Главная Случайная страница


Категории:

ДомЗдоровьеЗоологияИнформатикаИскусствоИскусствоКомпьютерыКулинарияМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОбразованиеПедагогикаПитомцыПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРазноеРелигияСоциологияСпортСтатистикаТранспортФизикаФилософияФинансыХимияХоббиЭкологияЭкономикаЭлектроника






Визначення основних дихальних об'ємів методом спірографії

Точніші результати і значно більшу інформацію про поточний стан дихальної системи можна одержати завдяки використанню методу спірографії, що являє спосіб спосіб графічної реєстрації дихальних рухів виконуваних за допомогою спеціального приладу – спірографа. У результаті аналізу елементарної спірограми розраховують такі показники зовнішнього дихання:

• частоту дихання (ЧД, кількість дихальних циклів за 1 хв);

• дихальний об'єм, або глибину дихання (ДО, л чи мл);

• хвилинний об'єм дихання (ХОД, л/хв) за формулою: ;

• резервний об'єм вдиху (РОвдих , у мл чи л);

• резервний об'єм видиху (РОвид, у мл чи л);

• життєву ємність легень (ЖЄЛ, у л чи мл);

• глибину форсованого дихання;

• частоту форсованого дихання;

• максимальну вентиляцію легень (МВЛ, л/хв), що визначають
шляхом перемножування результатів двох попередніх розрахунків;

• резерв дихання (РД, у л/хв.) за формулою: ;

• форсовану життєву ємність легень (ФЖЄЛ, л чи мл);

Спірографія – це метод дослідження функцій легенів шляхом вимірювання легеневих дихальних об'ємів. За допомогою спірографії досліджують механіку дихання, оцінюють її порушення і резерви дихальної функції. За її результатами встановлюють наявність і вираженість рестриктивних і обструктивних порушень. Рестрикція – це порушення розтягування легенів і грудної клітки, виявляється в зменшенні легеневих об'ємів. Обструкція – це погіршення прохідності дихальних шляхів.

Спірографи – прилади для вимірювання дихальних об'ємів. Вони приєднуються до дихальних шляхів обстежуваного і реагують на об'ємні переміщення повітря з легких або в легені. Спірографи, які в одну або обидві дихальні фази сполучаються з атмосферою, називають відкритими; спірографи, що мають повідомлення тільки з дихальними шляхами – закритими.

Спірограф призначений для якісного і кількісного оцінювання змін функціонального стану легенів і застосовується на різних етапах лікувально-діагностичного процесу (виявлення порушень, оцінювання їх вираженості, обґрунтування й оцінювання ефективності терапії, що проводиться, дослідження динаміки захворювання), при масових обстеженнях груп населення.

Спірограф – це портативний настільний прилад, що виконує вимірювання й обчислення 24 показників зовнішнього дихання і формує завершальний протокол обстеження. У протоколі обстеження містяться:

1) дані про пацієнта (вік, вага, стать, зріст);

2) дата і час обстеження;

3) виміряні і розраховані значення показників, як в абсолютних значеннях, так і у відсотках від належних величин;

4) оцінка ступеня відхилення від норми кожного показника;

5) графіки процедури форсованого видиху: потік/об'єм, потік/час або об'єм/час;

6) висновок за показниками обстеження;

7) виміряні і розраховані значення показників, графіки тестів хвилинного об'єму дихання, максимальної вентиляції легенів, вимірювання життєвої ємкості легенів.

Спірограф забезпечує автоматичне приведення об'ємних і швидкісних показників до стандартних газових умов (BTPS). Стандарт внутрішньолегеневий (BTPS – за американськими авторами або ТТТН – за російськими, що означає Температура Тіла, Тиск навколишнього середовища, Насичення водяними парами) характеризується приведенням об'єму газу до атмосферного тиску під час проведення досліджень, температури тіла 37º і повного насичення парами води при цій температурі. Конструктивно спірограф складається з основного блоку спірографа, датчика спірографа, мундштуків і принтера.

