Категории: ДомЗдоровьеЗоологияИнформатикаИскусствоИскусствоКомпьютерыКулинарияМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОбразованиеПедагогикаПитомцыПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРазноеРелигияСоциологияСпортСтатистикаТранспортФизикаФилософияФинансыХимияХоббиЭкологияЭкономикаЭлектроника |
Сировина, основи технології виробництва керамічних матеріалів.Незважаючи на широкий асортимент керамічних виробів, різноманітність їхніх форм, фізико-механічних властивостей та видів сировинних матеріалів, основні етапи виготовлення таких виробів спільні: добування сировинних матеріалів, підготовка керамічної маси (шихти), формування виробів (сирцю), сушіння, випалювання, обробка та пакування. Сировину видобувають на кар'єрах відкритим способом - екскаваторами. Від кар'єру до заводу сировину перевозять автосамоскидами, вагонетками чи конвеєрами. Заводи керамічних виробів будують поблизу місця видобутку сировини, причому кар'єр є складовою частиною заводу. Зазвичай глина з кар'єру непридатна для формування виробів. Тому попередньо необхідно приготувати керамічну (робочу) масу. Метою цього процесу є руйнування природної структури сировини, видалення шкідливих домішок, забезпечення рівномірного змішування всіх компонентів до одержання однорідної маси, придатної для формування.
Обробка глинистої сировини може бути природною (використання атмосферних процесів - зволоження і висихання, заморожування і відтавання, вивітрювання), механічною (рихлення, подрібнення з видаленням каміння, дозування з добавками, тонке подрібнення) та комбінованою, з фізико-хімічною обробкою (парозволоженням, вакуумуванням), введенням спеціальних добавок (пластифікуючих, спіснювальних, вигоряючих) та вилежуванням обробленої маси у шихто-запасниках чи механізованих силосах. Природний спосіб обробки сировини вимагає багато часу, великих площ і не забезпечує повного видалення кам'янистих включень. Механічний спосіб є більш ефективним. Для одержання легкоукладальної гомогенної маси він передбачає використання різного технологічного обладнання залежно від властивостей сировини і виду виробів: для грубого помелу глинистої сировини - дезінтегра-торні вальці, для видалення каміння - гвинтові вальці, для подрібнення - дробарки валкові, зубчасті, дискозубчасті, глинорізки (стругачі); для підготовки добавок — дробарки щокові, молоткові, комбіновані; для тонкого подрібнення глинистої сировини — бігуни сухого чи мокрого помелу; для помелу сухої глини, шамоту, дегідратованої глини - кульові млини; для просіювання подрібнених матеріалів - сито-бурат, інерційні грохоти тощо. Переробку сировинної маси та формуваннявиробів залежно від властивостей вихідної сировини й виду виробів, що виготовляються, виконують пластичним, напівсухим або шлікерним (мокрим) способами. Пластичне формування застосовують тоді, коли глиниста сировина волога, пухка, добре розмокає у воді, утворюючи однорідну масу. Для цього використовують легкоплавкі середньо- та помірнопластичні глини, що містять 40...50% піску. Основною умовою застосування пластичного способу є використання в'язких мас, в яких сили внутрішнього зчеплення (когезія) переважають над силами зчеплення з поверхнею формувального обладнання (адгезія). Найчастіше методом пластичного формування виготовляють керамічну цеглу і камені, черепицю, труби і деякі види керамічних плиток. Застосовуючи пластичний спосіб формування виробів (рис. 3.2), глину подрібнюють на вальцях грубого і тонкого помелу. Для ефективнішого подрібнення її ще піддають переробці в бігунах. Після подрібнення глину подають у глинозмі-шувач, де вона перемішується з добавками до однорідної пластичної маси й зволожується до вологості 20...25%. Такий спосіб передбачає формування виробів на стрічкових пресах, які можуть бути вакуумними (рис. 3.3) і безвакуумними. За допомогою вакуумування з керамічної маси видаляється повітря, що призводить до збільшення щільності (на 6...8%) і міцності (у 1,5 рази) сирцю; міцність випалених виробів збільшується на 30...40%, середня густина - наЗ..4%, а водопоглинання зменшується на 10... 