Полімерні теплоізоляційні матеріали

Полімерні теплоізоляційні матеріали класифіку­ють за структурою, формою, видом основної сировини, середньою густиною, теплопровідністю та стискуваністю (ГОСТ 16381).

Полімерні матеріали, що мають ніздрювату структуру, яка може бути пред­ставлена системою ізольованих пор, називають пінопластами, сполучених пор -поропластами, а регулярно повторюваних порожнин - сотопластами.Такий по­діл пористих пластмас є умовним, оскільки зазвичай не вдається одержати мате­ріали з одним типом пор.

Промисловість випускає різноманітні за формою теплоізоляційні матеріали: рулонні, штучні, сипкі та шнурові.

Полімерні теплоізоляційні матеріали поділяють також за жорсткістю (за стискуваністю під навантаженням 0,002 МПа) на м'які (понад 30%), напівжорсткі (6...30%) і жорсткі (до 6%).

Для будівельної теплоізоляції застосовують жорсткі пластмаси, які мають границю міцності при 50% деформації понад 0,15 МПа. їх одержують з термо­пластичних та термореактивних полімерів хімічними та фізичними способами (ДСТУ Б В.2.7-8-94).

До жорстких пластмас можна віднести теплоізоляційні плити, прикладом яких є плити «Піноплекс» довжиною від 1200 до 4500 мм та шириною 600 мм, виготовлені методом екструзії з пінополістиролу . Залежно від середньої густини, яка змінюється від 30 до 50 кг/м³, матеріал має міцність при стиску 0,25...0,5 МПа, водопоглинання 0,4...0,1%, коефіцієнт теплопровідності 0,028...0,03 Вт/(м • К), ді­апазон робочих температур -50...+75°С. Застосовують плити «Піноплекс» для теп­лоізоляції підлог, стін громадських, житлових і промислових будівель.

За хімічним способом поризації структура ніздрюватого матеріалу утворю­ється при термічному розкладанні газоутворювачів або взаємодії компонентів композиції, при фізичному - внаслідок інтенсивного розширення розчинних га­зів із зниженням тиску чи підвищенням температури, а також їхнього механічно­го диспергування.

Без спінювання одержують сотопласти. їх виготовляють, склеюючи в бло­ки гофровані аркуші паперу чи шматки тканини, просочені полімером.

Густина ніздрюватих пластмасзалежить від виду полімеру та вмісту газоутворювача. Середня густина теплоізоляційних пластмас становить 10...200 кг/м³. Теплопровідність пластмас, застосовуваних для теплоізоляції, нижча, ніж теплоп­ровідність інших неорганічних та органічних теплоізоляційних матеріалів. Вона становить 0,026...0,045 Вт/(м • К). При однаковій структурі матеріалу теплопровід­ність певною мірою залежить від величини пор .

Особливістю теплоізоляційних полімерних матеріалів є обмежена темпера­туростійкість (60...70°С), яку потрібно враховувати при визначенні можливості їх застосування.

Ефективні утеплювачі

Світова практика будівництва в країнах, що володіють новітніми технологіями показує, що найефективнішим теплоізоляційним матеріалом є пінополістирол.

Відомо, що коефіцієнт теплопровідності, котрий є основним показником теплоізоляційних властивостей матеріалів, великою мірою залежить від вмісту в ньому вологи. Кожний відсоток вологи знижує основний показник – коефіцієнт теплопровідності – на 4%.

Присутність вологи в матеріалі володіє ще однією підступною властивістю. Взимку вода в міжгранульному просторі, перетворюючись на лід, поступово руйнує пінопласт на окремі гранули, за рахунок чого довговічність плит із безпресового пінополістиролу істотно знижується.

Усіх цих недоліків практично позбавлений екструзійний пінополістирол. Украй низьке водопоглинання (менше 0,3% по об’єму) і висока механічна міцність роблять цей матеріал унікальним і дозволяють використовувати його як зовнішню ізоляцію будівель та споруд різного призначення.

