ЧЕТВЕРТИЙ ЕТАП ЛІВОНСЬКОЇ ВІЙНИ

(Польський 1579-1583 рр.)

Основні битви:

18. Поразка російських військ під проводом князя І. Голіцина від польсько-шведської армії під командуванням гетьмана Сапеги і генерала Боє під Венденом (21 жовтня 1578 р.). Честь російської армії врятували артилеристи, які розстріляли весь боєзапас, проте не бажаючи здаватися у полон, повісилися на гарматах. Після поразки під Венденом російські війська остаточно покинули Південно-Східну Лівонію.

19. Облога та захоплення Полоцька військами польського короля Стефана Баторія (50 тис. осіб) (серпень 1579 р.). Місто захищав російський гарнізон під командуванням воєвод В. Тетялевського, П. Волинського, Д. Щербатого (6 тис. осіб). Після відбиття кількох штурмів, частина гарнізону втративши надію на допомогу зовні та не сподіваючись на захист напівзруйнованих укріплень, почала 30 серпня переговори з королем. Вони закінчилися того самого дня здачею Полоцька за умови вільного виходу всіх ратних людей. Друга частина разом із владикою Кіпріаном закрилася в церкві й була захоплена в полон після завзятого опору. Захоплення Полоцька внесло перелом у хід Лівонської війни — стратегічну ініціативу перехопили польські війська.

20. Облога та захоплення російської фортеці Сокол (поблизу Полоцька) польськими військами під командуванням Стефана Баторія (бл. 50 тис. осіб) (вересень 1579 р.). Фортецю захищав гарнізон (5 тис. осіб) під проводом Ф. Шереметьєва. У кривавій сутичці гарнізон було майже знищено. Захопивши Сокол, Баторій здійснив рейд Смоленськими та Сіверськими землями.

21. Облога та захоплення м. Великі Луки польським військом під проводом Стефана Баторія (50 тис. осіб) (25 серпня — 5 вересня 1580 р.). Практично всі захисники міста загинули під час безжалісної різнанини, у тому числі й воєвода Воєйков.

22. Поразка польсько-литовських військ біля с. Настасьїно (неподалік Смоленська) від російських військ під командуванням І. Бутурліна (у жовтні 1580 р.) Це єдина перемога росіян у кампанії 1580 р.

23. Захоплення польськими військами під проводом князя Збаржевського м. Торонець (1 жовтня 1580 р.). У жорстокій битві поляки здобули перемогу й полонили чимало знатних росіян. Ця перемога дала полякам можливість продовжувати зимою воєнні дії у цьому районі.

24. Облога та захоплення фортеці Заволоччя польським військом під проводом Стефана Баторія (жовтень 1580 р.). Фортецю захищав гарнізон під командуванням воєводи В. Сабурова. Після двотижневої облоги гарнізон здався. Захопленням цієї фортеці закінчився похід Баторія 1580 р.

25. Облога та захоплення м. Падіс шведською армією (жовтень—грудень 1580 р.). Російський гарнізон під командуванням Д. Чихарєва 13 тижнів стійко стримував натиск шведів. Після захоплення Падіса його захисників було страчено. Взяття шведами Падіса поклало край російській присутності у південно-західній частині Фінської затоки.

26. Облога Пскова польською армією під командуванням Стефана Баторія (від 50 до 100 тис. осіб за різними джерелами) (18 серпня 1581 р. — 15 січня 1582 р.). Фортецю захищали 30 тис. стрільців і горожан під проводом І. Шуйського. Це була унікальна оборона. Псковичі, що діяли в повній блокаді, відбили 30 нападів і здійснили 46 сміливих вилазок. Героїчна оборона Пскова змусила Баторія відмовитися від ідеї зимової облоги і підписати з росіянами 15 січня 1582 р. Ям-Запольське перемир’я.

27. Облога Псково-Печерського монастиря загоном угорських та німецьких найманців під командуванням Г. Фаренсбаха з військами польського короля Стефана Баторія (осінь — зима 1581 р.). Разом із ченцями цей монастир захищав гарнізон стріль­ців під проводом воєводи Ю. Нечаєва (200—300 осіб). Під час облоги росіяни захопили племінника останнього магістра Лівонського ордену Г. Кеттелера. З наступом холодів та у зв’язку з невдачею Баторія під Псковом облогу монастиря було знято.

