РОЗДІЛ 2. Організація соціальної допомоги за кордоном.

2.1.Загальні тенденції розвитку соціальної допомоги за кордоном…………………………………………………………………………...с. 8

2.2. Моделі соціальної допомоги в державах ЄС………………..с. 12

РОЗДІЛ 3. Організація соціального забезпечення.

3.1. Організація пенсійного забезпечення………………………..с. 16

3.2.Медичне забезпечення………………………………………..с. 18

3.3.Освіта…………………………………………………………..с. 21

3.4.Допомога сім′ям з дітьми………………………………..….с. 30

3.5. Допомога по безробіттю…………………………………...…с. 35

ВИСНОВКИ……………………………………...……………….…с. 40

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ….…………......…с. 44

ДОДАТКИ...…………………………………………………………с. 47

ВСТУП

Проблема соціальної допомоги населенню по-різному розв′язується в межах певної суспільно-економічної формації, конкретної країни. В умовах переходу країни до соціально орієнтованої ринкової економіки основний тягар лягає на державу, але водночас зростає роль ринкового механізму проведення такої політики. Відповідно до статті 25 Декларації прав людини сучасна правова держава повинна гарантувати право на такий рівень життя, який враховує забезпечення людей їжею, житлом, медичним обслуговуванням, необхідним для підтримання здоров′я, власного добробуту й добробуту сім′ї та право на соціальне забезпечення в разі безробіття, хвороби, інвалідності, старості й інших випадків втрати засобів до існування незалежних від людини обставин.

Про актуальністьданої теми не потрібно нікого переконувати, оскільки кожен знає, а, можливо, й відчуває на собі всю недосконалість українських механізмів пенсійної, медичної допомоги, допомоги по безробіттю, при народженні дитини, в разі втрати працездатності та ін. Тому на шляху України до її самоствердження як правової та соціальної держави стоїть бар′єр, що відображається у незадовільному стані надання соціальних послуг порівняно із рівнем надання соціальної допомоги в країнах Заходу. Бажання України досягти загального добробуту залишиться лише бажанням і не перетвориться в реальність, якщо вона не буде в достатній мірі забезпечувати наших людських прав, задекларованих не лише вітчизняним законодавством, а й міжнародним. Вивчення зарубіжного досвіду є важливою ланкою у встановленні в нашій державі рівня забезпечення соціальних допомог відповідним європейським стандартам. Тому на сучасному етапі Україна має активно черпати позитивний досвід передових країн у організації соціальної допомоги для сворення держави загального добробуту.

Об”єктом даної роботи є різні види систем соціальної допомоги країн Заходу, що нині ефективно функціонують.

Предметом дослідження будуть саме види матеріальних та нематеріальних допомог і послуг, що надаються цими системами та організація їх виплат чи надання.

Метою праці є виявлення особливостей організації систем допомоги та визначення механізмів їх фунуціонування в сучасних умовах.

Мова йтиме про сучасні системи надання соціальної допомоги, що сформувалися потягом останніх десятиліть і ефективно функціонують сьогодні у країнах Європи і не тільки.

Завданнямроботи є:

• визначити загальні тенденції розвитку соціальної допомоги в країнах Заходу;

• визначити основні джерела фінансування соціальної сфери в західних країнах;

• розглянути особливості механізмів надання соціальної допомоги в західних країнах;

• визначити відмінні українським форми надання допомоги в країнах Заходу;

• визначити особливості організації допомоги пенсіонерам, безробітним, особам, що навчаються, в разі народження дитини та лікуванні в країнах Заходу;

• визначити, які форми соціальної допомоги, присутні в країнах Заходу, були б корисними в сучаснії Україні.

Практичне застосування теоретичних результатів даної роботи буде можливим при формулюванні основних засад та принципів реформування соціальної системи та особливостей надання соціальних допомог в нашій державі в подальшому.

Розділ 1. Історіографія та методологія дослідження

Науковий стан розробки теми

Соціальна допомога - система соціальних заходів у вигляді сприяння, підтримки і послуг, що надаються окремим особам або групам населення соціальною службою для подолання або пом'якшення життєвих труднощів, підтримки їх соціального статусу і повноцінної життєдіяльності, адаптації в суспільстві [28, c. 83].

Оскільки соціальне забезпечення і допомога потребують глибокого перетворення і є актуальною темою для обговорення, то сьогодні дуже часто в наукових виданнях можна зустріти статті на таку тематику. Про проблеми української охорони здоров′я та надання відповідної допомоги пишуть такі автори як Сидорчук О.М., Рудень В.В. Мортіков В.В., які наголошують, що реформування охорони здоров”я зараз в Україні є нагальною потребою, і, що навіть найбагатші країни не мають змоги забезпечувати своїм громадянам безкоштовну медицину, як це намагається зробити наша держава,- Україні потрібно шукати інші джерела фінансування, оскільки одна держава на це неспроможна і це значно погіршує медичне обслуговування з одного боку та робить його дорогим з іншого. Автор Сидорчук О.М. виділяє основні стратегічні напрямки реформування медичного забезпечення та ставить за приклад систему цільових податків у США.

