Главная Случайная страница


Категории:

ДомЗдоровьеЗоологияИнформатикаИскусствоИскусствоКомпьютерыКулинарияМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОбразованиеПедагогикаПитомцыПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРазноеРелигияСоциологияСпортСтатистикаТранспортФизикаФилософияФинансыХимияХоббиЭкологияЭкономикаЭлектроника






Ісус Христос – осередок історії.




«Ісус Христос учора й сьогодні той самий навіки».

1. Ісусе Христе, мені потрібно Господнього світла, дай же мені змогу пам'ятати Тебе. Ти – таїнство сторіч, Бог утаєний, живий у світлі неприступнім. Просвіти мого духа, й тоді я найду Господа мого і полюблю Його.

Як ти, Господи, проживав ще у світі, євреї питалися: хто ти є? І друзі Твої прохали явити Себе їм. Апостоли ж, мабуть, ще у Великий Четвер не знали Божества Твоєї Особи.

Тепер же, Господи, коли Ти піднявся на небо й залишився в наших Кивотах у скромних видах хліба і вина, ще важче Тебе пізнати, ще тяжче пам'ятати про Тебе. Світ ремствує та метушиться, тимчасові «власть імущі» сколочують історичні випадки, накреслюють або скреслюють кордони держав, і хтось міг би думати, що Господь зовсім маловажний у світі.

2. Однак, Володарю, Ти – осередок всього, учора, сьогодні і назавжди.

Сотворенням всесвіту, Ти явив славу Свою. Усяке твориво – відблиск краси Твоєї, відтінок сяєва, слід Твоєї довершеності.

Ти, Господи, первонароджений всієї твари. Отець же співтворив вселенну тільки для Тебе. Сторіччями готувався Твій прихід, а чергування поколінь вимостило Твої шляхи.

Це Тебе ждали відвічні пагорбки. Тужили за Тобою патріярхи і пророчі ряди. Заки попроїдали оцю долину вигнання, хотіли дуже побачити Твоє світле лице.

Ти розсіяв поміж поган вибраний нарід, щоб підготувати Твій прихід. Латинян учинив єси всесвітньою потугою, щоб у їх столичному городі встановити ценр Твого духового володіння.

Старий Заповіт – повністю Ісуса Христа.

Сказав би хто, що там усе йде навмання, усе – випадковість. Тимчасом ясний зір відкриває там величні пляни промощення шляхів для безсмертного Царя сторіч, аж Сам Він з'явиться покласти фундаменти Свого володарства.

3. Господь – учоршній і сьогоднішній. Хоч лютий ворог киринить, то Христос воцарився від Свого приходу по сьогодні.

Убого й незнатно народився Він з незнаної непорочної Діви, у малознайому містечку, і зазнав багато зависти, нехтувань та ненависти від своїх земляків. Однак Господь спокійно зачав історію Нового Заповіту і продовжує її аж до закінчення віків.

Одного чарівного вечора, над берегом озера, сповістив Христос гурток рибаків про будову Своєї Церкви, та що наріжний камінь тої будови поставить на Петрі, який в майбутньому три рази відречеться Його! Але оця Церква пошириться на весь світ і пекельні ворота ніколи не здужають її.

Уявім собі, що гордий Август, римський самодержець, був би тоді почув повище твердження. Безперечно, він посміхнувся б жалісно, як і сьогодні посміхаються недовірки з сучасних правителів. Однак Церква таки постала. Ніщо в світі не довело її до падіння, ніщо не спинило її розростання: ні переслідування, ні єресі, ні розколи, ані навіть відпадання її власних діток.



4. Іншим разом, тесля Ісус, із погорджуваного містечка Назарету сказав: як піднесуть Мене із землі, Я всіх потягну до Себе.

Апостоли, безперечно, нічого не розуміли з цієї мови, і Господь не роз'яснив їм сказаного. Йому було досить діла, писати історію світу.

Відтак закривавилась Голгота драмою. Ликують Христові вороги. Вони поклялися погубити Його з лиця землі, « щоб ім'я Його вже не згадувалося більше». Не лише погубили Його, але ще й присипали-пригнітили соромом та прокльонами.

Та оця Людина зо славою піднімається з могили, що в ній мала загинути пам'ять про Неї. Хрест, смертне дерево, мерехтить промінням слави. І від краю землі стали рушати на Голготу юрби людей видимо-невидимо, усі зворушені, розчулені, та й розкаяні. Мільйони стариків, жінок і дітей ідуть на костир, на порубання мечем, у зуби хижаків, щоб доказати любов до Розп'ятого Бога.

