Главная Случайная страница


Категории:

ДомЗдоровьеЗоологияИнформатикаИскусствоИскусствоКомпьютерыКулинарияМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОбразованиеПедагогикаПитомцыПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРазноеРелигияСоциологияСпортСтатистикаТранспортФизикаФилософияФинансыХимияХоббиЭкологияЭкономикаЭлектроника






Дипломатична підготовка війни з боку Росії

1. Росія підписує військовий союз з Данією 24 серпня 1699 р., де передбачається і згадується участь в союзі також Саксонії.

2. Росія укладає військово-наступальний союз із Саксонією проти Швеції 11 листопада 1699 р.

3. Росія вносить до союзних трактатів з Данією і Саксонією додаткову статтю про неукладення сепаратного миру з Швецією.

4. Росія зобов’язується за союзними договорами розпочати війну проти Швеції не пізніше квітня 1700 р., але не раніше укладення миру з Туреччиною. Оскільки мирне урегулювання з Туреччиною затягнулося до 3 (14) липня 1700 р., то Петро І, отримавши про це повідомлення лише через місяць, 7 (18) серпня 1700 р., вимушений був запізнитися з оголошенням війни. Таким чином, війна Швеції була оголошена через 36 днів після підписання з Туреччиною миру.

Початок війни

Далека відстань між союзниками була причиною того, що початок війни зі Швецією був не синхронізований.

1. Армія Саксонії підійшла до кордонів шведської Ліфляндії в лютому 1700 р. і стала на березі Західної Двіни навпроти Риги.

2. Війська Данії рухались до Гольштейн-Готторпу в березні 1700 р. і 20 березня почали облогу м. Теннінга.

3. Росія офіційно й урочисто оголосила війну Швеції в Москві 8 (19) серпня 1700 р. і 22 серпня відправила війська в район м. Пскова.

Дата фактичного початку бойових дій російської армії проти шведських військ у Прибалтиці — 4 (15) вересня 1700 р. Місце першої сутички з противником — р. Вибовка Печерського по­віту (Петсеримаа) на кордоні Псковської землі і шведської Ліфляндії.

Кампанія 1700 р.

1. Саксонія. Облогу Риги здійснював 7-тисячний загін саксонських військ.

2. Данія. У Голштейні розпочали наступ 16 тис. датських військ.

3. Шведський десант у Данію на острів Зеландія: 20 тис. осіб на 42 кораблях.

4. Російські війська під Нарвою: 34 тис. осіб, 148 гармат. Шведські війська під Нарвою: 21 батальйон піхоти (15 тис. осіб), 43 ескадрони кавалерії (8 тис. осіб), 37 польових гармат. Гарнізон: 2 тис. чоловік.

5. Результати Нарвської битви: росіяни втратили 6 тис. чоловік убитими і всю артилерію — бл. 145 гармат. Шведи втратили 2 тис. убитими.

Кампанія 1701 р.

Російські війська на західному кордоні

1. Біля Пскова (Б.П. Шереметєв) — 30 тис. осіб.

2. Біля Новгорода і Ладоги (Ф.М. Апраксин) — 10 тис. осіб.

3. Біля Курляндії експедиційний корпус (Репнін) — 20 тис. осіб.

Жовтень — грудень 1701р.— похід у Ліфляндію, 18 тис. осіб. Битва біля Ерестфера (Б.П. Шереметєв — В.А. Шліппенбах) 29 груд­ня 1701 р. — 2 січня 1702 р. Поразка шведів, перша перемога російських військ. Втрати шведів — 3 тис. убитими, 350 полонених, 6 гармат.

Шведські війська

Дії Карла XII в Прибалтиці та Польщі.

Карл XII з 11 тис. осіб 9 (20) липня 1701 р. розбив армію саксонського короля біля Риги, оволодів Лівонією, почав переслідувати (до 1706 р.) саксонські війська, що відступали, в Литві, потім в Польщі.

Кампанія 1702 р.

Операції в Прибалтиці: війська Б.П. Шереметєва і Ф.М. Апраксина проти В.А. Шліппенбаха. Поразка шведів біля мизи Гуммельсгоф 18 (29) липня 1702 р. і на р. Іжора 13(24) серпня 1702 р. Взяття російськими військами Нотебурга 11 (22) жовтня 1702 р.

