Вибір виробничих будинків і приміщень

Виробничі будинки і приміщення основного, допоміжного і підсобного призначення повинні забезпечувати найбільш раціональний плин технологічного процесу, створювати сприятливу виробничу обстановку і запобігати пожежній небезпеці.

Виробничі і складські будинки можуть бути різної форми і розміром, однак найбільш доцільної є прямокутна форма. При виборіконструкції будинку, довжини, поверховості визначальними є:

- характер технології;

- особливості устаткування і сировини;

- ступінь пожежо- і вибухонебезпечності;

- наявність шкідливих виділень.

Будинки можуть бути одно- і багатоповерховими, одно- і багатопрогоновими, мати складний профіль. У гігієнічному відношенні багатоповерхові будинки не завжди доцільні. У них утруднена боротьба з поширенням шуму і вібрації, мається можливість поширення токсичних речовин, обмежене застосування аерації для провітрювання, сутужніше зважуються задачі природного освітлення. Цехи зі значними тепловими і газовими виділеннями краще помістити в окремо розташованих будинках чи, у крайньому випадку, на верхніх поверхах багатоповерхових будинків. Якщо цехи розміщаються в суміжних приміщеннях поверху багатоповерхового будинку, для запобігання переносу токсичних речовин раціонально влаштовувати коридор з подачею в нього чистого повітря.

При внутрішнім плануванні приміщень і розміщенні устаткування необхідно передбачати ізоляцію процесів, що супроводжуються виділенням пилу, токсичних речовин, інтенсивним шумом. У цехах, що мають велику ширину, шкідливі ділянки необхідно за можливістю розташовувати поблизу зовнішніх стін для кращого забезпечення природної вентиляції приміщення. При внутрішнім плануванні приміщення мають бути передбачені достатня ширина і кількість проходів, сходин, дверей з метою можливого виключення зустрічних людських потоків у періоди початку і закінчення змін, а також у випадку аварійних ситуацій.

Для ряду технологічних процесів, велике значення має внутрішня обробка приміщень, зокрема, використання матеріалів, що не сорбірують шкідливі речовини і не перетворюються надалі в джерело їхнього виділення. У цих приміщеннях підлоги, стіни, стелі мають бути щільними, гладкими, із закругленими кутами, повинні допускати вологе прибирання. У випадку значних виділень тепла і вологи велике значення має теплоізоляція стін і перекриттів з метою попередження утворення на них конденсату в холодний період року. У приміщеннях з високим рівнем шуму доцільно влаштовувати підвісну звуковбирну стелю. У приміщеннях з верхнім світлом, при наявності великих площ скління, має бути передбачене механізоване відкривання вікон і фрамуг ліхтарів і пристрої для регулярного очищення стекол.

Важливою гігієнічною вимогою є достатність обсягу і площі приміщення, що припадає на одного працюючого. Обсяг виробничих приміщень має бути таким, щоб на кожного працюючого припадало не менше 15 м³; площа - не менше 4,5 м²; висота виробничого приміщення має бути не менше 3,2 м. Висоту приміщень зі значними виділеннями тепла, вологи і газів визначають розрахунковим шляхом з урахуванням технологічного процесу і забезпечення досить швидкого їхнього видалення з робочої зони.

Санітарно-побутові приміщенняна підприємствах призначені для задоволення побутових потреб під час роботи, ліквідації деяких негативних наслідків трудового процесу протягом і по закінченні зміни, проведення профілактичних заходів щодо усунення функціональних зрушень в організмі, викликаних впливом шкідливих виробничих факторів. Розрахунок площ побутових приміщень виробляється за найбільшою кількістю працюючих у зміні.

Серйозну увагу варто приділяти питанням раціональної колірної обробки приміщення, технологічного устаткування, внутрішньоцехового транспорту, комунікацій, організаційного оснащення з урахуванням особливостей клімату, району будівництва, орієнтації будинків. Раціональне колірне оформлення виробничого інтер'єра є діючим засобом поліпшення умов праці. Тому при оформленні інтер'єра колір використовують:

- як композиційний засіб, що забезпечує гармонічну єдність виробничого приміщення і технологічного устаткування;

- як фактор, що створює оптимальні умови для зорової роботи і сприяє підвищенню працездатності;

- як засіб інформації, орієнтації і сигналізації для забезпечення безпеки праці.

