Оцінювання рівня функціонування і функціонального стану регуляторних ланок серцево-судинної системи організму

У процесі тренувальних занять і змагальної діяльності до організму спортсмена висуваються дуже високі вимоги, що сприяють значній мобілізації його функціональних резервів, адаптивних можливостей і призводять до істотного напруження загального функціонального стану. У зв'язку з цим тренеру, спільно з фахівцем у галузі спортивної фізіології, дуже важливо знати перші ознаки несприятливих змін в організмі спортсмена з метою своєчасного коректування навчально-тренувального процесу і застосування комплексу засобів реабілітації.

Серед методів, що дають змогу оперативно оцінювати початкові ознаки перевтоми і перенапруження організму, одне з головних місць займає метод варіаційної пульсометри або математичний аналіз серцевого ритму, що призначений для оцінювання ступеня напруження механізмів регуляції системи кровообігу. Цей метод дає змогу оцінити ступінь напруження регуляторних механізмів серцево-судинної системи, що багато дослідників справедливо розглядають як основний індикатор відповідної реакції на комплекс зовнішніх впливів, а також головної фізіологічної системи, що забезпечує пристосування організму до фізичних навантажень різного характеру.

Для дослідження функціонального стану системи вегетативної регуляції апарату кровообігу використовують орто- і кліно-ортостатичні проби.Проведення обох проб пов'язане зі зміною положення тіла випробуваного і порівняльним аналізом величин ЧСС і AT, зареєстрованих до і після початку проби.

При ортостатичній пробі випробуваний з горизонтального положення переходить у вертикальне й оцінюється ступінь збудливості і тонусу симпатичного відділу вегетативної нервової системи. При нормальній збудливості спостерігається підвищення ЧСС на 18–27% від вихідної величини. Більш високі значення свідчать про підвищену (несприятливу) збудливість і звичайно спостерігаються при гіпертиреозі, у реконвалесцентів, у спортсменів у перші години після тренування, а також при перенапруженні і перетренованості. Для здорових і добре тренованих осіб приріст ЧСС звичайно не перевищує 10% від вихідного рівня цього показника. Артеріальний тиск при ортостатичній пробі в нормі змінюється незначно (АТс у межах ±10
мм рт. ст., а АДд – ±5 мм рт. ст.).

При кліно-ортостатичній пробі випробуваний, навпаки, переходить із вертикального у горизонтальне положення, у результаті чого підвищується тонус парасимпатичного відділу вегетативної нервової системи. У нормі уповільнення пульсу при цьому не перевищує 6 ударів у хвилину.

Індекс Кердо – функціональна проба, за допомогою якої визначається ступінь впливу вегетативної нервової системи на серцево-судинну систему.

Індекс Кердо = (1–ДТ/ЧСС)*100,

де ДТ – діастолічний тиск, мм рт. ст.;

ЧСС – частота серцевих скорочень, уд/хв.

Показник норми: від –10 до + 10%.

Трактування проби:

- додатне значення – перевага симпатичних впливів;

- від’ємне значення – перевага парасимпатичних впливів.

Проба з гіпервентиляцією легенів. Гіпервентиляція викликає позаклітинний алкалоз, зниження змісту водню та підвищення вмісту кальцію в гладком’язових клітинах коронарних артерій, провокуючи коронароспазм.

Проба проводиться в положенні лежачи, натще серце, після скасування антиангінальних препаратів. Хворий дихає інтенсивно та глибоко з частотою 40–50 подихів на хвилину протягом 3–5 хв до появи запаморочення. Обов'язковим є контроль ЕКГ під час гіпервентиляції, а також протягом 15–20 хв після закінчення гіпервентиляції, тому що можлива поява відстроченої позитивної реакції. Критерії позитивної проби такі самі, що й з ергометром.

Холодова пробапроводиться вранці, натще серце. До початку проби хворий повинен лежати протягом 15–20 хв. У положенні лежачи у хворого підраховують частоту серцевих скорочень та вимірюють артеріальний тиск. Після цього кисть іншої руки занурюють на 1 хв у холодну воду температурою 4°С, потім виймають руку з води та щохвилини реєструють артеріальний тиск і частоту пульсу до повернення їх до вихідного рівня. У нормі це відбувається через 2–3 хв. При підвищенні артеріального тиску більш ніж на 20 мм рт. ст. реакція оцінюється як виражена симпатична, менш ніж на 10 мм рт. ст. – як помірна симпатична, а при зниженні артеріального тиску – як парасимпатична.

Очно-серцева проба (рефлекс Даніні-Ашнера) використовується для визначення збудливості парасимпатичних центрів регуляції серцевого ритму. Проводиться на фоні безперервної реєстрації електрокардіограми, під час якої надавлюють на очні яблука обстежуваного протягом 15 с (у напрямку горизонтальної осі орбіт). У нормі натиснення на очні яблука викликає уповільнення серцевого ритму. Прискорення серцевого ритму трактується як перекручення рефлексу, що протікає по симпатикотонічному типу. Можна контролювати частоту серцевих скорочень пальпаторно. У цьому випадку пульс підраховується за 15 с до проведення проби та під час натиснення.

Оцінювання проби:

- уповільнення частоти серцевих скорочень немає та прискорення серцевих скорочень на 2–4 удари на хвилину вказують на підвищення збудливості симпатичної частини нервової системи;

- уповільнення пульсу на 4–12 ударів на хвилину – нормальний тонус;

- уповільнення пульсу на 12 ударів на хвилину – різко посилений тонус;

- уповільнення пульсу на 12–16 ударів на хвилину розцінюється як різке підвищення тонусу парасимпатичної частини.