Протипоказанням до проведення вимірювань є неможливість встановлення контакту з пацієнтом (діти молодшого віку, розумово неповноцінні люди, мовний бар'єр). Також не слід проводити вимірювання, якщо розвиток пацієнтом максимальних дихальних зусиль неможливий або протипоказаний (міастенія, важка легенево-серцева недостатність, післяопераційний період тощо).

Безпосередньо перед виконанням вимірювань необхідно провести інструктаж про спосіб виконання необхідних дихальних маневрів, а в разі необхідності провести демонстрацію. Спірограф розрахований на обстеження спортсмена за певною методикою і дає змогу провести такі тести щодо визначення:

1) хвилинного об'єму дихання (ХОД);

2) життєвої ємкості легенів (ЖЄЛ);

3) форсованої життєвої ємкості (ФЖЄЛ);

4) максимальної вентиляції легенів (МВЛ).

Тест ХОД. Під цим об'ємом розуміють ту кількість повітря, яка вентилюється через легені при спокійному диханні протягом 1 хв. У цьому тесті пацієнт спокійно дихає в датчик спірографа протягом 15, 30 або 60 с; при цьому на екрані спірографа відображається графік процесу дихання, а частота дихання приводиться до хвилини, незалежно від того, яка тривалість тесту була вибрана.

У момент входу в тест (до появи на екрані графіка дихання) датчик спірографа повинен лежати на столі. Обстежуваний не повинен тримати мундштук у роті, оскільки у цей момент датчик спірографа калібрується на нульовий потік. Після появи графіка обстежуваний надягає на ніс затиск, бере в рот мундштук датчика спірографа і спокійно дихає в нього. Після закінчення заданого часу на екрані спірографа з'являться результати тесту хвилинного об'єму дихання.

При виконанні тесту ХОД визначаються три параметри:

1) дихальний об'єм (ДО) – середній об'єм повітря, що проходить через легені за один цикл вдиху-видиху, при виконанні тесту вимірювання хвилинного об'єму дихання (л);

2) частота дихання (ЧД) – середня частота дихання в тесті хвилинного об'єму дихання;

3) МОД – добуток дихального об'єму на частоту дихання (л).

Після закінчення тесту і появи на екрані спірографа результатів вимірювань пацієнт повинен покласти датчик спірографа на стіл, зняти з носа затиск і відпочити.

Тест ЖЄЛ. ЖЄЛ – об'єм повітря, який досліджуваний після максимально глибокого вдиху може видихнути. Вона може бути виміряна як на вдиху (ЖЄЛвд), так і на видиху (ЖЄЛвид) залежно від дихальних маневрів пацієнта.

При проведенні тесту ЖЄЛ пацієнт спочатку виконує 2–3 цикли спокійного вдиху-видиху, потім з рівня спокійного дихання здійснює повний вдих, потім повний видих і переходить до спокійного дихання – в цьому випадку буде виміряна ЖЄЛвид. Можливий інший варіант: з рівня спокійного дихання пацієнт здійснює повний видих, потім повний вдих і переходить до спокійного дихання – в цьому випадку буде виміряна ЖЄЛвд. При цьому на екрані спірографа відображатиметься графік дихання: при вдиху крива на екрані йде вгору, а при видиху – вниз.

У будь-якому випадку спірограф вибирає дихальний маневр обстежуваного з максимальною амплітудою і по ньому визначає ЖЄЛ і інші параметри, незалежно від того, чи був це вдих або видих. При проведенні тесту ЖЄЛ визначається п’ять параметрів:

1) життєва ємкість легенів (л);

2) резервний об'єм вдиху (РОвд) – максимальний об'єм, який можна додатково вдихнути після спокійного вдиху (л);

3) резервний об'єм видиху (РОвид) – максимальний об'єм, який можна додатково видихнути після спокійного видиху (л);

4) ДО (л);

5) ємкість вдиху (Євд) – сума ДО і РОвд (л).