Широке поширення одержало триколірне рішення інтер'єра, при цьому робоче поле роблять контрастним стосовно деталі, а сам верстат — до стін, але віддається перевага контрастним кольорам слабкої інтенсивності.

При тривалій роботі з деталями того самого кольору варто передбачати в поле зору верстатників інший колір для відпочинку очей. У південних районах і приміщеннях з тепловими виділеннями доцільно застосовувати гаму холодних тонів. У північних районах і приміщеннях без природного світла, а також у не опалювальних будинках більш прийнятні теплі тони.

На гучних виробництвах тепла гама кольорів виявляється більш сприятливою, чим холодна. Різнобічний емоційний вплив кольору на людину дозволяє широко використовувати його в гігієнічних цілях.

Планування виробничого цеху (дільниці) — це план розміщення у приміщенні цеху виробничого, підйомно-транспортного та іншого технологічного устаткування, інженерних мереж, робочих місць, проїздів, проходів. Планування — досить складний та відповідальний етап проектування, оскільки в процесі його розробки необхідно скоординувати та вирішити щодо організації виробництва, оптимізації технологічних процесів, вибору транспортних засобів, раціональної організації праці, відповідно до вимог охорони праці, і безпеки, технічної естетики. Тому, як правило, розробка кілька робочих планів діє після їх порівняльної оцінки і робиться висновок щодо кінцевого варіанта.

При розробці плану виробничого цеху (дільниці) необхідно враховувати наступні вимоги:

1 Технологічне устаткування необхідно розміщувати в цеху таким чином, щоб вчувалась потоковість виробничого процесу, починаючи від складу або місця надходження заготівель у цех та закінчуючи пунктом відправлення кінцевої продукції цеху. При цьому необхідно проектувати найкоротші транспортні шляхи.

2 Дільниці зі шкідливими виділеннями та небезпечні в пожежному відношенні мають бути ізольовані і розміщуватись біля зовнішніх стін будівлі.

3 Розміщення технологічного устаткування, проходів та проїздів повинно гарантувати зручність та безпеку праці; можливість монтажу, демонтажу та ремонту устаткування; зручність подавання та передавання заготівель, інструментів, виробів; простоту та надійність виведення відходів від робочих місць. Фронт верстатів (та частина верстату, на якій розміщені органи керування і біля якої знаходиться робоче місце верстатника) має бути прямолінійним. Різноманітні вигини рядів верстатів допускаються лише у виняткових випадках.

4 Планування розміщення технологічного устаткування необхідно узгоджувати із запроектованими підйомно-транспортними засобами. Необхідно передбачати найкоротші шляхи переміщення заготівель, інструментів, виробів у процесі виробництва. Особливу увагу необхідно приділяти організації робочих місць, раціональному їх оснащенню згідно з вимогами наукової організації праці. Передбачати місця для міжопераційного накопичування заготівель та напівфабрикатів.

5 Необхідно максимально використовувати можливості щодо механізації та автоматизації виробничих, а також транспортних процесів, що сприяє полегшенню праці, підвищенню її безпеки.

Організація робочого місця

Робоче місце є основною ланкою виробничої структури цеху, тому дуже важливо, щоб воно було раціонально організоване. Для створення оптимальних умов праці на робочому місці необхідно враховувати наступні вимоги:

- економічні (підвищення технічної озброєності праці; найбільш повне використання устаткування і раціональна організація робочого місця; вибір оптимальної технології, усунення і зменшення непотрібних витрат робочого часу; строга регламентація темпу і ритму роботи);

- ергономічні (установлення відповідності швидкісних, енергетичних, зорових та інших фізіологічних можливостей людини в розглянутому технологічному процесі; уведення раціональних режимів праці й відпочинку, скорочення обсягу інформації, зниження нервово-емоційних напруг і фізіологічних навантажень; професійний добір);