Екструзійний пінополістирол (ЕППС) стає незамінним матеріалом для утеплення підземних частин будівель, фундаментів, стін підвалів, цокольних поверхів, а також у конструкції так званої "інверсійної" (переверненої) покрівлі.

Унікальні властивості екструзійного пінополістиролу дозволяють проводити утеплення основ автомобільних і залізних доріг, аеродромів. Вживання утеплення в даному випадку дозволяє зменшити глибину промерзання грунту і, отже, запобігти змінам у грунті при відтаванні.

Використання екструзійного пінополістиролу як утеплювача зовні будівель дозволяє істотно підвищити теплоізоляційні характеристики стін, не зменшуючи корисної площі усередині будівель. Це практично єдиний вид утеплювача, що дозволяє вирішити питання утеплення підземної частини будівель в умовах руйнівного впливу грунтових вод та зсувів.

Неорганічні теплоізоляційні матеріали: мінеральна вата та вироби із неї, скляна вата, ніздрювате скло, азбестові вироби.

Мінераловатні вироби

Сьогодні на ринку представлена величезна кількість різних утеплювачів. Проте не всі вони здатні витримати суворі кліматичні умови і надійно захистити від втрат тепла. Статистичні дані досліджень будівельного комплексу показали, що мінераловатні вироби є основним видом уживаних у країні утеплювачів, частка яких складає не більше 65%, решту 35% становлять різні види пінопласту.

Мінераловатні вироби. Загалом залежно від вихідної сировини вата поділяється: на мінеральну (кам'яну) вату (виготовляється з мінеральних гірських порід), шлакову (виготовлену з металургійних шлаків), а також скляну вату (яка виготовляється зі скла).

Що ж таке мінеральна вата? Це теплоізоляційний матеріал, що складається із якнайтонших склоподібних волокон, отриманих в результаті розпилення рідкого розплаву шихти з металургійних шлаків, гірських порід або інших силікатних матеріалів.

Скляна вата, у свою чергу, є теплоізоляційним матеріалом, що складається з безладно розташованих гнучких скляних волокон, отриманих способом витягання з розплавленого скла. Сировиною для отримання скляної вати служить скло або відходи скляної промисловості.

При утепленні користуються ще й каоліновою, кварцовою, графітною ватою. Цим видам матеріалу характерна підвищена температуростійкість.

Каолінова вата і вироби на її основі відносяться до вогнетривких (високотемпературна ізоляція, температура вживання t = 1100 - 1250ºC). Каолінова вата виготовляється у вигляді плит, сегментів, рулонів і т. д. Сфера застосування – різні галузі промисловості.

Спосіб розпушуванняполягає у виготовленні з порівняно щільної мінеральної сировини волокнистого матеріалу у виді , безформеної маси з можливим наступним доданням їй виробів. Найбільше поширення одержало виробництво скляної вати, скляної вати і виробів з них. Сировиною мінеральної вати служать пегматити, туфи й інші гірські і металургійні шлаки, а для виготовлення скляної вати використовуються скляний бій і відходи скла на скляних заводах. У нашій країні найбільше застосувється у будівництві мінеральна вата в зв'язку з доступністю місцевої сировини.

Волокнисті вироби.Виробництво скляного волокна та вати ґрунтується на здатності розм'якшеної скломаси витягуватися в тонкі нитки. Шихта для отри­мання скляного волокна складається з кварцового піску, соди або сульфату нат­рію, польового шпату, іноді додають крейду, доломіт, каолініт та скляний бій.

Технологія виробництва скловолокна передбачає такі етапи: підготовка шихти, варіння скломаси й виготовлення волокна. Варять скломасу в печах, при­чому температура варіння залежить від хімічного складу й становить 1500...1600°С та більше (вогнетривке волокно).

Скловата складається з тонких волокон склоподібної структури, чим менша їхня товщина, тим кращі теплоізоляційні властивості матеріалу. Довжина воло­кон визначається хімічним складом розплаву, технологією отримання і становить 2...300 мм, причому більш довгі волокна надають виробам більшої міцності та еластичності.