Після завершення тесту пацієнт повинен покласти датчик спірографа на стіл, зняти затиск з носа і відпочити.

Тест ФЖЄЛ.ФЖЄЛ, або об'єм форсованого видиху (ОФВ) є тим об'ємом повітря, який здатний видихнути досліджуваний при максимально швидкому і повному видиху після попереднього максимального вдиху. У цьому тесті проводиться вимірювання параметрів форсованого видиху обстежуваного.

При проведенні тесту ФЖЄЛ досліджуваний спочатку виконує 2–3 цикли спокійного вдиху-видиху, потім виконує повний вдих і після нього – повний форсований видих (глибокий видих з максимальним прискоренням, яке повинне бути досягнуте із самого початку маневру і підтримуватися протягом його ходу) і повернення до спокійного дихання. Між закінченням глибокого вдиху і початком форсованого видиху не повинно бути пауз і невеликих вдихів-видихів, які можуть призвести до неправильного визначення спірографом моменту початку форсованого видиху. У момент входу в тест (до появи на екрані графіка дихання) датчик спірографа повинен лежати на столі. Обстежуваний не повинен тримати мундштук у роті, оскільки у цей момент датчик спірографа калібрується на нульовий потік.

При виконанні форсованого видиху визначається 13 параметрів:

1) ФЖЕЛ (л);

2) ОФВ1 – об'єм форсованого видиху за першу секунду (л);

3) ОФВ0,5 – об'єм форсованого видиху за перші 0,5 с (л);

4) ОФВ/ЖЕЛ – індекс Тіффно (%);

5) пікова об'ємна швидкість (ПОШ) – максимальна швидкість потоку, що досягається в процесі форсованого видиху (л/с);

6) миттєва об'ємна швидкість у момент видиху 25% ФЖЄЛ (МОШ25) (л/с);

7) миттєва об'ємна швидкість у момент видиху 50% ФЖЄЛ (МОШ50) (л/с);

8) миттєва об'ємна швидкість у момент видиху 75% ФЖЄЛ (МОШ75) (л/с);

9) середня об'ємна швидкість видиху, визначена в процесі видиху від 25 до 75% ФЖЄЛ (СОШ 25–75) (л/с);

10) ОФВ ПОШ – об'єм форсованого видиху до досягнення ПОШ (л);

11) ОФВ ПОШ/ФЖЄЛ – відношення ОФВ ПОШ до ФЖЄЛ;

12) ТПОШ – час досягнення пікової об'ємної швидкості (с);

13) ТФЖЄЛ – час форсованого видиху (с).

При визначенні форсованого видиху необхідно враховувати, що швидкість зміни об'єму легенів тільки в початковій частині видиху (приблизно 25–30% ОФВ) залежить від зусиль дихальної мускулатури, надалі вона визначається механічними властивостями паренхіми легенів і мало залежить від зміни внутрішньогрудного тиску. Більше того, значні зусилля в середній частині або кінцевій частині видиху можуть призвести до зниження швидкості потоку повітря по дихальних шляхах, тому при визначенні ОФВ максимальні зусилля досліджуваний повинен докладати тільки на початку проби.

У здорових людей тривалість форсованого видиху повинна становити
3–5, у хворих з легеневою патологією вона може бути значно більшою. Швидкість зміни об'єму легенів при форсованому диханні характеризує стан бронхіальної прохідності. У здорових людей ЖЄЛ більше за ФЖЄЛ на 100–300 мл, оскільки при великих швидкостях потоку повітря колапс дихальних шляхів викликає затримку повітря в легенях.

В середньому ОФВ за 1 с становить 75–84% від ЖЄЛ. Величина відношення ОФВ/ЖЄЛ, % у жінок дещо вищий, ніж у чоловіків, оскільки середні величини ЖЄЛ у жінок нижче. Об'єм форсованого видиху за 1 с знижується за наявності значних змін бронхіальної прохідності і не може служити для ранньої діагностики обтураційних порушень.

