Розділ 1. Захист цивільного населення у міжнародному та загальнодержавному контексті

ЗМІСТ

ВСТУП

Погіршення екологічної обстановки, урбанізація, науково-технічний прогрес, збільшення кількості транспортних засобів, нестабільна політична ситуація та воєнні конфлікти – все це призводить до збільшення кількості аварій, катастроф, стихійних лих та інших надзвичайних ситуацій. В Україні щорічно виникають тисячі надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру, внаслідок яких гине велика кількість людей.

Тенденція зростання кількості природних і техногенних надзвичайних ситуацій, вагомість наслідків об'єктивно примушують розглядати їх як серйозну загрозу безпеці окремої людини, суспільства та навколишнього середовища, а також стабільності розвитку економіки країни. Тому стає очевидним, що проблема захисту населення та територій є актуальною.

Під цивільним захистом розуміють заходи держави, спрямовані на захист населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій різного характеру шляхом запобігання і ліквідації їх наслідків та надання допомоги постраждалим.

З 1 липня 2013 року введено в дію Кодекс цивільного захисту України, який регулює відносини, пов’язані із захистом населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій, реагуванням на них, функціонуванням єдиної державної системи цивільного захисту, та визначає повноваження органів державної влади, права та обов’язки громадян, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності.

Серед найважливіших складових захисту населення від НС, є підготовка фахівців з питань цивільного захисту.

Отримання відповідних знань в різноманітних галузях за напрямками цивільного захисту створює можливість для зменшення ризику прийняття невірного рішення щодо організації заходів з попередження, запобігання надзвичайних ситуацій, їх ліквідації, проведення аварійно-рятувальних робіт, евакуації людей та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.

Розділ 1. Захист цивільного населення у міжнародному та загальнодержавному контексті

Основні положення міжнародного права з питань захисту людей

Під час війни людина повинна дотримуватись певних норм гуманності навіть щодо ворога. Ці норми викладені, головним чином, у 4^хЖеневських конвенціях (12.08.1949 р.)та 2^х Додаткових Протоколах до неї (8.06.1977 р.), які мають силу до цього часу:

- Про поліпшення долі поранених та хворих у діючих арміях.

- Про поліпшення долі осіб (в т.ч. із складу збройних сил), які потерпіли корабельну аварію.

- Про поводження з військовополоненими.

- Про захист цивільного населення під час війни.

Ці документи спрямовані на захист жертв війни.

Цивільний захист (ЦЗ) згідно з Женевською конвенцією та Додатковими Протоколамиє виконанням гуманітарних завдань, спрямованих на захист цивільного населення від небезпеки і допомогу в усуненні безпосередніх наслідків воєнних дій або лиха, а також створення умов, необхідних для його виживання.

Такими завданнями є:

- оповіщення і евакуація;

- надання сховищ та їх обладнання;

- медичне обслуговування;

- боротьба з пожежами;

- виявлення та визначення небезпечних районів;

- знезараження та інші заходи захисту;

- підтримання порядку в районах лиха;

- термінове поновлення необхідних комунальних служб;

- допомога у збереженні об'єктів, необхідних для виживання.

Розділ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА ОСЕРЕДКІВ УРАЖЕННЯ, ЩО ВИНИКАЮТЬ ПРИ НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЯХ

Осередок ураження –це територія, на якій в наслідок НС виникли масові ураження людей та тварин.

Характеристика потенційно небезпечних об’єктів на території України

Хімічно небезпечні об’єкти

Хімічно небезпечний об’єкт (ХНО)– промисловий об’єкт (підприємство) або його структурні підрозділи, де знаходяться в обігу (виробляються, переробляються, перевозяться, завантажуються або розвантажуються, використовуються у виробництві, розміщуються або складуються постійно або тимчасово, знищують тощо) одна або декілька небезпечних хімічних речовин (НХР).

На території України є близько 2 тис. хімічно небезпечних об’єктів (ХНО), в зонах їх розміщення проживає понад 22 млн. чоловік. Небезпека функціонування цих об’єктів пов’язана з імовірністю аварійних викидів (виливів) великої кількості сильнодіючих отруйних речовин (СДОР) за межі об’єктів, оскільки на багатьох із них зберігається 3-15 добовий запас хімічних речовин.