Скловата відрізняється від мінеральної вати більшою хімічною стійкістю при майже однаковому коефіцієнті теплопровідності. Температуростійкість її за­лежить від хімічного складу. Вона не горить, не жевріє, її середня густина у пух­кому стані становить 130 кг/м³.

Номенклатура виробів на основі скловати є достатньо широкою і може бу­ти відображена такою класифікацією: - штучні вироби, що можуть бути м'якими, напівжорсткими, жорсткими, підвищеної жорсткості та твердими (плити, циліндри, напівциліндри, сегменти);

- рулонні або гнучкі(мати в рулонах , шнури, джгути);

- пухкі(мінеральна вата сира, мінеральна вата гранульована).

Гнучкі вироби на основі скловати випускають як з використанням в'яжучої речовини, так і без неї. Отримані вироби (мати) характеризуються середньою гус­тиною 50...100 кг/м³, коефіцієнтом теплопровідності 0,03...0,067 Вт/(м • К), максимально допустимою температурою застосування 500°С. Середня густина шнурів досягає 90 кг/м³, коефіцієнт теплопровідності - 0,052 Вт/(м- К), макси­мально допустима температура застосування - 450°С.

Для виготовлення напівжорстких та жорстких виробів найчастіше вико­ристовують органічні в'яжучі речовини, в тому числі фенолформальдегідні та карбамідні смоли. Також можуть бути використані неорганічні матеріали, нап­риклад, глинисті зв'язки та лужні алюмосилікатні в'яжучі речовини.

Ніздрюваті вироби.Ніздрювате скло — це штучний силікатний матеріал з рів­номірно розміщеними порами (0,1...5,0 мм), розділеними тонкими перегородка­ми із склоподібної речовини. За технологією отримання розрізняють піно- та газоскло.

Ніздрювате піноскло отримують за «холодною» технологією, яка передбачає помел склопорошку та його змішування з піноутворювачем і стабілізатором піни. Отриману суміш розливають у металеві форми, подають на сушіння, а після роз­криття форм напівфабрикатні вироби відправляють на випалювання при темпе­ратурі 650...700°С.

Ніздрювате скло за призначенням поділяється на:

- ізоляційне (для утеплення огороджувальних конструкцій будівель);

- ізоляційно-монтажне (для ізоляції морозильних установок і теплових аг­регатів з температурою від -160 до +400°С);

- вологозахисне ( з водопоглинанням не більш 1,8%);

- спеціальне.

Ніздрювате скло легко піддається розпилюванню, шліфуванню, свердлінню, склеюванню цементами, має підвищену біостійкість. Застосовують його у виро­бах для тепло- та звукоізоляції.

Одним із разновидів піноскла є пінодекор.Його виготовляють у вигляді плит марок за середньою густиною (кг/м³) 400, 800, 1000 і 1200, довжиною та шири­ною 150, 200, 300, 400, 450 мм, товщиною 15...40 мм.

Лицьова поверхня плит з пінодекору покрита суцільною склоподібною кольоровою плівкою, зворотний бік шорсткий для надійного зчеплення з роз­чином.

Плити з пінодекору призначені для зовнішнього та внутрішнього облицю­вання будівель з одночасною теплоізоляцією стін.

Совеліт- це теплоізоляційний матеріал на основі каустичного доломіту та азбесту. Доломіт гасять гарячою і розводять холодною водою, одержуючи доломі­тове молоко, яке насичують вуглекислотою в карбонізаторах. З утвореної суміші пресуванням формують вироби під тиском 0,5... 1,2 МПа. Після формування ви­роби сушать і прожарюють при температурі 450...600°С.

Середня густина совеліту становить 350...400 кг/м³, границя міцності при згині - 0,20...0,22 МПа, теплопровідність - 0,08...0,09 Вт/(м-К).

Із совеліту виготовляють плити, сегменти, шкаралупи, які використовують для теплової ізоляції промислових печей, труб з температурою експлуатації до 500°С. Совеліт використовують також у вигляді порошку із середньою іустиною до 350 кг/м³, для приготування теплоізоляційної мастики.