СОШ 25–75, середня об'ємна швидкість струму повітря у середині форсованого видиху між 25 і 75% ФЖЄЛ. Початкова частина кривої ОФВ не стабільна, а кінцева може бути сповільнена однаковою мірою як у здорових, так і у хворих людей. Найбільша різниця в швидкості потоку у тих і у інших спостерігалася в середній частині кривої, що і дало підставу для оцінки бронхіальної прохідності СОШ 25–75. У зоні, що не залежить від зусиль дихальної мускулатури (МОШ 25 і МОШ50), швидкість потоку визначається величиною аеродинамічного опору та еластичної віддачі легенів.

Зниження швидкості потоку повітря в кінці видиху (МОШ75) може залежати від збільшення опору в дрібних дихальних шляхах, підвищення якого викликає редукацію потоку при малих об'ємах повітря в легенях, оскільки його частка в загальному опорі за цих умов зростає. Інша причина, що викликає зниження швидкості потоку, – зменшення еластичної віддачі легенів.

Також за наслідками форсованого видиху спірограф показує такі графіки: потік/об'єм – залежність швидкості форсованого видиху від об'єму видиху; потік/час – залежність швидкості форсованого видиху від часу; об'єм/час – залежність об'єму форсованого видиху від часу.

Завдяки петлі «потік/об'єм» розраховують максимальну швидкість потоку повітря під час видиху (МШВ) і вдиху (МШВд), а також при об'ємах повітря в легенях, рівних 75, 50 і 25% форсованої життєвої ємкості легенів.

Тест МВЛ. МВЛ – це об'єм повітря, яке може пройти через легені за одну хвилину при максимально глибокому і частому диханні. Збільшення МВЛ може відбуватися за рахунок почастішання дихання при незмінній глибині; поглиблення дихання при незмінній частоті; почастішання і поглиблення дихання одночасно.

У цьому тесті пропонується виконати протягом 15 с дихальні цикли з максимальною амплітудою вдиху-видиху і максимальною частотою. Тривалість дослідження не повинна перевищувати 30 с, оскільки після цього часу наступає стомлення і глибина дихання зменшується. Крім того, тривала гіпервентиляція може викликати запаморочення, задуху і навіть непритомний стан. При виконанні тесту на екрані спірографа відображається графік процесу дихання. На основі цього тесту можна визначити три параметри:

1) дихальний об'єм;

2) частоту дихання;

3) максимальну вентиляцію легенів, яка визначається як добуток ДОмвл на ЧДмвл.

 

 

РОЗДІЛ 6

МЕТОДИ ОБСТЕЖЕННЯ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ

 

Первинний неврологічний огляд спортсмена, передбачає в першу чергу виявлення ознак ураження нервової системи, що є протипоказанням до великих фізичних навантажень.

Неврологічний огляд рекомендується починати із зовнішнього огляду обстежуваного. Порушення постави, сколіози, кіфози, збільшений порівняно з нормою лордоз можуть бути наслідком перенесеного захворювання (параполіоміеліт, поліневрит) або початковим ознакою спадкового захворювання, що повільно розвивається (аміотрофія, міопатія, хвороба Фрідрейха та ін.). Порівнюючи вираженість розвитку м'язової системи правих і лівих кінцівок, правої і лівої половини тулуба, невропатолог може виявити м'язові атрофії і м'язові, псевдогіпертрофії, а також м'язові деформації в результаті нерівномірного напруження м'язів. Перелічені ознаки дають змогу виявити вроджене недорозвинення тієї чи іншої м’язової групи. Це звичайно стосується м'язів грудної клітини та спини. М'язові асиметрії можуть бути наслідком пернесеного невриту, найбільш ймовірно травматичного генезу, оскільки в дитячому та юнацькому віці рідко зустрічаються неврити іншої етіології. Різниця в м'язовому напруженні може вказувати як на вкорочення сухожиль травматичного походження, так і на початкові симптоми захворювання екстрапірамідної системи (торсійний спазм). Зовнішній огляд дає змогу виявити фібрилярні і фасцікулярні посмикування тих або інших м'язових груп, що свідчать про хронічні процеси, що відбуваються в моторних клітинах спинного мозку. Огляд шкірних покривів дає змогу визначити ураження вегетативної нервової системи. Це можуть бути ціаноз, гіпергідроз, рубці на шкірі внаслідок трофічних розладів.

