Категории:
ДомЗдоровьеЗоологияИнформатикаИскусствоИскусствоКомпьютерыКулинарияМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОбразованиеПедагогикаПитомцыПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРазноеРелигияСоциологияСпортСтатистикаТранспортФизикаФилософияФинансыХимияХоббиЭкологияЭкономикаЭлектроника
Тема. Організація та етапи науково-дослідного процесу.
1. Схема та етапи наукового дослідження.
Здійснення науковогодослідження в кожному конкретному випадку залежить від специфіки галузі науки, вимог що ставляться до дослідження, проблеми що вивчається, особистих рис науковця чи дослідника, рівні розробленності проблеми а також багатьох інших чинників. Проте, як правило, всі наукові дослідження здійснюються послідовно і включають в себе наступні етапи:
перший етап - визначення проблеми - зводиться до вибору теми, обгрунтування її актуальності, визначення рівня розробленності, вибір предмета, об’єкта, мети та завдань дослідження.
другий етап – опрацювання літератури – нагрмадження необхідної наукової інформації, пошук, вивчення і аналіз літературних та інших джерел з теми дослідження, вибір напрямів дослідження.
третій етап – формування гіпотез –відпрацювання гіпотез й теоретичних передумов дослідження, визначення наукового завдання.
четвертий етап – вибір методу дослідження –вибір методів дослідження які є інструментами здобуття фактичного матеріалу, необхідною умовою досягнення поставленої мети.
п’ятий етап - проведення дослідження –обробка й аналіз результатів експериментального дослідження.
шостий етап – інтерпретація результатів –написання тексту роботи, оформлення її вступу і висновків, опис використаних джерел і формування додатків.
сьомий етап – оприлюднення результатів –підготовка до захисту і захист наукових результатів[17].
2. Вибір проблеми та вимоги до теми дослідження.
Вибір проблеми наукового дослідження досить важливий та відповідальний етап у науковій діяльності, оскільки успіх наукового дослідження в значній мірі залежить від того, наскільки правильно та виважено її обрано.
Проблема - це об'ємна наукова задача, розв'язання якої має велике значення для економіки в цілому чи окремої її галузі, що, як правило, охоплює кілька тем.
Вітчизнаний науковець О.А. Дудченко виокремлює три етапи у виборі проблеми: формулювання проблеми та окреслення очікуваного результату; розроблення структури проблеми, тобто виокремлення теми, підтем та дослідницьких питань; визначення актуальності, цінності проблеми для економічної науки та практики. Від того, наскільки правильною буде постановка проблеми, в значній мірі залежить її розв'язок.
При виборі проблеми діють переважно наступним чином: відокремлюють відоме від невідомого, локалізують невідоме в часі та просторі та формулюють проблему і визначають, що необхідно для її дослідження.
Прийнято розрізняти декілька специфічних груп проблем, з якими доводиться мати справу тому, хто досліджує соціально-економічні явища. До них відносяться: добре структуровані проблеми, проблеми середнього рівня структурованості, мало структуровані проблеми, не структуровані проблеми.
Добре структуровані, або як їх ще називають, стандартні проблеми, це ті, розв'язання яких жорстко залежить від будь-яких змін у причинах, що їх породили.
Проблеми середнього рівня структурованості - це такі, при вирішенні яких необхідно враховувати і вплив вірогідних чинників, тобто таких, які можуть вплинути, а можуть і не вплинути.
Мало структуровані проблеми - це такі, при вирішенні яких невідомі чинники посідають значне місце, а отже має місце високий рівень невизначеності.
Неструктуровані проблеми характеризуються максимальною невизначеністю.
Важливою передумовою успішного виконання науково –дослідної роботи є правильна констатація проблеми з визначенням її актуальності, ступеню розробки, наявної літератури.
Якщо студент недостатньо ознайомлений з темою то, вивчення літератури по обраній темі потрібно починати з загальних робіт, щоб одержати уявлення про основні питання, до яких примикає обрана тема, а потім уже вести пошук нового матеріалу. Якщо ж студент в достатній мірі володіє темою наукового дослідження, то краще починати знайомство з найбільш перспективних, джерел.
При вивченні літературних джерел доцільно робити виписки, нотатки та ксерокопії з вказівкою яка сторінка ксерокопії з якого джерела зроблена і якому авторові належить, що дуже полегшить літературний огляд, цитування і розміщення посилань у тексті.
