Міжнародний поділ праці та інтернаціоналізація економіки як основа формування світового господарства

Міжнародна економіка поєднує дна поняття: по-перше, поняття світового господар­ства і, по-друге, поняття міжнародних економічних відносин. Через це сутність і функціо­нування міжнародної економіки вимагають розкриття і аналізу зазначених понять.

Світове господарство — внутрішньо суперечлива єдність національних економік, пов'язаних міжнародним поділом праці, торговельно-виробничими, фінансовими та науково-технічними зв’язками.

Економічні основи розвитку світового господарства, які закладаються у сфері обігу, починають виявлятися вже на етапі створення місцевого ринку. Хоча капітал і зародив­ся у сфері обігу, проте шлях до перемоги над традиційною (феодальною, патріархаль­но-клановою, общинною тощо) земельною і дрібнотоварною власністю він почав прокла­дати з промисловості.

Формування світового господарства ілюструють три стадії ста­новлення та розвитку класичного підприємства в промисловості економіки більш роз­винутих країн:

· підприємницька проста кооперація (від зародження підприємництва в промисловості й приблизно до середини XVI ст.),

· мануфактурне виробництво (XVI — XVIII ст.),

· велике машинне виробництво (XVIII —XX ст.). У період промислового пере­вороту в економічно більш розвинутих країнах (починаючи від середини XVIII ст.) і розгортання електротехнічної революції (остання третина XIX — початок XX ст.) істо­рично завершується формування світового господарства. Основні етапи розвитку світового господарства (внутрішній, національний, міжнародний та світовий ринок) та світової економіки наведено на рис.3.12.

У сучасних умовах світове господарство дедалі більше набуває ознак цілісності. Цей процес об’єктивно зумовлений дією певних факторів:

— прагненням народів світу вижити за умов нарощування ядерних потенціалів і загрози можливої ядерної війни, політикою мирного співіснування;

— розгортанням НТР. Нині жодна країна не може самостійно використати всі досягнення сучасної науки і техніки, тому вони повинні об'єднувати свої зусилля у цій сфері. Це сприятиме встановленню тісних економічних і науково-технічних зв'язків між країнами, формуванню стійких структур у світовому господарстві;

— інтернаціоналізацією господарського життя, міжна­родним поділом праці. Сучасні країни можуть ефективно розвивати виробничі процеси на рівні світових стандартів, випускати високоякісну продукцію, використовуючи про­цеси спеціалізації та кооперування виробництва на між­народному рівні. Все це також сприяє налагодженню пос­тійних економічних зв'язків між країнами-партнерами у міжнародній сфері;

— необхідністю об'єднання зусиль країн для розв'язан­ня глобальних проблем (екологічних, продовольчих та ін.), потребою у взаємній допомозі в екстремальних ситуаціях (землетруси, ядерні аварії тощо. Ці фактори сприяють формуван­ню цілісного організму світового господарства, характер­ною ознакою якого є функціонування прямих зв'язків між підприємствами, компаніями, об'єднаннями, поглиблен­ня процесів спеціалізації та кооперування виробництва, створення міжнародних господарських організацій, това­риств, спільних підприємств тощо.

Розвиток сучасного всесвітнього господарства визначають:

• закон вартості;

• закон конкуренції;

• закон зростання продуктивності праці;

• закон попиту і пропозиції;

• закон інтернаціоналізації виробництва.

Інтернаціоналізація виробництва – економічна форма розвитку міжнародного поділу праці та міжнародного усуспільнення виробництва.

Міжнародний поділ праці (МПП) — спеціалізація країн на виробництві певних видів товарів відповідно до їхніх природно-кліматичних, історичних та економічних умов. Міжнародний поділ праці та міжнародне усуспільнення виробництва конкретно виявляються у міжнародній спеціалізації, кооперації, комбінуванні, концентрації виробництва тощо і пов’язано з переходом від особливого до одиничного.

Рис. 2.32 – Етапи розвитку світової економіки

Форми міжнародного поділу праці:

Загальний поділ праці ґрунтується на галузевій спеціалізації окремих країн (сільськогосподарське виробництво, переробні галузі тощо).

Частковий поділ праці грунтується на спеціалізації у виробництві готових виробів (мед апаратура, взуття, меблі, трактори тощо).

