Тема 4. Структура герменевтичного аналізу

Герменевти з давніх часів усвідомили, що герменевтична процедура складається з системи процедур, що здійснюються на різних рівнях, поступово виокремлюючи мовний, психологічний, історико-культурний, філософський аспекти герменевтичного аналізу.

Оскільки текст є системою певних знаків, витлумачення має здійснюватися на рівні мовного аналізу, якою мовою не був би виражений смисл тексту (мовою слів, звуків, ліній, фарб, математичних символів тощо). Цей аналіз передбачає врахування значень на всіх щаблях мовної системи (для природної мови, скажімо, на рівні фонетичному, фонологічному, морфологічному, лексичному, синтаксичному, стилістичному і т. і.) у синтагматичному і парадигматичному вимірах. На підставі результатів такого аналізу можна рухатись до з’ясування тої предметної ділянки, на яку спрямовані відкриті значення мовних елементів і всієї мовної системи тексту.

Мовний аналіз матиме своєрідність в залежності від ситуації, в якій реалізуватиметься природа мови – репрезентативна чи нерепрезентативна. В першому випадку мова розуміється як знаки, що вказують на уявлення людини (тобто репрезентації), як засіб вираження тих значень, що сформувалися до мови, на підставі безпосереднього сприйняття об’єкта пізнання. При такому розумінні мовної природи смисл шукається радше на шляху прямування до уявлення, ніж на підставі аналізу мовної гри. В разі реалізації нерепрезентативної природи мови вона розуміється як посередник в сприйняття об’єкта пізнання, як засіб формування уявлень, а тому відіграє ґрунтовну, визначальну роль у встановленні смислу. Зрештою, в герменевтиці ХХ століття відчутна тенденція до онтологізації мови, коли вона постає як “місце, де здійснюється істина”, коли вже неможливо вважати смисл чимось поза-мовним, до-мовним. Тут мова виступає своєрідною епіфанією істини, випромінюванням смислу.

Психологічний аналіз впродовж віків існування герменевтики теж був важливою складовою герменевтичного дослідження, бо вважалося, що смисл формується в свідомості людини на підставі дії певних закономірностей і процедур психічної діяльності, тому досягнути смисл можна через аналіз цих процедур. Довгий час смисл шукали саме на шляху прямування до глибин авторської психіки і різні герменевтичні вчення пропонували різноманітні прийоми психологічного витлумачення, через застосування котрих можна було б дійти до чистоти авторського задуму, ще не висловленого назовні в мовних знаках. На рівні такого аналізу панували значною мірою ірраціональні процедури дівінації чи емпатії (співпереживання). Тільки після переконливої критики психологізму феноменологією на початку ХХ століття в герменевтиці поступово почало формуватися розуміння, що смисл треба шукати не в емпірично-психічному вимірі, а в логіко-філософському. Психологічний аналіз набув характеру вивчення певних умов формування смислу, а не самого смислу.

Важливою ланкою герменевтичного дослідження також є витлумачення текстів в межах історико-культурного контексту, коли з’ясування конкретних історичних подій і відкриття системи цінностей, ідеалів кожної епохи і культурної традиції дозволяє точніше встановлювати значення певних слів, предметів, дій і подій певного твору. Оскільки найчастіше відбувається інтерпретація текстів, що були створені в інші історичні періоди, деталі яких читачеві невідомі, шлях до смислу має ґрунтуватися на з’яуванні всіх реалій дійсного життя тої доби, яка представлена в тексті. Це розуміли герменевти з давніх часів. В ХХ столітті, з впливом феноменологічних ідей на герменевтику, історичне витлумачення, як і психологічне, починає розумітися не як рівень відкриття буття смислу, а як аналіз певних умов формування смислу.

Філософський аналіз буття смислу, що був запропонований на початку ХХ століття засновником феноменології Е. Гусерлем, привів до усвідомлення герменевтикою не тільки того, що смисл не існує у вигляді готової даності, а конституюється свідомістю на підставі того, що нею споглядається, а й того, що онтологічний статус смислу не може збігатися ні зі статусом трансцендентних речей, ні зі статусом психічного світу. Те, що Гусерль визначив як інтенційне буття, для герменевтики стало означати, що смисл існує в межах свідомості і мови, але не може бути зведений саме до них, бо має своєрідний буттєвий стан: це “трансцендентне в іманентному”. Смисл формується в реченні, але вказує на певну смислову основу, виступає смислом не речення, а самої істини, що існує не як фактична частина речення, але саме в реченні відбувається. Російський філософ Г. Шпет запропонував як базову процедуру прямування до смислу логічний аналіз мови текстів, вважаючи, що саме на цьому рівні, а не на психологічному чи історичному, можна потрапити до смислу.

Контрольні питання:

1. Яка мета мовного аналізу в межах герменевтичного дослідження?

2. Чим буде відрізнятись мовний аналіз, що здійснюється на підставі репрезентативної концепції мови, від того, що виходить з нерепрезентативної її концепції?

3. Що спричиняє здійснення психологічного аналізу при витлумаченні текстів? В чому його завдання і обмеженість?

4. Яка мета історико-культурного аналізу?

5. Які рівні аналізу відкриває філософський підхід до розгляду буття смислу?

ІІ. ЕВОЛЮЦІЯ ГЕРМЕНЕВТИЧНИХ ВЧЕНЬ