Піно- та газомагнезити— високоефективні теплоізоляційні матеріали, які отримують на основі магнезіальних в'яжучих речовин. Каустичний магнезит за­мішують розчином хлориду магнію і змішують із стійкою піною чи газоутворю-вачем. З цієї суміші формують вироби, що мають середню густину 250...280 кг/м³, теплопровідність 0,07...0,17 Вт/(м • К). Для підвищення водостійкості виробів до їхнього складу добавляють мелений гранульований шлак або золу.

Останнім часом все ширше використовують багатокомпонентні в'яжучі, які вміщують композиції смол з різними пластифікаторами, що підвищують еластич­ність мінераловатних виробів.

Теплоізоляційні матеріали на ос­нові розчинного склавиготовляють термічним або хімічним спучуван­ням гідратованого розчинного скла. Ці матеріали розрізняються між собою при­родою структуроутворюючих елементів, принципом спучування, зерновим скла­дом, експлуатаційними властивостями.

За природою спучування рідинноскляні матеріали поділяють на термоспучені та спучені за рахунок хімічної взаємодії розчинного скла із спеціальними ре­човинами, які додають до сировинної суміші. Термоспучені матеріали можуть бу­ти зернистими або монолітними.

Зернисті матеріали, залежно від зернового складу, поділяють на крупнозернисті (склопор) із розмірами зерен понад 5 мм і дрібнозернисті (силіпор)із зер­нами 0,1...5 мм.

Розрізняють матеріали, виготовлені спучуванням гідратованого розчинного скла, та композиційні матеріали, які складаються із гранульованого спученого скла та в'яжучої речовини.

Основною характеристикою експлуатаційних властивостей матеріалів на ос­нові розчинного скла є їхнє ставлення до дії води. Розрізняють неводостійкі ма­теріали, які експлуатуються при відносній вологості повітря не більш ніж 75%, та водостійкі, що здатні витримувати тривалий вплив води.

Поширеність сировинної бази, простота технології, низькі енерговитрати, а також поєднання низьких показників середньої густини та теплопровідності з високими вогне- та температуростійкістю, визначають економічну ефективність ма­теріалів на основі спученого рідинного скла й забезпечують їхнє широке впровад­ження.

Спучені рідинноскляні матеріали мають ніздрювату структуру, загальна пористість якої досягає 98...99%. Середня густина легко регулюється в широких межах (10...200 кг/м³) варіюванням кількості добавок та умов спучування. Тепло­провідність за нормальних умов не перевищує 0,065 Вт/(м • К), а для найлегших матеріалів становить 0,028...0,035 Вт/(м • К). Для більшості спучених рідинно­скляних матеріалів температура експлуатації знаходиться у межах -200...+660°С, водопоглинання становить 12... 18% за об'ємом.

За рахунок модифікації рідинного скла деякими мінеральними речовинами, (наприклад, крейдою, меленим піском, вапном, каоліном, золою ТЕС), що замі­щують лужний метал у силікаті і зменшують ступінь вилуговування, отримано теплоізоляційний матеріал, відомий як бісіпор.

Для виготовлення бісіпору застосовують натрієве рідинне скло густиною 1300 кг/м³ з силікатним модулем 2,5...3. Комплексна добавка містить вапно або мелений кварцовий пісок, етилсилікат, триетилсилоксан. Технологічний процес виробництва бісіпору складається з двох стадій - виробництва грануляту та низь­котемпературного (350...650°С) спучування отриманого продукту.

Гранульований утеплювач (фракції 0...5 та 5... 10 мм) марки бісіпор-А вико­ристовується для виготовлення теплоізоляційних виробів, наприклад, комплекс­них теплопакетів, бісіпор-Б (фракції 0...5, 5... 10 та. 10...20 мм) - як заповнювач для одержання легких розчинів та бетонів, а бісіпор-В (фракції 0...5, 5... 10 та 10...20 мм) - як заповнювач для конструкційних бетонів.