28. Невдала облога фортеці Орєшек шведськими військами під командуванням генерала П. Делагарді (вересень—жовтень 1582 р.). Фортецю захищав гарнізон під проводом воєвод В. Ростовського, І. Судакова і В. Хвостова. Дізнавшись про наближення до фортеці російської допомоги під проводом А. Шуйського шведи припинили облогу і залишили російські володіння.

Отже, Стефан Баторій підбив герцога Магнуса до зради цареві Івану IV і посилив воєнні дії в Лівонії. Згодом Баторій розірвав переговори з Москвою і в червні 1579 р. оголосив війну Російській державі вже не в Лівонії, а в Новгородсько-Псковській землі. Не уклавши формального військово-політичного союзу зі Швецією, Стефан Баторій, проте, спирався на прак­тичну співпрацю зі шведами у війні проти Росії. Почалася росій­сько-польська війна (липень 1579 р. — кінець жовтня 1581 р.)

Головний удар польської армії Стефана Баторія був спрямований на Полоцьк, який було взято 30 серпня 1579 р.За Полоцьком було захоплено весь прилеглий до нього край до Вітебська і Латгалії, після чого в 1580 р. бойові дії були перенесені на псковські землі й Баторій оволодів Вележем, Великими Луками, а під час третьої кампанії (в 1581 р.) його 100-тисячна армія безпосередньо штурмувала Псков, який було оточено з усіх сторін і який не міг отримати жодної допомоги від Москви.

Проте Псков відбив 31 приступ польських військ, і хоч у місті почався голод і хвороби, а вся Псковщина і прилеглі тверські землі були спустошені, псковичі не здалися і не відкрили воріт армії Стефана.

Саме ця обставина змусила поляків суворою зимою 1581 р. погодитися на мир, хоча вони мали намір укласти його лише після захоплення всієї Новгородської землі разом зі шведами, що наступали з північного заходу.

13 грудня 1581 р. на півдорозі між Псковом і Порховом, поблизу містечка Ям-Запольного, почалися переговори між Російською державою і Річчю Посполитою про мир за посередництва нунція папи Григорія XIII — Антонія Поссевіно.

По-перше,Росія не отримала виходу до Балтійського моря, а її можливості для цього стали ще більш обмеженими.

Було порушено економічні зв’язки, залежність від західних європейських країн зросла ще більше. Вони стали контролювати з того часу всі зовнішньоекономічні відносини Московії з Європою, що виявилося згодом в стагнації економічного життя Російської держави в умовах ізоляції від європейського технічного прогресу.

По-друге,в районі Прибалтики склалася абсолютно нова обстановка, на яку Москва не могла не тільки впливати, а взагалі не брала будь-якої участі як рівноправний партнер або сусід у балтійських справах.

Прибалтика, перетворена на шведську і польську колонії, ставала військово-політичною стіною, яка повністю відгородила Російську державу від Західного світу.

Прибалтика перетворилася на ворожу для Росії область, були закладені основи відчуження народів Прибалтики від росіян, хоча раніше існували історичні традиції дружби і взаємодопомоги балтійських і слов’янських народів.

Отже, на наступне століття найважливішим зовнішньополітичним завданням Російської держави було вирішення балтійського питання, яке зводилося до досягнення для Росії виходу до Балтійського моря.

Лівонська війна, зокрема її два останні етапи (шведський і польський), була завершена двома мирними договорами:

I. Договором про перемир’я між Шведським королів­ством (король Юхан III) і Російською державою, так званим Плюсським перемир’ям 1583—1585 рр.

У серпні 1583 р. мирні переговори на р. Плюссі завершилися підписанням короткого трирічного перемир’я зі Швецією, згідно з яким шведи одержували всі захоплені ними російські міста — Карелу, Івангород, Ям, Копор’є з повітами. Росії залишилася невеличка ділянку узбережжя Фінської затоки з гирлом Неви.

