Розділ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА ОСЕРЕДКІВ УРАЖЕННЯ, ЩО ВИНИКАЮТЬ ПРИ НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЯХ

Осередок ураження –це територія, на якій в наслідок НС виникли масові ураження людей та тварин.

Характеристика потенційно небезпечних об’єктів на території України

Хімічно небезпечні об’єкти

Хімічно небезпечний об’єкт (ХНО)– промисловий об’єкт (підприємство) або його структурні підрозділи, де знаходяться в обігу (виробляються, переробляються, перевозяться, завантажуються або розвантажуються, використовуються у виробництві, розміщуються або складуються постійно або тимчасово, знищують тощо) одна або декілька небезпечних хімічних речовин (НХР).

На території України є близько 2 тис. хімічно небезпечних об’єктів (ХНО), в зонах їх розміщення проживає понад 22 млн. чоловік. Небезпека функціонування цих об’єктів пов’язана з імовірністю аварійних викидів (виливів) великої кількості сильнодіючих отруйних речовин (СДОР) за межі об’єктів, оскільки на багатьох із них зберігається 3-15 добовий запас хімічних речовин.

До хімічно небезпечних об'єктів відносяться:

- заводи і комбінати хімічних галузей промисловості, а також окремі установки і агрегати, які виробляють або використовують сильнодіючі отруйні речовини;

- заводи або їх комплекси по переробці нафтопродуктів;

- виробництва інших галузей промисловості, які використовують СДОР;

- підприємства, які мають оснащені холодильні установки, водогінні станції та очисні споруди, що використовують хлор або аміак;

- залізничні станції і порти, термінали і склади, де концентрується СДОР;

- транспортні засоби, контейнери, автоцистерни, танкери, що перевозять хімічні продукти;

- склади і бази із запасами пестицидів і агрохімікатів для сільського господарства.

При хімічних аваріях може утворитися хімічне зараження місцевості за рахунок викиду в навколишнє середовище НХР.

До НХР належать:

1. СДОР - це хімічні речовини й з'єднання, здатні в концентраціях, що перевищують гранично-допустимі концентрації (ГДК), викликати масові ураження людей і тварин.

2. Промислові отрути (ПО).

3. Бойові отруйні речовини (БОР).

4. Сільськогосподарські отрутохімікати (СГОХ).

5. Предмети побутової хімії.

За характером протікання процесу хімічні аварії діляться на 3 види:

1. Вибух парової хмари.

2. Стійке горіння небезпечної хімічної речовини (НХР).

3. Токсична дія НХР.

Сильнодіюча отруйна речовина (СДОР) – це хімічна речовина, застосовувана в народногосподарських цілях, що при виливі або викиді може привести до зараження повітря концентраціями, що уражають.

Зона хімічного зараження– це територія, над якою поширилася хмара зараженого повітря із концентраціями, що уражають та смертельними концентраціями.

Осередок хімічного ураження– це територія, у межах якої можуть відбутися масові токсичні поразки людей, тварин і рослин у результаті аварійного викиду СДОР.

Токсодоза– це кількісна характеристика СДОР, що відповідає при інгаляційних ураженнях добутку концентрації речовини в повітрі на час перебування людини в зараженій атмосфері. Токсодоза може бути трьох видів:

- порогова токсодоза - це така токсодоза, при якій у 50% людей виникають початкові симптоми ураження (подразнення слизових оболонок, сльозотеча, нудота та ін.);

- токсодоза що уражає – це така токсодоза, при якій буде уражено і вийде з ладу 50% людей;

- смертельна токсодоза – це така токсодоза, при якій загине 50% уражених.

Первинна хмара зараженого повітря– це хмара СДОР, що утвориться у перші 3 хвилини при викиді СДОР в атмосферу в результаті руйнування ємності, що містить зріджені або стиснені гази. Рідкі СДОР, що мають температуру кипіння вище температури навколишнього середовища, практично первинної хмари не утворюють.

Вторинна хмара зараженого повітря– це хмара СДОР, що утвориться в результаті випаровування розлитих при аварії рідких або зріджених СДОР.

Коефіцієнт еквівалентності– це коефіцієнт, що чисельно дорівнює такій кількості СДОР, яка при аварійному викиді (виливі) створить у повітрі уражаючі (або смертельні) концентрації на тім же віддаленні, що й одна тонна хлору за однакових умов.

Коефіцієнт випаровування–це відношення часу випаровування даної СДОР до часу випаровування еталона (хлору) за однакових умов.

Відкрита місцевість–це така місцевість, коли між хімічно небезпечним об’єктом і конкретною точкою місцевості знаходиться поле, степ, пустеля й т.п.

