Проблема правового виховання школярів у психолого-педагогічній теорії і практиці

Соціально-економічні трансформації суспільства сучасної України, завдання побудови демократичної правової держави та формування громадянського суспільства актуалізують проблеми виховання компетентної, самостійної, соціально активної і відповідальної особистості. У цьому контексті підвищення правової свідомості та відповідальності всіх громадян, а особливо молодших поколінь є особливо актуальною.

Насамперед, важливими ці проблеми є для педагогічних колективів закладів інтернатного типу. Протиріччя між декларованими ідеями гуманізму і життєвими реаліями сучасності, негативним соціальним досвідом, набутим деякими вихованцями загальноосвітніх навчальних закладів, крах моральних ідеалів і принципів, нестабільність і недосконалість чинного законодавства призвели до правового нігілізму певної частини населення. Саме тому завдання правового виховання школярів є настільки актуальними та водночас складними для педагогічних колективів. Особливої уваги потребують учні шкіл-інтернатів. Нестійкість їхнього психічного розвитку, невеликий обсяг поверхових, безсистемно засвоєних, розрізнених моральних норм негативно впливає на їхню поведінку, ставлення до себе, оточуючих.

З огляду на це особливої значущості на сучасному етапі розвитку суспільства набуває правове виховання підростаючого покоління, формування його правової вихованості. У наукових роботах із філософії, педагогіки, психології, соціології досліджуються окремі аспекти, інтеграція яких дає повне уявлення про важливість, складність цієї проблеми, зокрема, виховання особистості (І. Бех, Г. Костюк, В. Лабунська, С. Максименко, Ф. Райс), дидактичні аспекти правового виховання (В. Берман, М. Данилов, В. Краєвський, Б. Подзолков та ін.), специфіка правового виховання в позаурочній, позакласній і позашкільній навчально-виховній роботі (Г. Давидова, В. Дубровський, Г. Земченкова, В. Іова, В. Оржеховська, О. Пометун, О. Суслова, О. Семіколенова, Л. Твердохліб, М. Фіцула та ін.), відповідальність особистості (І. Бех, Б. Кобзар, М. Савчин, В. Сухомлинський).

Організаційно-педагогічні проблеми навчально-виховної діяльності закладів інтернатного типу досліджено та висвітлено в наукових працях. Зокрема, досліджувалися проблеми становлення і розвитку названих вище закладів (А. Аблятипов, Б. Кобзар, В. Покась, В. Слюсаренко), навчального процесу шкіл-інтернатів (С. Болтивець, Б. Гарбарець, Б. Кобзар, Ю. Підборський, В. Слюсаренко, В. Яковенко), специфіки позаурочної виховної роботи в закладах інтернатного типу (О. Голуб, М. Губрієнко, Л. Євграфова, В. Загрева, Л. Канішевська, Б. Кобзар, Л. Кузьменко, Р. Науменко, С. Нечай, Н. Огренич, В. Чугаєвський та ін.), психологічних особливостей виховання дітей, що перебувають у згаданих закладах (В. Вінс, С. Воронова, Я. Гошовський та ін.). Проте специфіка правового виховання молодших підлітків в умовах шкіл-інтернатів висвітлена недостатньо.

Правове виховання є складовою правової соціалізації особистості, сприйняття нею вимог права, його регулятивної функції. У широкому розумінні цей процес є наслідком впливу на людину багатьох чинників соціально-економічного устрою життя, політичного режиму, внутрішньої політики, ідеологічних норм законодавства і юридичної практики, моральної атмосфери, традицій суспільства, а також загальної освіти та юридичного навчання.

Правове виховання у вузькому значенні – це різновид соціальної діяльності з надання громадянам правового та педагогічного захисту (допомоги) громадськими і благодійними організаціями, правоохоронними органами, батьками щодо з’ясування прав і обов’язків, можливості реалізації їх у різних сферах життя; юридична, педагогічна та психологічна допомога; інша цілеспрямована діяльність, яка має на меті формування у громадян правових ідей, уявлень, традицій; правових оцінок, моделей і зразків норм поведінки [53, с. 120–121].

Значення права полягає в тому, пише І. Ільїн, що воно є могутнім засобом виховання людей для життя в суспільстві. Правові норми і слухняне виконання їх мають навчити людину зважати на існування інших людей і їхні інтереси. Кожен має навчитися доброю волею обмежувати свої домагання, адже інші також мають право на повновартісне життя. Через обмеження свободи особистості право забезпечує їй вільне і спокійне користування своїми правами, тобто гарантує свободу волевиявлення всередині правових меж. Право сприяє тому, щоб порядок, заснований на свободі, запанував у суспільстві людей [82, с. 96].