До хімічно небезпечних об'єктів відносяться:

- заводи і комбінати хімічних галузей промисловості, а також окремі установки і агрегати, які виробляють або використовують сильнодіючі отруйні речовини;

- заводи або їх комплекси по переробці нафтопродуктів;

- виробництва інших галузей промисловості, які використовують СДОР;

- підприємства, які мають оснащені холодильні установки, водогінні станції та очисні споруди, що використовують хлор або аміак;

- залізничні станції і порти, термінали і склади, де концентрується СДОР;

- транспортні засоби, контейнери, автоцистерни, танкери, що перевозять хімічні продукти;

- склади і бази із запасами пестицидів і агрохімікатів для сільського господарства.

При хімічних аваріях може утворитися хімічне зараження місцевості за рахунок викиду в навколишнє середовище НХР.

До НХР належать:

1. СДОР - це хімічні речовини й з'єднання, здатні в концентраціях, що перевищують гранично-допустимі концентрації (ГДК), викликати масові ураження людей і тварин.

2. Промислові отрути (ПО).

3. Бойові отруйні речовини (БОР).

4. Сільськогосподарські отрутохімікати (СГОХ).

5. Предмети побутової хімії.

За характером протікання процесу хімічні аварії діляться на 3 види:

1. Вибух парової хмари.

2. Стійке горіння небезпечної хімічної речовини (НХР).

3. Токсична дія НХР.

Сильнодіюча отруйна речовина (СДОР) – це хімічна речовина, застосовувана в народногосподарських цілях, що при виливі або викиді може привести до зараження повітря концентраціями, що уражають.

Зона хімічного зараження– це територія, над якою поширилася хмара зараженого повітря із концентраціями, що уражають та смертельними концентраціями.

Осередок хімічного ураження– це територія, у межах якої можуть відбутися масові токсичні поразки людей, тварин і рослин у результаті аварійного викиду СДОР.

Токсодоза– це кількісна характеристика СДОР, що відповідає при інгаляційних ураженнях добутку концентрації речовини в повітрі на час перебування людини в зараженій атмосфері. Токсодоза може бути трьох видів:

- порогова токсодоза - це така токсодоза, при якій у 50% людей виникають початкові симптоми ураження (подразнення слизових оболонок, сльозотеча, нудота та ін.);

- токсодоза що уражає – це така токсодоза, при якій буде уражено і вийде з ладу 50% людей;

- смертельна токсодоза – це така токсодоза, при якій загине 50% уражених.

Первинна хмара зараженого повітря– це хмара СДОР, що утвориться у перші 3 хвилини при викиді СДОР в атмосферу в результаті руйнування ємності, що містить зріджені або стиснені гази. Рідкі СДОР, що мають температуру кипіння вище температури навколишнього середовища, практично первинної хмари не утворюють.

Вторинна хмара зараженого повітря– це хмара СДОР, що утвориться в результаті випаровування розлитих при аварії рідких або зріджених СДОР.

Коефіцієнт еквівалентності– це коефіцієнт, що чисельно дорівнює такій кількості СДОР, яка при аварійному викиді (виливі) створить у повітрі уражаючі (або смертельні) концентрації на тім же віддаленні, що й одна тонна хлору за однакових умов.

Коефіцієнт випаровування–це відношення часу випаровування даної СДОР до часу випаровування еталона (хлору) за однакових умов.

Відкрита місцевість–це така місцевість, коли між хімічно небезпечним об’єктом і конкретною точкою місцевості знаходиться поле, степ, пустеля й т.п.

Закрита місцевість- це така місцевість, коли між хімічно небезпечним об’єктом і конкретною точкою місцевості знаходяться житлові або виробничі будівлі, ліс, гори й т.п.

За характером дії на людину НХР діляться на наступні групи:

а) речовини дратівної дії (аміак);

б) речовини припікальної дії (кислоти);

в) речовини задушливої дії (фосген);

г) речовини загальнотоксичної дії (сірководень, акролеїин);

д) речовини наркотичної дії (формальдегід).

В світі використовується у промисловості, сільському господарстві і для побутових цілей біля 6 млн. токсичних речовин. З них у великих кількостях виробляється більше 500 речовин.

Розрізняють основні 5 груп сильнодіючих отруйних речовин (табл. 1.1).

