Класифікація лакофарбових матеріалів за умовами експлуатації

Приклади позначення: Емаль ХВ-16 сіро-біла - перхлорвінілова емаль (ХВ) для атмосферостійких покриттів (1), реєстраційний номер (6), колір - сіро-білий.

За реологічними характеристиками лакофарбові матеріали відносять до структурованих систем. Сильно структуровані фарби можуть бути нанесені тіль­ки розпиленням, пензлем, валковим способом, але не методом занурення або поливання. Кожному способу нанесення фарби відповідає оптимальна в'язкість, при якій не виникають дефекти поверхонь покриттів.

Зауважимо, що тільки деякі виробники СНД дотримуються вищенаведеної класифікації. Імпортні лакофарбові матеріали частіше всього мають власне ім'я, наприклад, Луя чи Гармонія, а призначення і властивості матеріалу наведені на етикетці продукту або в каталозі виробника.

Також відрізняється від вітчизняних технологій і європейська технологія от­римання кольорових лакофарбових покриттів. Вітчизняні виробники виготовля­ють фарби і емалі, які мають визначений колір. В свою чергу європейські вироб­ники для отримання кольорових емалей і фарб застосовують в основному два ба­зиси А і С та проміжний В. Базис А - біла базова емаль (фарба), на основі якої отримують емалі пастельних тонів. Базис В - не є виключно білою емаллю, на її основі отримують кольори середньої насиченості. Базис С подібний до базису А тільки без білого пігменту, на його основі отримують інтенсивно забарвлені ема лі. Застосування різних базисів дозволяє приготувати більш ніж 7000 кольорових фарбових матеріалів.

Характеристика основних компонентів лакофарбових матеріалів

З кожним роком до лакофарбових матеріалів і покриттів на їхній основі під­вищуються вимоги, що пов'язано з розвитком нових технологій та формуванням сучасних естетичних поглядів у споживачів. Це стосується не тільки захисних, але й декоративних покриттів, властивості яких визначаються фізико-хімічними по­казниками всіх компонентів лакофарбових матеріалів, плівкоутворювача та піг­менту.

Основними компонентами для приготування лакофарбових матеріалів є плівкотвірні (зв'язуючі) речовини, пігменти та наповнювачі (для надання визна­чених властивостей), розчинники, розріджувачі та цільові добавки. Змінити влас­тивості покриттів можна шляхом хімічної модифікації або застосуванням іншого (як правило, більш дорогого) плівкоутворювача, що веде за собою і заміну інших компонентів у композиції. Більш простим і ефективним є регулювання власти­востей лакофарбових матеріалів за рахунок використання різних добавок, які до­дають у невеликий кількості (від 0,02 до 3...5% залежно від призначення), їх час­то називають адитивами, інколи - «малими добавками» або «функціональними».

Адитиви — технологічні добавки, які інтенсифікують процеси диспергуван­ня пігментів, твердіння, змочування підкладки, усунення поверхневих дефектів на стадіях виготовлення, транспортування, зберігання фарб і формування пок­риття. До адитивів відносять сикативи, диспергатори пігментів, емульгатори, піногасники та ін. Наприклад, стійкість фарби до появи плісняви у вологих при­міщеннях підвищується при додаванні фунгіцидних та альгіцидних добавок, а стійкість лаку до дії сонячних променів - спеціальних ультрафіолетових фільтрів. Як правило, до складу фарби може входити до 40-ка компонентів, причому ади­тиви часто складають основну частину «кпо\у-гю\у» фірм-продуцентів лакофарбо­вих матеріалів. Від того, наскільки якісно підібрані і змішані компоненти, зале­жить якість продукту.

Плівкотвірні (зв'язуючі) речовинипризначені для забезпечення зчеплення між собою частинок пігменту, наповнювача і створення захисно-декоративної плівки з високими адгезійними властивостями до поверхні будівельного матеріа­лу. Від якості зв'язуючої речовини залежать технологічні і експлуатаційні власти­вості, а головне - довговічність лакофарбового покриття.

Зв'язуючими речовинами у фарбових сумішах можуть бути природні та штучні плівкоутворювачі.:

- мінеральні в'яжучі - вапно, рідке скло, цемент;

- рослинні клеї - крохмаль і близькі за складом водорозчинні ефіри целюлози;

- смоли природні - продукти рослинного походження, слабко пофарбовані або прозорі. До них належать: каніфоль, копали, янтар, шелак.

- водорозчинні эфіри целюлози (метилцелюлоза - МЦ, карбоксилметилцелюлоза - КМЦ ) використовують для внутрішніх робіт, тому що лакофарбові покриття на їхній основі не мають достатньої атмосферостійкості;

- нітроцелюлоза - складний ефір целюлози, отриманий у результаті взаємодії з азотною кислотою;

- оліфи - досить поширені плівкоутворюючі речовини на основі рідких рослинних масел або алкідних полімерів, модифіковані рослинними маслами. За складом й технологією одержання оліфи підрозділяють на: натуральні, оліфи-оксоль і алкідні;

- синтетичні плівкоутворювачі отримані в результаті хімічних реакцій полімеризації або поліконденсації. До них належать епоксидні, поліефірні, поліуретанові, перхлорвінілові, поліакрилатні полімери. Використання синтетичних плівкоутворювачів дозволяє заощаджувати харчові, рослинні масла й натуральні смоли. Шляхом регулювання складу плівкоутворювачів при синтезі одержують лаки й емалі з найрізноманітнішими властивостями;

- водні дисперсії полімерів - являють собою дрібні частки полімерів, зважені у воді. Концентрація полімеру 40-50%.

Пігменти являють собою тонкомолоті пофарбовані порошки, нерозчинні у воді, плівкоутворювачах й розчиннику. Пігменти забезпечують покриттю кольори, антикорозійні властивості. До основних технологічних властивостей пігменту, що робить вплив на якість майбутнього покриття, відносять: барвну здатність (здатність передавати свої кольори при змішуванні з білим пігментом), дисперсність (ступінь подрібнювання), покриття (інтенсивність фарбування, витрата пігментного складу на 1м² укриваної поверхні) і маслоємкість (мінімальна витрата плівкоутворювача, необхідного для одержання однорідної пасти).

До експлуатаційних характеристик пігментів належать : світлостійкість, атмосферостійкість, теплостійкість, хімічна стійкість і нешкідливість.

Залежно від походження пігменти класифікуються на мінеральні й органічні, а за способом одержання - на природні й штучні .

Пігменти органічного походження мають високу інтенсивність кольору, але знижену довговічність і атмосферостійкість.

Наповнювачі - слабкофарбовані, тонкомолоті мінеральні матеріали, які вводять у лакофарбову композицію з метою економії дорогих пігментів, підвищення в'язкості складу, міцності, щільності й температурної стійкості покриття.

Перераховані функції забезпечуються введенням сульфату барію, сульфату кальцію, карбонату кальцію, кремнезему, діатоміту, глини, тальку, слюди.

Розчинники - рідини органічного походження, призначені для надання лакофарбовим складам необхідної малярської консистенції і забезпечення можливості її нанесення на поверхню.

Тип розчинника залежить від природи плівкоутворювача. Так, для олійних фарб – це бензин, уайт - спірит, скипидар, для гліфталевих і бітумних лаків і фарб - сольвент, ксилол, скипидар, для перхлорвінілових фарб - ацетон, для клейових і водоемульсійних - вода.

Розріджувачі на відміну від розчинників не розчиняють плівкоутворювачів, застосовуються для зниження в'язкості лакофарбового складу.

Сикативи - речовини для прискорення процесу висихання (твердіння) лакофарбової плівки. Являють собою металеві похідні октанової кислоти.

До допоміжних компонентів, застосовуваних для одержання лакофарбових матеріалів, у тому числі спеціального призначення, належать:

стабілізатори ( речовини , що запобігають осадження пігментів при зберіганні фарб і емалей), пластифікатори (забезпечують рівномірне нанесення композиції на поверхню, яку фарбують), аерозатори (забезпечують помірний запах фарби) і т.д.

Ґрунтовки, шпатлівки використовують при нанесенні лакофарбових покриттів для підготовки поверхні під фарбування.

Ґрунтовки— це суспензії пігментів або їхніх сумішей з наповнювачами в розчині плівкотвірної речовини, які після висихання утворюють суцільну непрозору однорідну тверду плівку (покриття). Ґрунтовки призначені для утворення нижнього захисного шару покриття, тому вони повинні мати високу адгезію до основи. У зв'язку з цим при застосуванні вапняних фарб використовують вапняні, а при силікатних — силікатні ґрунтовки, при нанесенні масляних та інших безводних фарб рекомендується застосовувати ґрунтувальні та шпатлювальні суміші на основі оліфи й синтетичних зв'язуючих.

Як ґрунтувальні суміші використовують: полівінілацетатну (яка складається з дисперсії полівінілацетату та води); миловар (негашене вапно, вода, господарське мило, оліфа); силікатну (рідинне скло, крейда мелена); емульсійну (клей кістковий, луги; оліфа, вода); латексну (латекс, вода); а також суміш для прооліфлювання (оліфа «оксоль», пігмент, розчинник).

До ґрунтовок, призначених для підготовки металевих поверхонь, ставиться також вимога щодо високої корозійної стійкості. Наприклад, до складу ґрунтовок, які наносять на металеву поверхню, входить ортофосфорна кислота, що сприяє утворенню фосфатів заліза. Такі ґрунтовки одночасно з перетворенням ір­жі створюють на поверхні полімерну плівку, яка надає корозійної стійкості усьо­му покриттю. За призначенням ґрунтовки для металевих поверхонь поділяють на пасивувальні, ізоляційні, протекторні та перетворювачі іржі.

Шпатлівки — високонаповнені матеріали у вигляді в'язкої пастоподібної маси, що складається з суміші пігментів і наповнювачів, диспергованих у плівкотвірній речовині. Шпатлівки містять підвищену кількість нелетких речовин, які забезпечують низьку усадку при сушінні або твердінні; призначені для вирівнювання поверхні основи - для заповнення нерівностей та виправлення її дефектів. На поверхню їх наносять шпателем або фарборозпилювачем. Після висихання поверхня шпатлівки повинна бути рівною й однорідною, без тріщин та механічних включень.

Залежно від основного призначення шпатлівки поділяють на будівельні, універсальні (для вирівнювання дефектів різних поверхонь) та спеціальні (наприклад, для вирівнювання дефектів поверхонь дерев'яних, деревностружкових та деревоволокнистих виробів).

Найбільш розповсюдженими є алкідні шпатлівки (ПФ, ГФ), їх застосовують при зовнішніх і внутрішніх роботах в звичайних і спеціальних умовах. Модифіковані алкідні шпатлівки утворюють покриття з високими декоративними та захисними властивостями, які характеризуються підвищеною твердістю й атмосферостійкістю. Вони є досить довговічними при експлуатації як в середині приміщень, так і ззовні. Алкідні шпатлівки зручно застосовувати для підготовки великорозмірних покриттів.

Нітроцелюлозні шпатлівки використовують для ремонту невеликих пошкоджень внаслідок їх швидкого висихання, але необхідно враховувати, що вони містять підвищену кількість розчинника і тому дають усадку.

Епоксидні і поліефірні шпатлівки відносять до безусадочних, вони характери­зуються високою якістю, але недоліком їх є двокомпонентність при використан­ні, обмежена життєздатність після введення отверджувача та висока вартість. їх застосовують в основному для вирівнювання металевих поверхонь.

Шпатлівки на основі водних дисперсій полімерів застосовують для будівельних робіт при вирівнюванні великорозмірних поверхонь.

Замазки — пастоподібні суміші, які застосовують при склінні віконних хрестовин та при влаштуванні покрівлі з листової сталі.

До замазок спеціального призначення відносяться антикорозійні та теплопровідні (при проведенні футерувальних робіт), а також замазки, що використовуються при влаштуванні хімічно стійких підлог, штукатуренні будівельних конструкцій. Такі замазки часто є двокомпонентними і складаються з розчину та порошку, які змішують перед вживанням.

Фарби - це суміші пігменту з наповнювачами та плівкотвірними речовинами, які утворюють непрозорі однотонні покриття. Фарбові суміші, залежно від використаних зв'язуючих речовин, поділяють на мінеральні, масляні, полімерні, клейові.

Фарби мінеральні (на основі неорганічних в'яжучих речовин) застосовують для фасадних захисно-декоративних покриттів при нанесенні на оштукатурені фасади з керамічної та силікатної цегли, бетону, керамзитобетону, газобетону, а також при проведенні реставраційних та ремонтних робіт.

Мінеральні фарби в основному є порошковими і доводяться до потрібної консистенції додаванням води. Слід відмітити, шо створення покриттів на осно­ві фарб цієї групи може відбуватись тільки при позитивних температурах навколишнього середовища.