Одиничний поділ праці ґрунтується на подетальній спеціалізації (виробництво шарикопідшипників, шин, двигунів тощо). За національні межі одиничний поділ праці вийшов із розвитком ТНК.

За одиничного поділу праці всі господарські одиниці, розташовані в різних країнах, повинні працювати за одним технологічним планом, дотримуватися єдиного ритму виробництва, кількісно-якісних характеристик продукції. Тому в процесі міжнародного усуспільнення виробництва розвиваються сталі й тісні зв’язки між підприємствами, фірмами і компаніями, які кооперуються, причому ці зв’язки мало залежать від стихії товарного обміну на світовому ринку.

Сучасний етап розвитку МПП характеризується:

— розвитком спеціалізації та кооперування виробництва наукомісткої продукції, прогресивних технологій, що зумовлює деіндустріалізацію промислово розвинених країн (скорочення у їхніх структурах виробництва базових галузей);

—поглибленням спеціалізації у сфері науково-технічних знань та інформації;

—інтернаціоналізацією сфери послуг, тісним переплетінням продажу послуг із виробництвом та збутом товарів, експортом капіталу, обміном інформацією;

—загостренням конкуренції на міжнародних ринках, гло­балізацією її змісту, зростанням значення інтернаціональних конкурентних переваг.

Інтернаціоналізація економіки — формування, розвиток та поглиблення економічних взаємозв'язків між країнами зав­дяки відкритості національних економік.

Форми інтернаціоналізації економіки

Інтеграційна – об’єднання Транснаціональна – взаємопере-

ринків, а згодом і виробництва плетення економік різних країн

окремих країн у зону вільної у результаті функціонування

торгівлі та підприємництва транснаціонального капіталу

Рис. 2.33 – Форми інтернаціоналізації економік

Міжнародна економічна інтеграція (МЕІ) — процес зближення та взаємопроникнення національних госпо­дарств групи країн, спрямований на створення єдиного гос­подарського механізму. МЕІ має переважно регіональний характер. Форми МЕІ:

Міжнародні корпорації (МНК) – концерн або союз концернів різних країн, які домінують в одній або кількох сферах світового господарства.

Транснаціональні корпорації(ТНК) – основні суб’єкти світогосподарських зв’язків на сучасному етапі. ТНК – фірми, які здійснюють основну частину своїх операцій за межами країни, в якій вони зареєстровані, найчастіше в декількох країнах, де розміщені їхні відділення, філії, підприємства.

Транснаціональні банки (ТНБ) — крупні банки, які вико­нують посередницьку роль у міжнародному русі позичкового капіталу (спираючись на мережу закордонних підприємств) і контролюють (за державної підтримки) валютні й кредитні опе­рації на світовому ринку.

Класифікація країн світового господарства

За специфікою господарських систем:

—країни з розвиненою ринковою економікою;

—країни з ринковою економікою, що розвивається;

—країни з перехідними до ринку економіками;

—країни з неринковою економікою.

За ступенем економічного розвитку:

—високорозвинені;

—середньорозвинені;

—з низьким рівнем розвитку.

Крім того, нині виділяють:

—нові індустріальні країни Південно-Західної Азії та Ла­тинської Америки;

—високодохідні нафтоекспортуючі країни;

—найменш розвинені країни.

До міжнародних економічних організацій належать організації, які на основі міжнародно-договірних відносин проводять роботу, спрямовану на організацію та здійснення міжнарод­ного економічного співробітництва. Правоздатність, яку мають між­народні економічні організації, дає їм можливість укладати різні до­говори як із окремими державами, так і з міжнародними організаціями в межах завдань і цілей, закріплених у їх установчих документах.

Найбільш значну роль у розвитку міжнародного економічного співробітництва відіграють такі міждержавні структури: Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), до якої належать усі промислово розвинені держави; Європейський Союз (ЄС); Між­народна торговельна організація (МТО); Міжнародний валютний фонд (МВФ); Світовий банк (включає чотири міжнародних фінансових ін­ститути: Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), Між­народну асоціацію розвитку (МАР), Міжнародну фінансову корпорацію (МФК), Багатостороннє агентство гарантії інвестицій (БАГІ); Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР); Організація Об’єднаних Націй з промислового розвитку (ЮНІДО); Організація об’єднаних Націй з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД).