Поняття жанру і класифікації літературних жанрів

Художню літературу звичайно поділяють на три роди: епос, лірику і драму. Літературні роди розвивалися неоднаково. В епоху античності провідним був епос ( Гомер, Вергілій), у XVI-XVII ст. – драма (Шекспір, Корнель, Расін), у XVIII ст. на перший план знову виходить епос (Філдінг, Стерн, Руссо), у кінці XVIII ст. його знову відсуває на другий план драма (Вольтер, Гете, Шиллер).

В межах кожного роду розрізняютьвиди і жанри. Кожний літературний жанр також має свою історію: виникнувши в якусь історичну епоху, він проходить свій шлях розвитку. Спочатку складаються певні, тільки йому притаманні особливості змісту і форми. Склавшись остаточно, ці особливості змінюються − одні зникають, інші з’являються, що призводить до зміни жанру в цілому. Нерідко якийсь із видів, досягнувши свого апогею в одну епоху, в інші відходить на задній план або й зникає зовсім. Зміни, яких зазнавали літературні жанри, обумовлювалися змінами у суспільних поглядах і психології людей, в мистецтві й літературі, котрі в свою чергу викликалися певними зрушеннями в соціально-економічних умовах життя.

Поряд з поняттям «жанр» уживається ще й поняття «вид». Досить зазначити також, що терміном «жанр» нерідко позначають рід («ліричний жанр»), вид («жанр повісті») і різновид («епічна драма»). А втім, у перекладі з французької жанр – це є рід і вид. Отож, спершу треба визначитися з термінологією. Більш логічною видається триступенева родо-жанрова класифікація: рід – жанр – жанровий різновид.

Рід – це спосіб вираження художнього змісту або, як конкретизує це визначення В.Халізєв, − сукупність «принципів формальної організації творів, що визначаються властивостями як предмета зображення, так і художнього мовлення»[7, С.9].

Вид займає проміжне місце між родами і жанрами, відрізняється від жанру вищим ступенем художнього узагальнення. Для виду характерні відносно стійкі, повторювані в літературному процесі структури, способи побудови образів. Жанр – це підвид.

Термін „ жанр” з’явився у XX ст. у працях членів ОПОЯЗу (Б.Томашевського, В Жирмунського, В Шкловського). Французьке слово qenre – рід. Іноді жанром називають вид, говорять про роман, повість як про жанри епосу, Л. Тимофеєв вважав цей термін зайвим.[2, С.234] Жанр – це підвид літератури з певним спрямуванням у відборі матеріалу, який вимагає відповідної форми вираження, обсягу, композиції, лексико-фразеологічних засобів і метрики. Жанр – форма розвитку літератури, він має конкретно-історичний характер, національні особливості.

Жанр – це історично сформований тип художнього твору, який синтезує характерні особливості змісту та форми певного виду творів, має відносно сталу композиційну будову, яка постійно розвивається та збагачується.[6, С.251]. Саме визначення жанру настроює читача на певний зміст. У такому розумінні жанрами є епопея, роман, новела, поема, медитація, ода, трагедія, водевіль тощо.

Взаємодія жанрів веде до появи нових жанрових форм, так з’явилися кіноповість, кіноновела.

Жанр – не є чимось застиглим, він змінюється, кожна епоха наповнює його своїм змістом. До XIX ст. жанри мали чіткі відмінності. У літературі XIX – XX століття спостерігається атрофія жанрів, рідше використовуються строго регламентовані структури. Динаміка жанрового розвитку приводить до руйнування старої системи жанрів.

Жанр – змістовна форма. Побутує думка, що визначальним у жанрі є зміст. Так, елегія з найдавніших часів була здебільшого сумною піснею. У Стародавній Греції вона мала форму двовірша, який складався з гекзаметра і пентаметра. Згодом елегія відмовилася від такої форми, але печальний зміст пронесла через усю історію розвитку. В деяких жанрах беруться до уваги композиційно-версифікаційні особливості художніх творів, як у випадках газель, рубаї, танка, рондо, сонет. Окремі жанри характерні лише для певних національних літератур, наприклад: щедрівки та думи – українцям, саги та едди – ірландцям і скандинавам.

Багато жанрів, що виникли в літературі одного народу, переходили в літературу інших народів, стаючи таким чином інтернаціональними: трагедія, комедія, поема та інші виникли в античній Греції, новела – в Італії, драма – в Англії, повість – у східнослов’янських літературах і т.д. Але є чимало таких жанрів, які залишилися в рамках однієї національної літератури або мали поширення тільки в найбільш близьких літературах: саги (легендарно-героїчні повісті, оповідання і казки) – в ісландській та норвезькій літературах; руни (епічні й ліричні пісні) – в карельській і фінській, рубаї (чотирирядковий ліричний вірш) – в поезії східних народів тощо[3, С.181].