Могутні цього світу збентежились та скипіли, побачивши, як державою сколихував цей завершений Голготою струм почитания. Володарі заборонили славословити, почитати й любити Ісуса Христа.

Річками ллється кров мучеників, але струм мугутнішає й вал любови стає рвучкий і поривчастий. Врешті води прорвали греблі та підважили підвалини їх земського володарства.

5. Господь сказав іще: « Хто не зо мною, той – проти мене».128 Цей рішучий вислів Христа прогомонів перед юрбою жінок, рибалок та ремісників. Фарисеї та книжники вважала за нижче їх достойности встрявати у цю масу.

Промовці та філософи вчених Атен та гордовитого Риму й не думали заявлятись по боці невідомого Пророка, отже у висліді вище сказаного, ставали проти Нього.

Але Господь далі писав історію грядущих сторіч.

Небавом Його вчення, сповнене братолюб'ям та самовідреченням, поширюється зо Сходу на Захід. Пару років по смерті Галилейця проповідають та й приймають Його засади в головних частинах світу. Щораз більше християн і на дворі римських цісарів. Християн убивають, а їх число росте.

У світі постали два величезні табори: послідовники Христа та Його вороги. На другий плян відходять майно, політика, мистецтво та вченість, перед запитанням: Чи ти – християнин, чи ти – проти Христа?

6. Дальші сторіччя ще поглибили яругу поміж сторонниками Ісуса Христа та Його противниками.

Пройшли-прошуміли дві тисячі років, двадцять політичних, економічних та світоглядових зрушень, хвилі толерантности, сумніву та байдужности, але релігійне питання залишається й далі на першому пляні всесвітніх турбот.

Всі народи цікавляться Христом та Його Намісником, відносинами або зірванням із старушком Ватикану, бо колись сказав Господь: хто не зо мною, той – проти мене.

7. Шанобливий Учителю! Я уявляв собі, що Ти турбуєшся тільки поступом уперед моєї душі. Я думав, що Твоє володарство – повністю духове. Та ось дія Твоя росте й ширшає нескінчено й усі друзі та вороги мають заниматись Тобою і стаєш осередком світу та історії; Ти справді володієш та царствуєш.

8. Особисто накреслив Ти, Господи, декілька рисок цієї історії. Тоді то Ти доручив святому Іванові, учневі, сповістити грядущим вікам усю прийдешність аж до закінчення сторіч. В Книзі Об'явлень він вичислив різні сили, які аж до кінця світу будуть змагатися між собою та з Твоєю Церквою. Там теж наперед описуєш війну, затіяну на Тебе ворогом людського роду. Спочатку його ненависть увінчається деякими успіхами, але вкінці ворог буде розбитий.

Нашим очам недостає належної прозорости. З нею ми досліджували б нашим зором сучасну історію в поході, як то зачинають об'єднюватися, зазначені в Книзі, дві великі потуги прикінцевих епох: табір суцільного християнства і другий – повного безбожництва, тобто свавільної думки з наслідками в ділянці міркувань, політики та державного господарства.

І ми пізнали б значення спокусника народів розлогого Вавилона й семиглавої та десятирогої бестії, богозневажниці, та ката святців. Будуть у нас очі, то до спілки з Іваном Богословом побачимо відкрите небо та й Божого Сина з іскрометними очима, з вінком на голові та з убивчим для антихриста подихом Своїх уст.

9. Ісус Христос живе та царствує у віках. Цар царів і Володар володарів, вчорашній, сьогоднішній та – вічний.

Який він теж великий та гідний уваги! Щоденно відпочиваю на Його серці та вслухуюся в Його Божі таємниці. Господь же простягне долоню, щоб не спіткнулася нога моя об камінь дорожній.

Полюблю Його від усього серця за те, що Він – величний та добрий.

 

СЬОМИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ IV

 

Господь Ісус – таїнство віків.

«Таємниця захована від віків та поколінь».

1. В єдиного Господа Ісуса ключі вчення та ключі від безодні. Він один потрапить зламати сім печатей на книзі майбуття, прочитати її тайни та їх вияснити.

Велика то книга, повна загадок: і сотворена природа, і дух та серце людини, суспільство, історія та Христова Церква. Господь Бог усе залишив дослідам та розшукам людським, але нічого не поясниш, ані нічого не зрозумієш без Господа Ісуса.

2. Ану, повністю виясни довгі місяці очевидної зимової смерти природи, чи то весняне брунькування, чи розтління зернин у чорноземі, щоб життя з'явилося наче зо смерти.

