Методи оцінювання функціонального стану серцево-судинної системи організму

Для оцінювання функціонального стану апарату кровообігу традиційно визначають низку відомих гомеостатичних показників, функціональних проб серцево-судинної системи у відповідь на дозовані фізичні навантаження, оцінюють стан механизмів регуляції наданої системи та окремі нетрадиційні методики.

Частота серцевих скорочень.Величину ЧСС зазвичай визначають двома основними методами – пальпаторно, для чого накладають 2–4 пальці на долонну поверхню передпліччя лівої руки, злегка притискають судини і підраховують кількість коливань артеріальної стінки за 10, 15 чи 30 с із наступним перерахунком отриманого значення в кількість ударів за хвилину. Більш точний вимір ЧСС проводиться з використанням електрокардіографу, для чого записується електрокардіограма (зазвичай в другому стандартному відведенні). Визначають величину ЧСС за формулою:

, (4.1)

де R-R – тривалість інтервалу, виражена в секундах), або за спеціальною таблицею, у якій наведена залежність частоти серцевих скорочень від тривалості інтервалу R-R.

Артеріальний тиск.Величина артеріального тиску традиційно вимірюється за методом Н.С. Короткова за допомогою тонометра і фонендоскопа. Також традиційно виділяють такі основні види артеріального тиску:

АТс – систолічний артеріальний тиск, мм рт. ст.;

АТд – діастолічний артеріальний тиск, мм рт. ст.;

АТп – пульсовий артеріальний тиск, що розраховується як різниця між величинами систолічного і діастолічного артеріального тиску, мм рт. ст.;

АТср – середній артеріальний тиск, обумовлений по формулі:

, мм рт. ст. (4.2)

Артеріальний тиск прийнято розглядати як гомеостатичний показник, у зв'язку з чим його відхилення в той чи інший бік можуть свідчити про визначені зміни в загальному функціональному стані організму. Так, наприклад, фізична робота, як правило, трохи знижує артеріальний тиск, психічне напруження, навпаки, сприяє його збільшенню. При охолодженні і зниженні атмосферного тиску відзначається тенденція до підвищення AT, а при перегріванні і підвищенні атмосферного тиску нерідко спостерігається деяке зниження величини цього параметра. Істотно змінюється AT при різних захворюваннях серцево-судинної й ендокринної систем. Відомо, наприклад, що підвищення артеріального тиску є основним симптомом захворювання при гіпертонічній хворобі, гострому дифузійному нефриті, феохромоцитомі (пухлина надниркових залоз). Зниження AT є ознакою падіння серцевої діяльності і тонусу периферичних артерій. Це буває при гострих інфекційних захворюваннях, утратах крові, гострій судинній недостатності будь-якої етіології.

Систолічний артеріальний тиск(Атс) є одним з найбільш інформативних функціональних параметрів і дуже чутливо відображає зміни, пов'язані зі станом його регуляторних ланок: периферичного судинного опору, активністю симпатичного відділу вегетативної нервової системи, тонусом вазомоторного центру, силою серцевих скорочень, хвилинним об’ємом кровообігу. Згідно з останніми експериментальними даними при АТс > 120
мм рт. ст. у жінок і > 125 мм рт. ст. у чоловіків пацієнта доцільно відносити до групи з фактором ризику порушення регуляції артеріального тиску. Крітеріями зриву адаптації, незалежно від віку, варто вважати показники АТс > 129
мм рт. ст.

Діастолічний артеріальний тиск(АТд) залежить, у свою чергу, від тонусу дрібних і середніх судин і пов'язаний з активністю парасимпатичної інервації і станом судинної стінки. Збільшення АТд понад 89 мм рт. ст. як у чоловіків, так і в жінок (у молодому віці понад 75 мм рт. ст.) варто вважати прогностично несприятливим. Критерієм зриву адаптації систем, що регулюють рівень діастолічного артеріального тиску, можна вважати АТд > 84 мм рт. ст.

Електрична активність серця(автоматизм, збудливість і провідність серцевого м'яза) також традиційно оцінюється досить поширеним на сьогодні методом електрокардіографії, що має велику кількість різних модифікацій. Звичайно електрокардіограму (ЕКГ) записують у 12 відведеннях (у 6 від кінцівок –І, II, III, aVR, aVL, aVF і в 6 грудних – V1 –V6). На стандартній ЕКГ виділяють п’ять основних зубців (Р, Q, R, S, Т) і шість основних інтервалів (R-R, P-Q, Q-T, T-P, S-T, QRS).

Фізіологічне значення зубців, інтервалів і комплексів нормальної електрокардіограми відображено в табл. 4.1.

Таблиця 4.1