Кампанія 1703 р.

1. 20-тисячний корпус Б.П. Шереметьева здобув фортецю Нієншанц штурмом 1—2 (12—13) травня 1703 р. Було відкрито вихід у Балтійське море.

2. Кінець травня — початок червня 1703 р. Російські війська оволоділи містами Ямом, Копор’єм, Марієнбургом і всією Інгерманландією. У Карелії шведів було відкинуто до середини липня 1703 р. до лінії Виборг — Кексгольм.

Кампанія 1704 і 1705 рр.

1. Бої за Кронштадт і Петербурзьку фортецю влітку 1704 р. — 1705 р. закінчилися поразкою шведів.

2. Операції в Південній Естонії (Дерпт). Армія Б.П. Ше­реметєва (22 тис. осіб) узяла Дерпт (Тарту) 13 (24) липня 1704 р. Російські війська перейшли після цієї перемоги під Нарву, оточили її і взяли штурмом 9 (20) серпня 1704 р.

Внаслідок бойових дій у Прибалтиці в 1701—1705 рр. велику частину її території зайняли російські війська. Під владою шведів залишалися тільки порти Ревель (Таллінн), Рига, Пернау (Пернов, Пярну).

Кампанія 1705—1706 і 1707 рр.

1. Бойові дії вели цілком на території Польщі польсько-саксонські війська проти військ Карла XII, і вони закінчилися невдало для союзника Петра І, короля Саксонії та Польщі Авгус­та II, який був позбавлений влади в Польщі в 1704 р. Карл XII до осені 1706 р. зайняв усю територію Польщі та Саксонії і почав у 1707 р. похід на Білорусь, оскільки не був налаштований укладати мир із Росією і прагнув узяти Москву.

Кампанія 1708 р.

1. Головні сили шведської армії в 35 тис. осіб на початку 1708 р. розташувалися в Білорусі на кордоні з Литвою.

2. У Фінляндії, біля Виборга і Кексгольма, перебував корпус Любекера в 14 тис. осіб.

3. У Прибалтиці, під Ригою, перебував корпус А.Л. Левенгаупта — 16 тис. осіб. Таким чином, передові сили шведської армії на трьох головних напрямках російсько-шведського кордону становили разом 70 тис. осіб, у тому числі бл. 5 тис. козаків, яких І. Мазепа передав у Білорусі Карлу XII. Останній, однак, розраховував, що І. Мазепа надасть йому 2530 тис. кіннот­ників. Це мало збільшити шведську армію до 90—95 тис. осіб і приблизно урівняти її з російською армією. (У липні 1706 р., під час переговорів з Карлом XII, Мазепа обіцяв йому привести українське і донське козаче військо загальною чисельністю 30—35 тис. шабель. Фактично Мазепа мав тоді 11—12 тис. осіб, з яких 6 тис. перебували на лівобережжі Десни, на російському кордоні, в Сіверщині, а польові війська налічували лише 4—5 тис. шабель. У жовтні 1708 р. І. Мазепа особисто привів у ставку Карла XII у Горки (Білорусь) тільки 3 тис. осіб. З них після звернення 5 листопада 1708 р. Петра І до козаків з оголошенням амністії від Мазепи пішла половина, і до весни 1709 р. у гетьмана залишилося 1600 шабель.)

4. Російська армія налічувала: головні сили на кордоні з Білоруссю — 57 тис. осіб (напрям Вітебськ — Орша); на кордоні з Ліфляндією — 16 тис. осіб (під Псковом - Ізборськом), в Інгерманландії — 24 тис. осіб. Разом - 97 тис. осіб.

5. Шведські війська в середині червня 1708 р. перейшли р. Березина, кордон з Росією, однак, очікуючи на підхід військ Левенгаупта з Риги, Карл XII втратив час, безрезультатно простоявши більше ніж місяць у Могильові. За цей час російсь­ка армія підтягнула свої сили і буквально “сіла на хвіст” армії Карла XII, стежачи за її рухом, ідучи слідом за нею на флангах і попереду неї, відступаючи на свою терито­рію, контролюючи фактично кожний рух шведських військ.

6. У ході цього “відступально-оборонного маневру” російські війська неодноразово завдавали серйозні поразки шведським військам, які, однак, не зупинили Карла XII:

а) у битві біля с. Добре 30 серпня (10 вересня) 1708 р.;

б) битві біля с. Раєвки 9 (20) вересня 1708 р. (2 тис. убитих шведів);

в) битві біля Лісної 28 вересня (9 жовтня) 1708 р. (8,5 тис. убитих шведів).

Кампанія 1709 р.

1. Шведська армія, що рухалася Україною, постійно вступала в сутички з місцевим населенням, що відмовлялося надавати продукти харчування, фураж, транспортні засоби шведським військам. Показовий опір маленького містечка Веприк, де шведська армія затрималась на три тижні та втратила 2 тис. убитими в січні 1709 р.

2. Усього на шляху з Могильова до України і по Україні шведські війська втратили 15 тис. убитими і понад 10 тис. хворими, пораненими, полоненими. На початок літа 1709 р. шведська армія налічувала 35 тис. осіб, війська Мазепи становили лише 700—750 осіб. (інші розбіглися ще до Полтавської битви).

3. Невдала спроба Карла XII протягом двох місяців оволодіти Полтавою, 4-тисячний гарнізон якої стримував переважні сили шведів з 30 квітня (11 травня) до 27 червня (8 липня) 1709 р., ще більше послабила бойову і моральну силу шведської армії напередодні її генеральної битви з російськими військами.

Полтавська битва

1. Розпочалася на світанку 27 червня (8 липня) 1709 р.

а) Шведська армія піднялася в 2 год. ночі для підходу до поля бою (30 тис. осіб).

б) Російська армія почала підхід о 5 год. ранку (42 тис. осіб).

2. Противники зблизилися і бій розпочався о 9 год. ранку.

3. Закінчилась битва об 11 год. ранку в той самий день.

28 червня (9 липня) 1709 р., війська Меншикова почали переслідувати противника. Біля Переволочної і в Полтавській битві було взято в полон загалом 20 тис. осіб. Зокрема головнокомандувача генерал-фельдмаршала графа Реншельда, прем’єр-міністра Швеції графа Карла Піпера, весь генералітет, здобуто 264 прапора і штандарта.

4. Втрати сторін:

Росія: убитими — 1345, пораненими — 3290 осіб.

Швеція: убитими — 9234, полоненими — 19 811 осіб.

Практично 35-тисячне шведське військо припинило існування. Карлом XII врятувалася лише жменька наближених.

5. Після Полтавської битви збройні дії на території Росії між росіянами і шведськими військами не велися. Всі воєнні операції було перенесено за кордон, у Німеччину, Фінляндію, Голштейн, Норвегію і, зрештою, на територію самої Швеції, причому ці операції проводилися спільно з союзниками російськими допоміжними експедиційними корпусами.

Єдиним винятком був Прутський похід 1711 р. Пет­ра І в Молдавію, що закінчився невдало, але не вплинув істотно на основний перебіг воєнних операцій Росії проти Швеції.

Після загибелі Карла XII на норвезькому фронті 30 листопада 1718 р. мирні переговори перервалися і поновилися лише в травні 1719 р., а потім остаточно призупинилися 15 (26) вересня 1719 р.

Виникла потреба в рішучих діях Росії, щоб примусити Швецію піти на укладення миру. Було організовано висадку десанту в самій Швеції. (Шведська дипломатія, майстерно уклавши мирні договори з усіма союзниками Росії, вивела їх усіх з гри фактично до 1720 р. і тим самим отримала можливість тягнути з укладенням миру з головною воюючою державою — Росією.)

Нарешті, 17 (28) січня 1721 р. Швеція погодилася відновити переговори, які розпочалися 31 березня (10 квітня) 1721 р., тобто через три місяці після шведської згоди на них. Загроза нового зриву переговорів і нового відстрочення укладення мирного договору примусили російське військове командування цього разу справді піти на висадку десанту в самій Швеції.