- психофізіологічні (установлення відповідності закріплених і формованих навичок можливостям сприйняття, пам'яті й мислення);

- антропометричні (установлення відповідності знарядь праці розмірам, формі й масі тіла людини, силі й напрямку рухів);

- санітарно-гігієнічні (метеорологічні умови, фізико-хімічний склад повітряного середовища, освітленість, рівні шуму, вібрацій, ультразвуку, інфразвуку, різних видів виробничих випромінювань);

- естетичні (відповідність естетичних потреб людини і реалізованих рішень робочих місць);

- соціальні (підвищення професійної підготовки, змістовності праці, творчої активності трудящих, ефективності керування виробничими процесами).

Раціональна організація робочого місця включає його планування, оснащення й обслуговування, що дозволяють створити необхідні умови для високопродуктивної, ритмічної і безпечної роботи протягом усієї зміни.

Для працюючих, що беруть участь у технологічному процесі механічної обробки, необхідно забезпечити зручні робочі місця, що не стискують їхніх дій під час виконання роботи. На робочих місцях має бути передбачена площа, на якій розташовують верстатне устаткування, підйомно-транспортні засоби, столи, тару, стелажі й інші пристрої для розміщення оснащення, матеріалів, заготівель, напівфабрикатів, готових виробів і відходів виробництва.

Зручне розташування інструмента і пристосувань у тумбочках і на стелажах, заготівель у спеціалізованій тарі, застосування планшетів для креслень дозволяють знизити стомлення і виробничий травматизм.

Однією з основних умов забезпечення безпеки устаткування є виконання ергономічних вимог. Ергономічні вимоги встановлюються до тих елементів устаткування, що зв'язані з людиною при виконанні ним трудових дій у процесі експлуатації, монтажу, ремонту, транспортування і збереження устаткування. Загальні ергономічні вимоги регламентуються ГОСТ 12.2.049-80 ССБТ. «Оборудование производственное. Общие эргономические требования».

Важливим об'єктом ергономічного аналізу є положення працюючого в процесі праці та його поза. За даними дослідників 25% робітників «сидячих» професій скаржаться на болі в спині, але лише 1/10 з них поставлений точний діагноз. Причина інших не встановлена і полягає в нераціональності робочої пози.

Вибір робочого положення звичайно визначається величиною зусиль, що витрачає людина при виконанні операції, розмахом рухів, необхідністю переміщення чи можливістю зосередження роботи в одному місці.

У кожнім з положень можна розрізняти велику кількість варіантів взаємовідносного розташування частин тіла, тобто поз.

Оптимальним є, як правило, положення тіла працюючого сидячи. Воно менш утомливо. Унаслідок зменшення висоти центра ваги над площею опори підвищується стійкість тіла, при цьому знижується напруга м'язів, необхідних для збереження пози, зменшується гідростатичний тиск на стінки судин, енерговитрати. Забезпечується велика точність робочих рухів. Але це положення може сприяти виникненню ряду небажаних явищ: утворення сутулості, патологічні зміни в хребцях і міжхребтових дисках, здавлювання внутрішніх органів. Маса вантажу, що піднімається, у положенні сидячи не повинна перевищувати 5 кг.

Положення стоячи переважніше в тих випадках, коли людина повинна вільно пересуватися, коли робота виконується на такому устаткуванні, як верстати, преси й ін., коли робота полягає в настроюванні та налагодженні технічних засобів. У цьому положенні людина має максимальні можливості для огляду і пересуванню, може робити рухи з великим розмахом і розвивати велике за величині зусилля (100 Н й більше). При роботі в положенні стоячи нахил тулуба не повинний бути більше 15 градусів.

У багатьох випадках більш раціональним є положення сидячи – стоячи. У цьому випадку працюючий може довільно змінювати положення, у результаті чого відбувається перерозподіл навантаження на різні групи м'язів, поліпшується кровообіг. Зміна положень тіла вносить деяку розмаїтість при виконанні монотонних робіт.

Оптимальною варто вважати вільну робочу позу, при якої функціональна напруга організму мінімальна. Доцільне чергування робочих поз.

