Главная Случайная страница


Категории:

ДомЗдоровьеЗоологияИнформатикаИскусствоИскусствоКомпьютерыКулинарияМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОбразованиеПедагогикаПитомцыПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРазноеРелигияСоциологияСпортСтатистикаТранспортФизикаФилософияФинансыХимияХоббиЭкологияЭкономикаЭлектроника






Властивості бітумних і дьогтьових в'яжучих речовин

 

Бітуми і дьогті називають чорними в'яжучими , тому що вони мають чорний чи темно - бурий колір. На відміну від кристалічних матеріалів, володіючих аморфною структурою, не мають визначеної температури плавлення. Поступовий перехід їхнього твердого стану в рідке при підвищенні температури не приводить до зміни основних властивостей, отже, чорні в'яжучі термопластичні . Бітуми - при кімнатній температурі в’язкопластична чи тверда речовина чорного чи темно-коричньового кольору, що представляє собою складну суміш високомолекулярних вуглеводнів і їхніх неметалічних похідних. У залежності від походження бітуми можуть бути природні і штучні (техногенні); джерелом утворення чи одержання бітумів і в тім, і в іншому випадку є нафта.

Природні бітуми зустрічаються у вигляді асфальтових порід, наприклад, піску, пористого вапняку, просочених бітумом (зміст бітуму від 5 до 20 %). Є родовища практично чистих бітумів, наприклад, бітумні озера на Сахаліні. Природні бітуми утворилися при розливі нафти в результаті випару з її легких фракцій і часткового окислювання киснем повітря. Світові запаси природнього бітуму більш 500 млрд. т.

Штучні бітуми одержують у вигляді залишку при виробництві з нафти палива й олій — нафтові бітуми.

 

У зв'язку з тим, що використання бітумів засноване на іх властивості переходити при нагріванні з твердого стану в пластичний, а також з огляду на умови роботи покрівельних матеріалів, для бітумів згідно з ДСТ передбачені такі показники якості:

- температура розм'якшення, що характеризує теплостійкість і ступінь розм'якшення бітумів при нагріванні (прилад « Кільце і куля»;

- твердість, знаходять за глибиною проникання в бітум голки приладу пенетрометра;

- розтяжність характеризується абсолютним подовженням зразка бітуму при температурі 250С, встановленим на приладі дуктилометра .

Визначення температури розм'якшення бітуму

 

а — схема приладу «Кільце й куля»; б — положення кульки на початку випробування; в — положення кульки наприкінці випробування; 1 — склянка; 2..Л — диски; J— термометр; б — кріпильні стрижні

 

 

 

Визначення твердості бітуму:

1 - столик; 2 - голка; 3 - затискний пристрій; 4 - стрижень голкотримача;

5 - циферблат; 6 - стрілка; 7 - штанга; 5 - кронштейн; 9 - штатив;

10 - дзеркало; 11 - підставка

 

 

Визначення розтяжності бітуму:

а — дуктилометр; б — розбірна форма; 1 — ящик з оцинкової сталі;

2 — гвинт; 3 — полозки; 4 — гайка; 5 — зразок бітуму; 6 — нерухома опора;

7 — редуктор; 8 — електродвигун; 9 — стрілка; 10 — лінійка (по неї фіксується подовження в момент розриву)

 

Перераховані вище властивості визначають марку бітумів , умовне позначення якої включає букви, що позначають застосування бітуму, і цифри, що характеризують його основні властивості. Наприклад, бітуми марки БН- 90/10, БНК 90/40 – бітум нафтовий будівельний і покрівельний, температура розм'якшення 900, твердість 100 і 400, відповідно БНД -130/220- бітум нафтовий дорожній з температурою розм'якшення 1300 і твердістю 2200. Властивості бітумів тісно зв'язані між собою. Тверді бітуми (з малою глибиною проникання голки) мають високу температуру розм'якшення, але малу розтяжність, тобто є відносно тендітними (особливо при негативних температурах). Бітуми з низькою температурою розм'якшення, тобто м'які, мають високу пластичність.

- Для обліку вогненебезпечності при нагріванні бітуму визначають температуру спалахупар, виділюваних з бітуму при нагріванні від піднесеного полум'я.

- Бітуми володіють і іншими важливими властивостями: водостійкістюі водонепроникністю; стійкістю додії водяних розчинів багатьох кислот, лугів, солей і до більшості агресивних газів; здатністю чи частково цілком розчинятисяв різних органічних розчинниках(хлороформі, спирті, бензині, бензолі, сірковуглеці, дихлоретані й ін.).