II. Росія змушена була укласти в січні 1582 р. з Польщею Ям-Запольське перемир’я строком на 10 ро­ків, згідно з яким Росія відступала Польщі всі свої володіння в Лівонії, включаючи фортецю Юр’їв та порт Пернов. Зі свого боку Стефан Баторій повернув Росії завойовані ним фортеці Великі Луки, Холм, Ревель, Веліж і псковські передмістя, але утримав Полоцьк.

Цей договір був, за оцінкою Н.М. Карамзіна, “найвигіднішим і найганебнішим для Росії з усіх, укладених до того часу з Литвою (Річчю Посполитою)”.

Таким чином, у 1582—1583 рр. Росія закінчила Лівонську війну, уклавши договори про мир відповідно зі Швецією і Польщею.

Внаслідок Лівонської війни Росія втратила всі свої завою­вання і володіння в Прибалтиці, і повернулася до рівня на якому перебувала ще на початку утворення Русі. Поразка в Прибалтиці стала найбільшим потрясінням для Російської держави за всю її історію з XI до середини XVI ст., тобто за 500 років.

1559, квітень — травень Похід на Крим воєводи Данила Адашева.

1559, 1 жовтня У Москві освячено Покровський собор (собор Василя Блаженного).

1560, 7 серпня Померла цариця Анастасія, залишивши двох малолітніх дітей: Івана і Федора (старший Дмитро загинув). Суд над Адашевим і Сильвестром.

? — 1583 Життя та діяльность Івана Федорова (Іван Федорович) — основоположника книгодрукування в Росії та Україні. Разом із П.Т. Мстислав-цем очолив державну дру­карню в Москві, де вийшли перші датовані книги “Апостол” (1564) і два видання “Часовника” (1565). В Україні працював у період 1572—1575 рр. і в 1583 р. у Львові, у 1575—1576 рр. — у с. Дермань (нині Рівненська обл.), 1577—1582 рр. — в Острозі. Видав перші в Україні друковані книги “Апостол” (1574), “Буквар” (1574) й “Острозьку Біблію” (1581).

1564, 3 грудня Цар Іван Грозний із родиною таємно виїхали зі столиці в Олександрівську слободу, яка незабаром стала столицею опричнини.

1565, 3 лютого Цар Іван Грозний заснував опричнину. Початок політики масових репресій проти фео­дальної знаті.

Опричнина — система внутрішньополітичних заходів уряду Івана IV, що проводилася у 1565—1584 рр. у Росії. Її завданням було:

— сконцентрувати матеріальні, людські та військові ресурси для продовження затяжної Лівонської війни;

— перерозподілити землі на користь вірного служилого ста­ну;

— закріпачити селян;

— підняти авторитет особи царя тощо.

Проте наслідки такої політики були досить сумні. Країну було поділено на дві частини; значно обмежили компетенцію Бо­ярської думи; розпочався жорстокий терор, всілякі зловживан­ня; опричнина сприяла розвитку кріпосного права, першими наслідками якого було зубожіння народу і посилення його міграції. У 1572 р. опричнина втратила первісне значення і почала нази­ватися двором зі збереженням терору. Неврожаї й епідемії 60—70-х років лише загострили ситуацію. Все це призвело до повного запустіння Росії, до втеч селян на Дон, зростання козацтва, грабіжництва, розбоїв. Не сприяла опричнина і перемозі Росії у Лівонській війні.

Поразка в Лівонській війні, розорення в період опричнини, голод і епідемії у другій половині XVI ст. поставили державу у вик­лючно важке становище. Англійський посол Дж. Флетчер, що відвідав Росію у 80-х роках XVI ст., писав, що політика і вчинки Івана IV “так потрясли всю державу і так розпалили загальне невдоволення і непримиренну ненависть, що це має скінчитися не інакше, як громадянською пожежею”. Пророцтва політичних діячів рідко збуваються, але слова Флетчера справді стали пророчими. На початку XVII ст. у Росії розпочалася “громадянська пожежа”, яка докорінно потрясла “християнсь­ке самодержавство” Івана Грозного.

1568, 20 вересня Турецька армія за підтримки Кримського ханства здійснює похід на Астрахань, але невда­ло. Відступ турків від Астрахані.

1568, 8 листопада Відлучено від сану і заслано в монастир Митрополита Московського і всієї Русі Пилипа.

1569, 28 червня Підписано Люблінську унію про “об’єднання Литви і Польщі в Річ Посполиту”.

1569, літо — осінь Похід на Астрахань кримсько-турецького війська під проводом Касим-паші і кримського хана Девлет-Гірея.

1569, грудень Убито двоюрідного брата царя Володимира Андрійовича Старицького разом з дружиною і дітьми.

1570, 6 січня Початок розгрому Новгорода опричниками на чолі з Іваном Грозним. Апофеоз опричнини.

1570, 25 липня У Москві на ринковій площі Китай-города виведено на страту 300 осіб. Страчено 116 звинувачених, інших помилувано.

1571, 16 лютого Іван Грозний затвердив Статут сторожової та станичної служби.

1571-1572 Російсько-кримська війна.

Ще у 1571 р. люди зрадника князя Мстиславського показали кримському хану Девлет-Гірею як обійти 600 км «засічну смугу» із заходу так, щоб не зустрітися з опричним військом Грозного. Останній з військом знаходився у північно-західних кордонах держави. Йшла Лівонська війна.

Форсував Оку, кримчани у травні несподівано вдерлися в Москву,підпалили посад. Столиця вщент згоріла, загинуло багато мешканців. Крім Москви татари вирізали населення 36 міст, зібрали 100 тисячний полон.

Під час переговорів з кримчаками Девлет-Гірей вимагав повернути йому Казань, щоб зробити її столицею нової Золотої Орди, збирати данину з російського населення, правити з неї і диктувати свою волю Європі і Сходу. Звичайно, царські дипломати не пішли на це. Стало зрозуміло, що навали татар не уникнути. З Москви до Новгорода на початку 1572 р. Іван Грозний евакуював прикази, казну, архіви, вищу знать, царську родину.

Готуючись до зустрічі з ворогом, ще навесні будувалися на кордоні лісні засідки, засіки. Все місцеве населення було залучено до оборони. Події не забарилися: спалахнуло повстання астраханських і казанських татар, більше того, вирушила кримська орда.

Літо 1572 р. було сухе, знойне, посівам загрожував недород; коні, скот гинули. Цар вирішив призначити на чолі війська досвідченого воєводу – Михайла Івановича Воротинського. Йому цар надав тільки 20 тисячне військо та опричний полк. Але дізнавшись про загрозу до Воротинського прийшли литвини, муромці, чернігівці, смоляни донські і українські козаки з «каневських черкас» та інші. В цілому, військо воєводи вже складалося з 60 тис. чоловік.

Проти Воротинського рухалося 12 туменів (120 тис.) кримчаків, ногайський мурза Тебердей з 20 тис., османи надіслали 40 тис. вояків, в тому числі 7 тис. відбірних яничар, останні везли з собою артилерію.

У такій складній ситуації було вирішено втягнути ворога в оборонні бої, знекровити його сили, вивести під «гуляй-місто» татарську кінноту і повністю розгромити її. «Гуляй-місто» – рухома фортеця з бійницями для стрільби з гарман і рушниць, що ставилася на колеса.

28 липня 1572 р. велике військо хана перетнуло Оку вище Серпухова і вирушило до Москви; російське військо йшло слідом, нападаючи на татарські тили. Розвідка Воротинського постійно поширювала чутки про нечисельність і слабкість російських військ. Розуміючи, що за спиною російська армія, яку треба знищити, щоб рухатися до Москви, хан змушений повернути назад, вдарив на передовий полк, останній удавано почав відступати, заманюючи ворога під вогонь укріплення «гуляй-міста».

Біля невеликого села Воскресіння-на-Молодях і сталася з 29 липня по 3 серпня 1572 р. основна битва. Саме тут в 50 верствах від Москви військо хана змушено було вступити у затяжну битву. Хан не осмілився кинути на російські позиції все військо і це було його роковою помилкою.

30 липня хан надіслав Тебердея-мурзу з двома туменами на російські укріплення. Всі вони полягали під стінами «гуляй-міста». Втрати татар були величезні. Загинув сам ватажок ногайської кінноти Тебердей-мурза, а також троє знатних кримських мурз.

31 липня знову відбулася битва. Перед «гуляй-містом» росіяни розкидали своєрідні «їжі» через які ламали ноги татарські коні. Поступово перемелювалися татарські загони. В цей же час пластунам з «канівських Черкас» вдалося потопити всю турецьку артилерію, яка так і не була використана. Воротинський не поспішав вводити в бій засадний полк.

1 серпня головний татарський воєвода Дивей-мурза повів татар на штурм, але росіяни атаку відбили, більш того, захопили останнього у полон. Після цього хан припинив атаки і став готуватися до вирішального бою. Він відбувся 2 серпня. Хан повів військо на «гуляй-місто» і знову не зміг його захопити. Зрозумів, що для штурму фортеці потрібна піхота, Девлет-Гірей спішив вершників і разом з яничарами кинув їх на штурм. Оборона «гуляй-міста» була доручена молодому опричному воєводі князю Дмитру Хворостиніну, артилерією керував опричний німець Генріх Штаден.

Наприкінці дня Воротинський прихованим маневром вивів свою кінноту в тил татарам, одночасно відбувся залп зі всіх гармат «гуляй-міста». Потім з фортеці вийшла закована у стальну броню кіннота. Злагоджені дії всіх російських військ привели до того, що османи і вояки кримського хана не витримали ударів з двох сторін і побігли. Це була перемога «шестиденної війни». Втрати були великими: загинули всі 7 тис. яничар, більшість знатних мурз, також син і зять самого Дивлет-Гірея. В Крим повернулося тільки 5-10 тис. ординців.

Значення цієї битви було величезне.

1. Московія змогла вистояти і зберегти свою незалежність у край критичній ситуації.

2. Крим лишився всього боєздатного чоловічого населення, тому Орда протягом 20 років не могла здійснювати свої походи на Русь.

3. Це була остання велика битва Русі зі Степом. Казанські і Астраханські бунти були придушені військовими загонами Стоганових.

4. Османська імперія змушена була відмовитися від планів повернути середнє та нижнє Поволжя до сфери своїх інтересів.

5. Народи Кавказу і Півдня почали висловлювати прохання взяти їх під захист Москви.

6. Сибірське ханство стало данником Москви. В цілому, суцільне кільце ворожих Росії мусульманських ханств було, нарешті, успішно прорвано.

7. На Дону і Десні «засічні смуги» були відсунуті на південь на 300 км. Були закладені м. Воронеж, нова фортеця в Єльці, почалося освоювання чорноземних земель.

8. Перемога об’єднаного земсько-опричного війська над татарами позитивно відбилася на внутрішніх справах держави, прискорила заборону опричнини.

1572 Укладення російсько-англійсько-го союзу.

1572, 7 липня Помер польський король Сигізмунд-Август.

1572, 31 липня — 2 серпня Битва біля Молодей. Російське військо під проводом М. Воротинського завдало поразки кримсько-турецькому війську Девлет-Гірея.

1575 Іван Грозний висунув свою кандидатуру на польський престол. Безрезультатні переговори з Максиміліаном II.

1576 На польський престол обрано трансільванського князя Стефана Баторія. Іван IV усунув Симеона Бекбулатовича від влади.

1580 Одруження другого сина Івана Грозного — Федора на сестрі Бориса Годунова Ірині.

1580, 6 вересня Одруження Івана Грозного на Марії Нагой.

1570—1580 Господарське розорення.

Судебник 1589 р. — приватна кодифікація норм російського права, що діяли в північних землях Московської держави. Відомий науці з 1899 р. Знайдено п’ять списків цієї пам’ятки, серед яких учені розрізняють Коротку редакцію (два списки — 56 статей) і Розширену редакцію (три списки — 231 стаття).