17 (28) травня 1721 р. російський військовий десант висадився у двох кілометрах на північ від м. Евля і до 8 (19) червня 1721 р. дійшов до м. Умео. Шведські війська в паніці почали відступ до Стокгольма, на південь. Російські війська припинили наступ, як тільки шведські уповноважені висловили згоду розпочати переговори про мир. Але оскільки у своєму зверненні від 30 травня (10 червня) 1721 р. шведські дипломати говорили тільки про перемир’я, то Петро І побачив у цьому нову замасковану спробу затягнути мирні переговори і рішуче відмовився від будь-якого перемир’я, вимагаючи укладення тільки повного миру.

Щоб зробити шведів поступливішими, Петро І направив 30 липня (10 серпня) 1721 р. галерний флот під командуванням адмірала М.М. Голіцина до Аландських островів з метою висадки десанту неподалік столиці Швеції — Стокгольма. Шведи негайно погодилися на мир. Він був підписаний у Ніштадті майже одночасно з припиненням воєнних дій 30 серпня (10 вересня) 1721 р.

Таким чином, Північна війна тривала для Росії з 8 (19) серпня (формально) або (фактично) з 4(15) вересня 1700 р. до 30 серпня (10 вересня) 1721р., тобто 21 рік без 5 днів.

Умови договору

І. Військові

1. Відновлював мир. Воєнні дії припинялися на всьому просторі Фінляндського князівства протягом 14 днів після підписання договору, а на всій іншій території, де велася війна, протягом трьох тижнів.

2. Оголошувала загальна амністія тим, хто в період війни або став дезертиром, або переходив на службу держав-противників. Амністія не поширювалася на українських козаків, прихильників Мазепи.

3. Обмін полонених без будь-якого викупу здійснювався відразу після ратифікації договору. З Росії не поверталися тільки ті, хто прийняв під час полону православ’я.

4. Російські війська звільняли за чотири тижні після ратифікації договору шведську частину території Великого князівства Фінляндського.

5. Реквізиції продовольства, фуражу і транспортних засобів для російських військ припинялися з підписанням миру, але шведський уряд зобов’язувався безкоштовно забезпечувати російські війська всім необхідним до їх виведення з Фінляндії.

II. Територіальні

1. Швеція поступається Росії “на вічні часи” завойованими російською зброєю провінціями: Ліфляндією, Естляндією, Інгерманландією і частиною Карелії з Виборзькою губернією, включно не тільки з материковою частиною, а й з островами Балтійського моря, в тому числі Езелем (Сааремаа), Даго (Хийумаа) і Муху, а також усіма островами Фінської затоки. До Росії відходила і частина Кексгольмського округу (Західна Карелія).

2. Встановлювалася нова лінія російсько-шведського державного кордону, яка починалася далі на захід Виборга і йшла звідти в північно-східному напрямку за прямою лінією до старого російсько-шведського кордону, що був до Столбовського миру. У Лапландки російсько-шведський кордон зберігався незмінним. Для демаркації нового російсько-шведського кордону створювалася комісія відразу після ратифікації договору.

ІІІ. Політичні

1. Росія зобов’язалася не втручатися у внутрішні справи Швеції — ні в династичні відносини, ні у форму правління.

2. У втрачених Швецією на користь Росії землях російський уряд зобов’язався зберегти євангелічну віру населення (Прибалтика), всі кірхи, всю систему освіти (університети, школи).

3. Всі жителі Естляндії, Ліфляндії і Езеля (єпіскопство Вікське) зберігали всі особливі “остзейські” привілеї, як дворянські, так і недворянські (цехові, магистратні, міські, бюргерські), і т. ін.