Таблиця 1.1 - Основні групи СДОР та їх характеристика

В залежності від кількості людей, які проживають на території, що прилегла на ХНО, та можуть бути уражені, об’єкти класифікуються за ступенями хімічної небезпеки (табл. 1.2).

Таблиця 1.2 - Класифікація ХНО за ступенями хімічної небезпеки

Зони хімічного забруднення

Внаслідок аварії на ХНО можуть виникнути зони хімічного забруднення. Їх поділяють на:

- зону смертельних токсодоз, або зону надзвичайно небезпечного забруднення. Ця зона характеризується тим, що на зовнішньому кордоні 50 % людей одержать смертельну токсодозу за весь час дії забрудненої хмари;

- зону смертельних токсодоз, або зону небезпечного забруднення.У цій зоні на зовнішньому кордоні 50 % людей одержать вражаючу токсодозу;

- дискомфортну дозу, або порогову зону. На зовнішньому кордоні й усередині її люди зазнають дискомфорт, у них починаються загострення хронічних захворювань.

Тривалість хімічного зараження приземного шару повітря парами й тонкодисперсними аерозолями СДОР при їхній відсутності на місцевості в рідинному або твердому стані може коливатися від десятків хвилин до декількох діб. Тривалість зараження місцевості, техніки, будівель, споруд тощо СДОР, що знаходяться в грубо дисперсному аерозольному й капельно-рідинному стані, може складати період від декількох годин до декількох місяців. Наприклад, забруднення джерел води окремими СДОР може утримуватися декілька років (діоксин).

Зонами хімічного забрудненняназивається територія, яка зазнала безпосереднього забруднення при аварії, а також територія, над якою розповсюджується хмара сильнодіючої речовини.

Усередині зон хімічного ураження виникають осередки хімічного ураження.

Осередком хімічного ураженняназивають територію, в межах якої внаслідок дії СДОР можуть відбуватися масові ураження людей, тварин і рослин.

Розміри зони хімічного забруднення характеризуються глибиною розповсюдження хмари, яка заражена СДОР з вражаючими концентраціями, шириною та площею. Вони залежать від кількості викинутої в атмосферу СДОР, швидкості вітру, температури повітря, ґрунту, стану вертикальної стійкості атмосфери тощо.

Радіаційно небезпечні об’єкти

Радіаційно небезпечний об'єкт – об'єкт, на якому зберігають, переробляють, використовують або транспортують радіоактивні речовини (РР), при аварії на якому або його руйнуванні може виникнути опромінювання іонізуючим випромінюванням або радіоактивне забруднення людей, сільськогосподарських тварин і рослин, суб'єктів господарської діяльності, а також довкілля.

Особливу небезпеку для людей і навколишнього середовища становлять радіаційно небезпечні об’єкти (РНО), до яких належать:

- атомні електростанції (АЕС): Запорізька, Південноукраїнська, Рівненська, Хмельницька і Чорнобильська;

- підприємства з виготовлення і переробки відпрацьованого ядерного палива;

- підприємства, які здійснюють захоронення радіоактивних відходів;

- науково-дослідні організації, які працюють з ядерними реакторами;

- ядерні енергетичні установки на об’єктах транспорту та інші.

Найбільш небезпечними із всіх аварій на РНО є аварії з викидом радіонуклідів в атмосферу і гідросферу, що призводять до радіоактивного забруднення навколишнього природного середовища.

Радіоактивність– це мимовільне перетворення нестійкого нукліда в інший нуклід, що супроводжується випущенням іонізуючого випромінювання.

Нуклід– це вид атомів з даними числами протонів і нейронів у ядрі, що характеризується масовим числом (атомна маса) і атомним номером.

Ізотопи– різновиди атомів того самого елемента.

Ізотопи, що мимовільно перетерплюють ядерні перетворення й у вигляді, що, гамма-квантів, що, альфа-частинок, що випускають при цьому іонізуюче випромінювання у вигляді гамма-квантів, альфа-частинок, називаються радіоізотопами.

Іонизуючим випромінюваннямназивається будь-який вид випромінювання, взаємодія якого із середовищем приводить до утворення електричних зарядів різних знаків.

До іонізуючих випромінювань належать: альфа-, бета-, гамма-випромінювання, рентгенівське випромінювання, потоки нейтронів й інших ядерних часток, космічні промені. Всі види випромінювань можна розділити на 2 групи: електромагнітні (γ, рентгенівське) і корпускулярні (випромінювання різного роду ядерних часток : α-, β- і нейтронне випромінювання).

α-випромінюванняявляє собою потік ядер атомів гелію. По своїй суті α-частки являють собою ядра атомів гелію: вони складаються із двох протонів і двох нейтронів й, отже, несуть два елементарних позитивних електричних заряди. Ці частки випускаються при радіоактивному розпаді деяких елементів з більшим атомним номером (трансуранові елементи з атомними номерами більше 92). Дане випромінювання характеризується великою іонізуючою й малою проникаючою здатністю.

β-випромінюванняутворюється при розпаді природних і штучних радіоактивних речовин й являє собою електрони (з негативним зарядом), які швидко пересуваються або позитрони (з позитивним зарядом). Іонізуюча здатність β -часток нижче, а проникаюча здатність вище, ніж α -часток.

γ-випромінювання– короткохвильове електромагнітне фотонне випромінювання з дуже малою довжиною хвилі. Це високочастотне електромагнітне випромінювання, що виникає в процесі ядерних реакцій або радіоактивного розпаду. Має високу проникаючу здатність.

Рентгенівське випромінюванняподібне до γ-випромінювання. Має велику проникаючу здатність. Довжини його хвилі більше, ніж γ–випромінювання, а частота більш низька.

Нейтронне випромінювання– це потік нейтральних часток, що не несуть електричного заряду.

Для характеристики іонізуючих випромінювань існує ряд величин:

Експозиційна доза– це міра іонізації повітря, тобто кількість енергії іонізуючого випромінювання, отриманою одиниці об'єму повітря. Використовується для оцінки радіаційної обстановки на місцевості, у робочому або житловому приміщеннях, обумовленої впливом рентгенівського або γ-випромінювання (одиниці вимірювання - Кл/Кг або Р (рентген)).

Рентген– ця така доза рентгенівського або γ-випромінювання, при якій у 1см³ сухого повітря при 0^оС и тиску 760 мм рт. ст. утвориться близько 2 млрд. пар іонів, кожний з яких несе заряд, що дорівнює заряду електрона.

Поглинена доза– це кількість енергії, поглиненої опромінюваною речовиною і розрахованої на одиницю маси цієї речовини (одиниці вимірювання - грей (Гр), 1Гр = 1Дж/кг, 1Гр = 100рад).

Еквівалентна доза –це добуток поглиненої дози на коефіцієнт якості даного виду випромінювання, який ураховує ступінь біологічної шкідливості цього випромінювання у порівнянні з рентгенівським випромінюванням.

Кількість одержуваної організмом в одиницю часу дози опромінення називається потужністю дозиабо рівнем радіації.

Активність радіоактивного джерела– це фізична величина, що характеризує число радіоактивних розпадів в одиницю часу. В якості одиниці активності прийнято беккерель (Бк) - один розпад за секунду.

Наведена радіоактивність– це перетворення атомів деяких нерадіоактивних (стійких) елементів у радіоактивні γ-випромінюючі під дією нейтронного випромінювання. Нейтрон, не маючи заряду, легко захоплюється ядром атома й, залишаючись там, змінює природне співвідношення числа протонів і нейтронів у ядрі і його атомну масу, створюючи тим самим радіоізотоп даного хімічного елемента.

Радіаційна дія на персонал об'єктів і населення в зоні радіоактивного забруднення оцінюється величиною дози зовнішнього і внутрішнього опромінювання людей.

Основними дозиметричними величинами, за допомогою яких оцінюється дія радіації на людину, є поглинута і еквівалентна доза її опромінювання (табл. 1.3).

Таблиця 1.3 - Одиниці вимірювання доз радіації

Характер і масштаби радіоактивного забруднення місцевості при аваріях на АЕС залежать від типу реактора, ступеня його руйнування, метеорологічних умов, рельєфу місцевості і, головним чином, від характеру вибуху (тепловий чи ядерний).

При аварії на АЕС з тепловим вибухом і руйнуванням реактора відбувається викид радіонукліді в атмосферу, гідросферу і літосферу, що обумовлює радіоактивне забруднення довкілля і опромінювання працюючого персоналу і населення.

Залежність тяжкості променевої хвороби від величини дози опромінювання наведено в табл. 1.4.