Вивчення наукових джерел доцільно проводити поетапно. При вивченні літератури не потрібно прагнути до запозичення матеріалу та надлишкового цитування, яке створює враження компілятивності роботи. Однак, недостатнє цитування свідчить про слабке вивчення питання.
При вивченні літератури з обраної тематики доцільно використовувати не всю інформацію, що у ній міститься, а тільки ту, котра має безпосереднє відношення до теми, таким чином, щоб критерієм оцінки прочитаного була можливість подальшого практичного використання ідей, цитат чи думок.
Загалом, наукова творчість включає значну частину чорнової роботи, пов'язаної з підбором основної і додаткової інформації, її узагальненням і представленням у формі, що є зручною для аналізу і висновків. Факти, застосовуючи образне порівняння, не лежать на поверхні, а сховані та розсіяним у великій масі наукових джерел. Тому, добір наукових фактів - не проста справа, не механічний, а творчий процес, що вимагає цілеспрямованої роботи.
В роботі доцільно використовувати не будь-які факти, а тільки наукові, тобто такі що складають основу наукового знання, відбивають об'єктивні властивості речей і процесів. На підставі наукових фактів визначаються закономірності явищ, будуються теорії і виводяться закони.
Наукові факти характеризуються такими властивостями, як новизна, точність, об'єктивність і вірогідність. Новизна наукового факту говорить про принципово новий, невідомий дотепер предмет, явище або процесс, що не є обов'язково науковим відкриттям, але є новим, не існуюче раніше знанням.
Вірогідність наукових фактів у значній мірі залежить від вірогідності першоджерел, від їхнього цільового призначення і характеру інформації. Офіційне видання, що публікується від імені державних або громадських організацій, установ і відомств, містить матеріали, точність яких у більшості випадків не повинна викликати сумнівів.
Монографія, як наукове видання, що містить повне і всебічне дослідження якої-небудь проблеми або теми; науковий збірник, що містить матеріали наукової конференції; науковий збірник, що включає дослідницькі матеріали установ, навчальних закладів або товариств з найважливіших наукових і науково-технічних проблем, - усі ці видання (зазвичай) мають принципове наукове значення і практичну цінність. У своїй основі вони належать до числа достовірних джерел. Практично абсолютною вірогідністю володіють описи винаходів. У числі джерел чільне місце посідають наукові статті.
Подібно статтям, різним ступенем вірогідності володіють також доповіді, прочитані на наукових конференціях, симпозіумах і т.п. Одні з них можуть містити обґрунтовані, доведені, апробовані висновки, інші можуть включати питання постановочного характеру, пропозиції тощо.
Про вірогідність вихідної інформації може свідчити не тільки характер першоджерела, але і науковий, професійний авторитет його автора, його приналежність до тієї або іншої наукової школи.
В усіх випадках варто відбирати останні дані, авторитетні джерела, точно вказувати, звідки узяті матеріали.
Особливою формою фактичного матеріалу є цитати, що органічно вплітаються в текст науково –дослідної роботи, складаючи невід'ємну частину аналізованого матеріалу. Вони використовуються для того, щоб без перекручувань передати думку автора першоджерела, для ідентифікації поглядів при зіставленні різних точок зору і т.п. Цитати слугують необхідною опорою в процесі аналізу і синтезу інформації. Відштовхуючись від їхнього змісту, можна створити систему переконливих доказів, необхідних для об'єктивної характеристики певного наукового явища. Цитати можуть використовуватися і для підтвердження окремих суджень.
В усіх випадках число використовуваних цитат повинне бути оптимальним, тобто визначатися потребами розробки теми дисертації. Авторові потрібно встановити, чи доречно застосування цитат у конкретному контексті, чи немає в них перекручувань змісту аналізованих джерел. Причини перекручувань можуть бути різними. В одних випадках з першоджерела можуть бути узяті слова, що не визначають основної суті поглядів його автора. В інших - цитати обмежуються словами, що містять тільки частину думки, наприклад, ту, яка більше відповідає інтересам автора дисертації. Іноді в цитаті викладається точка зору не на той предмет, що розглядається в даному контексті.
