Педагогічні умови формування комунікативної компетентності в учнів 1–4 класів шкіл-інтернатів у позаурочній діяльності

Формування комунікативної компетентності в дітей молодшого шкільного віку, що перебувають в закладах інтернатного типу, в позаурочній діяльності визначається комплексом педагогічних умов. У контексті нашого дослідження ми будемо спиратися на тезу, що педагогічні умови є суттєвим компонентом педагогічного процесу, який включає в себе зміст, методи, організаційні форми виховання [172, с. 179], а, отже, орієнтований на внутрішній світ учня. Такий підхід не суперечить іншим інтерпретаціям поняття «педагогічні умови», які розроблені в педагогічній науці, оскільки ми розглядаємо педагогічні умови як етапи педагогічної системи, що діють і забезпечують досягнення поставленої мети.

Визначаючи педагогічні умови, спроможні забезпечити досягнення молодшими школярами названих вище закладів освіти необхідного рівня сформованості комунікативної компетентності, зважали на те, що їх запровадження має становити певний комплекс, оскільки випадкові умови не сприяють досягненню передбачуваного результату. Під комплексом розуміли сукупність явищ, дій, заходів, які утворюють єдине ціле.

Аналіз психолого-педагогічної літератури, вивчення стану сформованості комунікативної компетентності дітей означеного віку, що перебувають у закладах інтернатного типу, дозволили визначити педагогічні умови, які підвищують ефективність формування комунікативної компетентності в учнів 1–4 класів у позаурочній діяльності і забезпечують їх комплексну реалізацію в найтіснішому взаємозв’язку, а саме:

− методична підготовка вихователів загальноосвітніх шкіл-інтернатів до формування комунікативної компетентності в молодших школярів для забезпечення суб’єкт-суб’єктної взаємодії;

− змістове і методичне забезпечення формування комунікативної компетентності в названого вище контингенту дітей у процесі позаурочної діяльності;

− залучення учнів початкових класів до різних видів спільної діяльності як засобу активізації міжособистісного спілкування.

Однією з педагогічних умов формування комунікативної компетентності у вихованців шкіл-інтернатів є методична підготовка педагогів згаданих освітніх закладів до формування комунікативної компетентності в молодших школярів.

У названих вище закладах освіти педагогічний вплив на учнів 1–4 класів, процес їхнього навчання та виховання здійснюється систематично. Виняткову роль у вихованні дитини в такому закладі відіграє вихователь. Специфіка його діяльності полягає в тому, що школярі розвиваються в умовах позасімейного виховання, соціального сирітства; у ситуації обмеження сфер реалізації засвоєних соціальних норм і соціального досвіду тощо. Отже, це примушує педагога зосереджувати у власних руках численність соціально-педагогічних дій, спрямованих на вирішення проблем вихованців.

Індивідуальність фахівця проявляється в педагогічному спілкуванні через стиль спілкування, що й дає змогу розглядати його як індивідуальну характеристику[20, с. 103].

Особистісно орієнтована взаємодія з учнями, яка відбувається в рамках співробітництва вихователя і дитини й базується на розумінні, прийнятті особистості школяра і повазі до неї, породжує в ній упевненість і особистісну значущість, які допомагають їй долати життєві труднощі, справляють стимулювальний вплив на пізнавальну діяльність, на загальний тонус взаємин [20, с. 10].

Для формування у вихованців шкіл-інтернатів комунікативної компетентності, педагоги цих закладів мають володіти «конгломератом знань, вербальних і невербальних умінь і навичок спілкування, …, мати розвинену емоційну сферу, що постійно змінюється під впливом розвитку суспільства» [79, с. 88–89].