Ану, поясни вичерпно, чому в світу є безліч безконечно дрібних істот, чому стільки щедрости й багатства для створення таких, що живуть лише хвилинку, і видимих та невидимих, наче навмання закинених у світ комах; як з того, гей би хаосу, може постати одностайність?

Як важко теж вияснити неправильності, противенства та позірні прогалини в управлінні матеріяльного світу, при тому ж стільки виявів чудної й ніколи необманеної доцільности, того безпомилкового Провидіння.

3. Дальше, як важко пояснити, що людина прямо гине за приязню, за друзями, а водночас із усіх боків чатує на неї самолюбство. Світ увесь поривається до вселюдського об'єднання, до солідарности та братолюб'я, а одночасно вибухають звірські війни, заколоти, чвари, спори та ненависть.

Кожна людина незборимо хоче, щоб запанувала правда та справедливість, а тимчасом усюди паношиться безправ'я, очевидна кривда, пригнічення незначних, визиск бідняків.

Одні хвалять красивість чеснот, пориваються до добродійности, а інші це обмовляють та переслідують.

Кожний хоче конечно добра, та завжди безсильно приглядається як перемагає зло.

4. В історії теж повно загадок. Люди самовільно вирішують події: засновують або руйнують великодержави, творять нові народності, верховодять самовільно та честолюбно.

Однак всесвітня історія підкоряється незміненим законам. Невидна рука держить нитки цієї, по своїй волі, мережаної тканини. Господь діє усюди, хоч Його не бачать, не хочуть бачити, хотіли б Його збутися. Він на Свій розсудок керує подіями та спрямовує до Своїх плянів змінливі людські пристрасті.

Чим більше людський ум вірив у свою вільність та незалежність, тим більше ставав він рабом пересудів та забаганок, і тим більше відчував він потребу залежати від будь-якого пана.

Чим більше людство заблудилося на манівці, тим швидше самі таки ті великі помилки, вможливили йому повернення до життя й чеснот.

5. Всі ці очевидні суперечності – це тільки окремі погляди загальної проблеми. З нею стикаємося на кожному кроці серед видного світу, і в мистецтві та в науці, і в житті розумовому, родинному та суспільному, і в житті духовому кожної душі, навіть в житті Церкви.

Тут змагаються з собою дві стихії, треба ж їх примирити. Дві скрайності є напроти себе і треба їх з'єднати.

Це мінлива і примхлива дія, вередливий та – незмінний закон. Це бездіяльність та діяльність, матерія й форма, спроможність та вчинок, незалежність та авторитет.

Ці два принципи знаходить людина в усіх ділянках своїх досліджень: в порядку природи та поглядів у світі етичному, політичному і господарському, та у діючості ласки.

Припустім, що людина схоче вилучити одну з цих двох засад. Тоді вона поповнює філософську помилку, єрєсь у богословсько-моральному відношенні, розлад і заколот в політиці й економії, а в царині природи обезсилення або стихійне лихо.

Необмежене нічим вільне суперництво веде до господарського лібералізму, а пересадне вмішування держави впроваджує у соціялізм.

Незагнуздана самоволя в політиці сплоджує безпорядок, а нічим незлагіднена влада родить самодержав'я.

Необмежена воля в етиці – це ляксизм; влада ж без признання прав волі – ригоризм (пересадна суворість).

Віками, і богослови й філософи, політики й економісти та професори всіх природних дисциплін, поділялись на протилежні школи. Вони хотіли розв'язати це питання та узгіднити ці, до деякої міри, завжди супротивні складники.

6. Така сама проблема є теж у духовному житті кожної людини.

Як же погодити крайню неміч людини та її постійні падіння з її невтомним поступом уперед? Важко узгіднити її безпорадність у добрі та її безперервну геройськість життя. Важко зіставити разом невпинні людські недоліки-промахи та виявлену їй Божу ніжність, звеління діяти так, наче б усе залежало від людини, а одночасно дане їй переконання, що своїми силами вона не потрапить нічого. Важко зіставити разом повну недовірливість собі та й безперечну впевненість, що вона здобуде святість; невидатність її діл та недосконалість її життя, раптові знесилення в боях та переконання про величаву нагороду; фізичні та моральні страждання підточують людину, а вона впевнена, що з її смерти прийде нове життя для інших душ. Врешті в неї труднощі з випадковостями внутрішнього життя, невпинна блуканина пустинею духовости, а одночасно довір'я, що внедовзі замандрує вона в Обітовану Землю.