IV. Економічні

1. Росія мала сплатити Швеції 2 млн. талерів (єфимків), причому тільки повноваговою срібною монетою — цвейдрительштирами — в певні терміни (лютий 1722 р., грудень 1722 р., жовтень 1723 р., вересень 1724 р.), і кожний раз по півмільйона, через банки в Гамбурзі, Лондоні та Амстердамі, оголошуючи за 6 тижнів до кожної сплати, через який банк вона буде зроблена. Ця умова мала пом’якшити Швеції втрату Виборзької губернії, якою король, згідно з формою правління, не міг поступатися іноземній державі як коронною землею, не порушивши своєї клятви риксдагу. Звідси випливало те наполегливе прагнення Швеції не припиняти війни 20 років — у надії відвоювати втрачене, а також та завзятість, з якою шведські правлячі кола прагнули після Північної війни протягом усього XVIII ст. взяти реванш за неї й тричі починали нові війни за Фінляндію. Звідси і підтримка цих воєнних авантюр шведським дворянством протягом XVIII ст. Фактично Росія не тільки завоювала ці землі, а й купила їх, сплативши переможеній країні своєрідну “контрибуцію”. Гроші було виплачено, в основному, в обумовлені договором терміни, хоча після затяжної війни для Росії це надто важко було зробити оскільки її господарство перебувало на межі остаточного розорення.

27 лютого (9 березня) 1727 р. шведський король Фредерік І передав російському послу в Стокгольмі князеві Василеві Лукичу Долгорукому квитанцію про прийняття Швецією 2 млн талерів.

2. Зберігалися всі привілеї і особливі права землевласників-поміщиків в областях Прибалтики, що відходили до Росії і Фінляндії; недоторканною залишалася і чинність на цій території шведського земельного права. Цар навіть брав на себе зобов’язання закінчити всі заходи шведського уряду стосовно дворян-землевласників, спрямовані на відшкодування втрат ними від редукції, запровадженої шведською монархією задовго до початку Північної війни, в XVII ст.

3. Швеції надавалося право щорічно, “на вічні часи”, закуповувати хліб на 50 тис. руб. у Ризі, Ревелі й Аренсбурзі та вільно, безмитно, вивозити це зерно в Швецію. Виняток становили лише голодні, неврожайні роки.

Крім того, ця стаття була доповнена 22 лютого (3 березня) 1724 р. таємним секретним артикулом, де Швеції надавалося право закуповувати зерно безмитно на 100 тис. руб. Понад зазначені в договорі 50 тис. руб., а також закуповувати на цю додаткову суму у росіян інші товари: пеньку, ліс тощо.

4. Всі володіння, маєтки та інші форми нерухомості в Прибал­тиці поверталися їх власникам або викуповувалися російським урядом, якщо їх господарі втекли в Швецію і залишилися там на постійне проживання.

Всі майнові суперечки, всі претензії майнового характеру мали улагоджуватися за місцевими, тобто колишніми шведськими та остзейськими, законами, причому не російськими адміністративними органами, а тільки через суд.

5. Відновлювалася взаємна вільна торгівля купецтва обох країн. Купцям поверталися їх склади, портові споруди, майно, якщо воно було реквізоване під час війни. Купці дістали право переводити свої фірми та майно в інші країни.

V. Міжнародно-правові

1. Встановлювалося право на приєднання до російсько-шведського мирного договору Польщі, яка мала укласти пізніше особливий мирний договір зі Швецією, узгоджений з умовами Ніштадтського миру.

2. Швеції надавалося право запросити до участі в договорі Велику Британію.

3. До договору могли приєднатися й інші країни, що брали участь у війні, якби зробили це протягом трьох місяців після ратифікації Ніштадтського миру.

4. Дипломати обох країн переводилися на власне постачання. Держави гарантували їм тільки безпеку і свободу пересування, але не безкоштовне харчування і транспорт, як було раніше, за середньовічними звичаями. Дипломати мали оплачувати прожиття і послуги.

5. Категорично скасовувалося середньовічне берегове право. Ті, хто зазнав корабельної аварії, мали отримувати взаємну допомогу і підтримку.

6. Встановлювався порядок взаємного вітання флотів салютами у відкритому морі та в портах.

V/. Адміністративно-правові

1. Взаємне і найшвидше повернення архівів та іншої документації, вивезеної з Прибалтики (в основному шведами).

2. Розв’язання всіх суперечливих питань, що виникли у зв’язку з договором, шляхом призначення у кожному конкретному випадку погоджувальних прикордонних комісій на паритетній основі.

 

1703 Перша російська газета “Відомості”.

 

1703, 16 травня Заснування Санкт-Петербурга.

 

1704 Заснування Кабінету його ім­ператорської величності — кан­целярії, що відала казною та майном царя (існувала до 1727 р.).

 

1705—1706 Астраханське повстання (“бунт наречених”).

