Клініко-психологічної характеристики осіб

В українській корекційній педагогіці та спеціальній психології прийняте визначення розумової відсталості як стійкого, явно вираженого незворотного порушення пізнавальної діяльності, що виникло на основі органічного дифузного ураження центральної нервової системи (головного мозку).

Вище ми зазначили, що ознака органічного ураження ЦНС не є обов'язковою у визначенні розумової відсталості, скажімо, у американській теорії та практиці. "Як і з багатьох інших питань, що стосуються розумово відсталих людей, - пишуть з цього приводу американські дослідники Е. Зіглер та Р. Ходапп, констатуючи той факт, що існує досить багато розумово відсталих людей з легким та помірним ступенем відсталості (за показниками інтелектуальних коефіцієнтів), у яких не виявлено ніяких органічних уражень, - тривають дискусії з приводу причин їх відсталості. Чи жили вони у злиденності в ранньому дитинстві, чи був закладений у генах їх батьків низький рівень інтелекту, або ж вони страждають невивченим поки що органічним порушенням, етіологію якого виявлять лише діагностичні методики майбутнього? А можливо, деякі зі згаданих факторів взаємодіють, будучи причиною інтелектуальної субнормальності у даній групі. Ми просто не знаємо".

Не випадково у діючій зараз міжнародній класифікації психічних і поведінкових розладів, якою користуються фахівці і в Україні, у рубриці F-70 "Розумова відсталість" є показник F-79 - не з'ясована розумова відсталість.

Все ж таки для корекційної педагогіки з точки зору обґрунтування таких першочергово суттєвих ознак розумової відсталості, як стійкість і незворотність, з'ясування наявності органічної причини є дуже важливим. Це дає обґрунтовані підстави для прогнозу розвитку та визначення освітньо-реабілітаційного маршруту, найбільш сприятливого для даної дитини.

Не менш важливо для врахування у корекційно-педагогічному процесі індивідуально-психологічних особливостей дітей, досить часто зумовлених патофізіологічними чинниками, диференціювати дітей за причинами виникнення розумової відсталості та типологічною специфікою структури дефекту.

Аналізуючи вплив різних патогенних факторів на виникнення розумової відсталості, слід враховувати, що ступінь зниження інтелекту залежить від того, коли була перенесена та чи інша хвороба. Так, якщо майбутня мати перенесла захворювання на червону висипку (краснуху) у перші три місяця вагітності, це може стати причиною розумової відсталості дитини. Ця ж хвороба у пізніші терміни вагітності може викликати менш глибокі ушкодження, зокрема затримку психічного розвитку.

Розглянемо коротко питання про клінічні та психологічні особливості розумової відсталості, оскільки відповідна інформація необхідна для усвідомленого оволодіння системою педагогічних знань.

Існують різні форми розумової відсталості, серед яких найпоширеніша олігофренія (від грц. olygos - малий, phren - розум). Це форма психічної недорозвиненості, що виникла як наслідок ураження центральної нервової системи (насамперед кори головного мозку) у перенатальний (внутрішньоутробний), нагальний (під час пологів) або постнатальний (на ранніх етапах прижиттєвого розвитку, як правило, трьох років) періоди.

Причинами олігофренії найчастіше є різноманітні зовнішні фактори, що викликають органічне ураження головного мозку: інфекційні захворювання вагітної (вірусний грип, краснуха тощо), зараження плода паразитами, які потрапили до організму матері (токсоплазмоз), алкоголізм батьків (передусім тому, що спричинює неповноцінність їхніх генеративних клітин, а також може призвести до алкогольної інфекції плода), пологові травми та асфіксія.

Уроджена олігофренія може бути пов'язана з порушеннями хромосомного набору, білкового обміну в організмі (фенілкетонурія), з несумісністю крові матері та дитини (резус-фактор) тощо.

На перших етапах прижиттєвого розвитку дитини олігофренія виникає внаслідок запальних захворювань головного мозку, які вона перенесла (менінгіти, менінгоенцефаліти при різних вірусних інфекціях, що вражають мозок), а також як результат травматичних пошкоджень головного мозку.

Аналізуючи розвиток дитини-олігофрена, враховують, що хворобливі процеси в її головному мозку припинилися й дитина здатна до поступального пізнавального розвитку, хоча й з вельми серйозними утрудненнями, які зумовлені тим, що він відбувається на ушкодженій, патологічній біологічній основі.

У ході клінічних досліджень встановлено, що при олігофренії кора великих півкуль мозку вражена дифузна, тобто анатомічні зміни мають місце не на окремих її ділянках, а поширені на всю кору. Це не виключає поєднання дифузного ураження кори з її локальними пошкодженнями, що в деяких випадках зачіпають і підкіркові зони. Все це зумовлює різноманітні порушення в розвиткові пізнавальної діяльності та емоційно-вольової сфери дітей-олігофренів. Проте загальною ознакою для всіх таких дітей є переважне недорозвинення складних форм вищої нервової діяльності, головним чином таких функцій мислення, як абстрагування (здатність до уявного виділення з усіх ознак, властивостей, зв'язків конкретного предмета саме тих, які є основними, найзагальнішими, та відокремлення їх від інших) та узагальнення (здатність до уявного об'єднання загальних властивостей предметів).