Для досягнення задуманого, дослідник, студент, повинен добре орієнтуватися в таких поняттях, як об'єкт, предмет та специфіка дослідження.
Об'єкт дослідження -це процес або явище, в межах якого виникають проблеми (чи проблема) для вивчення.
Предмет дослідження - це та частина об'єкта, що безпосередньо піддається дослідженню і визначає тему дослідження. Предмет дослідження є поняттям більш вузьким у порівнянні з об'єктом.
Тема дослідження - це також наукова задача, але більш вузька у порівнянні з проблемою. Вона охоплює якусь певну галузь наукового дослідження і базується на численних дослідницьких питаннях, тобто на більш дрібних наукових задачах.
Тільки визначившись з об'єктом і предметом дослідження, дослідник може обрати (сформулювати) проблему і тему.
Розібравшись з проблемами, дослідник може приступати до вибору теми, що є найвідповідальнішим етапом у діяльності дослідника, бо від теми, як свідчить практика, залежить подальша діяльність і результат дослідження. При обранні теми дослідник повинен враховувати наступні вимоги до неї:
По-перше, тема повинна бути актуальною, містити елемент новизни і бути перспективною. Актуальність теми полягає у її важливості, значущості в даний час. Визначити актуальність теми теоретичного дослідження досить важко, що пояснюється відсутністю чітких критеріїв для встановлення рівня актуальності означених досліджень та необхідністю широкої обізнаності з проблемою. Актуальність прикладних наукових розробок визначати легше, оскільки більш актуальною буде та тема, яка забезпечує більший економічний ефект.Актуальною та новою може бути лише перспективна тема, розв'язання якої означає подальший розвиток економічної науки.
По-друге, при виборі теми дослідник повинен враховувати наявність теоретичної бази, завдяки якій він може отримати максимально повну уяву про те, що у досліджуваній галузі вже зроблено і що необхідно зробити. Іншими словами, щоб обрати тему, дослідник повинен познайомитися з фундаментальною літературою з теми. Причому таке знайомство здійснюється, як правило, в ретроспективному плані, тобто від останніх за часом джерел до більш ранніх. Працюючи з теоретичними джерелами, необхідно пам'ятати, що в кожному з них, особливо в частині формулювання загальних висновків, присутній момент суб'єктивного. А це означає, що читати треба праці різних авторів, в тому числі й зарубіжних.
По-третє, вибираючи тему, необхідно враховувати можливість її виконання саме в цьому вищому навчальному закладі чи науковій установі. Відповідна спеціалізація наукових досліджень цілком виправдана, оскільки сприяє підвищенню теоретичного рівня досліджень, поліпшенню їх якості та піднесенню ефективності.
По-четверте, при виборі теми наукового дослідження слід враховувати зв'язок її з конкретними господарськими планами, основними потребами виробництва на даному етапі. Адже будь-яка тема в кінцевому рахунку варта дослідження тільки за умови, що отримані результати будуть впроваджені у практичну діяльність, тобто знайдуть відповідне застосування.
При виборі теми наукового дослідження варто пам'ятати про те, що в процесі подальшої роботи можливі деякі уточнення її. Причому потребу в цьому дослідник може відчути вже на етапі складання плану дослідження.
3. Методика планування наукового дослідження.
Робота над науковим дослідженням починається зі складання плану. У цій роботі студенту зазвичай допомагає науковий керівник, в обов'язки якого входить також робота зі складання календарного графіка роботи студента.
Робочий план починається з розробки теми, тобто задуму передбачуваного наукового дослідження, при цьому цілком можливо, що в основу такого задуму буде покладена лише гіпотеза.
Спочатку робочий план тільки в основних рисах дає характеристику предмета дослідження, однак надалі такий план може і повинен уточнюватися.
Форма робочого плану допускає певну довільність. Зазвичай це план-рубрикатор, що складається з переліку розташованих у стовпчик рубрик, пов'язаних внутрішньою логікою дослідження даної теми. Такий план використовується на перших стадіях роботи, дозволяючи уявити досліджувану проблему в різних варіантах.
На перших стадіях роботи часто буває доцільно зробити декілька варіантів робочих планів для того, щоб потім синтезувати з них один, оптимальний з наукового погляду.