Автор Губар О.Е. детально розповідає про європейські моделі національних систем охорони здоров”я. Простою мовою пише про переваги та особливості їх застосування на прикладі Німеччини, Франції, Великої Британії та Швеції. Зазначає, що організація систем охорони здоров”я в країнах Європейського союзу характеризуються надзвичайною різноманітністю форм, оскільки кожна з них несе в собі відбиток особливостей еволюції охорони здоров”я – історичних, політичних, економічних і ментальних.

Про лікарняне обслуговування в Швеції, розвинене найбільш широко і є повністю безкоштовне для населення, зазначає у своїй статті Андрусенко Н.

Щодо проблем пенсійного забезпечення, то багато науковців звертаються до цієї проблематики та вносять свої пропозиції щодо поліпшення сучасного стану пенсійної системи. Романенко Є.Б. пропонує провести в Україні пенсійну реформу спираючись на досвід Угорщини, яка встановила нарахування пенсій з урахуванням існуючих споживчих цін.

Події, пов’язані із здобуттям державності, поставити перед українським суспільством завдання обрати не тільки нові форми економічного і політичного розвитку, а й нову модель соціальної політики. З огляду на це логічним є звернення соціологів, економістів, політологів і спеціалістів у галузі соціальної роботи до зарубіжного досвіду.

Історія соціального розвитку подає різні типології країн за характерними для них системами соціальної допомоги. Визначальним моментом при цьому виступає роль держави у вирішенні проблем соціального захисту населення. За цією ознакою традиційно розрізняють американську систему (з переважанням недержавних форм допомоги і підтримки соціально вразливих верств населення) і європейську систему (з переважанням державних форм допомоги і підтримки населення). Кожна з них формувалась на основі особливостей історичного розвитку континентів, їх політичних, економічних і культурних особливостей [27, с. 155].

Американська ідеологія індивідуалізму наклала відбиток і на формування соціальної політики, в якій державі відводилась відносно незначна роль (особливо до Великої економічної депресії 1928-1933 рр.), а основна опора робилась на власні сили, ініціативу індивіда та максимальну незалежність від державних структур. Для більшості країн європейського континенту характерна висока міра участі держави у здійсненні соціальної підтримки населення. Власне, самі традиції соціальної допомоги в Європі мають більш тривалу історію і пов’язані з общинними відносинами. По мірі послаблення міжобщинних зв’язків функції допомоги перебирали релігійні і світські благодійні та приватні організації, а згодом держава.

Одержавлення форм суспільної допомоги пов’язують із розвитком капіталізму і загостренням соціальних проблем. Держава брала на себе визначення напрямків соціальної політики, її планування, фінансування і реалізацію. Після другої світової війни такий підхід отримав назву “держава загального добробуту”. Варто відмітити, що це поняття зустрічається в англомовних варіантах. В німецькомовних джерелах використовується переважно термін “соціальна держава”. Окремі дослідники розглядають згадані поняття як самостійні, обгрунтовуючи такий підхід відмінностями історико-політичного розвитку і соціокультурних традицій країн, в яких вони використовуються [27, с. 155].

Основи для згаданих вище понять були закладені у ХІХ ст. Першою програмою, що містила ідеї держави загального добробуту, вважають систему соціального страхування, введену у 1880-х рр. в Німеччині рейхсканцлером Отто Бісмарком. Розроблена за його безпосередньою участю серія законів про страхування (на випадок хвороби, від нещасних випадків, у зв’язку зі старістю та інвалідністю) була найбільш прогресивною, хоча розповсюджувалась лише на окремі категорії робітників, які несли частину витрат на страхування. У 1911 р. національне страхування від хвороб і безробіття в Британії запровадив Ллойд Джордж.

До кінця Другої світової війни ідеї соціальної держави повністю сформувались у Швеції і Великобританії, а згодом розповсюдились і на інші країни Західної Європи [4, с. 30]. Концепція британської соціальної політики, згідно якої держава повинна гарантувати кожному громадянину мінімум економічної безпеки “від колиски до могили” була розроблена В.Г.Беверіджем [4, с. 115]. Соціальними працівниками цієї країни використовувалась відповідна концепція соціальної роботи з клієнтом “ від колиски до могили”, яка передбачала різні види допомоги на протязі всього життя (починаючи з консультування вагітних жінок і закінчуючи похованням людини) [25, с. 63].

І хоча способи вирішення соціальних проблем в різних країнах загального добробуту відрізняються. Але загальним для них є “процес перерозподілу відповідальності за життєвий шлях особистості з самого індивіда, сім’ї, общини, церкви, благодійних організацій на інститути держави” [4, с. 53].