Рідкі бітумирозрізняють трьох класів: швидкогустіючі БГ, средньогустіючі СГ,повільногустіючі МГ. Бітуми класів БГ і СГ звичайно виготовляють шляхом розрідження грузлих бітумів легенями розріджувачі (гасом і т.п.) Бітум класу МГ одержують у залишку після перегонки чи нафти розрідженням грузлих бітумі маслянистими продуктами нафтового чи кам'яновугільного походження. Кожен клас поділяють у залежності від в'язкості на марки.

Вимоги до властивостей органічних в'яжучих матеріалів

Органічні в'яжучі матеріали повинні володіти комплексом властивостей:

- міцне щеплення з поверхнею мінеральних матеріалів;

- пластичність при низьких температурах - тріщиностійкість покриттів в зимовий час;

- міцність і теплостійкість при високих температурах;

- стійкість до старіння (збереження властивостей у часі).

 

Застосування.

Тверді і напівтверді нафтові бітуми застосовують для дорожніх покрить, виготовлення покрівельних і гідроізоляційних матеріалів, деяких герметизуючих матеріалів, а рідкі бітуми використовують в основному при будівництві доріг (для обробки гравійних і щебеневих сумішей, виготовлення асфальтових матеріалів).

З загальної кількості бітумів більше 60 % використовують у дорожнім будівництві, а з що залишилися 40 % більше половини застосовують для виготовлення покрівельних матеріалів.

Для покращення в'яжучих властивостей і липкості в бітуми іноді додають поверхньо-активні речовини (ПАВ). Бітуми, що використовують в дорожньому будівництві можуть бути природні, нефтяними і сланцевими.

Органічні в'яжучі використовуються в будівництві для одержання клеїв, мастик, лакофарбових матеріалів, полімерних і полімерцементних розчинів і бетонів. Велика ж частина синтетичних полімерів використовується при виробництві пластмас, до складу яких, як правило, входять наповнювачі й інші компоненти, що знижують вартість і додають пластмаси спеціальні властивості.

Висока вартість полімерних в'язких висуває на перший план при їхньому використанні задачу зниження полимероємності, тобто одержання необхідного результату при мінімальній витраті полімеру. Тому полімерні в'язкі застосовують в основному для одержання тонких лицювальних виробів (плиток, плівок, погонажних виробів), лакофарбових складів, захисних хімічно стійких покрить, а також для виготовлення газонаповнених пластмас - теплоізоляційних матеріалів з унікально низькою щільністю (10...50 кг/м3).

Першими органічними в'язкими, котрі почали застосовувати в будівництві, були бітуми і дьогті. Хоча бітуми і дьогті мають різне походження і трохи відрізняються складом, обоє володіють загальними характерними властивостями. При нагріванні вони оборотне розріджуються й у такому стані добре змочують інші матеріали, а при охолодженні тверднуть, міцно склеюючи змочені ними матеріали. Крім того, бітуми і дьогті водостійкі і водонепроникні, і якщо ними просочити чи покрити інші матеріали, то вони проявляють гідрофобні (водовідштовхувальні) властивості. Бітуми і дьогті добре розчиняються в органічних розчинниках. Перераховані властивості визначили використання бітумів і дьогтів для одержання клеючих і гідроізоляційних матеріалів, а також для одержання спеціальних дорожніх бетонів — асфальтобетонів.

Характеристика матеріалів на основі бітумних та дьогтьових в’яжучих: емульсії, пасти, мастики, рулонні покрівельні матеріали, штучні вироби (плити, м’яка бітумна черепиця, каміння гідроізоляційне, збірні гідроізоляційні залізобетонні вироби).

На основі бітумних та дьогтьових в'яжучих виготовляють велику кількість виробів: рулонні покрівельні та гідроізоляційні матеріали, штучні вироби, мастики, емульсії та пасти.

З огляду на специфічні властивості органічних в'яжучих, бітуми і дьогті використовуються для одержання матеріалів і виробів спеціального призначення: гідроізоляційних, герметизуючих, антикорозійних і дорожніх.

Залежно від умов роботи будівельної конструкції застосовують різні види гідроізоляції з використанням бітумних матеріалів, у тому числі о к л е-ю в а л ь н у і о б м а з у в а л ь н у.

Для виконання обклеювальної гідроізоляції застосовують рулонні покрівельні матеріали ,що можуть бути о с н о в н и м и ( руберойд, склоруберойд, фольгоруберойд, гідроізол) і б е з о с н о в н и м и (ізол).

Руберойд ( ДСТУ Б А.1.1.-15-94,ГОСТ10923) – рулонний матеріал, що виготовляється шляхом просочення покрівельного картону розплавленим легкоплавким бітумом з наступним покриттям з одного чи обох сторін тугоплавким нафтовим бітумом. Залежності від призначення руберойд підрозділяють на :

- покрівельний ( влаштування верхнього шару покрівельного килиму);

- підкладковий ( для нижнього шару покрівельного килиму і гідроізоляції будівельних конструкцій).