15%. Доцільно вакуумування проводити з парозволоженням маси для запобігання утворенню тріщин при сушінні відформованих виробів. У стрічковому пресі керамічна маса продавлюється гвинтовим конвеєром крізь решітку у вакуумну камеру , де розбивається ножем , і за допомогою гвинтового вала подається у конусну головку преса, де остаточно ущільнюється і продавлюється крізь формувальну частину преса — мундштук . При формуванні звичайної цегли мундштук має прямокутний переріз, а при виготовленні порожнистих виробів мундштук обладнують кернами, які надають порожнинам певного профілю (круглого, прямокутного, квадратного). Для формування черепиці використовують фасонні вставки у вигляді вузької щілини, а для керамічних труб - кільцеві. З мундштука преса виходить під тиском 1,0...1,5 МПа безперервна керамічна маса певного профілю, яку розрізують автоматичним пристроєм на сирцеві вироби потрібного розміру (з урахуванням наступної усадки при сушінні і випалюванні). Сучасним різновидом пластичного способу є жорстке формування, яке дає змогу зменшити формувальну вологість керамічної маси до 13... 18%. При цьому використовують глинозмішувачі й стрічкові преси більшої потужності, а також безшнекові роторні преси, які дозволяють формувати вироби при тиску 8... 10 МПа і одержувати сирець підвищеної міцності (до 0,2...0,4 МПа), що забезпечує можливість укладання виробів відразу на вагонетки для сушіння і випалювання, які здійснюються в одному агрегаті. Напівсухий спосіб передбачає пресування виробів з сипких порошкоподібних мас (прес-порошку) вологістю 8... 12% під великим тиском (15...40 МПа). Різновидом його є сухий спосіб, що передбачає пресування керамічних порошків вологістю 2...8%. За напівсухим способом виробництва глину спочатку подрібнюють і підсушують до вологості 6...8%, потім подрібнюють у дезінтеграторах, просіюють, зволожують порошок парою до потрібної вологості і ретельно перемішують у глинозмішувачі. ти одно- чи двостороннім. Оптимальна величина пресового тиску залежить від виду сировини. Наприклад, для глин тиск становить 20...ЗО МПа, діатомітів -15...25 МПа, аргілітів і відходів вуглезбагачення - 25...40 МПа. До недоліків напівсухого пресування треба віднести необхідність використання більш складного пресового обладнання, підвищеної температури випалювання виробів та висококваліфікованого обслуговування. Крім того, цегла напівсухого пресування має меншу морозостійкість. Шлікерний (мокрий) спосіб полягає в тому, що вихідні матеріали подрібнюють разом з водою в кульовому млині при вологості 45...60% до одержання однорідної маси - шлікера. Залежно від способу формування виробів шлікер використовують як безпосередньо для виробів, що отримують методом лиття, так і після його сушіння до порошкоподібного стану в розпорошувальних сушарках - для виготовлення виробів напівсухим пресуванням. Методом лиття виготовляють вироби складної конфігурації та тонкостінні, наприклад, санітарно-технічні, мозаїчні плитки; напівсухим пресуванням з порошку - облицювальні плитки та плитки для підлоги. Проміжною операцією технологічного процесу виробництва керамічних виробів є сушіння. Воно необхідне для надання сирцю механічної міцності й підготовки його до випалювання. Це досить відповідальний етап технології, оскільки саме тут виникають тріщини, які остаточно виявляються при наступному випалюванні. Сирець, відформований пластичним способом, висушують до вологості 6... 10%, а в разі використання напівсухого пресування залишкова вологість після сушіння залежить від виду виробу: для цегли - 4...6%, для плитки — до 1%. Сушіння сирцю напівсухого пресування може відбуватися одночасно з процесом випалювання у печі. Найскладнішим і найтривалішим є процес сушіння сирцю складної конфігурації, одержаного з шлікерної маси литтям у гіпсові форми (санітарно-технічні вироби). Сушіння- це складний теплофізичний процес, пов'язаний з тепло- і масообміном між вологим сирцем і зовнішнім середовищем. У процесі сушіння відбувається переміщення вологи з середини до поверхні сирцю (внутрішня дифузія) і випаровування вологи з поверхні сирцю у зовнішнє середовище (зовнішня дифузія). Внутрішня дифузія проходить значно повільніше, ніж зовнішня і в основному залежить від вологопровідності