Особливості гіпертекстової системи.

До найважливіших особливостей гіпертексту відносять:

— децентрованість| і безмежність, оскільки|тому що| стержньова| ідея гіпертексту розсіяна|неуважна| в нескінченності його елементів і фрагментів;

— подальша|дальша| так звана «деперсоналізація автора», обумовлена технологією гіперпосилань, що припускають|передбачають| «множинність» авторів.

У гіперпросторі|простір-час| неможливе існування| відособленого, замкнутого тексту.

Практична реалізація ідеї гіпертексту здійснюється в умовах гіпертекстової системи. На відміну від звичайного лінійного тексту, гіпертекстова система містить мережу вузлів (фрагментів, модулів) і заданих на них асоціативних зв'язків. Тим самим вона породжує тривимірний інформаційний простір. У спрощеному вигляді створення якого-небудь тексту відбувається в наступній послідовності — автор (письменник, учений, фахівець і ін.) йде від мережі ідей до лінійного тексту. Читач, у свою чергу, перетворить лінійний текст в мережу ідей. Гіпертекстова система дозволяє авторові будь-якого тексту (ділового, наукового, технічного, художнього і т. п.) зафіксувати безпосередньо мережу ідей (думок, тез, фрагментів), відкриваючи читачеві прямий доступ до цієї мережі ідей. Підтримуючи асоціативне мислення, гіпертекстова система підвищує ефективність процесу створення та споживання інформації, збільшує інформативність документів.

Гіпертекстова система складається з гіпертексту (гіпертек­стової| бази даних) і системи управління гіпертекстом.

У свою чергу, гіпербаза даних включає два види об'єктів:

1) вузли (або «інформаційні одиниці»), що містять інформацію, потенційно цікаву для користувачів. Це можуть бути книги, розділи документа, креслення, малюнки, фрагменти звукозапису і т. п.;

2) дуги, що встановлюють явні смислові та структурні зв'язки між вузлами, тобто що зв'язують інформаційний зміст вузлів.

В сукупності вузли та дуги утворюють гіперпростір, в якому важливу роль грає навігація, — інтерактивно керований користувачем процес переміщення з одних вузлів в інших.

Гіпертекст створюється шляхом перетворення звичайного|звичного| тек­стового| документа в гіпердокумент або в результаті представлення| якої-небудь інформації відразу ж в гіпертекстовій формі. За допомогою спеціальних програм авторизації автор (користувач, розробник) може самостійно створювати і змінювати|зраджувати| вузли, їх зміст|вміст|, зв'язки між ними, форму представлення вузлів на екрані монітора.

Перші гіпертекстові інформаційні системи були побудовані ще в кінці 1960-х рр. на великих комп'ютерах. В даний час вони знаходять ефективне застосування в самих різних сферах документальної діяльності та, перш за все, в тих галузях, де документи мають великий розмір або специфічний вигляд (видео-, аудіоінформація, мультиплікація, ілюстрація). Створені численні електронні енциклопедії, словники, каталоги, довідники, різного роду інструкції і керівництва, інтерактивні системи технічної документації, каталоги продукції. Розроблені системи підтримки процесів ухвалення рішень; інтерактивні гіпермедіа в економічній сфері, зокрема, презентації для маркетингу та збуту. Гіпертекстові системи успішно функціонують в мистецтві та культурі, в інформаційно-бібліотечній діяльності (бібліографічний гіпертекст), а також у сфері освіти, де підготовлена значна кількість електронних підручників і навчальних посібників.

До недоліків|нестач| гіпертекстових систем відносять: неочевидність структури, погане запам’ятовування| користувачем пройденого|минати| шляху|колії| за гіперпосиланнями.

Редагування документів

Найважливішою складовою частиною роботи над текстом документа є його редагування. Воно починається з прочитування тексту, в ході якого наголошуються його достоїнства і недоліки, можуть бути зроблені позначки на полях олівцем, попутні зауваження на окремому листі паперу. Перевіряється також фактичний матеріал з погляду його достатності, достовірності, точності цитат, посилань, бібліографічних даних. Потім слідує правка тексту. Під правкою розуміються зміни в тексті, що зроблені в ході його підготовки та стосуються як змісту, так і форми (літературної, графічної, технічної).

Залежно від характеру|вдачі| змін розділяють| 4 види правки|виправлення|, обумовлені різним ступенем|мірою| втручання| в редагований текст:

1) правка-вичитування — здійснюється на завершальному етапі підготовки документа. Вона є звіренням передрукованого або набраного на комп'ютері тексту з відредагованим, вивіреним варіантом. В ході її усуваються друкарські помилки, вписуються пропущені букви, виправляються помилки, невірні написання, уточнюється написання імен і прізвищ, перевіряється правильність оформлення документа, тобто усуваються технічні погрішності. Правка-вичитування припускає мінімальне втручання в текст.