Вважається, що джерелами Судебника 1589 р. є Судебник 1550 р., царський указ 1556 р. та нор­ми звичаєвого права, поширеного серед селянства Помор’я. Списки Короткої редакції вміщують нові, порівняно із Судебником 1550 р., статті й перероблений указ 1556 р., а списки Розширеної редакції — статті Судебника 1550 р. і указ 1556 р. (в деяких випадках — доповнені й змінені), а також нові статті, яких немає у Судебнику 1550 р. До списків Розширеної редак­ції Судебника 1589 р. увійшли всі 100 статей Судебника 1550 р. (перероблені укладачем Судебника). Офіційно Судебник 1589 р. не було затверджено. Припускають, що нприкінці ХVI — першій половині ХVII ст. збірник був порадником для земських судів російського Помор’я. Судебник 1589 р. залишився дже­релом для дослідження норм звичаєвого пра­ва північних районів Росії.

1590-1593 Російсько-шведська війна за повернення втрачених за Плюсським перемир’ям земель.

Основна битва: облога фортеці Нарви російськими військами під командуванням царя Федора Івановича (35 тис.осіб) у січні — лютому 1590 р. Після невдалого штурму росіяни про­довжували обстріл та готувалися до нового. Шведський комендант Карл Гордон почав переговори. За перемир’ям Швеція повертала Росії Ям, Копор’є та Івангород, захоплені шведами під час Лівонської війни. Але шведський король Юхан II не визнав перемир’я, Гордон було страчено, а воєнні дії поновилися наприкінці року.

1591, 15 (25) травня Трагічна загибель царевича Дмитра в Угличі.

Наймолодший син Івана Грозно­го — Дмитро — загинув у м. Углич, за офіційною версією — внаслідок нещасного випадку. Під час епілептичного припадку він упав на ніж, який тримав у руці. Якими б не були справжні причини загибелі Дмитра, вони полегшували Борисові Годунову шлях до царського престолу.

1591, 4 (14) липня Відбиття нападу на Москву армії кримського хана Казі-Гірея.

1592 Скасування права вільного виходу селян у Юр’їв день. Початок кріпацтва.

1594 Опис земель, що оброблялися і реєстрація селянського населення в писцеві книги.

1595, 18 (28) травня Росія і Швеція підписали Тявзінський мирний договір,що завершив російсько-шведську війну (1590—1593). Росії було повернуто території, захоплені у неї шведами під час Лівонської війни (1558—1583).

1595—1602 Будівництво Смоленської фор­теці архітектором Федором Конем.

1596, 22 липня (1 серпня) Народився Михайло Федорович Романів, майбутній перший російський цар з династії Романових.

РОМАНОВИ — боярський рід, царське (з 1613), імператорське (1721—1917) родинне прізвище. Романови дали Росії 18 монархів, діяльність яких перетворила її в могутню державу, в історії якої були і великі, і трагічні сторінки.

Ще за Івана І Калити в Московське князівство прибув із “прусської землі” боярин Андрій Іванович Кобила (помер не пізніше 1351 р.). Він і започаткував великий рід, який мав багато відгалужень. За традицією того часу прізвище людини утворю­валося від імені її батька. Від сина Андрія Кобили Федора Кошки пішов рід Кошкіних. Боярин Юрій Захарович Кошкін (помер близько 1504 р.) став родоначальником нової гілки роду Захар’їних. Його син Роман Юрійович (помер у 1543 р.) іменувався вже Юр’єв, а нащадки Романа Юрійовича стали Романовими. Спочатку їх не вважали в Москві ні давнім, ні знатним родом. За родовитістю їм було далеко як до Рюриковичів, так і до Гедиміновичів (нащадків литовського князя Гедимінаса), Шуйських, Вяземських, Трубецьких, Воротинських тощо, але завдяки своїм здібностям представники Кошкіних-Захар’їних-Романових займали в державі далеко не останні посади.