З цим головним психологічним симптомом олігофренії, фізіологічною основою якого є значне порушення динаміки нервових процесів у дифузна ушкодженій корі головного мозку, пов'язані й інші недоліки пізнавальної діяльності - неточність, уповільненість, вузькість сприймання, недорозвиненість різних функцій мовлення, порушення довільної уваги, пам'яті (як механічної, так і логічної та довільної"). Все це зумовлює характерне для дітей-олігофренів значне порушення здатності до розуміння та засвоєння інформації.

Найбільші труднощі виникають у олігофренів під час передачі інформації у словесній формі, а також в тих випадках, коли треба зробити відносно самостійні висновки, встановити зв'язки між окремими об'єктами та явищами.

Загальна недорозвиненість пізнавальної діяльності у різних категорій дітей-олігофренів може поєднуватись із порушенням працездатності, цілеспрямованості розумової та практичної діяльності, своєрідністю поведінки. Деяким дітям притаманна патологічна збудливість, імпульсивність; іншим, навпаки, надмірна загальмованість, інертність, в'ялість. Ці відмінності спричинені неврівноваженістю нервових процесів збудження та гальмування, патологічним переважанням одного над іншим.

Для всіх олігофренів характерна певна недорозвиненість емоційно-вольової сфери, якостей особистості: бідність емоційних переживань (особливо складних вищих, наприклад естетичного змісту), слабкість вольових зусиль, зниження критичності та самокритичності, самостійності. Здебільшого ці недоліки є вто­ринними відхиленнями в розвитку, але окремі з них при деяких якісно своєрідних формах олігофренії можуть бути спричинені безпосередньо додатковими локальними ураженнями в тих чи інших кіркових та підкіркових зонах головного мозку. Так, поєднання дифузного ураження кори з підкірковими зонами призводить до таких форм олігофренії, за яких загальна інтелектуальна недорозвиненість ускладнюється психопатичними виявами в поведінці: грубістю, нестриманістю, розгальмованістю потягів, неспроможністю контролювати власну поведінку. А якщо на фоні дифузного ураження кори головного мозку переважно недорозвинені її лобні долі, спостерігається своєрідна картина олігофренічного розвитку з особливо яскравими порушеннями якостей особистості: нестійкістю мотивів поведінки, різким зниженням критичності та самокритичності. Ураження лобних долей мозку зумовлює й своєрідні грубі порушення моторної сфери - такі діти дуже незграбні, у них значно утруднене виконання рухів довільно та за інструкцією. Ті або інші порушення моторики та загального фізичного розвитку характерні для більшості дітей-олігофренів.

На підставі якісного аналізу своєрідності дефектного розвитку при різних формах олігофренії професор М.С.Певзнер розробила чітку класифікацію олігофренії, що має важливе значення для здійснення диференційованого та індивідуального корекційного підходу до таких дітей у процесі їх навчання та виховання. За цією класифікацією розрізнюють чотири форми олігофренії.

1. Основна, неускладнена, характеризується дифузним, але відносно поверховим ураженням кори півкуль головного мозку, що призводить до олігофренічної недорозвиненості всієї пізнавальної діяльності; при цьому не спостерігається значних додаткових порушень у діяльності органів відчуття, в емоційній, вольовій, моторній, мовній сферах, немає патологічної неврівноваженості процесів збудження та гальмування.

2. Поєднання недорозвиненості пізнавальної діяльності з вираженими нейродинамічними розладами:

а) з патологічним переважанням збудження над гальмуванням, коли в корекційній роботі особливу увагу слід приділити формуванню в дитини вміння зосереджуватись на завданні, довільно гальмувати свої імпульсивні дії, діяти цілеспрямовано і планомірно, спочатку разом з учителем, а надалі - на основі зразка,

само-інструкцій тощо;

б) з патологічним переважанням гальмування над збудженням. Такі діти виявляють млявість, уповільненість у різних видах діяльності та поведінці в цілому, тому їх слід постійно активізувати ззовні, враховуючи також, що темп їхніх дій не збігається з темпом роботи класу чи групи.

3. Поєднання загальної недорозвиненості складних форм пізнавальної діяльності з додатковими порушеннями мовленнєвого розвитку (як моторної, так і сенсорної його сфер) або просторового сприймання (що зумовлює, зокрема, значні додаткові утруднення в засвоєнні арифметичного матеріалу, навіть найпростіших лічильних операцій, числових уявлень). У таких випадках слід індивідуалізувати та диференціювати вимоги до шкільних програм щодо засвоєння навчального матеріалу з мови або математики та деяких інших предметів, наприклад географії в старших класах. Необхідно також вести з такими дітьми додаткову спеціальну корекційну роботу, зокрема логопедичну.

4. Поєднання загальної недорозвиненості складних форм пізнавальної діяльності з порушеннями особистості в цілому. Як уже зазначалося, це спостерігається за наявності в дитини-олігофрена локальних ушкоджень лобних долей головного мозку, що, крім різкої зміни в системі потреб та мотивів, негативно відбивається на розвиткові моторики. Є також олігофрени з явно вираженими психопатичними формами поведінки, патогенетичною основою чого є локальні порушення підкірки.