Руберойд випускають чотирьох марок: РКК-500А; РКК- 500Б и В ;РКМ-305Б и в ; РПМ і РПП –300А,Б; РКЧ-350 Б и В

Руберойд – покрівельний і гідроізоляційний матеріал, одержуваний шляхом просочення покрівельного картону м'яким нафтовим бітумом і мінеральною присипкою.

Для поліпшення якості руберойду в бітум покривного шару іноді вводять наповнювач у виді тонкодисперсного порошку (вапняк, доломіт, тальк і ін.). З метою підвищення атмосферостійкості руберойду, запобігання злипання рулону і додання поверхні декоративного зовнішнього вигляду на лицьову поверхню наносять мінеральне посипання. Як посипання використовують здрібнені мінеральні матеріали: слюду, тальк, азбест, часто кольорові мінеральні порошки й ін.

Покрівельний картон для виготовлення руберойду одержують із суміші бавовняного і льяного ганчір'я, паперової макулатури і целюлози. Такий картон добре просочується органічними речовинами і має достатню міцність на розрив. У залежності від маси 1 м2 картону ( у г) його поділяють на марки: А-350, А-420 і Б-350, Б-420. Чим вище марка картону, тим вище його міцність і інші якісні показники.

По призначенню руберойд підрозділяють на покрівельний і підкладковий (гідроізоляційний), а по різновиду посипочного матеріалу – на руберойд із грубозернистим, лускатим чи пилоподібним посипанням. Крім того, у залежності від виду посипання і маси 1 м2 основи (покрівельного картону) руберойд підрозділяють на марки. У марках руберойду перша буква Р означає «руберойд»; другі букви – К и П – покрівельний чи підкладковий матеріал і, нарешті, треті букви ДО,П и Ч – указують на різновид посипання; грубозерниста, пилоподібна чи луската. Руберойд марок РКК 420-А, РКЧ застосовують для верхнього шару покрівель як на гарячої, так і на холодній мастиці, а руберойд марок РПК і РПП – для покладочных шарів покрівельного килима. Так, наприклад, руберойд покрівельний із грубозернистим посипанням марок РКК 420-А і РКК 350-б рекомендують для пристрою верхнього шару покрівельного килима. Руберойд покрівельний з пилоподібним підсипанням використовують для нижнього шарів і, нарешті, руберойд підкладковий із дрібнозернистої і пилоподібний відповідно РПП-300А и РПЭ-300А застосовують для нижніх шарів покрівельного килима і рулонної гідроізоляції.

Руберойд випускають у рулонах по ширині полотнини покрівельного картону 1000, 1025 і 1050 мм із площею полотнища рулону 10,0+0,5 м2 . Виробництво руберойду включає наступні основні операції: готування просочувальної і покривної маси, підготовка посипочних матеріалів, просочення полотнини покрівельного картону, нанесення покривних шарів тугоплавкого бітуму з наповнювачем, нанесення посипочного шару; охолодження, а потім різання матеріалу на полотнища заданої довжини і згортання в рулони.

Наплавлений руберойд – покрівельний матеріал, який наклеюють, не застосовуючи покрівельної мастики, розплавленням потовщеного нижнього покрівельного шару. При цьому поліпшуються умови праці й підвищується її продуктивність.

Руберойд покрівельний наплавлений виготовляється в заводських умовах шляхом просочення покрівельного картону нефтебітумом малої в'язкості з наступним нанесенням по обидва боки шарів мастики (покривної маси), що складає з бітуму марки БНК-5 з мінеральним наповнювачем і пластифікатором (циліндрова олія та і ін.) у визначених співвідношеннях мас.

На відміну від звичайного наплавлений руберойд має з нижньої сторони збільшену товщину покривної маси. Так, якщо в звичайному руберойді кількість покривної маси дорівнює близько 200…300 г/м2 , то в наплавленому – 1000…2000 г/м2 і більш. Такий руберойд не приклеюють до підстави за допомогою спеціальних мастик, а укладують шляхом підплавлення нижнього покривного шару пальниками (гарячий спосіб) чи пластифікацією цього шару розчинником (холодний спосіб).

Виробництво наплавленого руберойду здійснюється двома способами: наливним і зануренням.

В обох способах передбачена витрата мастики зверху полотнини 600 г/м2 , знизу – від 600 до 2000 г/м2. Чим товще нижній шар, тим надійніше працює руберойд як гідроізоляція, хоча вартість його зростає. Цей руберойд випускається шести марок: РК-420-1,0; РК-500-2,0; РЧ-350-1,0 – для верхнього шару покрівельного килима і РМ-350-1,0; РМ-420-1,0; РМ-500-2,0 – для нижніх шарів покрівельного килима. У цих марках перша цифра означає масу картону (у г/м2 ), друга – масу наплавляємої частини мастики нижнього шару руберойду (у кг).