 

1707—1708 Заколот донських козаків під керівництвом К.А. Булавіна.

 

1708, 18 грудня Заснування перших восьми губерній.

 

1708—1778 Життя Анни Петрівни — дочки Петра І та Катерини І. З 1725 р.— дружина герцога Гольштейн-Готторопського, мати Петра III. Фактично заснувала Гольштейн-Готторопську лінію династії Романових (1761—1917).

 

1708—1710 Створення російського гражданського алфавіту.

 

1709—1761/62 Життя та діяльність Єли­завети Петрівни — російської імператриці (з 1741 р.).

 

1710 Приєднання Прибалтики до Росії.

 

1710—1713 Російсько-турецька війна.

 

Війну оголосила Туреччина 20 листопада 1710 р. Зірвавши вторгнення кримського війська на Правобережжя, цар вирішив перехопити ініціативу. У квітні 1711 р. Петро І підписав договір з молдавським господарем Дмитром Кантемиром. Але після того, як Б. Шереметєв захопив Ясси, з’ясувалося, що запаси продуктів харчування були там незначні, набір молдавських добровольців був невеликий (5 тис. осіб.) і головне — 12 червня турецька армія під проводом візира Баталджі-паші перейшла Дунай. На раді в Сороках було вирішено просуватися вперед. Російська армія на чолі з Петром І (50 тис. осіб) виступила проти турків. У червні 1711р. відбувся 100-кілометровий перехід по безводній місцевості від Дністра до Прута, що спричинив великі людські втрати. Перші сутички відбулися 7–8 липня. Захоплені полонені повідомили про чисельність турецької армії — 150 тис. осіб. Було вирішено відійти до Ясс. Біля села Станілешти росіяни утворили укріплений табір. Ситуація стала критичною. Петро І розпочав переговори. Візир, отримавши від росіян цінні подарунки, погодився на підписання мирного договору 12(23) липня 1711 р. на р. Прут, поблизу с. Сталілешті неподалік м. Ясси. За умовами договору:

· Туреччина отримувала Азов з прилеглою територією;

· Росія зобов’язувалася: зруйнувати новозбудовані фортеці: Таганрог на Азовському морі, Кам’яний Затон на Дніпрі та Новобогородицьку у гирлі р. Самари; не втручатися у справи Речі Посполитої і не тримати свої війська на її території; «відняти руку» від українських козаків та запорожців (тобто не переслідувати їх); не заважати поверненню короля Карла XII у Швецію і, по можливості, укласти з ним мирну угоду.

Після підписання трактату Росія отримала можливість вільно вивести з табору свої війська з артилерією і обозом. Хоча воєнні дії припинялися, стан війни з Туреччиною тривав до 1713 р., коли було підписано Адріапольський договір, який підтвердив умови Прутського договору.

 

1711, 22 лютого Заснування Сенату.

Сенат Російської імперії — один з найвищих органів державної влади в Російській імперії. Був утворений 22 лютого (5 березня) 1711 р. Петром І як тимчасовий орган, що мав само­стійно правити державою за відсутності царя.

Компетенція та організація діяльності Сенату були визначені указами 2(13) і 5(16) березня 1711р. Він складався з 9 довірених осіб, призначених Петром І. Законодавчі функції він виконував в окремих випадках за відсутності царя в країні, а також здійснював нагляд за урядовим апаратом і посадовими особами. За спадкоємців Петра І значення Сенату (під назвою “Високий сенат”) змінилося. За років функціонування Верховної таємної ради та Кабінету міністрів Російської імперії (1726-1741) він втратив реальну силу. Імператриця Єлизавета Петрівна відновила назву і значення Сенату; він став вищим органом адміністративної і судової влади, йому були підпорядковані всі справи, крім зовнішньополітичних. Сенат здійснював і певні законодавчі функції. З утворенням Конференції при високому дворі (1756) роль Сенату знову занепала, але за Катерини II була проведена істотна реформа цього органу. В його складі було утворено 6 департаментів: 1-й — державні та політичні справи; 2-й і 6-й — судові справи; 3-й — справи губерній, що перебували на особливо­му становищі (зокрема українських); 4-й — військові та морські справи; 5-й — адміністративні справи. Павло І зберіг за Сенатом передусім функції судової інстанції.