Дослідження рухової сфери передбачає визначення обсягу активних рухів у всіх суглобах. Після цього відбувається перевірка м'язової сили в кожній м'язовій групі. Визначення сили проводиться за активної участі обстежуваного й оцінюється за п'ятибальною системою. М'язова сила визначається по черзі в згиначів і розгинача плеча, передпліччя, кистей тощо. М'язова сила, якщо її не вдалося подолати, оцінюється в 5 балів. Якщо ж м'язова сила долається додатковим опором, але не повною мірою, то її оцінюють у 4 бали. М'язова сила, яка здатна здійснити повний обсяг рухів, але не пдолає додаткового опору, оцінюється в 3 бали. У 2 і нижче балів оцінюють силу, що дає змогу рухати кінцівкою при виключенні тяжкості кінцівок. Іншими словами, це глибоко паралізована м'яз. Така перевірка м'язової сили по сегментах дає змогу виявити саме незначне її послаблення. Однак цей метод дає можливість лише приблизно оцінювати м'язову силу. Остаточна її оцінка визначається за допомогою динамометра і динамографії.

Дослідження рухової системи передбачає також визначення рефлекторної функції – сухожильних, періостальних і поверхневих рефлексів. Ці дослідження дають можливість визначити стан рефлекторної сфери, виявити відхилення від норми, які можуть виникати під впливом фізичних навантажень. Відхилення у рефлекторній сфері дають також змогу виявити початкові захворювання нервової системи (неврити, поліневрити, ураження головного і спинного мозку). На верхніх кінцівках досліджують карпорадіальні рефлекси (рефлекторна дуга замикається на рівні СV–СVII сегментів спинного мозку), рефлекси з двоголових м'язів (СV–СVIII), рефлекси з триголових м'язів (СVII– СVIII). На нижніх кінцівках досліджують колінні (LII–IV) і ахіллові рефлекси (SI–II). При дослідженні перелічених глибоких рефлексів може бути виявлено їх підвищення, зниження або згасання. Зниження глибоких рефлексів вказує на порушення провідності по периферії рефлекторної дугі і може залежати від глибокого стомлення нервово-м'язової системи, ураження нерва або самого м'яза. Пожвавлення сухожильних рефлексів може спостерігатися в осіб з підвищеною нервової збудливістю при функціональних захворюваннях нервової системи. Можливе також підвищення рефлексів у зв'язку з органічними порушеннями (травма, інфекція, крововилив). Вирішенню цього питання допомагає дослідження поверхневих рефлексів, що мають як периферичну, так і центральну дуги, до поверхневих рефлексів належать верхні (ДVI–ДVIII), середні (ДIX–Х), нижні (ДXII–ДXI), брюшні рефлекси і підошовні (SI–II). Підвищення глибоких і зниження поверхневих рефлексів може поєднуватися з наявністю патологічних стопного рефлексів (Бабинського, Россолімо), підтверджуючи патологію з боку центрального рухового неврона.

Дослідження рухової функції проводиться також із застосуванням різних параклінічних методів: електрозбудливості, електроміографії, міотонометрії тощо, про які буде сказано нижче.

 

Последнее изменение этой страницы: 2016-06-08

lectmania.ru. Все права принадлежат авторам данных материалов. В случае нарушения авторского права напишите нам сюда...