Перфорованийруберойд на відміну від звичайного має в картоні отвору діаметром 20 мм (перфорація), розташування в шаховому порядку на відстані 100 мм друг від друга. Покрівля з його застосуванням «дихають», тому що на її поверхні не виникає здуттів від тиску пари знизу, а при деформаціях підстави не спостерігається розривів покрівельного килима.

Склоруберойд(ГОСТ 15879) – рулонний покрівельний і гідроізоляційний матеріал. Застосовують для покрівельного килиму й обклеювальної гідроізоляції., його виготовляють шляхом нанесення на скловолокнисту основу бітумної в'язкої речовини з двох сторін. Лицьову сторону покрівельного склорубероїда покривають грубозернистим чи лускатим посипанням, а внутрішню – тонкодисперними мінеральними порошками. На відміну від покрівельного, гідроізоляційний склоруберойд по обидва боки посипається тільки тонкомолотими мінеральними порошками. Перевагою склоруберойда в порівнянні зі звичайним є велика міцність і стабільність скловолокнистої основи, що сприяє підвищенню протигнильної стійкості і високому опору руйнуванню в умовах підвищеної вологості.

Склоруберойд у залежності від виду посипання і призначення матеріалу випускають у виді рулонів із площею полотнини 10,0 м2 трьох марок: С-РК – склоруберойд покрівельний з великим посипанням на лицьовій сторні, С-РЧ – покрівельний матеріал з лускатим посипанням на лицьовій стороні і, нарешті, С-РМ – склоруберойд гідроізоляційний із дрібним чи пилоподібним мінеральним посипанням із двох сторін.

До числа рулонних покрівельних і гідроізоляційних матеріалів на склооснові варто віднести також гідросклоізол, склоізол, склобит і армобітеп.

Гідростеклоизол покрівельний і покладочний матеріал. Він складається зі склотканини, обробленої з обох сторін бітумною в'язкою речовиною. Покрівельний гідросклоізол застосовують у рулонах із шириною полотнини 850-1150 мм, довжиною 10 м при товщині 4...6 м. Рулони намазують звичайно на паперову втулку.

Підкладковий гідросклоизол використовують як гідроізоляцію пролітних будівель мостів, тунелів, метрополітену і т.п.

Склоізол виготовляють шляхом покриття склохолсту гумовобітумною мастикою. У випадку заміни склосіткою одержують гідроізоляційний матеріал за назвою «склобит».

Армобітеп– матеріал, одержуваний на основі склохолста, склотканини чи склосітки, зі стовщеною покривною масою з бітумно-каучукових мастик. Його випускають із дрібно- і грубозернистим посипанням. Армобитеп із грубозернистим посипанням призначається для пристрою верхнього шару покрівельного килима; із дрібнозернистим посипанням використовують для пристрою гідроізоляції і підстильних шарів покрівлі. Цей матеріал відрізняється високої температуростійкостью, морозостійкістю, водостійкістю і достатньою гнучкістю.

До числа рулонних покрівельних і гідроізоляційних матеріалів на незагниючій основі варто віднести також металлоізол, фольгоізол і фольгобитэп.

Металлоізолявляє собою гідроізоляційний матеріал, одержуваний на основі відпаленої алюминевої фольги, покритої по обидва боки нафтовим бітумом марки БН-90/10. Металоізол випускають у виді стрічок до 460 мм при товщині фольги від 0,2 до 0,5 мм і довжині до 20 м.

Фольгоізол(ГОСТ20429)-це покрівельний і гідроізоляційний матеріал, що складається з тонкої рифленої чи гладкий алюміневої фольги, покритої з однієї сторони гумовоо-бітумним чи полімерно-бітумним в'яжучим, змішаним з яким-небудь мінеральної наповнювачем і антисептиком. Промисловість випускає покрівельний фольгоізол, призначений для пристрою верхнього шару покрівлі, і гідроізоляційної для виробництва гідроізоляційних робіт. Фольгоізол випускають у рулонах довжиною 10,0 м, шириною полотнини 960...1000+2 мм при товщині фольги до 0,3 мм. Цей матеріал відрізняється довговічністю і не вимагає відходу при експлуатації.

Крім того фольгоізол має високу міцність при розриві, гнучкість і водонепроникністю. Його застосовують для пристрою покрівель і гідроізоляції відповідальних будинків. У наслідок властивості фольги відбивати сонячні промені покрівля з використанням цього матеріалу нагрівається менше, ніж покрівля чорного кольору.