На більш пізніх стадіях роботи складають план-проспект, тобто такий план, що являє собою реферативний виклад розташованих у логічному порядку питань, по яких надалі буде систематизуватися весь зібраний фактичний матеріал. Бажаність складання плану-проспекту визначається тим, що шляхом систематичного включення в такий план все нових і нових даних його можна довести до остаточної структурно-фактологічної схеми наукової роботи.
У творчому дослідженні план завжди має динамічний, рухливий характер і не може, не повинен зв'язувати розвиток ідеї і задуму дослідника при збереженні якогось чіткого і визначеного наукового напрямку в роботі.
З урахуванням специфіки творчого процесу план дослідження повинен передбачати усе, що можна заздалегідь передбачити. Наукове дослідження тому не може вестися без плану. Тільки планове дослідження дозволяє надійно, крок за кроком глибоко пізнавати нові об'єктивні закономірності у всій навколишній дійсності.
Вважається, що план повинен мати динамічний характер і допускати різні тактичні зміни в ході дослідження при збереженні його основної стратегії.
4. Робота з літературними джерелами.
Ознайомлення з опублікованими за темою дослідження науковими працями починається відразу після розробки ідеї, тобто задуму наукового дослідження, котрий, як уже зазначалося раніше, знаходить своє відображення в темі і робочому плані дослідження.
Така постановка справи дає змогу цілеспрямованіше шукати літературні джерела за обраною темою і краще опрацювати матеріал, опублікований у працях інших учених, бо першооснови основних питань проблеми майже завжди закладені в попередніх дослідженнях.
Дуже велике значення має обробка записів у міру їх накопичення. Тут потрібно виявити максимальну організованість, за систему зберігання записів можна взяти початковий план досліджень, а потім - план дослідження. Корисно для кожного її розділу завести окрему папку, куди складати всі виписки стосовно цього розділу в послідовності, що відповідає викладенню матеріалу.
Потім увесь матеріал треба систематизувати, тобто розмістити відповідно до плану, вилучити зайве (дублі, матеріали, що перетинаються, і т. ін.). Подальша обробка матеріалу повинна дати відповідь на питання щодо повноти зібраної інформації, чи досить її для роботи.
Як знайти потрібну літературу? Є два шляхи отримання бібліографічної довідки: замовлення в спеціалізованій інформаційній установі або самостійний пошук. Науковий працівник у пошуку літератури повинен спочатку з'ясувати перелік періодичних видань, від яких можна сподіватися потрібної інформації. Добре складений перелік навіть при побіжному знайомстві із заголовками джерел допомагає усвідомити обсяг потрібної інформації. Слід переглянути всі види джерел, зміст яких пов'язаний із темою дослідження. До них належать матеріали, надруковані в різних вітчизняних і зарубіжних виданнях, недруковані документи (звіти про науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи, дисертації, депоновані рукописи, матеріали зарубіжних фірм), офіційні матеріали. Якщо такий перелік виявиться дуже великим, слід обмежити параметри бібліографічного пошуку: мова, країна, рік видання і т. ін. Коли з даного питання є бібліографічний довідник, треба його використати, одночасно перевіривши його повноту.
Найважливіші книги та статті треба обов'язково прочитати в оригіналі. Вивчивши літературне джерело, варто зробити його повний бібліографічний опис. Вивчаючи літературу, не слід намагатися тільки запозичити матеріал. Паралельно необхідно обдумувати знайдену інформацію. Цей процес має тривати протягом усієї роботи над темою, тоді власні думки, які виникають в ході знайомства із чужими працями, стануть основою для отримання нового знання. Звичайно використовується не вся інформація, що міститься у певному джерелі, а тільки та, яка безпосередньо стосується теми дослідження і тому найбільш цінна і корисна. Отже, критерієм оцінювання вивченого є можливість його практичного використання.
Вивчаючи літературні джерела, треба стежити за оформленням виписок, щоб надалі ними було легко користуватися. Працюючи над якимось частковим питанням або розділом, слід постійно бачити його зв'язок із проблемою загалом, а розроблюючи широку проблему- вміти розділяти її на частини, кожну з яких продумувати в деталях. Можливо, частина отриманих даних виявиться непотрібною; дуже рідко вони використовуються повністю. Тому потрібні ретельний відбір і оцінювання їх. Відбір наукових фактів - не проста справа, це не механічний, а творчий процес, який потребує цілеспрямованої праці.
