Тема 7. Герменевтика доби Відродження

Герменевтика доби Відродження зазнала впливу тих світоглядних зрушень, що сталися в Європі починаючи з кінця XIV століття. Перш за все йдеться про зміну теоцентричної картини світу антропоцентричною. Культура Відродження ґрунтувалась на ідеалах гуманізму, що стверджували цінність людської особи, індивідуальності, її прав і свобод. Людина звільняється від влади корпоративної свідомості, усвідомлює свою власну значущість і цінність свого земного часу. Людина розуміє свою подобу до Бога не в тому, що вона має розумну душу, а в тому, що вона, як і Бог, є творцем. І вона має реалізувати свою творчу природу в своєму земному житті.

Відродження намагається відновити в автентичній чистоті цінності античності, що видаються ренесансним гуманістам співзвучними їх сучасним намаганням. При цьому все минуле усвідомлюється вже не як сакральне минуле середньовічного світобачення, що слугувало підставою для визначення справжнього буття людини в середньовічному світі, а як справжнє історичне минуле, що має відмінність від сучасного і певну спорідненість з ним і вимагає витлумачення. Культурна пам’ять звернена не до позачасової істини, а до, як пише В. С. Горський, “язичницької мудрості, розгорнутої в живій історії”, завдяки чому пам’ять не прив’язувала до тексту, а звільняла від нього.

Вся культура Відродження була добою культу писемного слова, але, на відміну від Середньовіччя, то був час секуляризації слова. Тепер слово ототожнювалось із культурою взагалі, із знанням і чеснотою людини: воно розумілось як носій громадянських ознак, бо бути культурним в ті часи означало мати греко-римську освіченість, досконало володіти класичним мовленням. На місце мови Святого Письма прийшла мова наукового тексту (латина).

Культура Ренесансу надавала стимул розвиткові філологічної герменевтики у напряму до історичного витлумачення, що було спричинено почуттям дистанції і спорідненості щодо тексту минулого. Герменевтика Відродження стає чутливою до історичних рис подій, до індивідуальних ознак автора, що зафіксовані в текстах. Вона звільняється від авторитаризму середньовічної герменевтики.

Чинником трансформації теологічної герменевтики була Реформація і протестантизм, що відстоювали ідею безпосереднього спілкування людини з Богом. Під впливом гуманістичної критики середньовічного світогляду і завдяки формуванню індивідуалізму критична герменевтика почала ставитись до текстів Святого Письма як до зібрання історичних джерел, що несуть на собі печатку авторської індивідуальності. Так теологічна герменевтика трансформувалась в історичну.

Ще ранні ренесансні гуманісти (Еразм Роттердамський, Джаноццо Манетті) намагались здійснити “історичний аналіз” самої віри, включаючи “історичну критику” її письмових джерел, а крім того, нове прочитання античних текстів з метою очищення їхнього смислу від середньовічно-християнських нашарувань. Мартин Лютер, що намагався відкрити безпосередній шлях кожному віруючому до Бога, для чого й переклав Біблію німецькою мовою, запроваджує традицію перекладання текстів Святого Письма національними мовами. Крім того, формулюється важливий принцип витлумачення Біблії: виходити не з Письма і переказу, як в Середньовіччі, а лише з Письма.

Флацій Іллірійський (Mathias Flacius Illyricus Albonensis) в своїй праці 1567 року “Ключ до Святого Письма, або Про мову священних книг”, виходячи із тих світоглядних і теологічних позицій, що відстоював Лютер, формулює важливі принципи і правила витлумачення текстів Біблії, що саме зафіксували трансформацію світорозуміння, яка відбулася до цього часу.

Та багатозначність тексту Біблії, що була обґрунтована середньовічною герменевтикою на підставі універсального символізму картини світу, призводила зрештою до свавільних його витлумачень, коли неможливо було сформулювати принципи і методи для однозначного розуміння. Тому Флацій взагалі заперечує важливі для середньовічної герменевтики моменти: спиратися на авторитет Церкви (виходити з церковного переказу) та допускати водночас 4 смисли. Треба, натомість, спиратися при витлумаченні Біблії винятково на текст самого Святого Письма і вважати, що в одному місці Письма може бути лише один смисл. Бо якщо продовжувати середньовічну традицію виходити з авторитету догматики, затвердженої Церквою, неможливо буде виплутатися з тенет суперечливих тлумачень, що кожен з них покладається саме на авторитет церкви. Тому запроваджується головний принцип витлумачення: розуміти кожну частину тексту виходячи з контексту цілого, з його цілі, узгоджуючи кожну частину з іншими. Щодо багатозначності слів, то Флацій не заперечує її взагалі, але стверджує, що в кожному окремому місці слово і вислів можуть мати лише одне значення, а в іншому контексті вони можуть мати інші значення, але не відразу в одному місці.

Флацій розрізняє 4 ступеня в процесі розуміння (два перші – етапи граматичного витлумачення, а два останні – теологічного):

1) розуміння окремих слів і звуків, що потребує знання відповідної мови;

2) розуміння смислу мовлення, яке складають слова в окремих періодах: тут слід правильно поєднувати те, що має бути поєднаним, і розподіляти те, що має бути поділеним;

3) розуміння духу того, хто говорить (Бог, пророк, апостол чи євангеліст) – під духом тут розуміється “розум, думка, задум і намір того, хто говорить”. Зрозуміти означає схопити не тільки те, що говориться, але й те, чому і задля якої цілі;

4) розуміння окремого практичного застосування кожного місця Святого Письма.

Флацій формулює психологічні підстави для витлумачення текстів Святого Письма, що мали б замінити авторитет церкви: ними стає здоровий глузд кожної людини. Флацій відстоює Лютерову тезу про те, що кожна людина може сама вільно витлумачувати священні тексти, спираючись на свій розум, дотримуючись досягнення узгодження кожного фрагменту тексту із смислом всього тексту. Неможливо, щоб Папа Римський узурпував право на витлумачення Біблії, бо це, як показує історія, призводить зрештою до суб’єктивних витлумачень. Опертя на здоровий глузд (а не на своє свавілля) надасть можливість відкрити Божественну Істину.

Контрольні питання:

1. Які світоглядні зрушення визначили новий характер герменевтики доби Відродження?
2. Назвіть основні риси ренесансної герменевтики.
3. З яких теологічних засад виходив Флацій, формулюючи принципи і правила витлумачення текстів Святого Письма?
4. Які 4 види розуміння визначає Флацій?
5. Що замінює собою авторитет церкви при витлумачення Біблії?