Існує також технологія отримання легкого пористого матеріалу у вигляді гранул діаметром до 10 мм із суміші промислових відходів (35...50%) та розчину силікату натрію (40...60%), які сушать і одночасно спучують при 250...300°С. Ці гранули застосовують як легкий заповнювач для отримання бетонів та штучних теплоізоляційних виробів. Для виготовлення останніх також придатні волокнис­ті відходи сільськогосподарського виробництва - стебла бавовнику, очерет та де­ревна тирса і стружка. Органічні відходи можуть застосовуватись і в суміші змі­неральними добавками, а зв'язуючою речовиною є силікат натрію.

На основі гранульованих спучених рідинноскляних матеріалів із викорис­танням різних видів в'яжучих речовин (гіпсу, розчинного скла, портландцемен­ту, бітуму, полімерних в'яжучих) виготовляють крупнопористі плиткові вироби, придатні для теплової ізоляції промислового обладнання. Для цього гранули пе­ремішують із в'яжучою речовиною і формують вироби, що мають середню густи­ну 80...250 кг/м³, границю міцності при стиску - 0,1...0,7 МПа.

Рідинне скло широко застосовують для отримання жаростійких бетонів, призначених для спорудження теплових агрегатів у різних галузях промисловос­ті, в тому числі нафтовій, хімічній, машинобудівній, металургійній, целюлозно-паперовій.

Жаростійкі бетони виготовляють за різними технологіями, що передбачають ущільнення методами вібрування, торкретування і трамбування. Як дрібний і крупний заповнювачі у важкому бетоні застосовують шамот, хроміт, магнезит, шлак, андезит, тальк та ін. Для легких жаростійких бетонів на рідинному склі як заповнювачі доцільно використовувати вермикуліт, керамзит, перліт та їхні су­міші.

Легкі бетони із середньою густиною більше 1000 кг/м³ придатні для отри­мання несучих конструкцій, а з меншою 1000 кг/м³ - тільки теплоізоляційних Жаростійкі бетони можна застосовувати у вигляді штучних виробів - блоків, а та­кож при зведенні монолітних конструкцій. Економічна ефективність використан­ня жаростійких бетонів обумовлена більш низькою (порівняно з вогнетривкими виробами) вартістю і збільшенням продуктивності праці при будівництві.

Використовуючи розчинне скло як в'яжучий матеріал та спучені перлітові щебінь і пісок, одержують жаростійкий теплоізоляційний перлітобетон, що засто­совується для теплоізоляції промислових печей, димових труб та інших теплових агрегатів. Компоненти замішують у бетонозмішувачах примусової дії, завантажу­ючи спочатку розчинне скло та тонкомелену добавку, а далі — спучений перліт. Після перемішування протягом 1 хв у суміш додають воду й продовжують пере­мішувати ще протягом 1...2 хв. Бетонну суміш укладають у металеві форми, ущільнюють вібруванням з привантаженням і витримують 3...7 діб для завершен­ня твердіння. Готові вироби у вигляді блоків або панелей розпалублюють і над­силають до місця монтажу.

Середня густина жаростійкого перлітобетону становить 650...850 кг/м³, теп­лопровідність - 0,16...0,21 Вт/(м • К), температура застосування - 600...750°С. Перлітобетонну суміш можна також використовувати для монолітного фу­терування теплових агрегатів.

Перлітофосфогелеві виробивиготовляють із спученого перліту (60...70% за масою) та рідинного скла густиною 1,3 г/см³ (30...40% за масою).

Для забезпечення рівномірного твердіння виробів і зменшення їхнього водопоглинання, до маси додають невелику кількість ортофосфатної кислоти та гід­рофобної добавки ГКЖ-10 або ГКЖ-11.

Номенклатура виробів представлена плитами, напівциліндрами та сегментами із гідроізоляційно-зміцнювальним покриттям.

Середня густина перлітофосфогелевих виробів становить 200...300 кг/м³, теплопровідність - 0,064...0,082 Вт/(м • К), міцність при стиску — 0,35...0,55 МПа.