Таблиця 1.4 - Залежність тяжкості променевої хвороби від дози опромінювання людини

Біологічно небезпечні об’єкти

Основу дії ураження біологічних небезпечних речовин складають хвороботворні мікроорганізми (бактерії, віруси, рикетсії, грибки), вироблені ними токсини та штучні біологічно небезпечні речовини, дія факторів ураження яких поширюється на людей, тваринний і рослинний світ.

Особливістю біологічних небезпечних засобів є можливість викликати масові інфекційні захворювання, епідемічне їх розповсюдження, наявність інкубаційного терміну захворювань, важкість індикації бактеріальних небезпечних засобів і довге зберігання в довкіллі, можливість ураження великої території, важкість діагностики захворювань, які можуть бути при комбінованій дії, психічна дія на людину.

Осередки біологічного ураження характеризуються появою масових випадків захворювань серед населення, тварин і сільськогосподарських культур, тривалою дією факторів ураження і можливим наступним розповсюдженням захворювань, необхідністю введення карантинних або обсерваційних заходів.

До виникнення надзвичайних техногенних ситуацій біологічного походження можуть призводити аварії (катастрофи) на біологічно небезпечних виробництвах в галузях мікробіологічної і медичної промисловості, науково-дослідних інститутах і лабораторіях, на транспорті, що перевозить біологічно небезпечні речовини.

Осередок хімічного ураження

Хімічна зброя– це зброя масового ураження, дія якої заснована на токсичних властивостях бойових отруйних речовин (БОР), і засоби їх застосування: снаряди, ракети, міни, авіаційні бомби, ВАПи (виливні авіаційні прилади).

Хімічну зброю розрізняють за наступними характеристиками: характером фізіологічної дії БОР на організм людини; тактичним призначенням; швидкістю дії; стійкістю вживаної; засобами і способами застосування.

За характером фізіологічної дії на організм людини виділяють п'ять типів БОР:

– БОР нервово-паралітичної дії, що впливають на центральну нервову систему. Метою застосування БОР нервово-паралітичної дії є швидке і масове виведення особового складу з ладу з можливо великою кількістю смертельних наслідків. До БОР цієї групи належать зарин, зоман, табун і Vх- гази.

– БОР шкірно-наривної дії. Вони уражають, головним чином, через шкірні покриви, а при застосуванні їх у вигляді аерозолів і парів - також і через органи дихання. Основні БОР цієї групи - іприт, люїзит.

– БОР загальноотруйної дії. Потрапляючи в організм, вони порушують передачу кисню з крові до тканин. Це одні з самих швидкодіючих БОР. До них належать синильна кислота і хлорциан.

– БОР задушливої діїуражають головним чином легені. Головні БОР - фосген і дифосген.

– БОР психохімічної дії– ці БОР, впливаючи на центральну нервову систему, порушують нормальну психічну діяльність людини або викликають такі психічні недоліки як тимчасова сліпота, глухота, відчуття страху, обмеження рухових функцій. Отруєння цими речовинами , в дозах, що викликають порушення психіки, не приводить до смерті. БОР з цієї групи – інукліділ- 3-бензилат (BZ) і діетіламід лізергинової кислоти.

– БОР подразливоїї діїабо іррітанти (від англ. irritant – дратівлива речовина). Дратівливі речовини належать до швидкодійних. В той же час їх дія, як правило, короткочасна, оскільки після виходу із зараженої зони ознаки отруєння проходять через 1-10 хв. До дратівливих БОР належать сльозоточиві речовини, що викликають рясну сльозотечу, чхання і подразнення дихальних шляхів (можуть також впливати на нервову систему і викликати ураження шкіри). Сльозоточиві речовини – CS, CN, або хлорацетофенон і PS, або хлорпікрин. Чхальні речовини – DM (адамсит), DA (діфеннлхлорарсин) і DC (діфенілцианарсин).

Тактична класифікація підрозділяє БОР на групи за бойовим призначенням:

- смертельні– речовини, призначені для знищення живої сили, до яких відносяться ОВ нервово-паралітичної, шкірно-наривної, загальноотруйної і задушливої дії.

- такі, що тимчасово виводять живу силу з ладу– речовини, що дозволяють вирішувати тактичні задачі по виведенню живої сили з ладу на терміни від декількох хвилин до декількох діб. До них відносяться психотропні речовини (інкапаситанти) і дратівливі речовини (іррітанти).