Можна рекомендувати такий типовий план огляду літератури:
1) загальна характеристика галузі досліджень, значення останньої в науці і промисловості, актуальність завдань, які стоять перед даною галуззю;
2) класифікація основних напрямків досліджень у даній галузі; визначення напрямків, практично використовуваних, і таких, які перебувають у стадії розробки, відображення різних точок зору на розв'язання проблеми;
3) детальний виклад результатів досліджень за кожним розділом класифікації; для теоретичного дослідження - опис використаної методики, застосованого математичного апарата; для експериментальної роботи - найважливіші схеми, їх дослідження і основні результати; критичний аналіз цих матеріалів з пропозиціями і зауваженнями;
4) у кінці кожного розділу - висновки; підсумки досліджень і перелік основних невирішених проблем;
5) на завершення огляду - формулювання основних напрямків досліджень, їх актуальність і кінцева мета; орієнтовний план дисертації із зазначенням запропонованої методики теоретичних та експериментальних робіт.
У дослідженні обов’язково слід робити посилання на автора і джерело, вказуючи звідки запозичено матеріал або окремі результати.
5. Підготовка рукопису наукового дослідження. Оформлення його складових частин.
При написанні наукового дослідження автор повинен давати посилання на джерела, матеріали або окремі результати які наводяться в тексті.Посилатися слід на останні видання публікацій. Якщо використовують відомості, матеріали з монографій, оглядових статей, інших джерел з великою кількістю сторінок, тоді в посиланні необхідно точно вказати номери сторінок, ілюстрацій, таблиць, формул з джерела, на яке дано посилання.
Посилання в тексті на джерела слід зазначати порядковим номером за переліком посилань, виділеним двома квадратними дужками, наприклад, «... у працях [1-7]…».
Якщо в тексті необхідно зробити посилання на складову частину або на конкретні сторінки відповідного джерела, можна наводити посилання у виносках, при цьому номер посилання має відповідати його бібліографічному опису за переліком посилань.
Приклад: цитата в тексті: “…незважаючи на пріоритетне значення мовних каналів зв’язку між діловими партнерами, ні в якому разі не можна ігнорувати найбільші канали передачі інформації ”[6,с.23].
Відповідний опис у переліку посилань:
6. Дороніна М.С. Культура спілкування ділових людей: Навчальний посібник.-К.: “КМ Асаdеmіа”,1998.- 192с.
Для підтвердження власних аргументів посиланням на авторитетне джерело або для критичного аналізу того чи іншого друкованого твору слід наводити цитати. Науковий етикет вимагає точно відтворювати цитований текст, бо найменше скорочення наведеного витягу може спотворити зміст, закладений автором.
Загальні вимоги до цитування такі:
а) текст цитати починається і закінчується лапками і наводиться в тій граматичній формі, в якій він поданий у джерелі, із збереженням особливостей авторського написання. Наукові терміни, запропоновані іншими авторами, не виділяються лапками, за винятком тих, що викликали загальну полеміку. У цих випадках використовується вираз “так званий”.
б) цитування повинно бути повним, без довільного скорочення авторського тексту і без перекручень думок автора. Пропуск слів, речень, абзаців при цитуванні допускається без перекручення авторського тексту і позначається трьома крапками. Вони ставляться у будь-якому місці цитати (на початку, всередині, на кінці). Якщо перед випущеним текстом або за ним стояв розділовий знак, то він не зберігається;
в) кожна цитата обов’язково супроводжується посиланням на джерело;
г) при непрямому цитуванні (переказі, викладі думок інших авторів своїми словами), слід давати відповідні посилання на джерело;
д) якщо виявляється ставлення автора статті до окремих слів або думок з цитованого тексту, то після них у круглих дужках ставлять знак оклику або знак питання;
е) якщо автор статті, наводячи цитату, виділяє в ній деякі слова, робиться спеціальне застереження, тобто після тексту, який пояснює виділення, ставиться крапка, потім дефіс і вказуються ініціали автора статті, а весь текст застереження вміщується у круглі дужки. Варіантами таких застережень є: (курсив наш. - М.Х.), (підкреслено мною. - М.Х.), (розрядка моя. - М.Х.).
Список використаних джерел – елемент бібліографічного апарату, котрий містить бібліографічні описи використаних джерел і розміщується після висновків.
