Виробництво і виробнича функція

Виробництво – це процес перетворення чинників виробництва в матеріальні блага. Підприємство на ринку виступає і як покупець ресурсів (робочої сили, сировини, устаткування), і як продавцем товарів і послуг.

Головною метою будь-якого підприємства є отримання максимального прибутку, який можна досягти, лише ефективно розпоряджаючись ресурсами, що купуються. Тому основою теорії виробництва є вивчення залежності випуску готової продукції від об'ємів спожитих ресурсів. Теорія виробництва багато в чому аналогічна теорії споживання.

Виробнича функціявизначає максимально можливий об'єм випуску при певних комбінаціях чинників виробництва (праці і капіталу). Виробнича функція характеризує множину технічно ефективних способів виробництва.

Виробнича функція може бути досліджена як однофакторна та двохфакторна модель поведінки виробника. Це пов'язано з виділенням короткострокового і довгострокового періоду виробництва.

Короткостроковий період виробництва –це відрізок часу, протягом якого можливо змінити об'єм застосування лише одного чинника виробництва.

Довгостроковий період виробництва –це відрізок часу, достатній для того, щоб всі наявні ресурси фірми могли стати змінними.

Двохфакторна виробнича функція, яку використовують для аналізу довгострокового періоду, має загальний вигляд:

Q = f (L, K)

де L і K – об'єми вживаної праці і капіталу;

Q – максимальний об'єм випуску продукту.

Чинник, кількість якого може бути змінене в даний період часу, називається змінним. Навпаки, чинник виробництва, кількість якого не можна змінити, називається постійнимпо відношенню до цього періоду часу.

Виробнича функція короткострокового періоду дозволяє отримати уявлення про динаміку випуску залежно від зміни витрат змінного чинника (L) при фіксованому значенні постійного чинника (K). Вона описується функцією:

Q = f (L), при Ко = const

де L – об'єм застосування змінного чинника в натуральному вимірюванні за певний період.

Головне завдання аналізу в короткостроковому періоді – визначити вплив змін змінного чинника (L), при незмінному постійному чиннику (К), на об'єм випуску продукції (Q), тобто виявити його ефективність.У короткостроковому періоді зростання випуску відбувається при пропорціях змінного і постійного ресурсу, що змінюються. Для аналізу використовуються показники сукупного продукту (ТР або Q), середнього продукту (АР) і граничного продукту(МР) від змінного чинника.

Сукупний (загальний) продукт (total product, TP) – це максимально можливий випуск продукції при використанні певної кількості змінного чинника і заданого об'єму постійного чинника. Слід зазначити, що ТР – це лише інше позначення випуску Q.

Середній продукт (average product, AP) – це об'єм сукупного продукту з розрахунку на одиницю змінного або постійного чинника виробництва:

АРL = , АРК =

Середній продукт праці фактично характеризує продуктивність праці.

Граничний продукт, або гранична продуктивність чинника (marginal product, MP) – це приріст загального продукту, у разі використання додаткової одиниці праці (капіталу), яку розраховують по формулі:

МРL = , або МРК =

МРL = - граничний продукт праці;

МРК = - граничний продукт капіталу.

Параметри безперервної (або класичною) виробничої функції зображені графічно на рис.2.15. Виробнича функція такого виробництва описується рівнянням виду Q = aX + bX2 – cX3.

А3

А2

А1

Рис.2.15 – Криві сукупного продукту (ТР або Q), середнього продукту (АР) і граничного (МР) продукту від використання змінного чинника L (праця)

Графічно величина граничного продукту МР визначається тангенсом кута нахилу дотичної до кривій загального продукту ТР в крапці, відповідній певному його об'єму; величина середнього продукту АР - тангенсом кута нахилу луча, що йде з початку координат до тієї ж крапки. У крапці А2 ці промені співпадають,а значить МР = АР.

Граничний продукт може бути позитивним, нульовим і негативним. Економічна теорія аналізує лише ефективну частинувиробничої функції (економічна область), тобто на тій частині ТР, де ТР зростає і досягає максимуму, а граничний продукт даного ресурсу позитивний (MP>0). Раціональний підприємець не збільшуватиме об'єм застосування змінного ресурсу зверху рівня L3, оскільки це приведе до скорочення величини ТР (МР<0).

Таким чином, виділяють три стадії зміни загального продукту. На першій стадії зростання загального продукту MPL > APL. При цьому максимум граничного продукту досягається при об'ємі застосування змінного ресурсу L1, а максимум середнього продукту при об'ємі застосування змінного ресурсу L2, коли виконується рівність MPL = APL, тобто в точці А2. Таким чином, в точці А2закінчується перша стадія зростання загального продукту, для якої характерний зростаюча віддача змінного чинника.

На другій стадії, після точки А2, не дивлячись на зниження і граничного, і середнього продуктів, загальний продукт продовжує рости, досягаючи свого максимуму при нульовому значенні граничного продукту. У цій крапці перша похідна функції загального продукту рівна нулю:

ТРL = MPL = 0 → TP = max.

Оскільки, на даній стадії випуск збільшується у меншій мірі, чим росте змінний чинник, то можна говорити про убуваючу віддачу змінного чинника.

Оптимальною з погляду загальної ефективності виробництва є друга стадія. Віддача від використання змінного ресурсу убуває,але зростає продуктивність постійного чинника. На відрізку L2L3 досягається оптимальне поєднання змінного і постійного чинника. Тому фірма повинна використовувати таку кількість змінних ресурсів, яка забезпечує їй знаходження в рамках цієї стадії виробництва.

Таким чином, об'єм змінного ресурсу, при якому його середній продукт максимальний, є оптимальним з погляду технічної ефективності виробництва в короткостроковому періоді. Умова визначення оптимального об'єму змінного ресурсу:

MPL=APL, а APL => max.

У короткостроковому періоді, при даній кількості постійного чинника, наприклад, капіталу К, залучення додаткових одиниць змінного чинника, наприклад, праці L, обов'язково приведе до зростання об'ємів виробництва, досягнення максимуму, а потім і до його зниження. Це обумовлено зменшенням віддачі змінного чинника. Дана залежність отримала назву закону убуваючої віддачі ресурсу.