Окрім того, для ефективного формування в молодших школярів комунікативної компетентності вихователь має вільно користуватися мовленнєвими навичками в усіх сферах суспільної діяльності на основі реалізації відповідних мотивів (професійних, утилітарних, досягнення, саморозвитку та самореалізації, міжособистісних відносин) [22, с. 9–12];володіти знаннями про сутність, структуру комунікативної компетентності та специфіку її формування в учнів; знаннями про мовні норми, правила ефективного педагогічного спілкування; володіти системою практичних умінь, дій щодо формування комунікативної діяльності дітей. Серед останніх на особливу увагу заслуговують гностичні вміння (використовувати логічні прийоми мислення у процесі формування комунікативної компетентності молодших школярів закладів інтернатного типу: порівняння, класифікація, аналіз, синтез, аналогія тощо; оцінювати соціальні наслідки комунікативних дій; аналізувати причини успіху і невдач у процесі формування комунікативної компетентності вихованців; визначати головне, суттєве у процесі комунікації; об’єктивно аналізувати власну комунікативну поведінку та поведінку оточуючих; добирати й опрацьовувати інформацію з певної проблеми); проектувальні вміння (проектувати загальні етапи вирішення завдань щодо формування комунікативної компетентності учнів; моделювати методи і засоби такої роботи; передбачати труднощі, які можуть виникати у процесі формування комунікативної компетентності дітей шкіл-інтернатів у позаурочній діяльності); конструктивні вміння (ефективно розв’язувати проблеми, що виникають у процесі спілкування в реальних життєвих ситуаціях; дотримуватися норм і правил культури спілкування у процесі комунікації (зокрема, правил українського мовного етикету); оновлювати зміст матеріалу, вивчати сучасний досвід вітчизняних і зарубіжних фахівців із проблеми формування комунікативної компетентності в молодших школярів; використовувати форми, методи, необхідні для формування комунікативної компетентності учнів шкіл-інтернатів; працювати з фаховою літературою; організаторські вміння (мобілізувати внутрішні умови до побудови результативного педагогічного спілкування; створювати умови для успішного спілкування вихованців, що перебувають у закладах інтернатного типу; контролювати власний емоційний стан; організовувати позаурочну діяльність з формування комунікативної компетентності молодших школярів; раціонально розподіляти доручення між дітьми у процесі організації комунікації; здійснювати контроль за їх виконанням); комунікативні вміння (продуктивно використовувати прийоми та засоби комунікації у процесі взаємодії з учнями; коректно і зрозуміло висловлювати думку, формувати завдання як в усній, так і в письмовій формі; ефективно використовувати вербальну і невербальну комунікацію у процесі педагогічного спілкування; підтримувати розмову, вести діалог, співпрацювати в колективі; уважно, емоційно слухати співрозмовника, виявляти повагу до чужих думок і поглядів; постійно здійснювати комунікативну взаємодію з молодшими школярами) [70]; вміти оцінювати й рефлексувати власні дії щодо виховання дітей, взаємодії з ними, формування в них комунікативної компетентності.

Важливою складовою образу вихователя школи-інтернату є професійна спрямованість – сукупність мотивів і цілей, що орієнтують його діяльність. Центральною проблемою професійної спрямованості педагога є проблема мотиву.

Мотиви визначають діяльність і поведінку особистості, мають здатність проявлятись у свідомості як об’єкт, мета, результат діяльності суб’єкта.

Отже, у формуванні комунікативної компетентності молодших школярів, що перебувають у закладах інтернатного типу важлива роль належить емоційно-позитивній мотивації вихователя, усвідомлення ним актуальності та необхідності цього аспекту професійної діяльності, бажання ефективно здійснювати її, потреба задовольнити соціальне замовлення суспільства, пов’язане з підготовкою учня до комунікації; потреба навчити дітей вільно спілкуватися з педагогами, однолітками, представниками громадськості.

Ці положення були враховані нами у процесі організації цілеспрямованої роботи з вихователями шкіл-інтернатів щодо ознайомлення їх з теорією та методикою формування комунікативної компетентності дітей згаданих вище навчальних закладів у процесі позаурочної діяльності. Нами була розроблена програма семінару «Формуємо комунікативну компетентність»
(12 годин). Наведемо зміст розроблених занять.