Джерела можна розмішувати одним із таких способів: у порядку появи посилань у тексті, в алфавітному порядку прізвищ перших авторів або заголовків, у хронологічному порядку.
Відомості про джерела, включені до списку, необхідно давати відповідно до вимог державного стандарту з обов’язковим наведенням назв праць.
У статті обов’язково мають бути посилання та список використаних джерел у кінці тексту.
Ілюстрації (фотографії, креслення, схеми, графіки, карти) і таблиці необхідно подавати безпосередньо після тексту, де вони згадані вперше, або на наступній сторінці. Ілюстрації і таблиці, які розміщені на окремих сторінках дисертації, включають до загальної нумерації сторінок. Таблицю, малюнок або креслення, розміри якого більше формату А4, враховують як одну сторінку і розміщують у відповідних місцях після згадування в тексті.
Ілюстрації позначають словом «Рис.» і нумерують послідовно, за винятком ілюстрацій, поданих у додатках.
Таблиці нумерують послідовно (за винятком таблиць, поданих у додатках). В правому верхньому куті над відповідним заголовком таблиці розміщують напис «Таблиця» із зазначенням її номера, наприклад: «Таблиця 1» .
Якщо міститься одна таблиця, її нумерують за загальними правилами.
При переносі частини таблиці на інший аркуш (сторінку) слово «Таблиця» і номер її вказують один раз справа над першою частиною таблиці, над іншими частинами пишуть слова «Продовження табл. 1».
Номери формул пишуть біля правою берега аркуша на рівні відповідної формули в круглих дужках.
Примітки до тексту і таблиць, в яких вказують довідкові і пояснювальні дані, нумерують послідовно в межах однієї сторінки. Якщо приміток на одному аркуші декілька, то після слова «Примітки» ставлять двокрапку, наприклад:
Примітки:
1. …
2. …
Якщо є одна примітка, то її не нумерують і після слова «Примітка» ставлять крапку.
Назви ілюстрацій розміщують після їхніх номерів. При необхідності ілюстрації доповнюють пояснювальними даними (підрисунковий підпис).
Підпис під ілюстрацією звичайно має чотири основних елемента:
· найменування графічного сюжету, що позначається скороченим словом «Рис. »;
· порядковий номер ілюстрації, який вказується без знаку номера арабськими цифрами;
· тематичний заголовок ілюстрації, що містить текст із якомога стислою характеристикою зображеного;
· експлікацію, яка будується так: деталі сюжету позначають цифрами, які виносять у підпис, супроводжуючи їх текстом. Треба зазначити, що експлікація не замінює загального найменування сюжету, а лише пояснює його.
Основними видами ілюстративного матеріалу в наукових працях є: креслення, технічний рисунок, схема, фотографія, діаграма і графік.
Цифровий матеріал, як правило, повинен оформлятися у вигляді таблиць.
Приклад побудови таблиці
Таблиця (номер)
Назва таблиці
Головка Заголовки граф
| Підзаголовки граф | ||||
| Рядки | ||||
Боковик Графи
(заголовки рядків) (колонки)
Кожна таблиця повинна мати назву, яку розміщують над таблицею і друкують симетрично до тексту. Назву і слово «Таблиця» починають з великої літери. Назву не підкреслюють.
За логікою побудови таблиці її логічний суб’єкт, або підмет (позначення тих предметів, які в ній характеризуються), розміщують у боковику, головці, чи в них обох, а не у прографці; логічний предмет таблиці, або присудок (тобто дані, якими характеризується присудок) – у прографці, а не в головці чи боковику. Кожен заголовок над графою стосується всіх даних цієї графи, кожен заголовок рядка в боковику - всіх даних цього рядка.
Заголовок кожної графи в головці таблиці має бути по можливості коротким. Слід уникати повторів тематичного заголовка в заголовках граф, одиниці виміру зазначати у тематичному заголовку, виносити до узагальнюючих заголовків слова, що повторюються.
Боковик, як і головка, вимагає лаконічності. Повторювані слова тут також виносять в об’єднувальні рубрики; загальні для всіх заголовків боковика слова розмішують у заголовку над ним.