Фолькобитэп – гідроізоляційний матеріал, якій складається з тонкої рефленої фальги, покритої по обидва боки бітумно-полімерным в'язким у суміші з мінеральним наповнювачем і антисептиком. Використовується в будівництві для покрівельних і гідроізоляційних робіт.

При просоченні покрівельного чи картону іншої основи кам’яно-вугільим дьогтем одержують покрівельні дьогтеві гідроізоляційні матеріали.

Толь покрівельний покривний виготовляють шляхом просочення покрівельного картону кам'яновугільним чи сланцевим дьогтем з наступним пісковим грубозернистим посипанням. Толь з пісковим посипанням застосовують для пристрою покрівель тимчасовий споруджень і гідроізоляцій кам'яних і дерев'яних частин будинків. Толь із грубозернистим посипанням використовують для покриття верхнього шару положистих і плоских покрівель і вкладають звичайно на гарячих дьогтевих мастиках.

Пергамін- рулонний, безпокрівний матеріал, одержуваний шляхом просочення покрівельного картону м'якими нафтовими бітумами. Пергамін використовують головним способом як підкладковий матеріал під руберойд. Негативною властивістю пергаміну є його займистість і мала біостойкість.

Толь покрівельний – рулонний покрівельний і гідроізоляційний матеріал, виготовлений шляхом просочення покрівельного картону чи дьогтем різними дьогтепродуктами.

Безпокривний толь у порівнянні з пергаміном має підвищену гнилостійкість і велику водонепроникність. Толь безпокривний використовують як підкладковий матеріал під толь з посипанням при пристрої покрівель, а також для обклеювальної гідроізоляції і пароізоляції. У багатошарових плоских покрівлях його укладають на гарячих дьогтевих мастиках.

Гідроізол (ГОСТ7415)-рулонний безпокривний гідроізоляційний матеріал,виготовлений просочуванням азбестового картону нафтовим бітумом,призначений для влаштування гідроізоляційного шару в підземних та гідротехнічних спорудах ,а також для захисного антикорозійного покриття.Гідроізол випускають двох марок:ГИ-Г та ГИ-К в рулонах шириною полотна 950+5мм,загальною площею20+0.5м.Розривне навантаження при розтягу в поздовжньому напрямку становить 3,7МПа Для просочування використовується доокиснений нафтовий бітум марок БНК 45/180,БНД60/90 або БНД 40/60.

Відомо,що звичайний бітум,а також оксидований,руйнується під впливом ультрафіолетових променів та стає крихким при Т<+5С.Застосування добавок модифікаторів у вигляді атактичного поліпропілену(АРР-модифікатор) і стирол бутадієн-стирольного каучуку сприяє підвищенню довговічності бітумних матеріалів за рахунок надання їм еластичності,корозійної стійкості та стійкості до дії низьких температур та ультрафіолетового випромінювання.

Враховуючи зазначене, важливою тенденцією сьогодення при виготовлення мяких покрівельних матеріалів є витіснення недовговічних рулонних бітумних матеріалів полімерними і полімерно-бітумними,які відрізняються підвищеною міцністю,еластичністю та довговічністю,причому багатошаровий покрівельний килим замінюється одношаровим.

Еласто- та пластомірні мембрани, отримані на основі склотканини або поліефірних волокон та дистильованого бітуму, модифікованого та модифікаторами, складаються із кількох шарів. Нижня поверхня мембран покрита тонкою поліетиленовою плівкою, яка повністю розплавляється при укладанні такого матеріалу на поверхню за допомогою спеціального пальника. Температура використання таких матеріалів- від-50 до + 150С,міцність при розтягу- від 8,0 до 9,4МПа;опір руйнуванню при розриві від 11 до 16 МПа,мінімальна температура влаштування покриття з такого матеріалу- 20С.

Брізол – ізоляційний матеріал, відмінною рисою є підвищена стійкість до води, гнилостійкість, морозостійкість, погодостійкість, еластичність. Застосовується для антекарозійного захисту металевих трубопроводів, а також підземних споруджень від впливу ґрунтових вод.

Бітумнополімерний матеріал – високоякісний гідроізоляційний матеріал. Використовують у будівництві для устрою гідроізоляції, пароізоляції і багатошаровий покрівельних килимів.

Для пристрою м'якої покрівлі високої якості рулонні матеріали повинні зберігатися в затемненому приміщенні і на відстані від джерела опалювання. Матеріали з основою повинні транспортуватись у вертикальному положенні (два ряди) і зверху один ряд у горизонтальному. Матеріали без основи можуть транспортуватися в горизонтальному положенні, але не більш п'яти рядів по висоті.