матеріалу, яка, в свою чергу, визначається пористістю і градієнтами вологості, температури та тиску на поверхні і в центрі сирцю. Зовнішня дифузія залежить від температури, вологості і швидкості переміщення теплоносія. Невідповідність між внутрішньою і зовнішньою дифузією обумовлює перепад вологовмісту у виробах і відповідний перепад усадочних деформацій: повер-хневі шари висушуються швидше і мають більшу усадку, ніж внутрішні. Це призводить до виникнення в процесі сушіння розтягувальних напружень у поверхневих шарах та стискувальних - у внутрішніх і у випадку перевищення границі міцності матеріалу - до утворення тріщин у поверхневих шарах. Отже, регулювання процесів внутрішньої та зовнішньої дифузії дає змогу досягти основної задачі сушіння - забезпечити одержання виробів без тріщин і деформацій за короткий час з найменшими витратами палива і енергії. Процеси внутрішньої дифузії регулюються введенням у керамічну масу спіснювальних та вигоряючих добавок, електролітів, умовами формування, прогріванням і вакуумуванням маси, а процеси зовнішньої дифузії - режимом сушіння, який характеризується трьома основними параметрами: температурою, відносною вологістю теплоносія та швидкістю його руху в сушарках. Сушіння відформованих виробів може бути природним (на відкритому повітрі) та штучним (у спеціальних пристроях- сушарках). Процес природного сушіння використовується рідко, оскільки має ряд недоліків, в тому числі є досить тривалим (до 20-ти діб), суттєво залежить від кліматичних умов, потребує значних сушильних площ і робочої сили для обслуговування сушарок, важко піддається регулюванню, має обмежені можливості щодо механізації виробничих операцій. Штучне сушіння відбувається в сушарках періодичної або безперервної дії. До сушарок періодичної дії відносять камерні сушарки. За конструкцією - це камери завдовжки 10... 18 м, завширшки 0,9... 1,45 м, заввишки 2,1...3,0 м; зазвичай їх групують у блоки від 20 до 48 шт. Внутрішні стіни камери мають виступи , на які укладають сушильні рамки з відформованими виробами Теплоносій надходить у камеру крізь нижні підвідні канали , а після охолодження й насичення парою опускається і відводиться крізь відвідний канал . Подача та відбір теплоносія відбувається за допомогою вентиляторів, які забезпечують інтенсивну циркуляцію теплоносія в середині камер. Камерні сушарки працюють періодично — циклами: завантаження, сушіння, розвантаження. Режим сушіння у камерних сушарках характеризується такими параметрами: температура теплоносія в центральному каналі 130...170°С, відпрацьованого теплоносія — 40...50°С, тривалість сушіння 30...72 год. Як теплоносій використовують гаряче повітря із зони охолодження печей або калориферів. сушарки використовують для сушіння керамічної цегли, санітарно-технічних виробів, каналізаційних труб. Недоліки камерних сушарок: нерівномірне сушіння виробів через різницю температури теплоносія і його вологості по поперечному перерізу камери, невелика швидкість теплоносія, періодичність роботи, втрати часу (до 10%) на завантаження і вивантаження виробів. Однак в камерних сушарках можливе сушіння відформованих виробів за індивідуальним режимом. До сушарок неперервної дії відносять тунельні, які працюють за принципом протитечії: назустріч сирцю рухається теплоносій, що надходить у тунель з розвантажувального кінця печі. Тунельна сушарка - це камера завдовжки 24...26 м, заввишки 1,4... 1,8 м, завширшки 1,0...3,6 м . Тунелі об'єднують у блоки по 4...20 шт. із загальними каналами для подачі та відбору теплоносія. Сирець надходить до тунельних сушарок на вагонетках (сушильних або пічних), які пересуваються у тунелях по рейкових коліях за допомогою пересувних або канатних штовхачів. Температура теплоносія, що подається у центральний підвідний канал, становить 100...140°С, а при видаленні з сушарки - 30...45°С (при відносній вологості 75...95%); тривалість сушіння 12...50 год. Як теплоносій використовують топкові або пічні гази. Тунельні сушарки використовують для сушіння керамічної цегли і каменів, облицювальних плиток, санітарно-технічних виробів, дренажних та каналізаційних труб. Основні переваги тунельних сушарок: високий