7. Над цим же усім висить велика тайна, що замикає в собі найбільший історичний факт: Вселенську Церкву. Її завжди поборювали, вдаряли в її вчення, мораль та її уряд... а Церква завжди стоїть. Її догми – незмінні, але Церква завжди пристосована до вимог часу. Вона завжди – прямолінійна і завжди гнучка, завжди страждуща та завжди переможна, завжди слабосила, і завжди, навіть цією слабістю, зміцнена та скріплена.

Церкву безупинно ненавидять і завжди її бояться, нею погорджують та навмисно нехтують, а вона завжди і завжди – першорядна проблема світу, що змагає до духовної мети та несе з собою щастя для людей і дочасну вигоду.

Дехто назвав Церкву противницею культури, а тимчасом вона засновує або зміняє цивілізації.

Церква каже вірити в непоняті догми, та одночасно полонює в своє ярмо найкращу верству видатних умів. Вона поручає своїм учням самовідречення та хрест і завжди її люди слухають та коряться.

Церкву розбудовували переслідування, обновлювали змагання та терпіння, а відроджувала кров її власних дітей.

Церква виглядає слабша за сучасні їй великодержави, але в дійсності вона переживає їх усіх. Церква – безсила, не користає з людської помочі, ограблена з усього та закута в кайдани, не панує над тілами, але вона сильна і вільна, щоб володіти серцями.

8. Врешті, в Господі Ісусі ми находимо зібрані всі питання природи, людського серця й розуму, суспільства та історії, а також і Вселенської Церкви.

Ісус Христос – це найвище питання. Хто Його зрозумів, знайшов розв'язку всього іншого. Він – таємниця, яку Бог заховав від початку сторіч, а сліди її залишив у всьому сотворінню.

Яка ж вона, ця таємниця?

Це поєднання в Ісусі Христі скінченого з безконечним, людськости з божеством, безсилля з міццю, смерти з життям, убогости з заможністю, послуху з незалежністю, та безграничних мук із безконечним щастям.

Ісус Боголюдина поєднує все у величному зіставленні, Науку та Віру, незмінну засаду та плодовите її примінення, нерухомість та поступ, вічні закони та подрібні факти.

Узгіднює Собою скінченність та безмежність, одність у розрізненні, повну свободу людини та найвищу Божу зверхність, відповідальність сотворіння та всемогутнє вирішення Первопричини, заслугу й признання, користь людини та Божу славу, закони справедливости та поблажливсіть милосердя.

Одинокий Ісус Христос поєднує Собою обмежену почесть сотворіння для свого Творця та вимогу безконечної слави, потребу відчутної Любови з обов'язком найвищою мірою любити духову Красу; спрагу безконечного щастя, що мучить кожну людину, і обмежену здатність людського серця, тугу за тривалістю, за спочинком, за безграничним життям із питанням болю та смерти.

Ісус Христос є досконалий й усе Він насвітлює. Він є в осередку сотвореного та несотвореного світу й втихомирює усі вимоги душі. Він живе в усій природі, що зображує та символізує Його життя, смерть та воскресення.

Він – душа суспільности, ключ історії та Голова Церкви. Тут, на землі, живе Він одночасно упокореним та прославленим Своїм побутом.

Живе Він теж у кожній душі, завершує в ній Свою Страсть та діло Відкуплення.

9. А найбільш гідна подиву є ця обставина, що Господь вияснює Собою нам тут, на землі, усі таїнства, але кожне тільки потрохи.

Вгадуємо глибинність цих таємниць, догадуємось саме в Ньому успішної розв'язки, але в загальному ці таємниці дальше залишаються невияснені. Залишаємось у тіні Віри. Він підіймає заслону, але не знищує її. Дає нам впевненість, але ще нічого не бачимо на власні очі. Насолоджуємось, однак не зменшується наша заслуга. Господь наш Icyc Христос переносить нас у Божий всесвіт, однак не піднімає нас із землі.

І на землі залишається й далі найбільш незрозумілим оце найвище питання та ключ до усього: як то скінчене єднається з безконечним в одній Божій Особі?

10. Господи, Ісусе Христе, Царю! Таємнице віків, покланяюся Тобі та люблю Тебе. З пошаною схиляю голову перед Твоєю великістю та довірливо ховаюся в рану Твого священного Серця.

Також всюди знаходжу тут, та колись у вічності подивлятиму, чарівне для мене Твоє таїнство : як з'єднюєш разом найвищу величність із безконечною люб'язністю, та непорочну Твою святість з невтомною співчутливістю для моїх людських недоліків.

 

Последнее изменение этой страницы: 2016-06-09; просмотров: 436

lectmania.ru. Все права принадлежат авторам данных материалов. В случае нарушения авторского права напишите нам сюда...