 

1712 Підписання Константинопольського мирного договору.

Константинопольський мирний договір 1712 р. двосто­роння угода між Росією і Туреччиною, укладена 5 (16) грудня 1712 р. в м. Константинополі (Стамбулі). Підтвердив положення Прутського мирного договору 1711 р. Крім того, Росія зобов’язалася протягом місяця вивести війська з Польщі, не втру­чатися в українські та польські справи. Петро І зрікався домагань на Правобережну Україну та Запорозьку Січ.

 

1714, 27 липня Перемога російського флоту над шведським біля миса Гангут. “Морська Полтава”.

 

1717, грудень Створення Колегії закордонних справ.

Колегія закордоннихсправ—центральна державна установа галузевого управління у Російської імперії, що відала питаннями зовнішньої політики, дипломатичної служби та іноземців у 1717—1801 рр. Утворена у Санкт-Петербурзі в грудні 1717 р. замість Посольського приказу. У 1722 р. отримала назву “Державна коле­гія закордонних справ” і власний регламент. Тоді ж у Москві було відкрито контору Колегії.

Підпорядковувалася безпосередньо імператору, а в окремі періоди — Верховній таємній раді (1726—1730) та Кабінету її імператорської величності (1731—1741).

Колегію закордонних справ очолював президент, а з 1741 р. — канцлер. Упродовж майже всього XVIII ст. колегія діяла в складі двох експедицій: секретної — відала організацією зносин з інозем­ними державами, дипломатичною службою, дипломатичним листуванням, діловодством тощо; публічної — відала головним чином особовим складом, адміністративно-господарсь­кими і фінансовими справами, складанням жалуваних грамот, справами народів, прикордонних губерній (уральських і донських козаків, калмиків), а в окремі періоди — і зносинами з українським гетьманом. Московська контора Колегії закордонних справ, яка складалася із чиновників публічної експе­диції, “наглядала і берегла грошову казну”, займалася калмиць­кими і “малоросійськими” справами тощо. Колегія видавала паспорти на виїзд за кордон, приймала іноземців у російсь­ке підданство, судила їх, керувала поштовою справою (до 1782 р.) тощо.

При Колегії закордонних справ було утворено два архіви: секретних поточних справ (Санкт-Петербург) і колезький (Москва), в якому зберігалися переважно справи і документи колегії Посольського приказу (починаючи з 1285 р.) і такі, що втратили оперативне значення.

У 1727—1734 та 1749-1756 рр. Колегії було доручено вище управління Малоросією і всіма малоросійськими справами, які перебували в її віданні під час правління гетьманських урядів Данила Апостола і Кирила Розумовського. З 1784 р. Колегією закордонних справ фактично управляв О.А. Безбородько. З утворенням Міністерства закордонних справ (МЗС) (1802) колегія увійшла до його складу. На початку 30-х рр. XIX ст. у віданні колегії залишилися тільки адміністративно-господарські справи. 10 квітня 1832 р. у зв’язку з реорганізацією МЗС Колегію іноземних справ було ліквідовано.

 

1718—1721 Створення замість приказів 11 Колегій.

ПРИКАЗИоргани центрального управління у Росії XVI — початку XVIII ст. Назва походить від слова “приказ”, яке вживалося у розумінні особистого доручення.

Приказна система зародилася наприкінці XV — на початку XVI ст. Одним з перших був Казенний приказ, який відав особистим майном, казною і архівом великого князя московського.

На початку XVI ст. було вже 9 приказів, а на кінець століття — 22. Збільшення кількості приказів зумовлювалося перетвореннями в суспільному та державному устрої Російської держави. Так, військова реформа спричинила утворення Розрядного приказу (відав обороною держави, обліком і управ­лінням служилими людьми, призначеннями на цивільні посади) і Помісного приказу (займався питаннями феодального землеволодіння, судом у земельних суперечках, описом земель).

У зв’язку з розширенням та ускладненням міжнародних відносин утворився Посольський приказ. У середині XVII ст., у період розквіту приказної системи управління, діяло близько 50 постійних і майже стільки ж тимчасових приказів. В останній чверті XVII ст. здійснено реформу приказного управління, внаслідок якої було уточнено компетенцію приказів і об’єднано суміжні прикази.