Фарби одержують на основі природної мінеральної сировини, і тому вони є екологічно чистими. На відміну від органічних фарб, які виготовляють з використанням смол та олій, мінеральні фарби мають достатню паропроникність, що дозволяє запобігати зволоженню (а тому й руйнуванню) стін, а також матеріалів, які застосовуються для підготовки основи під фарбування. Завдяки цьому декоративне покриття не деформується, а тривалість життя будівель збільшується. Мінеральні фарби часто є морозостійкими, а введення до їхнього складу функціональних добавок (в тому числі синтетичних смол) підвищує технологічні і будівельно-технічні властивості - адгезію до основ, покривність, гідрофобність, пластичність, а також забезпечує широкий діапазон регулювання в'язкопластичних характеристик, седиментаційну стійкість.

Вапняні фарби. Зв'язуючою речовиною вапняних фарб є гашене вапно (час­то у вигляді вапняного молока). Для підвищення водоутримувальної здатності до фарбової суміші вводять спеціальні добавки: хлорид кальцію, кухонну сіль або алюмінієві квасці, інколи - полімери. Для отримання цих фарб використовують лугостійкі неорганічні пігменти, причому в гамі кольорів переважають світлі відтінки. Термін служби таких покриттів є досить низьким, але процес карбонізації вапна з часом сприяє підвищенню експлуатаційних характеристик покриття. Не рекомендується наносити ці фарби на цементні штукатурки.

Такі фарбувальні суміші є дешевими, доступними й широко використовуються для фарбування фасадів, для проведення реставраційних робіт, в тому числі відновлення храмів.

Такі фарби є водостійкими, тому застосовують їх для зовнішніх малярних робіт та внутрішнього фарбування вологих виробничих приміщень по бетону, цеглі, штукатурці. При цьому необхідним є зволоження нанесеного покриття протягом деякого часу.

Силікатні фарби(ГОСТ 18958) - це суспензія лугостійких пігментів і напов­нювачів. Як мінеральний лугостійкий пігмент застосовують вохру, за­лізний сурик тощо, як активний кремнеземистий наповнювач, що підвищує во­достійкість плівки — мелений кварцовий пісок, діатоміт чи трепел.

Фарби залежно від силікатизатора підрозділяють на дві марки: «А» — ті, що містять у сухій пігментній частині цинкові білила, «Б» - ті що містять борат каль­цію. Поставляють фарби в двотарному пакуванні — окремо суха пігментна части­на і рідинне калійне скло, які перед застосуванням змішуються в пропорції 2:1 за масою.

Силікатні фарби є водорозчинними, нетоксичними, дозволяють отримува­ти повітропроникні і відносно стійкі до дії води та перепадів температури по­криття, відрізняються низькою гідрофобністю.

Фарби призначені для декорування фасадів і внутрішніх приміщень (при виконанні робіт по каменю, бетону, штукатурці), а також для захисту дерев'яних конструкцій від вогню. Атмосферостійкість зовнішнього покриття підвищується при нанесенні силікатної фарби на основу, що містить вільний гідроксид каль­цію (наприклад, цементна чи цементно-вапняна штукатурка або бетон).

Масляні фарби(ГОСТ 10503) - це суспензії пігментів (або пігментів і напов­нювачів) в різних оліфах з додаванням сикативу, а в разі потреби добавок, які за­побігають утворенню щільного осаду. Масляні фарби виготовляють на заводах розтиранням оліфи з пігментами в спеціальних машинах (фарботерках). При роз­тиранні утворюється однорідна суспензія, в якій кожна частинка пігменту або на­повнювача має оболонку з адсорбованої на її поверхні зв'язуючої речовини. Роз­різняють густотерті і рідкотерті масляні фарби. Густотерті фарби виготовляють у вигляді паст (що містять 15...25% оліфи) і доводять до робочої в'язкості додаван­ням оліфи безпосередньо перед застосуванням. Рідкотерті масляні фарби випус­кають готовими до використання з вмістом оліфи 40...50%. До таких фарб відно­сять титанові та цинкові білила.

Масляні фарби не змінюють власний об'єм у процесі твердіння, характери­зуються стійкістю і довговічністю. Перевагою масляних фарб є високий ступінь наповнення, висока покривна здатність, а недоліком- тривалий час висихання, їх часто застосовують як ґрунтовки.

