Тривалість лікування в спеціалізованому стаціонарі

Амбулаторне лікування проводиться 1-2 рази на рік протягом 30-60 діб. Стаціонарне лікування потрібне при недостатній ефективності амбулаторного лікування, наявності ускладнень (декомпенсації та ознаках транзиторних ішемічних атак, судинної деменції, швидких темпах прогресування захворювання). Тривалість стаціонарного лікування – від 10 до 15 діб.

Критерії якості лікування

Відсутність подальшого прогресування порушень функції ЦНС, відсутність гострих порушень мозкового кровообігу та судинної деменції.

Можливі побічні дії та ускладнення

Можливі побічні дії препаратів згідно з їх фармакологічними властивостями.

Рекомендації щодо подальшого надання медичної допомоги

Та реабілітації

Хворі повинні знаходитись на диспансерному спостереженні за місцем проживання або роботи. Щорічно обов’язкове обстеження в рамках діагностичної програми, при необхідності – обстеження та лікування 1-2 рази на рік. Хворим з ознаками стенозу внутрішньої сонної артерії більше 50% показано дуплексне обстеження 2 рази на рік та консультація ангіохірурга.

Вимоги до дієтичних призначень та обмежень

Хворі на артеріальну гіпертензію повинні отримувати дієту із обмеженням солі до 5 г. на добу. Хворим з гіперхолестеренемією обмежується вживання тваринних жирів та інших продуктів, які містять холестерин. Рекомендується дієта, збагачена омега-3 поліненасиченими жирними кислотами (морська риба). При зайвій вазі обмежується енергетична цінність їжі. При наявності шкідливих звичок - відмова від тютюнопаління, обмеження вживання алкоголю.

Вимоги до режиму праці, відпочинку

У випадку втрати працездатності хворі направляються на МСЕК. Відмова від роботи в нічний час, нормалізація режиму сну та відпочинку. Оптимізація фізичної активності. Не рекомендується перебування під прямими сонячними променями, переохолодження та перегрівання.

Клінічний протокол

Надання медичної допомоги хворим

На епілепсію

Код МКХ-10: G 45

Епілепсія – хронічне прогредієнтне захворювання головного мозку, яке проявляється повторними пароксизмами внаслідок надмірних нейронних розрядів і, нерідко, змінами особистості. Епілепсія є поліетіологічним захворюванням, тому визначення окремих етіологічних факторів позначаться лише як передумова для розвитку епілепсії і підвищує ризик її появи. Прийнято виділяти три види епілепсії: набута, вроджена та спадкова.

Епілептичні напади класифікуються таким чином:

1.Парціальні напади:

- прості парціальні напади;

- комплексні парціальні напади;

- парціальні напади з вторинною генералізацією.

2. Генералізовані напади:

- абсанси;

- міоклонічні напади;

- клонічні напади;

- тонічні напади;

- тоніко-клонічні;

- атонічні напади.

3. Некласифіковані напади: ідиопатична, симптоматична та криптогенна епілепсія.

Клінічний перебіг епілепсії та її лікування обумовлені типом нападів, їхньою частотою, тривалістю, етіологічними факторами, а також наявністю чи відсутністю психічних розладів.

Умови, в яких повинна надаватись медична допомога

Хворі з дебютом епілепсії повинні бути обстежені у неврологічному стаціонарі або в епілептологічному центрі з подальшим наглядом невролога в поліклініці. Середня тривалість лікування захворювання у неврологічному стаціонарі залежить від стану хворого, частоти нападів та етіології епілепсії - від 10 до 14 діб. Диспансерний нагляд невролога поліклініки здійснюється 1 раз в три місяці.

У хворих, які потребують додаткового лікування (крім прийому антиконвульсантів), тривалість лікування в умовах поліклініки складає 5-10 діб.

Ступінь наукової доказовості запропонованих медичних заходів – 2++ рівень С.

Клініко-діагностична програма при дебюті епілепсії

1. Клініко-неврологічне обстеження хворого;

2. Електроенцефалографія з функціональними навантаженнями протягом не менш 20 хвилин за міжнародною схемою „10-20”;

3. Електроенцефалографічне моніторування, при необхідності;

4. Ультразвукова доплерографія судин головного мозку та шиї;

5. КТ або МРТ головного мозку,

6. Електрокардіографічне обстеження, при необхідності – електрокардіографічне моніторування;

7. Генетичне дослідження;

8. Аналіз крові клінічний (гемоглобін, гематокрит, лейкоцитарна формула, кількість тромбоцитів, показники згортання крові);

9. Аналіз сечі клінічний (білок, цукор, мікроскопія, кетони, наявність крові);

10. Біохімічне дослідження крові (електроліти, білок, сечовина, імуноглобуліни, кальцій, трансамінази, лужна фосфатаза, фосфат, магній, білірубін, креатинін, амілаза);

11. Огляд терапевта;

12. Консультація психіатра.

Лікувальна програма

1. Лікування захворювання, яке є етіологічним чинником епілепсії (в т.ч. хірургічне), якщо можливо.

2. Терапія антиконвульсантами.

3. Симптоматична терапія (вітамінотерапія, метаболічна терапія, загальнозміцніюча терапія).

4. Хірургічне лікування рефрактерної епілепсії.

Характер кінцевого очікуваного результату лікування

Припинення епілептичних нападів або зменшення їх частоти без розвитку побічної дії антиконвульсантів. Нормалізація психічного стану.

Критерії якості лікування

1. Клінічний – ступінь зменшення кількості епілептичних нападів протягом не менше 6 місяців. Стабільність ефективності антиконвульсантів протягом 6 місяців без розвитку побічних дій антиепілептичних препаратів

2. Соціально-психологічний – відновлення попереднього рівня психологічної, соціальної та трудової адаптації.