У прографці повторювані елементи, які мають відношення до всієї таблиці, виносять в тематичний заголовок або в заголовок графи; однорідні числові дані розміщують так, щоб їх класи співпадали; неоднорідні – посередині графи; лапки використовують тільки замість однакових слів, які стоять одне під одним.
Заголовки граф повинні починатися з великих літер, підзаголовки – з маленьких, якщо вони складають одне речення із заголовком, і з великих, якщо вони є самостійними. Висота рядків повинна бути не меншою 8 мм. Графу з порядковими номерами рядків до таблиці включати не треба.
Таблицю розміщують після першого згадування про неї в тексті. Таблицю з великою кількістю рядків можна переносити на інший аркуш. При перенесенні таблиці на інший аркуш (сторінку) назву вміщують тільки над її першою частиною. Таблицю з великою кількістю граф можна ділити на частини і розміщувати одну частину під іншою в межах одної сторінки. Якщо рядки або графи таблиці виходять за формат сторінки, то в першому випадку в кожній частині таблиці повторюють її головку, в другому випадку – боковик.
Якщо текст, який повторюється в графі таблиці, складається з одного слова, його можна заміняти лапками; якщо з двох або більше слів, то при першому повторенні його замінюють словами «Те ж», а далі лапками, Ставити лапки замість цифр, марок, знаків, математичних і хімічних символів, які повторюються не слід. Якщо цифрові або інші дані в якому-небудь рядку таблиці не подають, то в ньому ставлять прочерк.
При використанні формул необхідно дотримуватися певних техніко-орфографічних правил. Найбільші, а також довгі і громіздкі формули, котрі мають у складі знаки суми, добутку, диференціювання, інтегрування, розмішують на окремих рядках. Це стосується також і всіх нумерованих формул. Для економії місця кілька коротких однотипних формул, відокремлених від тексту, можна подати в одному рядку, а не одну під одною. Невеликі і нескладні формули, що не мають самостійного значення вписують всередині рядків тексту.
Пояснення значень символів і числових коефіцієнтів треба подавати безпосередньо під формулою в тій послідовності, в якій вони дані у формулі. Значення кожного символа і числового коефіцієнта треба подавати з нового рядка. Перший рядок пояснення починають зі слова «де» без двокрапки.
Рівняння і формули треба виділяти з тексту вільними рядками. Вище і нижче кожної формули потрібно залишити не менше одного вільного рядка. Якщо рівняння не вміщується в один рядок, його слід перенести після знака рівності (=) або після знаків плюс (+), мінус (–), множення (·) і ділення (:).
Нумерувати слід лише ті формули, на які є посилання у наступному тексті. Інші нумерувати не рекомендується.
Порядкові номери позначають арабськими цифрами в круглих дужках біля правого берега сторінки без крапок від формули до її номера. Номер, який не вміщується у рядку з формулою, переносять у наступний нижче формули. Номер формули при її перенесенні вмішують на рівні останнього рядка. Якщо формула знаходиться у рамці, то номер такої формули записують зовні рамки з правого боку навпроти основного рядка формули. Номер формули-дробу подають на рівні основної горизонтальної риски формули.
Номер групи формул, розміщених на окремих рядках і об’єднаних фігурною дужкою (парантезом), ставиться справа від вістря парантеза, яке знаходиться в середині групи формул і звернене в сторону номера.
Загальне правило пунктуації в тексті з формулами таке: формула входить до речення як його рівноправний елемент. Тому в кінці формул і в тексті перед ними розділові знаки ставлять відповідно до правил пунктуації.
Двокрапку перед формулою ставлять лише у випадках, передбачених правилами пунктуації: а) у тексті перед формулою є узагальнююче слово; б) цього вимагає побудова тексту, що передує формулі.
Розділовими знаками між формулами, котрі йдуть одна за одною і не відокремлені текстом, можуть бути кома або крапка з комою безпосередньо за формулою до її номера. Розділові знаки між формулами при парантезі ставлять всередині парантеза. Після таких громіздких математичних виразів, як визначники і матриці, можна розділові знаки не ставити.
Тема. Ефективність наукових досліджень у вищій школі .
1. Види систематизації результатів наукових досліджень.