За швидкістю дії розрізняють:

- швидкодійні– до них відносять нервово-паралітичні, загальноотруйні, дратівливі і деякі психотропні речовини.

- повільнодійні– до них відносять шкірно-наривні, задушливі і окремі психотропні речовини.

Залежно від тривалості збереження вражаючої здатності ОВ підрозділяють на:

- короткочасної дії (нестійкі або летючі) – декілька хвилин

- довгострокової дії (стійкі) – від години до декількох днів.

Евакуація населення

У містах та інших населених пунктах, де є об'єкти підвищеної небезпеки, при неповному забезпеченні захисними спорудами основним способом захисту населення є евакуація та розосередження і розміщення його в зонах, безпечних для проживання людей і тварин.

Евакуація– організоване вивезення (виведення) робітників та службовців підприємств, організацій й установ, що припиняють або перенаправляють свою діяльність у заміську зону, а також непрацездатного й незайнятого у виробництві населення із зон можливих сильних руйнувань міст і важливих об'єктів, розташованих поза цими містами.

Евакуація населення планується на випадок: аварії на АЕС з можливим радіоактивним забрудненням території; усіх видів аварій з викидом сильнодіючих ядучих речовин, загрозі катастрофічного затоплення місцевості, лісових та торфових пожеж, землетрусів, зсувів та інших геофізичних та гідро-метеорологічних явищ з тяжкими наслідками. У воєнний час – від факторів зброї масового ураження, що уражають, та від звичайної зброї.

Евакуація здійснюється за виробничо - територіальним принципом.

Виробничий принцип евакуації передбачає вивезення і розміщення в позаміській зоні працівників та членів їхніх сімей.

Територіальний принцип евакуації передбачає вивезення непрацюючого населення з місць проживання в безпечні райони позаміської зони.

В залежності від обстановки, яка склалася на час НС може бути проведено загальну або часткову евакуація населення тимчасового або безповоротного характеру.

В залежності від часу і термінів проведення, евакуація може бути завчасна і негайна.

В залежності від розвитку НС і чисельності населення, яке виводиться із зони НС можуть бути варіанти евакуації: локальна, місцева, регіональна.

Загальна евакуаціяв особливий період здійснюється в окремих регіонах держави за рішенням Кабінету Міністрів України для всіх категорій населення (працівників) у разі:

- небезпеки радіоактивного забруднення навколо АЕС (для АЕС до 4 ГВт у радіусі 30-км зони та для АЕС більше 4 ГВт у радіусі 50-км зони);

- загрози катастрофічного затоплення місцевості з менш ніж 4-годинним добіганням проривної хвилі;

- виникнення загрози життю та здоров'ю населення, яке проживає в зоні виникнення надзвичайної ситуації військового характеру.

При повній евакуації у місті може залишитися 10% мешканців.

Часткова евакуаціянаселення здійснюється, як правило, в умовах переведення за рішенням Кабінету Міністрів України системи ЦЗ на воєнний стан до початку застосування агресором сучасних засобів ураження.

Під час проведення часткової або загальної евакуації не зайняте у виробництві та сфері обслуговування населення, студенти, учні навчальних закладів, вихованці дитячих будинків, пенсіонери та інваліди, які утримуються у будинках для осіб похилого віку, разом із викладачами та вихователями, обслуговуючим персоналом і членами їх сімей евакуюються в першу чергу.

Евакуація населення здійснюєтьсякомбінованим способом, який передбачає вивезення основної частини населення з міст і небезпечних районів усіма видами наявного транспорту, у поєднанні з виведенням найбільш витривалої частини населенняпішим порядком.

Піші колони формуються за об'єктами господарювання, чисельність колони не повинна перевищувати 1000 осіб. Швидкість руху колони планується 2-3 км/год., дистанція між колонами до 500 метрів. Величина добового переходу може складати 20-30 км, тривалість привалів складає:

малих-10-15 хвилин;

великих-1-2 години.

Малі привали призначаються кожні 1-1,5 години руху, великий - на початку другої половини добового переходу, як правило, за межами зон (районів) можливих негативних факторів надзвичайної ситуації.