рівень механізації, висока продуктивність праці. Недоліками тунельних печей є потреба у великій кількості вагонеток та їхня корозія, нерівномірність сушіння виробів по поперечному перерізу тунелю. До сушарок неперервної дії відносять також конвеєрні сушарки, які широко застосовують для сушіння керамічних плиток різних видів. Вони можуть бути радіаційними або радіаційно-конвективними з однорядним сушінням на роликових, сітчастих чи ланцюгових конвеєрах, що дозволяє скоротити термін сушіння до 7...9 хв. Використання таких сушарок у комплексі з шлікерним способом підготовки керамічної маси, одержанням прес-порошку у баштових розпорошувальних сушарках і однорядним випалюванням у щілинних печах дало змогу створити потоково-автоматизовані конвеєрні лінії для виготовлення плиток з різними джерелами теплопостачання і різною продуктивністю. Конвеєрні сушарки використовують також для сушіння виробів стінової кераміки, санітарно-технічних виробів і труб. Випалювання керамічних виробів є завершальною стадією виготовлення керамічних виробів, при якій формуються їхні основні властивості: щільність, міцність, водо-, кислото- і морозостійкість тощо. Режиму випалювання треба приділяти особливу увагу, оскільки дефекти виробів, що виникають на цій стадії, є необоротними. Під час випалювання відбуваються тепло- і масообмінні процеси, а також складні фізико-хімічні процеси між складовими керамічної маси. При нагріванні сирцевих виробів до 200°С видаляється вільна гігроскопічна волога і відбувається досушування виробів. Цей процес характеризується поглинанням теплоти (ендотермічний ефект), а пара, що утворюється при цьому, при швидкому підйомі температури може розірвати виріб. При подальшому нагріванні до 300...400°С відбувається вигоряння органічних речовини та видалення летких сполук. Глинисті мінерали при температурі 450...700°С дегідратуються (видаляється кристалізаційна вода), що супроводжується невеликою усадкою матеріалу і втратою пластичності. В інтервалі температур 700...1000°С утворюється в невеликій кількості рідка фаза, в якій частково розчиняються деякі складові глинистої сировини, і починається синтез штучних мінералів. Рідка фаза обволікає нерозплавлені частинки, частково заповнюючи проміжки між ними, і внаслідок сил поверхневого натягу зближує їх, викликаючи ущільнення і усадку виробів. Після охолодження їх утворюється досить міцний та водостійкий черепок. Таким чином, у процесі випалювання глинистих виробів формування їхньої структури відбувається внаслідок утворення рідкої фази, протікання реакцій у твердій фазі і зрощення новоутворених кристалічних форм, а також рекристалізації первинних сполук. Процес випалювання поділяють умовно на три етапи: нагрівання до максимальної температури, ізотермічна витримка та охолодження. Режим випалювання для кожного температурного інтервалу й виду виробів визначають розрахунково-експериментальним методом. Для випалювання керамічних виробів використовують спеціальні печі: кільцеві, тунельні, щілинні, роликові тощо. За принципом дії печі можуть бути неперервної та періодичної дії. У печах періодичної дії (кільцевих) процес випалювання відбувається періодично: випалювальну камеру завантажують сирцем, підігрівають, потім випалюють сирець, охолоджують і вивантажують готові вироби. Такі печі використовують тільки на невеликих підприємствах для виготовлення малотиражних або унікальних виробів, хімічно стійкої апаратури тощо. У цих печах палива витрачається у 2...З рази більше, ніж у печах постійної дії, де всі процеси випалювання відбуваються одночасно, не припиняючись у період завантаження й розвантаження. Найбільшого поширення набули тунельні печі безперервної дії, в яких зона випалювання нерухома, а відформовані вироби пересуваються на вагонетках, стрічкових або роликових конвеєрах назустріч теплоносію. Тунельні печі бувають одно- і багатоканальними, щілинними. Нагрівання виробів може відбуватися безпосередньо відкритим полум'ям, за допомогою екранів-муфелів або електричним струмом. Тунельна піч має три зони: підігрівання, випалювання та охолодження. Режим випалювання в тунельних печах призначають залежно від виду, форми, розмірів виробів