Закрита місцевість- це така місцевість, коли між хімічно небезпечним об’єктом і конкретною точкою місцевості знаходяться житлові або виробничі будівлі, ліс, гори й т.п.

За характером дії на людину НХР діляться на наступні групи:

а) речовини дратівної дії (аміак);

б) речовини припікальної дії (кислоти);

в) речовини задушливої дії (фосген);

г) речовини загальнотоксичної дії (сірководень, акролеїин);

д) речовини наркотичної дії (формальдегід).

В світі використовується у промисловості, сільському господарстві і для побутових цілей біля 6 млн. токсичних речовин. З них у великих кількостях виробляється більше 500 речовин.

Розрізняють основні 5 груп сильнодіючих отруйних речовин (табл. 1.1).

Таблиця 1.1 - Основні групи СДОР та їх характеристика

В залежності від кількості людей, які проживають на території, що прилегла на ХНО, та можуть бути уражені, об’єкти класифікуються за ступенями хімічної небезпеки (табл. 1.2).

Таблиця 1.2 - Класифікація ХНО за ступенями хімічної небезпеки

Зони хімічного забруднення

Внаслідок аварії на ХНО можуть виникнути зони хімічного забруднення. Їх поділяють на:

- зону смертельних токсодоз, або зону надзвичайно небезпечного забруднення. Ця зона характеризується тим, що на зовнішньому кордоні 50 % людей одержать смертельну токсодозу за весь час дії забрудненої хмари;

- зону смертельних токсодоз, або зону небезпечного забруднення.У цій зоні на зовнішньому кордоні 50 % людей одержать вражаючу токсодозу;

- дискомфортну дозу, або порогову зону. На зовнішньому кордоні й усередині її люди зазнають дискомфорт, у них починаються загострення хронічних захворювань.

Тривалість хімічного зараження приземного шару повітря парами й тонкодисперсними аерозолями СДОР при їхній відсутності на місцевості в рідинному або твердому стані може коливатися від десятків хвилин до декількох діб. Тривалість зараження місцевості, техніки, будівель, споруд тощо СДОР, що знаходяться в грубо дисперсному аерозольному й капельно-рідинному стані, може складати період від декількох годин до декількох місяців. Наприклад, забруднення джерел води окремими СДОР може утримуватися декілька років (діоксин).

Зонами хімічного забрудненняназивається територія, яка зазнала безпосереднього забруднення при аварії, а також територія, над якою розповсюджується хмара сильнодіючої речовини.

Усередині зон хімічного ураження виникають осередки хімічного ураження.

Осередком хімічного ураженняназивають територію, в межах якої внаслідок дії СДОР можуть відбуватися масові ураження людей, тварин і рослин.

Розміри зони хімічного забруднення характеризуються глибиною розповсюдження хмари, яка заражена СДОР з вражаючими концентраціями, шириною та площею. Вони залежать від кількості викинутої в атмосферу СДОР, швидкості вітру, температури повітря, ґрунту, стану вертикальної стійкості атмосфери тощо.

Радіаційно небезпечні об’єкти

Радіаційно небезпечний об'єкт – об'єкт, на якому зберігають, переробляють, використовують або транспортують радіоактивні речовини (РР), при аварії на якому або його руйнуванні може виникнути опромінювання іонізуючим випромінюванням або радіоактивне забруднення людей, сільськогосподарських тварин і рослин, суб'єктів господарської діяльності, а також довкілля.

Особливу небезпеку для людей і навколишнього середовища становлять радіаційно небезпечні об’єкти (РНО), до яких належать:

- атомні електростанції (АЕС): Запорізька, Південноукраїнська, Рівненська, Хмельницька і Чорнобильська;

- підприємства з виготовлення і переробки відпрацьованого ядерного палива;

- підприємства, які здійснюють захоронення радіоактивних відходів;

- науково-дослідні організації, які працюють з ядерними реакторами;

- ядерні енергетичні установки на об’єктах транспорту та інші.

Найбільш небезпечними із всіх аварій на РНО є аварії з викидом радіонуклідів в атмосферу і гідросферу, що призводять до радіоактивного забруднення навколишнього природного середовища.

Радіоактивність– це мимовільне перетворення нестійкого нукліда в інший нуклід, що супроводжується випущенням іонізуючого випромінювання.

Нуклід– це вид атомів з даними числами протонів і нейронів у ядрі, що характеризується масовим числом (атомна маса) і атомним номером.

Ізотопи– різновиди атомів того самого елемента.

Ізотопи, що мимовільно перетерплюють ядерні перетворення й у вигляді, що, гамма-квантів, що, альфа-частинок, що випускають при цьому іонізуюче випромінювання у вигляді гамма-квантів, альфа-частинок, називаються радіоізотопами.