Основну робочу позу варто проектувати, виходячи з величини прикладених у процесі праці м'язових зусиль, ступеня точності і швидкості рухів, характеру виконуваної роботи, мінімізації витрати енергії, максимального підвищення результативності рухів.

Робоче сидіння - це пристосування для підтримки робочої пози при виконанні робіт у положенні сидячи. Їх класифікують за:

- набором конструктивних елементів (крісла, стільці, табуретки, відкидні сидіння, сидіння-опори, сідла);

- тривалістю використання (тривала робота – більше півгодини);

- ступенем рухливості стосовно ЗВІ й органів керування (фіксовані, вільно рухливі, обертові);

- у залежності від особливостей конструкції елементів (плоске сидіння із суцільною спинкою, із профільною спинкою, з високою чи звичайною спинкою, крісла з підлокітниками, з підставками для ніг чи без і т.д.);

- ступенем м'якості (тверді, напівтверді, м'які, напівм'які);

- наявністю чи відсутністю пристроїв, що гасять вібрацію.

У конструкціях стільців і крісел можуть бути передбачені наступні регульовані параметри: висота сидіння, висота спинки, кут нахилу спинки, глибина сидіння, кут нахилу підлокітників, кут нахилу підголівників, висота підголівника. Регулювання може бути плавним чи східчастим.

Ергономічні вимоги до організації робочого місця [ 42].

Робоче місце визначають як систему функціонально і просторово організованих засобів праці, що забезпечує працюючому умови для успішного та безпечного протікання трудової діяльності.

Процес ергономічного аналізу й оцінки робочого місця припускає вивчення його організації й оснащення. Організація робочого місця – це система заходів щодо функціонального та просторового розміщення основних і допоміжних засобів праці для забезпечення оптимальних умов здійснення трудового процесу. Оснащення робочого місця включає всі елементи, необхідні для рішення працюючим поставленої перед ним виробничої задачі. До них відносяться технічна документація, основні і допоміжні засоби праці (виробниче устаткування).

Основні засоби праці – це устаткування, за допомогою якого людина виконує трудові операції (верстати, машини, стенди, пульти, лінії і т.д.)

Допоміжні засоби праці поділяються за призначенням на технологічне й організаційне оснащення. Технологічне оснащення забезпечує ефективну експлуатацію основного устаткування на робочих місцях (засоби ремонту, заточення, налагодження, контрольні прилади, джерела енергії, опалубка, монтажне оснащення, вантажозахватні пристрої і т.п.). Організаційне оснащення забезпечує ефективну організацію праці шляхом створення зручності й безпеки в експлуатації й обслуговуванні основного виробничого устаткування. До складу організаційного оснащення входять: робочі меблі, пристрої і пристосування для збереження і транспортування предметів і продуктів праці, засоби сигналізації і зв'язку, засоби освітлення, тара, планшети, аптечка, протипожежні засоби, засоби індивідуального захисту, пристосування для догляду за машиною і прибирання робочого місця.

Під просторовою організацією робочого місця мають на увазі розміщення елементів основного та допоміжного виробничого устаткування стосовно працюючої людини й один до одного у визначеній послідовності й у заданих просторових межах.

Для зручності ергономічного аналізу і розробки відповідних вимог їх класифікують у залежності від характеру виконуваної трудової діяльності, особливостей трудових операцій, розміщення робочих місць і ряду інших ознак.

Параметри робочих місць і їхніх елементів умовно поділяють на 3 групи: габаритні, вільні і компоновані (сполучені). Габаритні розміри робочого місця і його окремих елементів визначають обсяг робочого простору в цілому і його плануванні. У межах габаритних параметрів розглядаються вільні й компоновані параметри. Вільні (незв'язані) – це параметри окремих елементів робочого місця, що не сполучені один з одним. Компоновані параметри забезпечують можливість людині робити робочі рухи в оптимальному діапазоні. В положенні стоячи до них відносяться: параметри робочої поверхні, параметри підставки для ніг, параметри простору для стіп, параметри проходів, параметри досяжності в моторному просторі по довжині, ширині і глибині. У положенні сидячи: параметри робочої поверхні, параметри робочого сидіння, діапазон і крок регулювання кута нахилу спинки і т.д.