Центральним органом управління Гетьманщиною до 1663 р. був Малоросійський приказ, підпорядкований Посольському приказу.

У результаті проведення Петром І у 1718 р. реформи апарату управління майже всі прикази було ліквідовано у зв’язку із запровадженням 22 колегій. Функціонували лише Преображенський приказ (до 1729 р.) і Сибірський приказ (до 1763р.).

В основі діяльності приказів лежав функціональний принцип, хоча чіткого розмежування компетенції між ними не було. До відання приказів як адміністративно-судових органів на­лежало широке коло питань. Одні прикази керували певною галуззю управління у всій державі, інші — всіма галузями управ­ління, але тільки на певній території. Прикази перебували у безпосередньому віданні царя та Боярської думи. Очолювали їх призначені царем судді, які здебільшого були з бояр. При керівникові приказу функціонувала канцелярія на чолі з дяком, який був помічником судді приказу. Дякам підлягали піддячі, кількість яких у приказі коливалася від кількох чоловік (Апте­карський приказ) і декількох осіб (Посольський, Розбійний прикази) до кількох сотень (Помісний приказ). У штаті приказів були також пристави, перекладачі, розсильні, сторожі та ін.

 

1718—1746 Життя Анни Леопольдівни — російської правительки при малолітньому синові, імпера­торі Іванові VI Антоновичу (з 9 листопада 1740 р. по 25 листо­пада 1741 р.)

 

1719 Відкриття Кунсткамери — першого в Росії музею.

 

1720, 27 липня Перемога російського флоту над шведським біля острова Гренгам.

 

1720, 5 листопада Підписання Константинопольського мирного договору.

Константинопольський мирний договір 1720 р. угода про “вічний мир” між Російською державою та Оттоманською Портою. Підписаний 5 листопада 1720 р.у м. Константинополі (Стамбул). Умови договору були кращими для Росії, ніж умови Прутського 1711 р. та Адріанопольського 1713 р. мирних договорів.

Сторони зобов’язувалися не надавати допомогу ворожим одній з них державам. Туреччина погоджувалася на введення російських військ до Польщі у випадку виникнення загрози територіальної цілісності Речі Посполитої.

Заборонялося будівництво укріплень на території між Азо­вом і Черкеськом, у гирлі р. Самара та між річками Орель і Самара.

Росія отримала право мати постійного дипломатичного представника в Константинополі. Російським підданим було дозволено відвідувати “святі місця” без сплати турецьких податків. Договором підтверджувалися взаємні права російських і турецьких купців на вільну торгівлю в обох країнах. Константинопольський мирний договір 1700 р. врегулював основні питання російсько-турецьких відносин і сприяв Росії в успішному завершенні Північної війни.

 

1721, 21 січня Скасування патріаршества і заснування Синоду.

Духовний регламент 1721 р. — акт, в якому визначався статус православної Церкви в державі. Автором регламенту був єпископ Феофан Прокопович. Духовний регламент складався з трьох частин:

· у першій подавалося загальне визначення нового устрою церковного управління за допомогою Духовної колегії, обґрунтовувалися його законність і необхідність;

· у другій визначалася компетенція Синоду;

· у третій — обов’язки духовних осіб.

Згідно з Регламентом замість патріаршества, яке викликало у царя побоювання щодо втручання духівництва в особі патріарха у його реформаторську діяльність, засновувалася Духовна колегія, в якій зосереджувалося духовне управління.

На вимогу духівництва Духовну колегію незабаром перейменували на Синод. Главою церкви в Росії було оголошено царя. Духовний регламент позбавляв духівництво можливості претендувати на пріоритет над державою або на участь в управлінні державою. Видання Духовного регламенту знамену­вало не тільки оформлення світської держави, незалежної від опіки церкви, а й підпорядкування церкви державі.

 

1721, 2 жовтня Прийняття Петром титулу імператора Всеросійського.

Последнее изменение этой страницы: 2016-08-11

lectmania.ru. Все права принадлежат авторам данных материалов. В случае нарушения авторского права напишите нам сюда...