Застосовується при редагуванні офіційних| матеріалів різних рівнів, творів|добутків| класичної| літератури, при виданні та перевиданні історичних документів, книг.

2) правка-скорочення — скорочення тексту без збитку для його змісту. Використовується з метою усунення з тексту повторів, малоістотного матеріалу, а також в тих випадках, коли необхідно укластися в певний об'єм, при виданні збірок, хрестоматій, куди входять не цілі твори, а лише ті їх частини, які представляються необхідними для даного видання.

3) правка-обробка зачіпає як зміст, так і організацію тексту, мову документа. Включає: відбір і аналіз фактичного матеріалу, визначення обґрунтованості зроблених висновків, поліпшення композиції рукопису, мовну, стилістичну правку тексту (замінюються невдалі слова і обороти, досягається точність формулювань; текст приводиться у відповідність з певним жанром і стилем при збереженні особливостей індивідуального стилю автора; перевіряється правильність зовнішнього оформлення рукопису).

У основі літературного редагування тексту лежить принцип руху від великих синтаксичних одиниць до менших. Основною одиницею редагування, незалежно від жанру, вигляду|виду|, стилю документа, є|з'являється| складне синтаксичне| ціле, яке зазвичай|звично| збігається з|із| абзацем. Складне синтаксичне ціле (або прозаїчна строфа) — це структура тексту, котра ґрунтується на синтаксичних одиницях (словосполучення, речення), які утворюють із абзаців (частин) увесь текст. При цьому слід мати на увазі, що нова для реципієнта інформація краще сприймається, якщо вона міститься|утримується| в першій же фразі абзацу, а не в середині або в кінці|у кінці| абзацу.

4) правка-переробка — використовується в тих випадках, коли автори текстів (мемуарів, статей, брошур), не будучи професійними філологами, письменниками, журналістами, погано володіють літературною мовою і невміло виражають свої думки. Вона застосовується й тоді, коли автор, унаслідок своєї зайнятості, доручає складання тексту секретареві-референтові або іншій особі на основі наданих нарисів, заміток та інших джерел. Правка-переробка застосовується і при складанні службових, ділових документів, якщо виникає необхідність надання допомоги громадянам з боку співробітників служб документаційного забезпечення управління з метою правильного складання документів.

Контрольні питання та завдання:

1.Опишіть особливості нелінійної форми представлення інформації.

2. Які недоліки|нестачі| мають місце в гіпертекстових системах?

3.Які використовуються види правки|виправлення|?

ЛЕКЦІЯ 33. Поняття про періодичні та продовжувані видання.

МЕТА: навчальна: поглибити знання з класифікації управлінської документації з точки зору документознавства;

розвивальна: розвивати навички та вміння визначати документування як процес створення управлінськиї документів;

виховна:

виховувати у студентів прагнення вивчати розділи Документознавства у частині поєднання із поглибленням знань з Історії України, Світової культури.

здійснювати самостійно висновки з питань загального розвитку документознавства.

Актуалізація опорних знань студентів та між предметні зв`язки з навчальними дисциплінами: «Діловодство», «Спеціальні системи документування», «Архівознавство».

Мотивація навчальної діяльності : розгляд теми надасть студентам змогу

визначити роль документ у системі документального забезпечення управлінських процесів, складання управлінських документів.

Узагальнення та систематизація вивченого.

Видача завдання для: дати обґрунтовану - скласти класифікаційні схеми управлінської документації.

ЛЕКЦІЯ № 39 Класифікація управлінської документації за інформаційною

МЕТА: навчальна: дати студентам уяву про інформаційну складову управлінського документа;

розвивальна: розвивати навички та вміння визначення інформаційної складової управлінського документа;

виховна:

виховувати у студентів прагнення вивчати розділи Документознавства у частині поєднання із поглибленням знань з Історії України, Світової культури.

здійснювати самостійно висновки з питань загального розвитку документознавства.

Актуалізація опорних знань студентів та між предметні зв`язки з навчальними дисциплінами: «Діловодство», «Спеціальні системи документування», «Архівознавство».

Мотивація навчальної діяльності : розгляд теми надасть студентам змогу

визначити роль документ у системі документального забезпечення управлінських процесів, складання управлінських документів.

Узагальнення та систематизація вивченого.

Видача завдання для: дати обґрунтовану - скласти класифікаційні схеми

Зміст|вміст|:

1. Поняття про інформаційну складову управлінського документа.

2. Підстави і схеми класифікації документів

3. Значення інформаційної складової для розвитку сучасного документознавства.