Вироби з гідроізоляційно-зміцнювальним покриттям призначені для тепло­вої ізоляції будівельних конструкцій із температурою поверхонь, що ізолюються, від -8 до+60°С, вироби без покриття — для вогнезахисту й теплової ізоляції буді­вельних конструкцій, промислового обладнання та трубопроводів із температу­рою поверхні -80...+600°С.

При способі вспучивання їм служать перліт і обсидіан, вермикуліт, деякі різновиди глин. Ці і деякі інші сировинні матеріали після спучувания утворять відповідні високопористі теплоізоляційні матеріали -спучений перліт і вермикуліт, керамзит, жужільну пемзу й ін.

Вермикуліт зернистий обпалений.

Спучений вермикуліт характеризується малою насипною щільністю (80... 150 кг/м³), низькою теплопровідністю А=0,09...0,12 Ут/(до). Випал виробляється в обертових і шахтних печах при швидкому підйомі температури до 800...1000°С і наступному охолодженні. Аналогічне збільшення обсягу при спучуванні відбувається і при швидкому нагріванні в печах перліту (висококремнеземистої породи). Насипна щільність спученого перлітового щебеню складає 160... 500 кг/м³, а спученого перлітового піску — 70...500 кг/м³. Пористість спученого перліту може досягати 88...90% і більш.

Легкі розчинивикористовують для теплоізоляційної кладки і штукатурення будівельних матеріалів усіх видів, оскільки внаслідок низьких середньої густини і коефіцієнта теплопровідності вони сприяють збереженню енергії. У випадку застосування теплоізоляційних будівельних матеріалів з'єднувальні шви є провід­никами холоду, і тому використання цих розчинів сприяє підвищенню термічно­го опору стін (приблизно на 150%) без зниження міцності.

Легкі бетони - бетони з щільністю менше 1800 кг/м³ — універсальний матеріал. З легких бетонів виготовляють більшість стінових панелей і блоків, плит покрівельних покриттів та каменів для укладання стін. Термін «легкі бетони» поєднує велику групу різних за складом, структурою і властивостями бетонів.

Знижуючи щільність бетону, будівельники досягають як мінімум двох позитивних результатів:

• знижується маса будівельних конструкцій;

• підвищуються їхні теплоізоляційні властивості.

За призначеннямлегкі бетони підрозділяють на:

- конструктивні (клас міцності - В7,5...В 35; щільність — 1400... 1800 кг/м³);

- конструктивно-теплоізоляційні (клас міцності не менше В3,0, щільність — 600...1400 кг/м³);

- теплоізоляційні — особливо легкі (щільність < 600 кг/м³).

В залежності від призначення легкі бетони на пористих заповнювачах поділяють на такі види:

теплоізоляційні середньою густиною в повітряно-сухому стані менше 500 кг/м3, що застосовують для виготовлення теплоізоляційних плит та інших виробів; конструкційно-теплоізоляційні з середньою щільністю 500-1400 кг/м³, що використовуються в несучих і самонесучих огороджувальних конструкціях (стінах і перекриттях); конструкційні середньою густиною 1400 - 1800 кг/м³, застосовуються в несучих конструкціях.

Пористі заповнювачі мають шорсткувату поверхню, тому зчеплення цементного каменю із заповнювачем не є слабкою ланкою легких бетонів.

Теплопровідністьлегкого бетону залежить від його щільності й вологості

Середні значення теплопровідності легких бетонів

Ніздрюваті бетони -штучний кам'яний матеріал, що складається із затверділого в'яжучого речовини з рівномірно розподіленими в ньому замкнутими порами у вигляді осередків діаметром не більше 1-2 мм, заповнених повітрям або газом.

Ніздрюваті бетонина 60...85 % за обсягом складаються з замкнутих пор розміром 0,2...2 мм. Ніздрюваті бетони одержують при затвердінні насиченої газовими пухирцями суміші в'яжучого, кремнеземистого компоненту і води. Завдяки високопористій структурі середня щільність ніздрюватого бетону невелика —300...1200 кг/м³; він має низьку теплопровідність при достатній міцності. Бетони з бажаними характеристиками (щільністю, міцністю і теплопровідністю) порівняно легко можна одержувати, регулюючи їхню пористість у процесі виготовлення.