Задачі розосередження і евакуації вирішують евакуаційні органи, до яких належать

- міські (районні) евакуаційні комісії (МЕК),

- збірні евакуаційні пункти (ЗЕП),

- об’єктові евакуаційні комісії (ОЕК),

- проміжні пункти евакуації (ППЕ),

- приймальні евакуаційні комісії (ПЕК)

- приймальні евакуаційні пункти (ПЕП).

Міські (районні) евакуаційні комісії(МЕК)призначені для:

- обліку населення, установ і організацій, що підлягають евакуації;

- обліку можливостей населених пунктів заміської зони з приймання та розміщення евакуйованого населення;

- розподілення районів і населених пунктів заміської зони між районами міста, підприємствами, організаціями і установами;

- обліку транспортних засобів і розподілення їх по об’єктах для проведення евакуації;

- визначення складу піших колон і маршрутів їх руху;

- вирішення питань матеріального, технічного і других видів забезпечення;

- розроблення відповідних документів і визначення строків проведення евакуації.

Збірні евакуаційні пункти(ЗЕП)призначені для:

• збирання і реєстрації населення;

• формування піших колон і відправлення їх до заміської зони;

• надання звітів у МЕК о проведені вищезазначених заходів.

ЗЕПи розгортуються у громадських місцях (палаци культури, клуби, навчальні заклади та ін.) поблизу від місць посадки людей на відповідний транспорт.

Об’єктові евакуаційні комісії(ОЕК)призначені для:

- обліку кількості робітників і службовців і членів їхніх родин, що підлягають евакуації;

- визначення складу піших колон і уточнення маршрутів їх руху;

- рішення питань транспортного забезпечення;

- підготовки проміжних пунктів евакуації, районів евакуації, пунктів посадки і висадки;

- організації зв’язку і взаємодії з районною евакуаційною комісією і ЗЕП.

Проміжні пункти евакуації(ППЕ)створюються за рішенням голови облдержадміністрації - начальника цивільногозахисту області для проведення евакуації населення (працівників) із зон можливого радіоактивного або хімічного забруднення.

Розгортаються на зовнішніх межах зон можливого радіоактивного або хімічного забруднення поблизу залізниць, портів, та автомобільних шляхів.

Приймальні евакуаційні комісії (ПЕК)призначені для:

- підготовки для приймання і розміщення населення (при можливості і тимчасового працевлаштування);

- організації забезпечення продовольством, предметами першої необхідності, медичного та іншого обслуговування і забезпечення.

Приймальні евакуаційні пункти (ПЕП)призначені для зустрічі, приймання, реєстрації і розселення евакуйованого населення.

Розгортаються в місцях висадки евакуйованого населення (працівників) поблизу залізничної станції, пристані та пункту висадки з автотранспорту.

При слідуванні на ЗЕП кожний повинен взяти з собою паспорт, військовий білет, документи про освіту, трудову книжку або пенсійне посвідчення, свідоцтво про народження дітей, необхідний запас води та продуктів (на 2…3 доби), білизну, постільне приладдя та інші необхідні речі з урахуванням довготривалого перебування у заміській зоні, а також медичні засоби.

Дітям дошкільного віку необхідно вкласти у кишені або пришити до одягу записки з указівкою прізвища, ім’я, по-батькові і місця мешкання або роботи батьків дитини.

Протирадіаційний захист

Під режимом радіаційного захисту розуміють порядок дій людей, застосування засобів і способів захисту в зонах радіоактивного забруднення, який передбачає максимальне зменшення можливих доз опромінення.

В залежності від радіаційної обстановки, яка складається, захист населення забезпечується шляхом виконання наступних заходів:

- обмеження перебування на відкритій місцевості шляхом тимчасового укриття в будинках і сховищах з герметизацією житлових і службових приміщень (відключення вентиляції за відсутності фільтрів, щільне закриття дверей, вікон, димоходів і вентиляційних отворів) на час розсіювання радіоактивного забруднення в повітрі;

- попередження накопичування радіоактивного йоду в щитовидній залозі шляхом застосування (прийому всередину) лікарських препаратів стабільного йоду (йодна профілактика);

- евакуації населення;

- виключення і обмеження вживання з продуктами харчування забруднених продуктів;

- переселення;

- регулювання доступу в район забруднення, обмеження руху автотранспорту на забрудненій території;

- дезактивації людей проведенням санітарної обробки;

- найпростішої обробки продуктів харчування, які поверхнево забруднені радіоактив