Ізол (ГОСТ 10296) – безосновний рулонний матеріал, отримуваний у результаті прокатки в полотнину гарячої пластичної маси, що складається з бітуму і бітумно-полімерного в'яжучого, наповнювача, дрібномолотих відходів гуми. Застосовується для паро-і гідроізоляції, має високу довговічність, міцність при розтягуванні, водопоглинання, еластичний при негативних температурах. Рулонний ізол використовують для обклеювання гідроізоляції підвалів, фундаментів, тунелів, басейнів, мостів, інших конструкцій будинків і споруджень, антикорозійного захисту трубопроводів, пристрою положистих і плоских покрівель.

Пергамін (ГОСТ 2697)- рулонний покрівельний матеріал на основі картону, просоченого нафтовим бітумом з температурою розм’якшення 400 С . Він є підкладковим матеріалом під руберойд і використовується для пароізоляції. Пергамін не має покривного шару бітуму і посипання.

Лінкром (ТУ5774-002-13157915-98)- покрівельний й гідроізоляційний матеріал для влаштування покрівель дахів із невеликим нахилом, а також для гідроізоляції фундаментів будівель і споруд . Складається з міцної основи , яка не гниє ( склотканина, склохолст, поліефірне полотно), на яку з обох сторін наносять бітумну масу. Нижня сторона лінкрому закрита лекгоплавкою полімерною плівкою, верхня- плівкою або мінеральною посипкою. Гарантійний термін служби- більше 20 років.

Уніфлекс (ГОСТ 2678) – рулонний покрівельний і гідроізоляційний матеріал, призначений для влаштування покрівельного килиму будівель та споруд різного призначення, гідроізоляції фундаментів, мостів , тунелів. Має основу зі склотканини, нетканого полієфірного полотна. З обох сторін покривається модифікованою полімерно-бітумною сумішшю(стирол-бутадієн, стирол-бітум). Міцність уніфлексу при розтягу в разі використання як основи склотканини – до 8 Мпа, склополотна- до 6Мпа, абсолютна водонепроникність, температура розм’якшення - + 100 С . Модифікатором бітуму є каучук стирол-бутадієн-стирол (СБС).

Техноеласт(ТУ 5774-003-00287852-99) – рулонний матеріал, призначений для влаштування покрівель із невеликим нахилом, а також для гідроізоляції, коли ставляться підвищені вимоги щодо надійності й довговічності. Має основу, просочену бітумом, модифікований штучним каучуком СБС. Легко вкладається в холодний період року і не стає надто м’ягким у теплу, сонячну погоду, при охолодженні до температури до -25 оС має гнучкість, температура розм’якшення становить 110…115 о С, міцність при розтягу на основі склотканини- 8МПа, на основі поліефірної тканини – МПа.

 

Мастиками називають пластичні штучні суміші органічних речовин з мінеральними заповнювачами і добавками. Мастики - це клейові суміші, якими не тільки з'єднують різні матеріали між собою, але й покривають поверхні деталей та конструкцій відносно товстим шаром для запобігання корозії, заповнюють щілини, раковини, отвори та інші заглиблення, щоб одержати однорідну гладку поверхню чи забезпечити герметичність швів.

Для приготування мастик використовують бітумні чи дьогтьові суміші, мінеральні дисперсні наповнювачі (тальк, магнезит, вапняк, доломіт, крейду, цемент, золу); волокнисті заповнювачі (азбест, мінеральну вату); емульгатори та добавки-антисептики. Наповнювачі адсорбують на своїй поверхні масла, що сприяє підвищенню теплостійкості та твердості мастики, крім того, зменшується витрата бітуму чи дьогтю. Волокнисті наповнювачі армують матеріал, збільшую­чи його опір при згині.

Мастики розрізняють:

а) за видом в'яжучого матеріалу - бітумні, бітумно-гумові, бітумно-полімерні;

б)за способом застосування — гарячі, які використовують із попереднім підігріванням до 160°С - для бітумних мастик і до 130°С - для дьогтьових мастик,
та холодні (містять розчинник), які використовують без підігрівання при температурі повітря, не нижчій ніж 5°С, із підігріванням до 60°С - при температурі по­вітря, нижчій ніж 5°С;

в) за призначенням — приклеювальні, покрівельно-ізоляційні, гідроізоляцій­
ні, асфальтові антикорозійні.

Приклеювальні мастики застосовують для склеювання рулонних матеріалів при влаштуванні багатошарових дахових покриттів та обклеювальної гідроізоля­ції. Марку мастики встановлюють за показником теплостійкості, що характеризується граничною температурою, при якій шар мастики товщиною 22 мм, нанесений для склеювання двох зразків пергаміну, не витікає із шва. (Зразок витримують протягом 5 годин на покрівлі з нахилом 45°.) Марку мастики вибирають залежно від максимальної температури повітря та схилу покрівлі.