Популярність і честь прізвища Захар’їних — Романових значно зросла, коли дочка Романа Юрійовича Захар’їна-Юр’єва Анастасія стала дружиною грізного царя Івана IV. Романови пишалися спорідненням із царською династією, і навіть, Михайло Федорович який став царем, у грамотах зазвичай називав Івана IV “дідом”, мовби підкреслюючи, що з моменту смерті Федора Івановича (1589) і до власного сходження на престол займали по волі випадку і лише Собор 1613 р. відновив законну наступність правителів. Брат Анастасії, Микита Романович, був також дуже близький до молодого Івана IV, а під час правління його сина Федора став одним із фактичних правителів країни і міг посперечатися впливовісю з Борисом Годуновим. Але у 1586 р. Микита Романович помер.

Син Микити Романовича Федір Микитович (народився в 1554 р.) уже мав прізвище Романов. Це була освічена людина, обдарована багатьма талантами. Одружився Федір Микитович на дочці невідомого костромського дворянина Шестова, яка народила йому п’ятьох синів і дочку. Але нещастя переслідували цю родину: діти помирали в дитинстві і тільки п’ять син, Михайло, який народився 12 липня 1596 р., дожив до зрілого віку.

На Земському соборі 1613 р. Михайла Федоровича Романова було обрано російським царем. У 1721 р. царя Петра I було проголошено імператором Всеросійським. Згідно з указом про наслідування престолу (1722 р., підтверджений у 1731 і 1761), імператор призначав собі спадкоємця з числа осіб імператорської родини. Династія Романових припинилася в прямому чоловічому поколінні зі смертю імператора Петра II, а в прямій жіночій лінії зі смертю імператриці Єлизавети Петрівни. Прізвище Романов мали імператор Петро III, син герцога Голштейн-Готоропського Фрідріха Карла і Ганни, дочки Петра І; дружина Петра III імператриця Катерина ІІ,уроджена принцеса Анхальт-Цербстська, їхній син імператор Павло І і його нащадки (одна з назв династії в літературі: Романови-Шлезвиг-Голштейн Готторпи).

У 1797 р. було прийнято “Установу про імператорську фамілію”, яка регулювала права та обов’язки царської родини. У 1886 р до “Установлення” було внесено значні зміни. Повільно, але неухильно, розширювалася імператорська родина. Якщо до початку XIX ст. вона нараховувала менше десяти осіб то у 1917 р. — вже 65. Романови були пов’язані династичними шлюбами майже з усіма можновладними родинами Європи. Під час Лютневої революції 2 березня 1917 р. імператор Микола II зрікся престолу. Миколу Олександровича Романова і його родину за розпорядженням радянської влади було розстріляно в Єкатеринбурзі в ніч на 18 липня 1918 р.; розстріляно чи іншим способом було убито й інших членів родини (1918 — 1919). Багато Романових емігрували. Нащадки Романових живуть нині в основному в країнах Західної Європи.

1597, 24 листопада (4 грудня) Видано царський указ, що вводив п’ятирічний строк розшуку селян-утікачів поміщиками (“Урочні літа”).

1598, 27 грудня (6 січня) Помер цар Федір Іваннович. Завершення правління на Русі династії Рюриковичів (862—1598). Цариця Ірина, дружина Федора, відмовилася від престолу і постриглася у черниці.

1598, 17 (27) лютого —

20 (30) серпня Земський собор на чолі з патріархом Іовом обирає царем боярина Бориса Годунова. Початок Смутного часу.

Російські війська під команду­ванням воєводи Воєйкова роз­громили армію хана Кучума на ріці Ірмень (притока Обі). Ос­таточне приєднання Сибірсько­го ханства до Росії.

1598, 1 (11) вересня Вінчання на царство Бориса Годунова.

1598—1605 Правління царя Бориса Федорови­ча Годунова.

За свідченням сучасників, Борис Федорович Годунов видатним державним діячем. У внутрішній політиці прагнув до єдності феодалів, особливо дбав про інтереси служилого дворянства. Намагався подолати господарську кризу посиленням кріпосного права, поширенням кріпосних порядків у містах і збільшенням податків. Борис Годунов активно колонізував східні і південні райони країни. У зовнішній політиці частково ліквідував негативні наслідки поразки у Лівонській війні (повернув части­ну районів, захоплених Шве