Діапазон застосування масляних фарб дуже широкий - зовнішнє та внут­рішнє фарбування по деревині, металу, бетону та штукатурці. Але частіше їх ви­користовують для захисту сталевих конструкцій від корозії, для зберігання вікон­них рам та інших дерев'яних елементів від зволоження, а також для фарбування поверхонь, які піддаються стиранню і частому промиванню водою (підлоги, ниж­ні частини стін коридорів громадських будівель, металеві ворота шлюзів і т.п.).

Фарби на основі полімерів поділяють на воднодисперсійні, леткосмоляні, по­лімерцементні.

Воднодисперсійні фарби(ГОСТ 28196) - це пігментовані емульсії полімерів у воді, складаються з двох незмішуваних рідин, в яких частинки однієї - глобули (дисперсна фаза) — розподілені в іншій - дисперсійній фазі (дисперсійному се­редовищі), емульгатора, що запобігає злипанню глобул, пігменту і спеціальних добавок. Під час твердіння покриття вода, що є дисперсійним середовищем, від­смоктується пористою основною, на яку нанесена фарба, і частково випаровуєть­ся. При цьому відбувається розпадання емульсії, глобули агрегуються і утворю­ється гладке покриття, яке твердіє приблизно 1...2 години. Покриття має матову поверхню, є світло- та водостійким, повітропроникним та міцним.

Властивостіводнодисперсійних лакофарбових матеріалів залежать від виду полімеру. Найбільш широко використовують фарби на основі латексів гомо- та сополімерів вінілацетату (полі вінілацетати і емульсійні фарби), сополімерів стиро­лу з бутадієном (стирол-бутадієнові емульсійні фарби), сополімерів акрилатів (поліакрилатні емульсійні фарби). Кількість плівкотвірної речовини (полімеру) в емульсійних фарбах становить 40...55%, фарби також містять пластифікатори, зазвичай ефіри фталевої кислоти, емульгатори - солі жирних синтетичних кис­лот та ін., диспергатори пігментів, наприклад гексаметафосфат натрію; згущува­чі - карбоксиметилцелюлозу та ін., антисептики, наприклад пентахлорфенолят натрію, тиксотропні добавки (бентоніт), піногасники (кремнієорганічні рідини), інгібітори корозії поверхні, що захищається (бензонат натрію) та інші добавки.

Такі продукти випускаються в основному білого кольору. Для утворення не­обхідного кольору або відтінку (номенклатура не обмежується) застосовують то­нуючі барвники. У зв'язку зі складністю повторення необхідного кольору засто­совують спеціальні колерувальні машини.

Воднодисперсійні фарби відносять до найбільш економічних і зручних в на­несенні на поверхню, вони технологічні, тому що легко розбавляються водою до необхідної робочої в'язкості. При цьому також досягаються деякі технологічні пе­реваги, в тому числі:

- можливість транспортування і зберігання фарб у сухому вигляді й доведення їх до малярної консистенції додаванням води (як розчинника або диспер-гатора) безпосередньо перед нанесенням на поверхню;

- можливість фарбування вологих поверхонь або фарбування при підвище­ній вологості повітря, а також застосування специфічного для водних систем спо­собу фарбування (з використанням електрофоретичного осадження),

- безпечність і менша трудомісткість відмивання обладнання.

На цей час екологічні вимоги стимулюють розробку і впровадження водно-дисперсійних фарб при отриманні захисно-декоративних покриттів. При застосу­ванні водних фарбових систем економиться не тільки кількість органічних роз­чинників, але й вартість влаштування вентиляції і здійснення заходів з техніки безпеки. В процесі виготовлення і нанесення фарби є нетоксичними, вибухо- і пожежобезпечними, мають низьку вартість, легко наносяться на поверхню (в то­му числі вологу) методами розпилення, наливання, валиком, пензлем, висихають при звичайних температурах, утворюючи матові, пористі, паро- і повітропроник­ні плівки. Воднодисперсійні покриття характеризується високою адгезією прак­тично до всіх основ. Недоліком цих плівок є порівняно низька механічна міцність і невеликі водо- і морозостійкість, що обумовлює сезонність виготовлення й ви­користання таких фарб. Воднодисперсійні фарби характеризуються порівняно високим поверхневим натягом і тому вимагають спеціальної підготовки метале­вих поверхонь під фарбування (на інших покриттях ця особливість не виявляєть­ся). Крім того, вода і водні розчини олігомерів, як правило, погано змочують піг­менти і наповнювачі, що погіршує процес перетирання цих компонентів з плів-коутворювачем.