На особливостях форми і змісту літературних жанрів позначилась також класовість літератури. Так, дифірамби й оди, сповнені славослов’я одній особі, розроблялись в придворних колах дворянства. Своє критичне ставлення до зажерливих попів та ченців, крутїїв-чиновників, дворян та рицарів народ виражав у невеличких сатиричних і гумористичних оповіданнях – фабльо.

Категорія „ жанр” – найбільш суб’єктивна у відношенні до психології творчості[2, С.235].

Теорія жанру займає важливе місце в працях Гегеля і Веселовського. Для теорії жанрів Гегель використовував „ субстанціональне” (лат. substanzija – сутність, істина) і „ суб’єктивне”. На його думку, епос тяжіє до субстанціонального, а лірика – до суб’єктивного змісту. Однак усі роди здатні висловлювати як субстанціональний, так і суб’єктивний зміст. Субстанціональне, за Гегелем, − розумний зміст мистецтва, його сферу складають відносини, які є об’єктивним змістом людського існування: родина, політична мета, Вітчизна, обов’язки, яких вимагає професія, релігійність і прагнення до свободи. Гегель протиставляє субстанціональне (істинне) і суб’єктивне (випадкове), у цьому виявляються сильні і слабкі сторони його естетики. Він недооцінює роль художника. Основним критерієм жанрової класифікації Гегель вважає суспільство та індивіда. Розквіт і згасання близьких за змістом жанрів вчений пояснює стадіальністю суспільного розвитку. Він вважає епопею, сатиру і роман трьома типами жанрів, які відповідають певним історичним періодам світової історії. У характеристиці жанрів Гегель використовує:

1) загальний стан світу – це основа для жанру;

2)ставлення автора до предмета зображення;

3) колізію жанру;

4) характери.

Епопея, на думку Гегеля, з’являється у період героїв, а роман передбачає прозово впорядковану дійсність. Учений вважає, що поява держави обмежила свободу індивіда, реальна самостійність героя стала формальною.[2, С.235].

Оригінальною є жанрова концепція О.Веселовського, який вважав, що той чи інший жанр народжує певна стадія відносин людини і суспільства. Вивчаючи теорію родів, вчений досліджував одну проблему – історію розвитку особистості і її відображення в літературних родах. Він визначив три стадії у відношеннях особи і суспільства, відображені мистецтвом слова:

1) „ спільність розумового і морального кругозору, невиділеність особистості” в умовах роду, племені, дружини ( епос);

2) прогрес особистості на ґрунті групового руху, „ індивідуалізація в рамках станового виділення (давньогрецька лірика і лірика середніх віків, давньогрецький і лицарський роман)”;

3) загальне відношення людини, руйнація станового і торжество особистісного принципу (новела і роман італійського Відродження).

Література у всіх родах, таким чином, фіксує динаміку у відношеннях людини і суспільства.

Зберігаючи загальні родові і видові ознаки, кожен літературний твір несе в собі ще своєрідні риси, що зумовлюються особливостями художнього матеріалу і здібностями письменника, тобто має певну жанрову форму. Жанрова форма або жанр – це конкретна змістова форма того чи іншого виду, що є вже третім різновидом (підвидом) або ступенем класифікації твору. Отож, жанровий поділ здійснюється за змістовим тематичним принципом. Так, наприклад, романи є пригодницькі, соціально-побутові, родинно-побутові, сатиричні, філософські, психологічні, утопічні та інші.

В процесі історичного розвитку літератури виникли поеми епічні, ліричні, героїчні, ліро-епічні, сатиричні, травестійні, драматичні тощо. А на основі драми як виду розвинулися такі різновиди (підвиди), як історична, побутова, міщанська драма, мелодрама тощо. Так само комедія має свої жанри: лірична, сатирична, комедія-памфлет, комедія-пародія, а також відгалуження, як водевіль, фарс, комічна опера тощо. Проблема визначення жанрів досить складна. А крім цього, в теорії літератури ще й досі не установилось термінологічне користування словом жанр. Жанрами нерідко називають також літературні роди і види. Розуміється, це вносить неясність і плутанину в характеристику літературних творів. За наявних обставин доцільно було б додержуватися термінології, вживаної Франком, що нею користуються сьогодні в Україні, а саме: три роди (епос, лірика, драма), їх види: роман, оповідання, комедія і т.д. Терміном жанр доцільно означати тільки підвиди, як, наприклад, роману (пригодницький, шахрайський, соціальний, лицарський і т.д.).

РОЗДІЛ 2

«ТРИГРОШОВА ОПЕРА» Б.БРЕХТА: ЖАНРОВА СВОЄРІДНІСТЬ І ОСОБЛИВОСТІ СЮЖЕТУ