Видатний педагог-гуманіст В. Сухомлинський звертав увагу на те, що «правове виховання, запобігання правопорушень і злочинів – одна з найгостріших соціальних проблем суспільства. Треба вести спеціальну виховну роботу, розраховану спеціально на те, щоб не було в нашому суспільстві злочинців і правопорушників» [195, с. 323]. Він зазначав, що боротьба із проявами протиправних дій дітей має бути, насамперед, боротьбою за духовне багатство людини, за її світогляд, переконання [194, с. 46].

Особливого значення надавав педагог навчанню своїх вихованців дорожити життям і свободою – величезними людськими цінностями, в яких власне виявляється сутність людини. На думку В. Сухомлинського, дорожити життям і свободою навчиться лише той, хто в дитинстві осягнув мудрість обмеження своєї свободи і бажань. Ця мудрість – один із найтонших інструментів виховання. «Бездумне ставлення до свободи, невміння владарювати над бажаннями перетворює дитину, образно кажучи, в живий клубок сваволі. Свавілля – це небезпечна річ, вона заховує в собі ті глухі, нестримні сили, що дрімають до певного часу та «несподівано», на перший погляд, штовхають людину на злочин» [193, с. 330].

Відвернення небезпеки збитися на хибний шлях правопорушень і злочинності відомий гуманіст убачав також у тому, щоб у людини не зародилася безсоромність. Значну увагу приділяв педагог збереженню, розвитку в учнів їхньої стихійної соціальної прямодушності. «Перша протиотрута, перше щеплення проти можливого майбутнього сповзання на погану стежку полягає в дитячій нетерпимості, непримиренності, презирстві, ненависті до зла. Не бійтеся того, що, йдучи за законом свого дитячого світу соціальної прямодушності, вони іноді перегинають палицю… У цьому немає нічого небезпечного, пізніше все виправиться. Не допускайте, щоб, торкаючись думкою до зла, несправедливості, дитина залишалася байдужою» [193, с. 324].

У педагогічній науковій літературі правове виховання школярів визначається як:

− система діяльності державних, навчальних і громадських закладів, що включає суб’єкти й об’єкти, мету, завдання, принципи, напрями, форми, методи виховного впливу і спрямована на формування високого рівня правової культури і правосвідомості особистості [105, с. 14];

− виховна діяльність загальноосвітнього навчального закладу, сім’ї, правоохоронних органів спрямована на формування правової свідомості та навичок і звичок правомірної поведінки учнів [198, с. 265];

− цілеспрямований і керований процес, який передбачає ознайомлення вихованця з правовими знаннями, перетворення цих знань в особистісні переконання людини та формування на цій основі відповідального ставлення до власних вчинків, до поведінки в цілому; цілеспрямована організація діяльності та спілкування особистості з метою формування правосвідомості та правової поведінки [194, с. 101];

− планомірний і цілеспрямований вплив на свідомість і поведінку людини з метою формування відповідних правових установок, понять, принципів, ціннісних орієнтацій, що забезпечують необхідні умови для її особистісного розвитку, підготовки до суспільного життя й активної життєдіяльності [75].

Дослідники зауважують, що правове виховання, порівняно з іншими складниками цього процесу має свою специфіку, яка визначається, передусім, соціально-правовим статусом учнівської молоді в суспільстві. Школярі матеріально залежать від батьків чи опікунів. Їхню самостійність і активність коригують педагогічний і шкільний колективи, їм бракує правових знань і досвіду правових відносин, вони мають засвоювати правові закони, які регулюють їхнє життя та діяльність як неповнолітніх, і правові норми, якими їм доведеться керуватись у майбутньому [203, с. 266].

Правове виховання учнів 5–6 класів школи-інтернату ми розглядаємо як процес створення необхідних умов для систематизованого, цілеспрямованого розвитку особистості, побудованого з урахуванням вікових та індивідуальних особливостей дитини, зорієнтованого на правову освіченість, усвідомлення правової позиції як потреби правомірної поведінки, оволодіння вміннями користуватися правовими знаннями.

Для виховання гуманної особистості потрібно допомогти вихованцеві усвідомити свої права й обов’язки, навчитися користуватися ними, дотримуватися їх, адекватно ставитися до вимог суспільства, проектувати свою поведінку в узвичаєних правових нормах, передбачати наслідки власних дій, успішно соціалізуватись у суспільстві.

Із вищезазначеного випливає, що правове виховання школярів зумовлюється теоретичними і практичними потребами як суспільства, так і особистості. На складність процесу правового виховання впливають різні чинники, зокрема вікові особливості дитини. Це спонукало нас до поглибленого вивчення специфіки розвитку учнів 5–6 класів у закладах інтернатного типу.