Іонизуючим випромінюваннямназивається будь-який вид випромінювання, взаємодія якого із середовищем приводить до утворення електричних зарядів різних знаків.

До іонізуючих випромінювань належать: альфа-, бета-, гамма-випромінювання, рентгенівське випромінювання, потоки нейтронів й інших ядерних часток, космічні промені. Всі види випромінювань можна розділити на 2 групи: електромагнітні (γ, рентгенівське) і корпускулярні (випромінювання різного роду ядерних часток : α-, β- і нейтронне випромінювання).

α-випромінюванняявляє собою потік ядер атомів гелію. По своїй суті α-частки являють собою ядра атомів гелію: вони складаються із двох протонів і двох нейтронів й, отже, несуть два елементарних позитивних електричних заряди. Ці частки випускаються при радіоактивному розпаді деяких елементів з більшим атомним номером (трансуранові елементи з атомними номерами більше 92). Дане випромінювання характеризується великою іонізуючою й малою проникаючою здатністю.

β-випромінюванняутворюється при розпаді природних і штучних радіоактивних речовин й являє собою електрони (з негативним зарядом), які швидко пересуваються або позитрони (з позитивним зарядом). Іонізуюча здатність β -часток нижче, а проникаюча здатність вище, ніж α -часток.

γ-випромінювання– короткохвильове електромагнітне фотонне випромінювання з дуже малою довжиною хвилі. Це високочастотне електромагнітне випромінювання, що виникає в процесі ядерних реакцій або радіоактивного розпаду. Має високу проникаючу здатність.

Рентгенівське випромінюванняподібне до γ-випромінювання. Має велику проникаючу здатність. Довжини його хвилі більше, ніж γ–випромінювання, а частота більш низька.

Нейтронне випромінювання– це потік нейтральних часток, що не несуть електричного заряду.

Для характеристики іонізуючих випромінювань існує ряд величин:

Експозиційна доза– це міра іонізації повітря, тобто кількість енергії іонізуючого випромінювання, отриманою одиниці об'єму повітря. Використовується для оцінки радіаційної обстановки на місцевості, у робочому або житловому приміщеннях, обумовленої впливом рентгенівського або γ-випромінювання (одиниці вимірювання - Кл/Кг або Р (рентген)).

Рентген– ця така доза рентгенівського або γ-випромінювання, при якій у 1см³ сухого повітря при 0^оС и тиску 760 мм рт. ст. утвориться близько 2 млрд. пар іонів, кожний з яких несе заряд, що дорівнює заряду електрона.

Поглинена доза– це кількість енергії, поглиненої опромінюваною речовиною і розрахованої на одиницю маси цієї речовини (одиниці вимірювання - грей (Гр), 1Гр = 1Дж/кг, 1Гр = 100рад).

Еквівалентна доза –це добуток поглиненої дози на коефіцієнт якості даного виду випромінювання, який ураховує ступінь біологічної шкідливості цього випромінювання у порівнянні з рентгенівським випромінюванням.

Кількість одержуваної організмом в одиницю часу дози опромінення називається потужністю дозиабо рівнем радіації.

Активність радіоактивного джерела– це фізична величина, що характеризує число радіоактивних розпадів в одиницю часу. В якості одиниці активності прийнято беккерель (Бк) - один розпад за секунду.

Наведена радіоактивність– це перетворення атомів деяких нерадіоактивних (стійких) елементів у радіоактивні γ-випромінюючі під дією нейтронного випромінювання. Нейтрон, не маючи заряду, легко захоплюється ядром атома й, залишаючись там, змінює природне співвідношення числа протонів і нейтронів у ядрі і його атомну масу, створюючи тим самим радіоізотоп даного хімічного елемента.

Радіаційна дія на персонал об'єктів і населення в зоні радіоактивного забруднення оцінюється величиною дози зовнішнього і внутрішнього опромінювання людей.

Основними дозиметричними величинами, за допомогою яких оцінюється дія радіації на людину, є поглинута і еквівалентна доза її опромінювання (табл. 1.3).

Таблиця 1.3 - Одиниці вимірювання доз радіації

Характер і масштаби радіоактивного забруднення місцевості при аваріях на АЕС залежать від типу реактора, ступеня його руйнування, метеорологічних умов, рельєфу місцевості і, головним чином, від характеру вибуху (тепловий чи ядерний).

При аварії на АЕС з тепловим вибухом і руйнуванням реактора відбувається викид радіонукліді в атмосферу, гідросферу і літосферу, що обумовлює радіоактивне забруднення довкілля і опромінювання працюючого персоналу і населення.

Залежність тяжкості променевої хвороби від величини дози опромінювання наведено в табл. 1.4.

Таблиця 1.4 - Залежність тяжкості променевої хвороби від дози опромінювання людини