крапками:

Наприклад, якщо при зміні ціни з 10 до 15 грн., попит скорочується з 100 до 80 ед., то:

Не дивлячись на методику розрахунку коефіцієнта прямої еластичності, залежно від набутого значення розрізняють 5 рівнів еластичності (рис. 2.10):

1) якщо Еd = 0, то попит абсолютно нееластичний, ніяка зміна ціни не приведе до змін об'ємів попиту;

2) якщо 0 < Еd < 1, то попит нееластичний, він слабо реагує на зміну ціни, навіть значна зміна ціни не приводить до істотних змін об'ємів попиту;

3) якщо Еd = 1, то попит одиничної еластичності, зміна попиту і ціни відбуваються в однаковій пропорції;

4) якщо 1 < Еd < , то попит еластичний, він чуйно реагує на зміну ціновій ситуації, навіть незначна зміна ціни приводить до істотних змін об'єму попиту;

5) якщо Еd = , попит абсолютно еластичний, об'єм попиту змінюється без яких-небудь змін в ціні.

1<Еd<

P

Q

Рис.2.10 – Графіки абсолютно еластичного, абсолютно нееластичного попиту і попиту одиничної еластичності.

На всьому протязі функції попиту можна говорити про еластичність всієї кривої попиту. Крива попиту на рис 2.11б буде еластичніша, а на рис.2.11а - відносно нееластична.

Перехресна еластичність попиту – це відносна зміна величини попиту товару Х, щодо зміни ціни товару Y. Коефіцієнта перехресної еластичності позначається Еху:

По коефіцієнту перехресної еластичності судять про ступінь зв'язаності товарів Х і У.

Р

Q

Р

Q

а) б)

Рис.2.11 – Графіки нееластичного (а) і еластичного (б) попиту

Якщо при збільшенні ціни товару У, споживач відмовляючись від його покупки, збільшує попит на товар – аналог, товари Х і У – взаємозамінні блага. Коефіцієнт приймає позитивне значення. Якщо із збільшенням ціни товару У, попит на товар Х скорочуватиметься, товари Х і У – взаємодоповнювані в споживанні блага.

Коефіцієнт буде негативним:

1) Якщо Eху > 0 – товары Х і У є товарами - субститутами;

2) якщо Eху < 0 – товари Х і У є товарами - комплементарними;

3) якщо Eху = 0 – товари Х і У не зв'язані блага.

Перехресна еластичність буде достовірна лише при незначних змінах цін.

Коефіцієнт еластичності попиту по доходу – це відношення відносної зміни об'ємів попиту, до зміни доходу населення.

Отримуваний арифметичний знак коефіцієнта має особливе значення.

Якщо при збільшенні доходу споживач збільшує споживання даного товару, коефіцієнта приймає позитивне значення, що говорить про приналежність його до товарів нормальної якості або вищої категорії. Якщо при збільшенні доходу домогосподарства відмовляються від купівлі певного товару, величина попиту скорочується, коефіцієнт приймає негативний знак, значить, товар належить до товарів нижчої категорії.

Ei > 0 – товари нормальної якості; Ei < 0 - товари нижчої категорії.

Залежно від значення коефіцієнта еластичності попиту по доходу всі нормальні товари діляться на наступні категорії:

1) Ei = 0 – товари життєвої значущості, без споживання яких неможливе фізіологічне існування людини;

1) 0< Ei <1 – товари першої необхідності або щоденного попиту; забезпечують в сукупності певний соціальний і фізіологічний рівень життя людини;

2) Ei > 1 – товари тривалого користування, забезпечують певний життєвий рівень населення.

Дана класифікація відносна, оскільки один і той же товар для різних верств населення, з різним рівнем забезпеченості, може мати різну категорію.

Для пропозиції виділяють лише цінову еластичність пропозиції, яка по аналогії з теорією еластичності попиту, розраховується за допомогою коефіцієнта еластичності і має ті ж самі рівні еластичності.