Гідроізоляційні асфальтові мастики застосовують для влаштування литої та штукатурної гідроізоляції, а також як в'яжучу речовину для виготовлення плит та інших штучних виробів.

Гарячі бітумно-мінеральні мастики виготовляють з бітуму з додаванням 30...64% мінерального наповнювача залежно від призначення та поставлених вимог, їх використовують для заливної гідроізоляції швів гідротехнічних споруд.

Холодні асфальтові мастики одержують змішуванням бітумно-вапнякової пасти з мінеральними наповнювачами без нагрівання компонентів; використовують їх для штукатурної гідроізоляції.

Гідрофобний газоасфальт виготовляють на основі бітумно-вапнякової пас­ти з домішкою 10... 15% портландцементу й алюмінієвої пудри як газоутворювача; використовують у покрівельних панелях та для теплогідроізоляції трубопроводів.

Асфальтові антикорозійні мастики — це суміш розплавлених тугоплавких бітумів з наповнювачами, призначені для захисту будівельних конструкцій та трубопроводів від агресивних впливів розведених розчинів кислот та лугів, оксидів нітрогену, сірчистого газу, аміаку та парів кислот при температурі до 60°С.

Бітумно-гумові мастики складаються із сплавленої суміші бітуму та порошку гуми, а також добавок каучуку чи синтетичної смоли для надання їм теплостійкості та еластичності на морозі. Мастики використовують у гарячому та холодному станах для ізоляції підземних сталевих трубопроводів.

З метою полегшення нанесення складу на поверхню, що захищається, мастику розігрівають (гаряча мастика ) або вводять органічний розчинник (холодна мастика). Найбільше застосування в будівництві для виконання покрівлі і гідроізоляції будівельних конструкцій знайшли наступні мастичні склади: МБК-Г-55( 65, 75, 85, 100) – бітумна покрівельна гаряча з теплостійкістю 55-1000С, МБР-Г-55( 65, 75, 85, 100) – бітумна з наповнювачем з гумової крихти; МББГ-90(80) – гаряча битумно-бутимно-каучукова. Холодні мастики , як правило, містять органічний розчинник, добре склеюють бітумні і рулонні матеріали між собою, приклеюють їх до поґрунтованої основи. Найбільш поширена холодна бітумна мастика марки МБК-Х-1. До недоліків гарячих мастик відносяться їхня нестабільність, велика витрата енергії на виробництві, низькі експлуатаційні властивості при атмосферних впливах. При роботі з холодними мастиками випаровується шкідливий для здоров'я людини розчинник. У сучасному будівництвівсе більшу популярність здобувають бітумно-емульсійні мастики, що являють собою рівномірно розподілені у воді дрібні частки бітуму, покриті шаром твердого чи рідкого емульгатора. Ці мастики екологічно нешкідливі, гігієнічні, пожежо - і вибухобезпечні.

Емульсії — це дисперсні системи, які складаються з двох рідин, що не змішуються між собою, причому одна рідина є диспергованою у другій. Стійкість утвореної емульсії досягається введеним до її складу емульгаторів - поверхнево-активних речовин (ПАР) або тонкодисперсних твердих порошків, які, з одного боку, знижують поверхневий натяг між бітумом та водою, а з другого - надають частинкам певного заряду, який перешкоджає їхньому злипанню.

Емульгаторами є мила (нафтенових, сульфонафтенових) органічних кислот, лігносульфонат технічний (ЛСТ), асидол, олеїнова кислота. До твердих емульгаторів належать тонкі порошки глин, вапна, цементу, кам'яного вугілля та сажі. Тверді емульгатори адсорбуються на поверхні бітуму та дьогтю, утворюючи захисний шар, що перешкоджає злипанню окремих глобул, диспергованих у воді.

Емульсію готують у спеціальних машинах: диспергаторах, гомогенізаторах, установках із використанням ультразвукових коливань. Технологічний процес отримання емульсії передбачає розігрівання бітуму чи дьогтю до 5О...12О°С, приготування емульгатора, диспергування в'яжучої речовини у воді з додаванням водного розчину емульгатора. Вміст бітуму (дьогтю) в звичайних емульсіях становить 50...60%, у пастах - 60...70%. Вміст водорозчинних емульгаторів у складі емульсії звичайно не перевищує 3%, твердих емульгаторів - 5... 15% залежно від їхнього виду й дисперсності бітумної чи дьогтьової фази.

Емульсії застосовують для влаштування захисного гідро- та пароізоляційного покриття, грунтування основи під гідроізоляцію, приклеювання штучних та рулонних матеріалів, а також гідрофобізації поверхонь виробів. Зберігають емульсію в металевій тарі в закритих приміщеннях з температурою, не нижчою 0°С.