Воднодисперсійні фарби є пожежовибухобезпечними, але інколи вони мо­жуть містити в своєму складі токсичні речовини (пари мономерів і компонентів фарб) в кількості, що перевищує гранично допустимі концентрації в робочій зо­ні приміщень. Це призводить до забруднення води та повітря атмосфери, погано впливає на самопочуття людини.

Воднодисперсійні кремнієорганічні фарбиза використанням подібні до акри­лових. Вони надають покриттю гідрофобних властивостей, що значно підвищує довговічність не тільки покриття, але й поверхні, яку ці покриття захищають.

Фарби на основі силіконових смолпоєднують кращі властивості акрилових і силікатних дисперсійних фарб. Паропроникність їх практично така сама, як у си­лікатних, і вони не сприяють розвитку мікроорганізмів. Ці фарби є водними дис­персіями, в яких як зв'язуючі речовини використані синтетичні силіконові (крем­нієорганічні) смоли. Вони утворюють однорідне матове еластичне покриття, яке є водонепроникним, але повітропроникним, атмосферостійким, гідрофобнім і довговічним. Ці матеріали неагресивні і підходять практично до всіх типів міне­ральних основ. Силіконові фарби мають оптимальні декоративні і експлуатацій­ні властивості, але істотним недоліком їх є висока вартість.

Силікономодифіковані фарби на акриловій основітакож гарантують відмінну адгезію і добрий захист від УФ-променів. Вони є стійкими до окиснювачів, що містяться в атмосферному повітрі, і зберігають добру паропроникність. Це по­криття висихає з меншим поверхневим напруженням, ніж покриття на акриловій основі, і тому мікротріщини практично не утворюються. Такі фарби позитивно зарекомендували себе при нанесенні на проблемні поверхні (старі, слабкі, після ремонту тощо). їх можна наносити практично на всі підкладки.

Полімерцементні фарби(ГОСТ 19279) - це суспензії сухої пігментованої час­тини, що складається із білого портландцементу, будівельного меленого вапна, світлостійких, лугостійких пігментів та наповнювачів у водній дисперсії стійких до цементу полімерів (пластифікованої полівінілацетатної емульсії або синтетич­них латексів). Фарби призначені для зовнішнього і внутрішнього оздоблення бу­дівель по бетонних, газобетонних, цегляних, азбестоцементних і оштукатурених поверхнях й деревноволокнистих плитах, а також для оздоблення залізобетонних панелей в заводських умовах.

Фарби наносять при температурі не нижче +2°С, і вони повинні задоволь­няти вимоги щодо кольору, життєздатності (не менше 6 годин), покривної здат­ності (не більше 350 г/м²), стійкості до викришування та в'язкості.

Фарби поставляють комплектно в спеціальному пакуванні - окремо суха пігментована частина й водна дисперсія полімеру, які перед застосуванням змі­шують у співвідношенні (за масою) 1:0,3 відповідно.

Полімерні органорозчинні фарби — лакофарбові матеріали, отримані з вико- ристанням леткого органічного розчинника, який випаровується в процесі виси­хання. На цей час найбільш розповсюдженим розчинником є уайт-спірит.

При роботі з органорозчинними продуктами треба додержуватись необхід­них правил: при нанесенні їх на великі поверхні в приміщенні або в обмежено­му просторі потрібно застосовувати спеціальні індивідуальні засоби захисту.

На будівельному ринку найбільшого розповсюдження набули алкідні фарби(ГОСТ 10503). Зв'язуючим для них є алкідна смола, яку виготовляють варінням рослинних олій - лляної, талової, соєвої та ін. Подібно оліям, алкідні смоли ви­сихають в результаті окиснення. Еластичність такого лакофарбового покриття за­лежить від вмісту олії в складі алкідної смоли. Швидкість висихання алкідних смол регулюється введенням сикативів. Час висихання, колір і блиск алкідного лаку залежить від типу підібраної олії. Як правило, лакофарбові матеріали на ос­нові алкідного лаку відрізняються легкістю нанесення і більш високою атмосфе-ростійкістю порівняно з олійними фарбами. Алкідні матеріали швидше висиха­ють, дають глянсове покриття (майже без усадки) і на відміну від масляних фарб практично не викришуються.