В'яжучиму ячеїстих бетонів може служити портландцемент (чи вапно) із кремнеземистим компонентом. При застосуванні вапняно-кремнеземистих в'яжучих одержувані бетони називають газо- і піносилікатами.

Застосування побічних продуктів промисловості (шлаків і зол) для цих цілей економічно вигідне й екологічно доцільне.Співвідношення між кремнеземистим компонентом і в'яжучим установлюється дослідним шляхом.

Для одержання ніздрюватих бетонів використовують як природне твердіння в'яжучого, так і активізацію твердіння за допомогою пропарювавння (t=85...90°З) і автоклавної обробки (t = 175° С). Кращу якість мають бетони, що пройшли автоклавну обробку.

За способом утворення пористої структури (методу спучування в'яжучого) розрізняють: газобетони і газосилікати; пінобетони і піносилікати.

Газобетон і газосилікатодержують, спучуючи тісто в'яжучого газом, що виділяється при хімічній реакції між речовинно-газоутворювачем ів'яжучим. Найчастіше газоутворювачем служить алюмінієва пудра, яка, реагуючи з гідратом оксиду кальцію, виділяє водень.

Пінобетони і піносилікатиодержують, змішуючи тісто в'яжучого із заздалегідь приготовленою стійкою технічною піною. Властивості ніздрюватих бетоніввизначаються їхньою пористістю, видом в'яжучого й умовами твердіння.

Для руху повітря пори ніздрюватих бетонів замкнуті, а для проникнення води — відкриті. Тому водопоглинання ніздрюватого бетону досить високе і морозостійкість відповідно знижена в порівнянні з бетонами злитої структури.

Гідрофільність цементного каменю і велика пористість обумовлюють високу сорбційну вологість. Це позначається на теплоізоляційних показниках ячеїстого бетону. Тому при використанні ячеїстого бетону в конструкціях, що огороджують, його зовнішню поверхню необхідно захищати від контакту з водою чи гідрофобізувати.

Властивості ніздрюватих бетонів (середні показники)

Крупнопористий бетон

Крупнопористий бетон доцільно виготовляти на основі пористих заповнювачів (керамзитового гравію, жужільної пемзи та ін.). У цьому разі середня щільність бетону складає 500...700 кг/м³, плити з такого бетону ефективні для теплоізоляції стін і покрить будинків.

До основних показників якості азбестоцементних виробів відносяться: висока міцність, вогнестійкість, довговічність, мала водопроникність, теплопровідність і електропровідність.

Азбест (від грець. asbestos – що не руйнується) – природний тонковолокнистий матеріал.

Панелі (плити) азбестоцементні тришарові з обшивками із плоских азбестоцементних листів з утеплювачем із пенопласту (ГОСТ 24581).

Застосовують для стін, покриттів і підвісних стель виробничих будівель, які експлуатуються в неагресивних і слабкоагресивних середовищах. Довжина панелей досягає 6000 мм, ширина – до 1500, товщина змінюється від 60 до 200 мм.

Екструзійні панелі застосовують для пристрою безгорищних покриттів промислових будинків під рулонну покрівлю. Панелі мають ширину 595 мм, довжину 3000 мм для покриттів, 3000 і 6000 мм для стін і перегородок, висоту – 120 мм для покриттів і стін, 60 та 80 мм для перегородок.

Ніздрюваті силікатні вироби.Силікатні вироби ячеїстої структури можуть бути у вигляді піно- і газосиліката.

Із силікатних бетонів ячеїстої структури виготовляють вироби із середньою щільністю 300... 1200 кг/м³ і межею міцносгі при стиску 0,4...20,0 МПа Такі вироби харатерюуються дрібнопорисгою структурою, малою теплопровідністю і достатньою морозостійкісю. Піно- і газосилікати із малою і середньою щільністю (до 500 кг/м³) використовуються для утеплення будівельних конструтадй і теплових установок (трубопроводів, котлів і ін.).