Тема 2. Розуміння як предмет герменевтики

Засновник універсальної герменевтики Фр. Шляйермахер вперше зазначив, що розуміння є предметом герменевтики. Тим світом, де здійснюється розуміння, виступає світ культури, бо саме культуру можна розглядати як смислову реальність, де продукти людської діяльності внаслідок опредметнення останньої набувають певного смислу, до якого можна долучитись через тлумачення тих знаків, які стають його носієм.

Поступово герменевтика дійшла висновків, що розуміння має діалогічну природу, коли стверджується, що смисл не існує як готова даність, а формується в процесі діалогу (цей діалог в різних вченнях визначається по-різному: як діалог між читачем і автором (Шляйермахер), або як діалог між читачем і самим текстом (Ґадамер), як діалог читача із текстом і самим собою (Рікер)) через взаємодію і взаємопрояснення різних контекстів. Зазвичай людина починає витлумачувати текст, маючи конкретні запитання до нього, зрештою вона може одержати певну відповідь на свої запитання (чи не одержати, що теж є своєрідною відповіддю) – отже вона веде розмову з текстом. Поступово в процесі такої розмови текст теж ставить свої запитання до людини, яка шукає на них відповіді (і теж знаходить їх або ні). Тож можна вважати таке спілкування з текстом справжнім діалогом. При чому, важливо зважати на таке зауваження Г.-Ґ. Ґадамера: “Діалог є не два окремих монологи, а розробка спільного поля того, про що говориться”. Це означає, що впродовж діалогу, через який досягається розуміння смислу, утворюється спільний контекст, що розвивається і спричиняє змінювання смислів окремих висловлювань. Саме завдяки Ґадамерові зазначений діалог почав розумітися не просто як розмова і взаємодія двох свідомостей, а як форма буттєвої причетності до істини, яка здійснюється в мові.

Важливим питанням герменевтики є необхідність встановити певні відношення між розумінням, поясненням, інтерпретацією і витлумаченням. В різних герменевтичних вченням ці відношення описуються по-різному. Скажімо, В. Дільтей протиставляє розуміння як метод наук про дух поясненню як методу наук про природу, наполягаючи, що вони не мають пересікатись в межах одного дослідження і що поява пояснення в гуманітарних науках свідчить про незаконну натуралізацію аналізу і унеможливлює отримання істинного результату. Натомість французький філософ П. Рікер стверджує, що треба більше пояснювати, щоб краще розуміти. Багато герменевтів поділяють герменевтику на вчення про розуміння як досягнення смислів, що існують в свідомості іншого, та на теорію інтерпретації як на вчення про правила витлумачення письмових текстів, вважаючи, що розуміння не пересікається з інтерпретацією. Авторові цих рекомендацій видається найбільш переконливою думка українського філософа В. С. Горького, висловлена в його книзі “Историко-философское истолкование текста”, де зазначені поняття співставлені в такий спосіб:

• розумінняє перетворення лінійної послідовності знаків тексту в схоплення його смислу;
• витлумачення є способом здійснення розуміння, що виступає як дія з дешифровки значень, закодованих в знаках, і складається з декількох процедур:

– інтерпретації –процедури встановлення значення термінів і висловлювань текстів (або, якщо йдеться про наукову теорію – автор посилається на Кримського С. Б. – встановлення системи об’єктів, що становлять предметну ділянку значень термінів теорії);

– описявища, що досліджується, на підставі результатів інтерпретації (йдеться про формування певної цілісної “картини” подій тексту, внутрішнього світу художнього твору, де існують притаманні йому просторово-часові координати, відбуваються певні події – це можуть бути події художньої оповіді, схоплені сюжетом, або “події” наукового твору як та предметність, на яку вказують значення термінів);

– пояснення – процедура підведення явища, що розглядається, під певні закони, теорії, загальні поняття.

Отже виходить, що розуміння як досягнення смислу тексту відбувається на основі витлумачення, коли спочатку встановлюються значення слів та висловлювань, потім вимальовується цілісна наочна картина подій твору, що має ті значення, які формуються в цілісність на підставі інтерпретації значень слів, і зрештою ці значення твору пояснюються через застосування загальних понять і теорій. Це виглядає цілком переконливо. Але цей перелік, якщо прагне претендувати на повноту опису руху до розуміння, потребує уточнення: всі процедури здійснюються на підставі реалізації методології контекстуального аналізу, про який буде сказано при розгляді наступної теми. Результатом всіх цих операцій і стає розуміння.

Розуміння слід представляти як таку систему процедур, що складається з ірраціональних і раціональних компонентів. Починається розуміння із дії здебільш ірраціонального характеру, коли ми ще не маємо раціональних форм підтвердження смислу, але воно потребує і раціонального аналізу тексту з метою досягнення адекватного смислу.

Фр. Шляйермахером був сформульований важливий принцип герменевтичного аналізу – принцип герменевтичного кола, що стверджує: ціле слід розуміти на підставі окремого, а окреме – на підставі цілого. Звісно, що будь-який текст складається з певних елементів, і не може бути досягнення смислу тексту в цілому, якщо ми не знаємо значень цих елементів. Але елемент, в свою чергу, набуває визначеності тільки в межах цілого. Це найлегше виявити в ситуації перекладу тексту одної мови іншою. Скажімо, нам відомі значення чотирьох слів з десяти іншомовного речення. Якщо смисл всього речення формується зі слів, то було б доцільним встановити значення шести невідомих слів у словнику. Але виявляється, що слова мають декілька значень і щоб обрати слушне, треба вже володіти смислом всього речення, який підкаже, які саме значення слів підходять в даному разі. Але ми як раз і не маємо цього смислу всього речення в цілому! Отже, розуміння через таке коло починає виглядати як таке, що не може бути досягнуто. Але це помилковий висновок.

Коло розуміння, або герменевтичне коло, не слід розглядати як перешкоду на шляху досягнення смислу, а навпаки, як модель розуміння. Тобто розуміння має циклічний характер. В нашому прикладі з перекладом речення з десяти слів рух цим колом відбувається так: спочатку на підставі відомих слів утворюється попереднє розуміння смислу речення в цілому, коли саме знайомі слова підказують, про що може говорити це речення. Це попереднє розуміння уможливлює рух до адекватного розуміння, коли на підставі нашої гіпотези смислу в цілому ми починаємо встановлювати значення невідомих слів, підставляючи в нашу гіпотезу різні значення слів, щоб досягти цілісності. Якщо значення слів співпадають з попереднім розумінням, воно підтверджується і перетворюється на остаточне розуміння. Якщо виникає суперечність між гіпотезою смислу всього речення і окремими значеннями слів, слід змінювати гіпотезу, допоки гіпотеза смислу речення в цілому не співпаде з усіма частинами речення, бо критерієм розуміння виступає його цілісність, узгодженість цілого з його частинами. От і виходить, що в пошуках смислу треба кружляти колом розуміння – від частини до цілого і від цілого до частин, поки воно не замкнеться в довершеності і гармонійності взаємин між цілим і частинами.

Контрольні питання:

1. Поясніть діалогічний характер розуміння.
2. Як взаємопов’язані поняття розуміння, витлумачення, інтерпретації, пояснення?
3. Як взаємодіють в розумінні раціональні та ірраціональні елементи?
4. В чому полягає зміст принципу герменевтичного кола?
5. Як відбувається розуміння шляхом руху герменевтичним колом?