;

Розрізняють 5 рівнів цінової еластичності пропозиції (рис. 2.12):

1) якщо Еs = 0, та пропозиція абсолютна нееластична;

2) якщо 0 < Еs < 1, та пропозиція нееластична;

3) якщо Еs = 1, та пропозиція одиничної еластичності;

4) якщо 1 < Еs < , та пропозиція еластична;

5) якщо Еs = 0, пропозиція абсолютна еластична.

Р

Q

Р

Q

P

Q

Рис.2.12 – Графічна інтерпретація рівнів цінової еластичності пропозиції

Головним чинником, що визначає рівень еластичності пропозиції є період часу, в перебігу якого виробник може відреагувати на зміну рівня цін на ринку певного товару. Залежно від ступеня реакції виробника виділяють миттєвий, короткостроковий і довгостроковий період.

У миттєвому періоді виробникові достатньо складно відреагувати на збільшення попиту на ринку, з причини обмежених власних резервів і неможливості збільшення потужності і розмірів виробництва. Можна припустити, що пропозиція буде нееластичніша за ціною, а у разі використання унікального устаткування або технологій, взагалі абсолютно нееластично (рис. 2.13а). Тому ціна на ринку залежатиме від рівня попиту.

У короткостроковому періоді крива пропозиції матиме зростаючу ділянку, де пропозиція еластичніше, але до певного моменту. Коли всі власні резерви будуть витрачені (багатозмінний режим роботи, продукція на складах) і об'єми випуску досягнуть потенційно можливого рівня, утворюється також і вертикальний відрізок кривої пропозиції (рис. 2.13б).

а) б) в)

Рис. 2.13 – Криві пропозиції фірми в миттєвому, короткостроковому і довгостроковому періоді

У довгостроковому періоді підприємство може змінювати не тільки об'єми випуску, але і розміри основних фондів. Зміна масштабів виробництва може відбуватися як при постійних витратах S, так і при зростаючих S1, а також убуваючих витратах S2 (рис.2.13в). Від зміни виробничих витрат залежить не тільки рівень еластичності пропозиції, але і сам характер кривої пропозиції.

Взаємозв'язок між еластичністю попиту, ціною і валовим доходом виробника. Загальна виручка продавця (TR) є сумарними витратами покупців – це добуток ціни кожної одиниці продукції на об'єм продажів.

Зміна виручки TR залежатиме від зміни ціни Р і зміни об'єму продажів Q. Зменшення ціни знижує величину виручки, а об'єм Q збільшує TR, значить, на зміну виручки впливає також співвідношення , тобто еластичність попиту за ціною.

Наприклад. Розглянемо вплив еластичності попиту на зміну загальної виручки, якщо функція попиту представлена у вигляді:

Визначимо еластичний, нееластичний відрізок попиту і точку одиничної еластичності.

Р = 5 гр. ед.

Означає Еd = 1 при Р = 5 гр. ед.

Представимо вплив еластичності попиту на виручку графічно на рис.2.14.

При Ed > 1 на еластичному відрізку P >5 гр. ед.

При Ed < 1 на еластичному відрізку P < 5 гр. ед.

Загальна виручка:

Функція валової виручки є параболою, гілки якої направлені вниз. Виручка приймає максимальне значення TR=max, коли похідна функція рівняється нулю .

Означає, що при Р = 5 ден. ед. виручка максимальна, і при цьому Еd = 1.

Таким чином, на еластичних відрізках лінії попиту, зниження ціни принесе виробникові додатковий дохід, а на нееластичних відрізках – зниження ціни тільки скоротить загальну виручку.

Висновок: для визначення цінової політики, як окремого виробника, так і держави важливі наступні положення:

На відрізку еластичного попиту (Еd > 1) збільшення об'єму перевищує зниження ціни, загальна виручка TR росте. Це означає, що залежність між ціною Р і виручкою TR зворотна.

Рис.2.14– Вплив цінової еластичності попиту на загальну виручку виробника.

У точці одиничної еластичності (Еd = 1) загальна виручка не змінюється і приймає максимальне значення TR = max, коли похідна функції TR рівна нулю . На відрізку нееластичного попиту (Еd < 1) зміна ціни перевищує зміну об'єму продажів, тобто подальше зниження ціни призводить до зниження загального доходу TR до нуля. Залежність між ціною Р і виручкою TR пряма.