і виду теплоносія. Використання тунельної печі дає змогу механізувати та автоматизувати процес випалювання, забезпечує кращі санітарно-гігієнічні умови праці та вищу продуктивність порівняно з кільцевими печами. Процес випалювання поділяють умовно на три етапи: нагрівання до максимальної температури, ізотермічна витримка та охолодження. Режим випалювання для кожного температурного інтервалу й виду виробів визначають розрахунково-експериментальним методом. Для випалювання керамічних виробів використовують спеціальні печі: кільцеві, тунельні, щілинні, роликові тощо. За принципом дії печі можуть бути неперервної та періодичної дії. У печах періодичної дії (кільцевих) процес випалювання відбувається періодично: випалювальну камеру завантажують сирцем, підігрівають, потім випалюють сирець, охолоджують і вивантажують готові вироби. Такі печі використовують тільки на невеликих підприємствах для виготовлення малотиражних або унікальних виробів, хімічно стійкої апаратури тощо. У цих печах палива витрачається у 2...З рази більше, ніж у печах постійної дії, де всі процеси випалювання відбуваються одночасно, не припиняючись у період завантаження й розвантаження. Найбільшого поширення набули тунельні печі безперервної дії, в яких зона випалювання нерухома, а відформовані вироби пересуваються на вагонетках, стрічкових або роликових конвеєрах назустріч теплоносію. Тунельні печі бувають одно- і багатоканальними, щілинними. Нагрівання виробів може відбуватися безпосередньо відкритим полум'ям, за допомогою екранів-муфелів або електричним струмом. Тунельна піч має три зони: підігрівання, випалювання та охолодження. Режим випалювання в тунельних печах призначають залежно від виду, форми, розмірів виробів і виду теплоносія. Використання тунельної печі дає змогу механізувати та автоматизувати процес випалювання, забезпечує кращі санітарно-гігієнічні умови праці та вищу продуктивність порівняно з кільцевими печами. Процес випалювання поділяють умовно на три етапи: нагрівання до максимальної температури, ізотермічна витримка та охолодження. Режим випалювання для кожного температурного інтервалу й виду виробів визначають розрахунково-експериментальним методом. Для випалювання керамічних виробів використовують спеціальні печі: кільцеві, тунельні, щілинні, роликові тощо. За принципом дії печі можуть бути неперервної та періодичної дії. У печах періодичної дії (кільцевих) процес випалювання відбувається періодично: випалювальну камеру завантажують сирцем, підігрівають, потім випалюють сирець, охолоджують і вивантажують готові вироби. Такі печі використовують тільки на невеликих підприємствах для виготовлення малотиражних або унікальних виробів, хімічно стійкої апаратури тощо. У цих печах палива витрачається у 2...З рази більше, ніж у печах постійної дії, де всі процеси випалювання відбуваються одночасно, не припиняючись у період завантаження й розвантаження.
Найбільшого поширення набули тунельні печі безперервної дії, в яких зона випалювання нерухома, а відформовані вироби пересуваються на вагонетках, стрічкових або роликових конвеєрах назустріч теплоносію. Тунельні печі бувають одно- і багатоканальними, щілинними. Нагрівання виробів може відбуватися безпосередньо відкритим полум'ям, за допомогою екранів-муфелів або електричним струмом. Тунельна піч має три зони: підігрівання, випалювання та охолодження. Режим випалювання в тунельних печах призначають залежно від виду, форми, розмірів виробів і виду теплоносія. Використання тунельної печі дає змогу механізувати та автоматизувати процес випалювання, забезпечує кращі санітарно-гігієнічні умови праці та вищу продуктивність порівняно з кільцевими печами. Для виготовлення керамічних виробів з малочутливої до сушіння глинистої сировини краще застосовувати теплові установки, в яких відбувається сушіння і випалювання в одному агрегаті. Це дозволяє знизити трудові витрати на 35%, витрати палива на 20...25%, собівартість виробів на 25...30%, повністю автоматизувати виробництво. |
|
Последнее изменение этой страницы: 2016-08-11 lectmania.ru. Все права принадлежат авторам данных материалов. В случае нарушения авторского права напишите нам сюда... |