Алкідні фарби традиційно використовують для захисту від зносу й корозії різноманітних зовнішніх і внутрішніх поверхонь будівель (двері, віконні рами, ба­тареї опалення, вбудовані меблі та ін.). Вони витримують очищення водою при застосуванні звичайних миючих засобів і тому придатні для фарбування стін та стель в кухнях і ванних кімнатах. Разом з тим при оздобленні інтер'єрів фарби на органічних розчинниках застосовують рідко, тому що за екологічними показни­ками вони поступаються водноемульсійним фарбам (оскільки містять органічний розчинник). Традиційно їх використовують як емалі для покриття металевих по­верхонь. Іноді, у виключних випадках, алкідні фарби можуть бути застосовані для декорування інтер'єрів з метою отримання яскравих і насичених кольорів.

Клейові фарби- суспензії полімерів і наповнювачів у водних або водно-лужних розчинах силікатів натрію і калію або казеїну. Ці фарби готують з вико­ристанням синтетичних клеїв (на основі карбоксиметилцелюлози та інших полі­мерів). Для підвищення міцності і водостійкості до складів фарб вводять оліфу. Клейові фарби є неводостійкими, їх застосовують для внутрішнього оздоблення приміщень. Казеїнові фарби готують на місці проведення малярних робіт перемі­шуванням із водою сухих (порошкових) фарб промислового виробництва. Для підвищення водостійкості в казеїнові фарби вводять вапно, що підвищує атмос-феростійкість покриття. Казеїн — харчова сировина, тому ці фарби мають обме­жене використання.

Порошкові фарби- дрібнодисперсні (оптимальна дисперсність 10... 100 м²/г) сухі суміші, що складаються з твердих полімерів (плівкотвірних речовин), напов­нювачів, пігментів і спеціальних добавок. Такі фарби утворюють покриття в про цесі термообробки, при якій в результаті сплавлення частинок фарби утворюєть­ся суцільне покриття за рахунок одночасного протікання різних фізико-хімічних і хімічних процесів.

Як основну сировину застосовують термопластичні полімери (поліетилен, полівінілхлорид, поліамідні реактопласти (епоксидні, поліефірні, поліуретанові). Порошкові фарби доводять до робочої в'язкості розрідженням - переведенням у краплиннорідкий стан (розплав), а хімічно стійке покриття отримують моноліти-зацією - з'єднанням частинок та їх твердінням. Формування покриттів може від­буватись в широкому інтервалі температур, при цьому змінюється і тривалість процесу твердіння. Покриття наносять на поверхню різними методами з поперед­нім розігріванням складу фарбувальної композиції. Наприклад, покриття із полі-вінілбутирольної фарби ПВЛ-212 отримують при температурі 170°С і 250°С, час формування покриття, відповідно, становить ЗО і 3 хв.

Характерною рисою сучасної лакофарбової промисловості є інтенсивний розвиток порошкових лакофарбових матеріалів, які на відміну від традиційних рідких фарб не містять органічних та інших летких речовин, що обумовлює їхню екологічну повноцінність. Порошкові фарби - це практично єдиний вид лако­фарбового матеріалу, який дозволяє відмовитися від грунтування та реалізувати безвідходну технологію отримання покриттів, в тому числі зі спеціальними влас­тивостями (корозійною стійкістю, ударостійкістю, адгезією). У будівництві по­рошкові фарби застосовуютьдля покриття різних металевих конструкцій та ви­робів, в тому числі металочерепиці.

Лакаминазивають розчини плівкотвірних речовин (природних або синте­тичних смол) в органічних розчинниках або у воді, отриманих з додаванням до­мішок - сикативів, пластифікаторів, отверджувачів. Лаки після висихання утво­рюють міцну тверду прозору однорідну плівку (кольорову або прозору), яка доб­ре зчеплюється з поверхнею.

Для отримання лаків застосовують такі плівкоутворювачі: бітумні, олійні, на основі полімерів - епоксидні, алкідні, акрилові (акрилатні), алкідно-поліуретано-ві, акрилатно-поліуретанові, поліуретанові, на основі ефіру целюлози - нітролаки, нітроепоксидні, поліефірні. Найбільш розповсюдженими в будівництві є олійно-смоляні, синтетичні безмасляні, бітумні та асфальтові лаки.

Залежно від виду розчинника лаки