Бітумні пасти готують з бітуму, води та емульгатора. Як емульгатори використовують неорганічні тонкодисперсні мінеральні порошки (вапно, глина, мелений трепел), що містять активні колоїдні частинки розміром менш як 0,005 мм. Пасти застосовують для влаштування захисного гідроізоляційного покриття, грунтування поверхні, яка ізолюється, ущільнення стиків у покрівлі, а також як в'яжучу суміш для виготовлення холодних мастик.

М'яка бітумна черепиця - плитка «Шанглс» (плоска пок­рівельна плитка, відома як дранка, ґонт) - листи з целюлозного або азбестового картону, просоченого бітумом і покритого кольоровою мінеральною посилкою. Одна плитка імітує (заміняє) 3...4 штуки черепиці. Найбільш відомі такі типи м'якої черепиці:

Бардолін (Франція) — хвилясті листи на основі скловолокна, покриті з обох боків бітумом, розміром 100x35 см і товщиною 3 мм;

Катепал(Фінляндія) - листи розміром 100x31,7 см товщиною 3,8 мм, на основі склоповсті, просоченої окисненим бітумом;

«Моравія» та «Делта»(Чехія) - листи розміром 330x1000 мм та 278x955 мм товщиною 3,5 мм, міцність при розтягуванні 4,8 та 4,6 МПа;

«Флоренція», «Рим» (Італія) - листи розміром 100x32; 100x33 мм на основі склоповсті, просоченої бітумом, модифікованого атактичним поліпропіле­ном (АПП). Листи покриті мінеральною посипкою різних кольорів та відтінків. Черепиця є водонепроникною, добре поглинає звукову енергію, стійка до зміни температур в інтервалі -45°С...+150°С, міцність зразків при розтягу становить 8... 10 МПа, термін експлуатації - більше 50-ти років.

Єврошифер - хвилясті (гофровані) листи, відомі як гутаніт, розміром 2000x1060 мм на основі целюлозного волокна, просоченого бітумною в'яжучою речовиною за технологією гарячого пресування. Вони мають високу луго-, кислотостійкість, строк експлуатації до 50-ти років з гарантованою водонеп­роникністю не менше 10-ти років. За рахунок горизонтального направлення ниток, можна вкладати листи на криволінійній поверхні з радіусом кривиз­ни більше 6 м , несуча здатність їх до 650 кг/м2, маса 1 м2- 3 кг, середня густина 950...1250кг/м3, міцність при згині до 8 МПа. У процесі експлуатації ці вироби не потребують технічного обслуговування.

Каміння гідроізоляційневиготовляють просочуванням природних чи штуч­них пористих матеріалів (цегли, бетону, туфу, опоки, крейди, вапняку) бітумом чи кам'яновугільними дьогтьопродуктами.

Каміння водонепроникне, тому його застосовують для гідроізоляції у виг­ляді кладки та футерівки на цементному та асфальтовому розчинах.

Збірні гідроізоляційні залізобетонні виробиодержують просочуванням збір­них залізобетонних елементів (паль, плит, секцій труб, тюбінгів тощо) органічни­ми в'яжучими речовинами на глибину 10...15 мм.

Такий спосіб застосовують для антикорозійного та гідроізоляційно­го захисту споруд, які зазнають механічних ударів і впливу мінеральних вод.

Асфальто- та дьогтьобетони.

Асфальтобетонні розчини є важливим матеріалом для устрою дорожніх і аеродромних покриттів, підлог промислових підприємств.

Асфальтобетон – штучний будівельний матеріал, одержуваний у результаті затвердіння ущільненої асфальтобетонної маси, що складається з ретельно перемішаних компонентів: щебеню, піску, мінерального порошку і бітуму. Асфальтобетон , що не містить крупний заповнювач, називається асфальторозчином.

За видом велик крупного заповнювача асфальтобетон поділяють на щебеневий і гравійний. Залежно від марки застосовуваного бітуму і температури укладання поділяється – на гарячі(1200С), теплі (700С), і холодні, приготовлені на рідких бітумах чи бітумних емульсіях, які укладають при температурі навколишнього середовища не нижче 50С.

Залежно від розміру зерен заповнювача гарячі й теплі асфальтобетони розділяють на грубозернисті – найбільший розмір зерен до 40мм; дрібнозернисті – до 20мм; піщані – з найбільшим розміром зерен до 5 мм.

Щільність асфальтобетону — важлива характеристика. Звичайно пористість асфальтобетону складає — 5...7 %. Чим вище пористість, тим менше довговічність асфальтобетону, тому що при цьому зростає водопоглинання, знижується корозійн

Последнее изменение этой страницы: 2016-08-11

lectmania.ru. Все права принадлежат авторам данных материалов. В случае нарушения авторского права напишите нам сюда...