Солярний рефлекс. Хворий лежить на спині, а той, що обстежує, тисне рукою на верхню частину живота до відчуття пульсації черевної аорти. Через 20–30 с кількість серцевих скорочень сповільнюється у здорових людей на 4–12 ударів на хвилину. Зміни серцевої діяльності оцінюються, як при очно-серцевій пробі.

Клиностатична проба характеризує збудливість центрів парасимпатичної вегетативної нервової системи.

Методика проведення проби: досліджуваний плавно переходить з положення стоячи в положення лежачи. Підраховують і порівнюють частоту серцевих скорочень у вертикальному та горизонтальному положеннях. При переході хворого в горизонтальне положення показники пульсу й артеріального тиску повертаються до вихідного рівня протягом 3 хв.

Клиностатичнапроба в нормі виявляється як уповільнення пульсу на 2–8 ударів на хвилину. Значне уповільнення частоти серцевих скорочень при клиностатичній пробі вказує на підвищення збудливості парасимпатичної частини нервової системи.

Ортостатичні проби (грец. оrthos – прямий, правильний, statos – вартий) – функціональні діагностичні дослідження серцево-судинної системи й її регуляції, засновані на оцінюванні динаміки артеріального тиску, частоти серцевих скорочень або інших параметрів кровообігу при зміні положення тіла обстежуваного від горизонтального до вертикального й у процесі перебування у вертикальному положенні (ортостаз).

Використовуються, в основному, для виявлення й уточнення патогенезу ортостатичних розладів кровообігу, які можуть виникати при вертикальному положенні тіла внаслідок зниження венозного повернення крові до серця через часткову її затримку (під дією сили ваги) у венах нижніх кінцівок і черевної порожнини, що веде до зниження серцевого викиду та зменшення кровопостачання органів і тканин, включаючи головний мозок.

Ортостатичні розлади кровообігу виявляються виникненням запаморочення та слабості при швидкому переході хворого з положення лежачи в положення стоячи або сидячи, у важких випадках – втратою свідомості, колапсом або навіть розвитком ішемічних інфарктів мозку та серця. Причинами ортостатичних розладів кровообігу можуть бути деякі хвороби центральної нервової системи, передозування ряду лікарських препаратів, недостатність надниркових залоз, гіпотонія периферичних вен унаслідок органічного ураження їх стінок (поширений варикоз), зменшення маси циркулюючої крові (зневоднення, крововтрата), хвороби серця (поперечна блокада, стенози атріовентрикулярних отворів), звуження сонних артерій, розладу регуляції гемодинаміки через тривалий постільний режим.

Для проведення ортостатичної проби застосовують як активне ортостатичне навантаження – обстежуваний самостійно змінює положення лежачи на положення стоячи, так і пасивне – поворот тіла обстежуваного на спеціальному обертовому столі від горизонтальної позиції до напіввертикальної (кут повороту від 30° до 70°). Ортостатична проба слугує для характеристики функціональної повноцінності рефлекторних механізмів регуляції гемодинаміки й оцінювання збудливості центрів симпатичної іннервації. Варіант ортостатичної проби з пасивним ортостазом методично більш досконалий, тому що виключає вплив напруження кістякових м'язів на венозне повернення та дає змогу вимірювати, крім артеріального тиску та пульсу, й інші параметри гемодинаміки (ударний обсяг серця, пружність судин), реєструвати ЕКГ.

Найбільше практичне застосування набула ортостатична проба Шеллонга: при досягненні стійких показників артеріального тиску та частоти серцевих скорочень в обстежуваного, що перебував 10–15 хв у положенні лежачи, йому пропонують встати та продовжують вимірювати артеріальний тиск і пульс кожні 1–2 хв стояння протягом 10 хв, якщо проба не переривається раніше через появу ознак ортостатичного розладу кровообігу (запаморочення свідомості, блідість шкіри та слизових оболонок, виражена тахікардія, різке зниження артеріального або пульсового тиску, тобто різниця між систолічним і диастолічним артеріальним тиском до 20 мм рт. ст. і менше). У нормі за час проби ознаки ортостатичного розладу кровообігу не виникають, пульс частішає не більше ніж на 20 ударів на хвилину, систолічний артеріальний тиск у перші 1–2 хв може знизитися, а діастолічний артеріальний тиск за увесь час проби може підвищитися не більш ніж на 10 мм рт. ст. У хворих з гіпотонією вен у зв'язку з ураженням їх стінок спостерігається симпатикотонічний варіант реакції: в ортостазі наростає тахікардія та підвищується діастолічний артеріальний тиск при зниженні систолічного, що веде до значного зменшення пульсового тиску. У хворих зі зниженням симпатикотоничних впливів на кровообіг відзначається так званий асимпатикотонічний варіант реакції на ортостаз: пульс практично не змінюється при вираженому зниженні як систолічного, так і діастолічного артеріального тиску, що супроводжується швидкою появою ознак ортостатичного розладу кровообігу.

Одна з активних ортостатичних проб проводиться в такий спосіб: 5 хв варто відпочити лежачи на спині, потім підрахувати пульс у положенні лежачи за 1 хвилину, далі треба встати та відпочити стоячи 1 хв та підрахувати пульс у положенні стоячи за 1 хв.

За різницею між частотою пульсу лежачи та стоячи судять про реакції серцево-судинної системи на навантаження при зміні положення тіла. Це дає змогу оцінювати функціональний стан регуляторних механізмів і дає певне уявлення про тренованість організму.

Різниця від 0 до 12 ударів на хвилину свідчить про гарну фізичну тренованість.

У здорової нетренованої людини різниця становить 13–18 ударів на хвилину.

Різниця 18–25 ударів на хвилину – показник відсутності фізичної тренованості.

Різниця понад 25 ударів на хвилину свідчить про перевтому або захворювання, у таких випадках варто звернутися до лікаря.