Ергономічний аналіз і оцінка робочих місць і виробничого устаткування [43].

Оцінка робочих місць може бути проективною (на стадії проектування) чи корективною (оцінка спроектованої чи експлуатованої системи людина-машина).

При проведенні ергономічних досліджень повинний застосовуватися комплексний підхід, що забезпечує можливість багатофакторного аналізу. При цьому використовуються різні методи: методи вивчення характеру й організації праці, методи спостереження й опитування, операційно-структурний опис трудової діяльності, хронометражні, антропометричні, біомеханічні, фізіологічні, психологічні, гігієнічні, економічні методи й ін. Комплекс методів підбирається у залежності від особливостей досліджуваної системи. При цьому необхідно забезпечити адекватність методів, вірогідність і стійкість (валідність) даних.

Єдиної методики оцінки у даний час немає, але усі вони виходять з пошуку мір збереження високої працездатності та здоров'я працюючих при можливо малих цільових економічних витратах.

Системний підхід при ергономічній оцінці має два аспекти – гуманістичний і техніко-економічний. Мета – визначення ступеня відповідності параметрів робочого місця окремим властивостям людини (антропометричним, фізіологічним, психофізіологічним, психологічним) і вимогам, обумовленим впливом середовища на здоров'я і працездатність людини.

Ергономічна оцінка системи і її елементів повинна вироблятися виходячи з комплексних критеріїв, що відбивають ступінь ефективності (продуктивність, точність, надійність) і гуманності (відповідність можливостям людини, безпека для здоров'я, рівень напруженості функцій фізіологічних систем і стомлення людини, ступінь емоційного впливу на нього процесу праці).

Оцінюються наступні параметри робочого місця:

- особливості робочого місця, що характеризують його як систему – цільове призначення, розподіл функцій між людиною і машиною, специфіка трудового процесу на даному устаткуванні, організація праці, склад технічних засобів, режим праці,

- параметри, що характеризують просторову організацію робочого місця в цілому – розміщення в цеху, розміри проходів, робітничого простору, робочих зон, робочих поверхонь устаткування, простір для ніг (стіп),

-параметри, що характеризують елементи робочого місця і конкретне їхнє розміщення (органи керування, ЗВІ, ЗКЗ, робоче сидіння, допоміжне устаткування),

-параметри, що характеризують виробниче середовище робочого місця (рівні фізичних, хімічних, біологічних факторів).

Зазначені параметри розглядаються з погляду їхнього безпосереднього впливу на виконання людиною функцій з керування устаткування і його обслуговуванню й опосередкованому впливу (через працездатність, мотивацію праці, стан здоров'я) на ефективність функціонування системи людина – машина.

Специфіка трудової діяльності визначається за допомогою таких методів, як хронометраж, спостереження, опитування робітників, аналіз помилок і зв'язків, професіографія, заповнення працюючими спеціально розроблених карт-опитувальників. Для оцінки устаткування використовують експертний метод у сполученні з інструментальним і розрахунковим.

Методика ергономічної оцінки робочого місця (РМ) включає три етапи:

1-й етап – ергономічний аналіз робочого місця. Він включає ергономічне обстеження РМ із метою встановлення ергономічних факторів, що можуть впливати на людину в процесі праці, і визначення їхніх параметрів.

2-й етап – аналіз реакцій організму працюючого на трудове навантаження. На цьому етапі проводиться дослідження функціонального стану організму людини при роботі та встановлюється рівень функціонування систем організму людини при обслуговуванні устаткування на конкретному робочому місці.

3-й етап – ергономічна оцінка робочого місця. Цей етап включає оцінку ергономічних факторів з погляду відповідності їхніх параметрів ергономічним вимогам.

На підставі ергономічної оцінки визначаються шляхи підвищення ефективності системи “людина–машина” стосовно до конкретного робочого місця, встановлюються економічні витрати на заходи щодо оптимізації системи і можливий ефект їхньої реалізації.