До основних результатів наукових досліджень належать:
1. наукові реферати;
2. наукові доповіді (повідомлення) на конференціях, нарадах, семінарах, симпозіумах;
3. курсові (дипломні, магістерські) роботи;
4. звіти про науково-дослідну (дослідно-конструкторську; дослідно-технологічну) роботу;
5. наукові переклади;
6. дисертації (кандидатські або докторські);
7. автореферати дисертацій;
8. депоновані рукописи;
9. монографії;
10. наукові статті;
11. аналітичні огляди;
12. авторські свідоцтва, патенти;
13. алгоритми і програми;
14. звіти про наукові конференції;
15. препринти;
16. підручники, навчальні посібники;
17. бібліографічні покажчики та ін.
2. Поняття ефекту досліджень.
Економічний ефект – це отримання додаткових економічних результатів; зростання національного доходу, продуктивності праці, ресурсозбереження.
Економічний ефект наукових досліджень визначається зменшенням сукупних витрат на виробництво продукції в тій галузі, де впроваджено завершені наукові дослідження. При цьому фактичну річну економію сукупної праці у вартісному виразі називають річним економічним ефектом, що залежно від часу та стадії завершення роботи може бути попереднім, очікуваним, фактичним і потенційним.
Попередній економічний ефект визначається на стадії техніко –економічного обгрунтування доцільності дослідження, в загальних показниках на очікуваний об’єкт впровадження.
Очікуваний економічний ефект визначається в процесі впровадження наукового дослідження на основі прогнозування термінів впровадження отриманих результатів у виробництво. Очікуваний ефект розраховується для визначення періоду використання отриманих результатів, які можуть бути від 5 до 10-ти років від початку їх впровадження у виробництво.
Попередній і очікуваний економічні ефекти є прогнозними даними.
Фактичний ефект визначається після впровадження наукових результатів у виробництво і має конкретний характер. Розрахунок економічного ефекту ведеться за фактичними витратами на дослідження і впровадження з урахуваням економічних показників у сфері, де ці результати впроваджено.
Потенційний економічний ефект –це сума визначена за загальними показниками на можливий обсяг впровадження. Цей ефект виступає як інформація і обгрунтування доцільності широкого впровадження результатів на практиці. Ефективність закінчених наукових досліджень оцінюється науковою значимістю, економічним результатом і соціальним ефектом.
3. Критерії ефективності наукових досліджень.
Ефективність досліджень – це сукупність добутих наукових і економічних результатів що досягається шляхом співсталення отриманих результатів з витратами на їх досягнення.
Ефективність наукових робіт може бути : економічна, науково –технічна і соціальна.
Економічна ефективність зумовлюється показниками економії живої та уречевленої праці у виробництві, отриманої від науково –дослідної роботи і використання її результатів при виконанні досліджень що мають вартісний вимір.
Науково –технічна ефективність відображає приріст нових наукових знань, призначена для подальшого розвитку науки і техніки.
Соціальна ефективність виявляється у покращенні умов життя, життєдіяльності, розвитку охорони здоров’я і культури, освіти, науки та ін. сфер функціонування суспільства.
Критеріями ефективності наукових досліджень є:
1. наукова значимість виконаної роботи;
2. обсяг наукової продукції;
3. економія суспільних витрат.
4. Розрахунок економічної ефективності наукових досліджень.
Існує багато методик визначення економічної ефективності в різних галузях, але всі вони зводяться до того, що основною оцінкою економічної ефективності науково –дослідної роботи за рік є коефіцієнт, що визначається за формулою:
К еф =Е/В, де
Е, В – відповідна сума економічного ефекту від впровадження результатів науково –дослідної роботи за певний період часу, тис. грн.
Досить часто при визначенні економічної ефективності науково –дослідної роботи використовують показник економічного потенціалу науково –дослідної роботи що є не чим іншим як максимально можливим економічним ефектом отриманим від впровадження наукових досліджень у виробничій практиці.
За умови, якщо наукове дослідження пов’зується з певним ризиком отримання від’ємного результату, то економічний потенціал науково –дослідної роботи при р=1, визначається за формулою:
Е=Еtp-Вd, де
Еt –розрахунковий економічний потенціал за t років;
Р – ймовірність отриманння позитивного результату;
В –зростання витрат у випадку від’ємного ре
Последнее изменение этой страницы: 2016-06-09
lectmania.ru. Все права принадлежат авторам данных материалов. В случае нарушения авторского права напишите нам сюда...